Рішення № 9990267, 31.05.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 215

РІШЕННЯ

Іменем України

31.05.2010Справа №2-19/1955-2010

За позовом Військового прокурора Севастопольського гарнізону (99011, м. Севастополь, вул. Суворова, 27) в інтересах держави в особі Міністерства внутрішніх справ України (01024, м. Київ, вул. Академіка Богомольця, 10); Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України (03151, м. Київ, вул. Народного ополчення, 9-а); Військової частини 3058 Внутрішніх військ МВС України (98662, м. Ялта, Алупкінське шосе, 8)

до відповідача Державного підприємства «Ялтинський морський торгівельний порт» (98600, м. Ялта, вул. Рузвельта, 5)

про стягнення 29 280, 00 грн.

Суддя Лагутіна Н.М.

П Р Е Д С Т А В Н И К И :

від першого позивача – не з’явився

від другого позивача - Мельник Ю.В., представник, довіреність б/н.

від третього позивача - Мельник Ю.В., представник, довіреність б/н.

від відповідача – не з’явився

прокурор – Степанчук М.М., посвідчення №338.

Обставини справи: Військовий прокурор Севастопольського гарнізону діючи в інтересах держави в особі Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, Військової частини 3058 внутрішніх військ МВС України звернувся до господарського суду АРК з позовом до відповідача – Державного підприємства «Ялтинський морський торгівельний порт» про стягнення суми заборгованості у розмірі 29280, 00 грн.

В процесі розгляду справи прокурор надав заяву про збільшення позовних вимог та просить суд стягнути з відповідача суму боргу у розмірі 33629,90 грн., з яких 29280,00 грн. основного боргу та 4349,90 грн. пені. Також відповідач надав розрахунок пені за несвоєчасну оплату отриманих послуг ДП «Ялтинський морський торгівельний порт».

У судовому засіданні представник позивача підтримав заяву прокурора.

Вказана заява прийнята судом до розгляду.

Одночасно позивач просить вжити заходів забезпечення позову та накласти арешт на нерухоме майно відповідача в межах ціни позову.

Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем зобов’язань за договором № 1 від 31.12.2008р. про надання послуг по забезпеченню безпеки, щодо оплати у повному обсязі за надані послуги, у зв’язку з чим у відповідача станом на день розгляду справи виникла заборгованість у розмірі 29280,00 грн. основного боргу та 4349,90 грн. пені.

Відповідач явку свого представника у судове засідання не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив, відзиву або заперечень на позовну заяву суду не надав, вимоги ухвал господарського суду від 19.04.2010р., від 11.05.2010 р., 25.05.2010 та від 31.05.2010 р. не виконав, про причини невиконання суд не повідомив, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, рекомендованою кореспонденцією за юридичною адресою, що зазначена у позові.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем у позові вказана юридична адреса відповідача: м. Ялта, вул. Рузвельта, 5, яка є адресою його державної реєстрації. Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців № 56 від 07.05.2010 р. ( а.с. 28) відповідач значиться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організації України як юридична особа за цією ж юридичною адресою.

Згідно ст. 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

Відповідно до роз’яснень Вищого господарського суду України від 18.09.1997 р. № 02-5/289 (із змінами та доповненнями) особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Отже, відповідач вважається повідомленим про час і місце судового розгляду справи.

Крім того, у матеріалах справи наявне поштове повідомлення з відміткою особи відповідача про отримання ним судової кореспонденції (а.с. 27).

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов’язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідач не скористувався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку ст. 33 Господарського процесуального кодексу України.

У зв’язку з тим, що відповідач не використав наданого законом права на участь у судовому засіданні, подання відзиву та доказів на позов, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

Розгляд справи відкладався відповідно до ст. 77 Господарського процесуального Кодексу України в межах строку, встановленого ст. 69 Господарського процесуального Кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та прокурора, дослідивши наявні у справі докази, суд –

В С Т А Н О В И В :

31 грудня 2008 р. між Військовою частиною 3058 Внутрішніх військ МВС України (Виконавець) та Державним підприємством «Ялтинський морський торгівельний порт» (Замовник) було укладено договір № 1 про надання послуг з забезпечення безпеки.

Предметом даного договору є надання послуг по забезпеченню безпеки силами Виконавця на відповідній території Замовника за адресою: м. Ялта, вул. Рузвельта, 5, Державне підприємство «Ялтинський морський торгівельний порт» без матеріальної відповідальності.

Договором встановлено, що Замовник зобов’язаний здійснювати оплату наданих Виконавцем послуг в порядку і строки, визначені у договорі. За надані послуги Замовник розраховується з Виконавцем шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Виконавця (на підставі наданих Виконавцем рахунків) протягом 3-х банківських днів після підписання сторонами акту наданих послуг та табелю службового часу (на кожного військовослужбовця) ( п.3.1.1, п. 4.1 договору).

Відповідно до п. 4.2, п.п.4.2.1, п.п. 4.2.2 вартість послуг по забезпеченню безпеки одним військовослужбовцем за одну годину становить 10,00 грн. у тому числі ПДВ 1,67 грн. Вартість послуг по забезпеченню безпеки за один місць становить 8060,00 грн. у тому числі ПДВ 1343,30 грн.

Договір дійсний з 1 січня 2009 року та діє до 31 січня 2009 р. (п. 8.6 договору).

Надалі між сторонами були укладені додаткові угоди №№ 1,2,3,4,5,6,7,8,9 про внесення змін у вказаний договір ( а.с. 8, 10-13, 29-32).

Матеріалами справи, а саме – актами здачі-приймання послуг по забезпеченню безпеки та табелями службового часу підтверджується факт надання послуг по забезпеченню безпеки на території Ялтинського міського торгівельного порту на загальну суму 48560,00 грн. (а.с. 65-88).

Вказане підтверджується також актом звірки взаємних розрахунків від 01.01.2010р. на суму 48560,00 грн., підписаним між сторонами (а.с. 14).

Позивачем було частково сплачено вартість наданих послуг у розмірі 19280,00 грн., що підтверджує банківська виписка від 16.02.2010р. ( а.с. 51).

Проте, відповідач не виконав свої обов’язки щодо повної оплати виконаних позивачем послуг за договором № 1 від 31.12.2008 р., в результаті чого за ним склалася заборгованість за виконані роботи у розмірі 29280,00грн.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України та статті 173 Господарського кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного Кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником зобов’язання не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його в будь-який час. Боржник повинен виконати такий борг у семиденний строк зі дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не слідує з договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 599 Цивільного Кодексу України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом статті 193 Господарського Кодексу України та статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

          Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами та договором.

          Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

          Відповідно до частини 1 статті 231 цього Кодексу законом щодо окремих видів зобов’язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Приписами пункту 6 вказаної статті унормовано, що штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо іншій розмір відсотків не передбачено законодавством або договором.

          Договірні відносини між платниками та одержувачами грошових зобов’язань регулюються Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», статтями 1,3 якого встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

          Відтак, розмір неустойки, встановлений законом, не обмежує учасників договірних відносин щодо визначення розміру пені, а передбачає обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

Пунктом 5.5. договору передбачено, що у випадку несвоєчасної оплати наданих послуг Замовник зобов’язаний сплатити Виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

За період прострочки відповідачем виконання своїх зобов’язань по договору № 1 від 31.12.2008 р. (з 05.02.2009 р. по 17.05.2010 р.) позивачем, відповідно п.5.5. договору, нарахована пеня, яка згідно розрахунку позивача складає 4349,90 грн.

          Матеріалами справи підтверджується несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов’язань за договором від № 1 від 31.12.2008 р., а відтак окрім суми основного боргу він повинний сплатити й вказану суму пені у розмірі 4349,90 грн.

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставни, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Проте, відповідач доказів сплати боргу суду не надав, доказів які б спростовували доводи позивача суду не представив.

Відповідач не скористався правами наданими йому як стороні у справі положеннями Господарського процесуального кодексу України, відзиву або заперечень на позов з документальним їх обґрунтуванням суду не надав, явку свого представника в судові засідання не забезпечив. Відповідачем також не надано суду і доказів належного виконання ним як Замовником прийнятих на себе зобов’язань за договором №1 від 31.12.2008р. щодо своєчасної оплати у повному обсязі за надані позивачем послуги з урахуванням їх збільшення.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги позивача обґрунтовані, підтверджуються матеріалами справи та засновані на законі, тому підлягають задоволенню.

Клопотання прокурора про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно відповідача задоволенню не підлягає у зв’язку з наступним.

Згідно статті 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідно до п.3 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994 року № 02-5/611 “Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову” (надалі –Роз’яснення), умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред’явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Позов забезпечується накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Відповідно до чинного законодавства, забезпечення позову визначається як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної та фізичної особи, а обов'язковою умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обгрунтоване припущення, що майно ( в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

У разі звернення з заявою про вжиття заходів до забезпечення позову учасника процесу, останній повинен обгрунтувати причини звернення з такою заявою та відповідно до ст.ЗЗ Господарського процесуального кодексу України надати докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язуються заходи до забезпечення позову.

В порушення приписів ст.66 ГПК України прокурором не доведено суду яким чином невжиття заходів щодо забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду в даній справі.

Отже у задоволенні клопотання прокурора про забезпечення позову шляхом накладення арешту в межах ціни позову суд відмовляє.

Судові витрати по сплаті державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу судом покладаються на відповідача в порядку ст.49 Господарського процесуального Кодексу України.

Вступна та резолютивна частини рішення оголошена у судовому засіданні 31.05.2010 р. Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального Кодексу України рішення оформлено та підписано 04.06.2010 р.

На підставі викладеного та керуючись ст.33, 43, 49, 66. 67, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В :

1.          У задоволенні клопотання прокурора про забезпечення позову відмовити.

2.          Позов задовольнити.

3.          Стягнути з Державного підприємства «Ялтинський морський торгівельний порт» (98600, м. Ялта, вул. Рузвельта, 5, ЄДРПОУ 01125591) на користь Військової частини 30583058 внутрішніх військ МВС України (98662, м. Ялта, Алупкінське шосе, 8, ЄДРПОУ 24520810) 29280,00 грн. заборгованості та 4349,90 грн. пені.

4.          Стягнути з Державного підприємства «Ялтинський морський торгівельний порт» (98600, м. Ялта, вул. Рузвельта, 5, ЄДРПОУ 01125591) в дохід державного бюджету України (рахунок 31115095700002 в банку одержувача ГУ ДКУ в АР Крим, м.Сімферополь, МФО 824026, одержувач: Держбюджет м.Сімферополя, ідентифікаційний код у ЄДРПО України 34740405) 336,29 грн. державного мита.

5.          Стягнути з Державного підприємства «Ялтинський морський торгівельний порт» (98600, м. Ялта, вул. Рузвельта, 5, ЄДРПОУ 01125591) на користь державного бюджету України (банківські реквізити: рахунок 31218259700002 в УДК в м.Сімферополі ГУ ДКУ в АР Крим, МФО 824026, одержувач: Держбюджет м.Сімферополя, ідентифікаційний код у ЄДРПО України 34740405) 236,00 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Копію рішення направити на адресу сторін рекомендованою кореспонденцією.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Лагутіна Н.М.