Рішення № 9990265, 08.06.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 101

РІШЕННЯ

Іменем України

08.06.2010Справа №2-7/1922-2010 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Парус» (98500, м. Алушта, вул. Леніна, 13, ідентифікаційний код 19010811)

До відповідача Алуштинської міської ради (м. Алушта, пл. Радянська, 1)

Про визнання недійсним пункту рішення, визнання права на поновлення договору оренди та спонукання до виконання певних дій.

Суддя І. І. Дворний

                                        представники:

Від позивача – Сальков Д. В., предст., дов. №7 від 17.03.2010 р.

Від відповідача – Галенко В. А., предст., дов. №02-38/22 від 11.01.2010 р.

Суть справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Парус» звернулося до Господарського суду АР Крим з позовом до Алуштинської міської ради, в якому просить суд:

-          визнати недійсним пункт 1 рішення Алуштинської міської ради №39/43 від 01.04.2009 р. в частині поновлення укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «Парус» договору оренди земельної ділянки (реєстраційний номер 218 від 02.06.2004 р.) строком на два роки;

-          визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю «Парус» право на поновлення договору оренди земельної ділянки (реєстраційний номер 218 від 02.06.2004 р.) площею 0,0114 га за адресою: м. Алушта, вул. Леніна, біля магазину «Парус», строком на чотири роки, шість місяців та 30 днів;

-          зобов’язати Алуштинську міську раду поновити укладений з Товариством з обмеженою відповідальністю «Парус» договір оренди земельної ділянки (реєстраційний номер 218 від 02.06.2004 р.) площею 0,0114 га за адресою: м. Алушта, вул. Леніна, біля магазину «Парус», строком на чотири роки, шість місяців та 30 днів.

          Позовні вимоги мотивовані тим, що спірним рішенням Алуштинської міської ради було передбачено поновити раніше укладений з Товариством з обмеженою відповідальністю «Парус» договір оренди земельної ділянки строком на 2 роки, що порушує права позивача, зокрема, на отримання економічного ефекту від використання землі. При цьому, позивач посилається на те, що йому належить переважне право на поновлення договірних відносин, а сам договір оренди підлягає поновленню на раніше закріплених умовах та на той самий строк, на який він був укладений первісно.

У судовому засіданні представник відповідача надав суду відзив на позовну заяву, в якому вважає, що провадження у справі підлягає припиненню через непідвідомчість спору господарським судам України. Крім того, відповідач зазначив, що розпорядження землею, як об’єктом комунальної власності, у тому числі визначення строку оренди земельних ділянок, відноситься до виключної компетенції органів місцевого самоврядування, а тому строк оренди, на його думку, не може бути встановлений за рішенням суду.

Розгляд справи відкладався у порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

За клопотанням сторін строк розгляду справи був продовжений у порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України.

Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, підстав для відкладення розгляду справи судом не вбачається.

          Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ :

11.05.2004 р. між Алуштинською міською радою (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Парус» (Орендар) був укладений договір оренди земельної ділянки, пунктом 1 якого передбачено, що згідно рішення 16 сесії 24 скликання Алуштинської міської ради №16/248 від 14.04.2004 р. Орендодавець передає, а Орендар приймає в оренду строком до 01.01.2009 р., земельну ділянку загальною площею 0,0114 га, для використання її в комерційних цілях, для розміщення літнього майданчику в м. Алушті по вул. Леніна, біля магазину «Парус».

Пунктом 2.2 Договору передбачено, що вказана земельна ділянка передається в оренду до 01.01.2009 р., договір вступає в силу після його державної реєстрації, в порядку, встановленому чинним законодавством України.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом (ст. 20 Закону).

Президія Вищого господарського суду України в пункті 2.1 Роз’яснень «Про практику застосування господарськими судами земельного законодавства» від 02.02.2010 р. N 04-06/15 зазначила, що у вирішенні спорів про право на земельну ділянку (в т. ч. право власності, право постійного користування та право оренди) судам слід враховувати, що момент виникнення відповідного права користування земельною ділянкою визначено статтею 18 Закону України "Про оренду землі" та статтею 125 ЗК України, а документи, що посвідчують право на земельну ділянку - статтею 126 цього Кодексу.

Матеріали справи свідчать, що вищевказаний договір оренди землі був зареєстрований в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі 02.06.2004 р. за №218.

Отже, фактичним строком оренди позивачем земельної ділянки площею 0,0114 га за адресою: м. Алушта, вул. Леніна, біля магазину «Парус», є 02.06.2004 р. – 01.01.2009 р., тобто чотири роки шість місяців та тридцять днів.

Відповідно до статті 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Однак, вищевказаним пунктом 2.2 Договору оренди сторони обумовили, що після закінчення строку, на який був укладений договір оренди землі, орендар, який належним чином виконував обов’язки згідно умов договору, має при інших рівних умовах переважне право на поновлення.

У випадку якщо орендар продовжує використовувати земельну ділянку після спливу строку договору оренди, то за відсутністю письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк та на тих самих умовах, які були передбачені договором. Письмове попередження здійснюється листом-повідомленням.

Вказані умови договору відповідають положенням статті 33 Закону України «Про оренду землі».

Отже, у разі якщо орендодавець не бажає поновлювати договір оренди землі після закінчення його строку, він повинен надіслати орендарю лист-повідомлення з відповідним запереченням. Такої позиції дотримується, зокрема, Державний комітет України із земельних ресурсів в листі від 15.12.2008 р. 14-17-6/14547.

Згідно з приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством для доведення фактів такого роду.

Однак, відповідач не надав суду доказів того, що після закінчення строку дії договору оренди землі від 11.05.2004 р., тобто після 01.01.2009 р., ним впродовж місячного строку було направлено на адресу позивача лист-повідомлення про відсутність наміру поновлювати договірні відносини між сторонами.

Таким чином, договір оренди землі від 11.05.2004 р. мав бути поновлений на тих самих умовах та на той самий строк, на який він був укладений первісно.

Проте, 01.04.2009 р. Алуштинською міською радою було винесено рішення №39/43, яким договір оренди земельної ділянки (реєстраційний номер 218 від 02.06.2004 р.) площею 0,0114 га за адресою: м. Алушта, вул. Леніна, біля магазину «Парус», передбачено поновити строком на 2 роки зі зміною умов відповідно до чинного законодавства України.

Таким чином, строк оренди землі був необґрунтовано зменшений Алуштинською міською радою більш ніж в два рази – замість прийняття рішення про поновлення договірних відносин на чотири роки шість місяців та тридцять днів, тобто на первісно укладений строк, відповідачем був встановлений інший строк – 2 роки, причому без зазначення в рішенні причин такого зменшення строку.

У відзиві на позовну заяву та у судових засіданнях представник відповідача також не зазначив, з яких підстав строк оренди, на який підлягає поновленню раніше укладений договір, був зменшений до двох років.

Відповідно п. 1, 2 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» ради в межах своїх повноважень приймають нормативні та інші акти у формі рішень.

Ст. 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» серед основних принципів здійснення місцевого самоврядування передбачає, зокрема, принцип законності. Принцип законності відповідає статтям 1 і 8 Конституції України, які визначають Україну як правову державу та закріплюють державний принцип верховенства права. Крім того, ст. 19 Конституції України встановлює, що органи місцевого самоврядування діють на підставі діючого законодавства та у межах повноважень й шляхом, передбаченим Конституцією України та нормативно-правовими актами. Додержання принципу законності направлене на недопущення свавілля в органах державної влади та місцевого самоврядування та передбачає, перш за все, прийняття суб’єктами владних повноважень законних актів, тобто певної форми актів, виданих у визначеному порядку компетентними органами в межах їх повноважень.

Однак, на думку суду, спірне рішення Алуштинської міської ради не відповідає принципу законності, оскільки воно було ухвалено всупереч приписам статті 33 Закону України «Про оренду землі» та договірним положенням.

При цьому, таке зменшення строку оренди землі безумовно порушує права позивача, як особи, що належним чином виконувала свої обов’язки під час дії договору оренди землі від 11.05.2004 р., та якій чинним законодавством України, зокрема, вищенаведеною статтею 33 Закону України «Про оренду землі» гарантується право на поновлення договору саме на раніше укладений строк, тобто на чотири роки шість місяців та тридцять днів.

Відповідно до Роз’яснень Президії Вищого Арбітражного суду України N 02-5/35 від 26.01.2000 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Статтею 152 Земельного кодексу України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Конституційний суд України в Рішенні від 01.12.2004 р. у справі №1-10/2004 за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Серед способів захисту цивільного права та інтересу, передбачених статтею 16 Цивільного кодексу України, встановлений, зокрема, й такий, як визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до частини 1 статті 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

З урахуванням цього, суд вважає, що порушені вимоги позивача підлягають судовому захисту шляхом визнання недійсним пункту 1 рішення Алуштинської міської ради №39/43 від 01.04.2009 р. в частині поновлення укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «Парус» договору оренди земельної ділянки (реєстраційний номер 218 від 02.06.2004 р.) строком на два роки.

При цьому, суд не може прийняти до уваги твердження відповідача про те, що розпорядження землею є виключною компетенцією ради, у зв’язку з чим Алуштинська міська рада може на власний розсуд визначати строк оренди землі.

Так, з цього приводу суд зазначає, що відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу.

З цієї ж статті вбачається, що органи місцевого самоврядування не є власниками землі, а лише виконують повноваження щодо управління земельними ділянками від імені українського народу, тобто є суб’єктами здійснення права власності.

Суд зазначає, що здійснюючи своє право власності, суб’єкти (органи місцевого самоврядування) повинні додержуватися конституційних положень про те, що «власність зобов’язує» і «не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству». Це означає, що з урахуванням її соціальної ролі власність повинна забезпечувати узгодження приватних, громадських та державних інтересів у процесі свого функціонування. У даному випадку, оскільки повноваження органів місцевого самоврядування в сфері земельних відносин здійснюються шляхом прийняття відповідних рішень, це означає прийняття місцевими радами обґрунтованих актів, які б не допускали безпідставне обмеження права на землю. Отже, уповноважені державні та інші органи зобов’язані вживати (реалізувати) комплекс організаційно-правових та інших заходів, спрямованих на створення умов для такого захисту прав, а також забезпечувати узгодження приватних, громадських, державних інтересів у процесі використання природних ресурсів та охорони довкілля.

Крім того, суд звертає увагу на те, що статтею 14 Конституції України закріплений принцип гарантованості права власності на землю. Реалізація ж права на землю пов’язана зі здійсненням його суб’єктами наданих їм прав та виконанням покладених на них обов’язків. З цією метою в земельному та цивільному законодавстві передбачені норми, які визначають обсяг прав та обов’язків власників земельних ділянок. Регламентації гарантій прав на землю присвячений розділ У Земельного кодексу України, відповідно до якого держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту права на землю. Цей же розділ відтворює конституційний припис, за яким власник не може бути позбавлений права на земельну ділянку, крім випадків, передбачених Земельним кодексом та іншими законами України.

Суд звертає увагу на те, що право Алуштинської міської ради на розпорядження землею, у тому числі щодо встановлення строку оренди земельних ділянок, повинно здійснюватися з урахуванням норм чинного законодавства України, у даному випадку – статті 33 Закону України «Про оренду землі», яка, як вже було вказано вище, передбачає за умови відсутності відповідного листа-повідомлення, поновлення договірних відносин по оренді земельних ділянок на строк, на який був укладений договір, що підлягає поновленню.

Аналогічна позиція викладена і в листі Державного комітету України із земельних ресурсів від 13.04.2005 р. N 14-11-11/2770, в якому зазначено, що у випадку, якщо договір оренди був укладений із додержанням усіх вимог, передбачених земельним законодавствам, і у договорі передбачалося його поновлення, то він поновлюється на той самий строк і на тих самих умовах, які були ним передбачені.

При цьому, суд вважає за доцільне зазначити, що наявність спірного рішення та відстоювання його правомірності в судовому процесі фактично свідчить про невизнання з боку Алуштинської міської ради наявності у Товариства з обмеженою відповідальністю «Парус» права на поновлення договору оренди саме на чотири роки шість місяців та тридцять днів, тобто на строк, на який первісно був укладений договір, що, в свою чергу, потребує судового захисту.

Так, одним із способів захисту прав і інтересів, передбачених статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 Господарського кодексу України, є визнання права. Крім того, відповідно до статті 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, у тому числі, шляхом визнання прав.

З урахуванням цього, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, також і вимоги позивача про визнання за Товариством з обмеженою відповідальністю «Парус» права на поновлення договору оренди земельної ділянки (реєстраційний номер 218 від 02.06.2004 р.) площею 0,0114 га за адресою: м. Алушта, вул. Леніна, біля магазину «Парус», строком на чотири роки, шість місяців та 30 днів.

Крім того, враховуючи визнання недійсним спірного пункту рішення про поновлення договору оренди строком на 2 роки та наявність у позивача права на поновлення договору оренди землі на строк, на який договір був укладений первісно, суд вважає, що задля реального забезпечення судового захисту порушених прав Товариства з обмеженою відповідальністю «Парус» слід також зобов’язати Алуштинську міську раду поновити укладений з Товариством з обмеженою відповідальністю «Парус» договір оренди земельної ділянки (реєстраційний номер 218 від 02.06.2004 р.) площею 0,0114 га за адресою: м. Алушта, вул. Леніна, біля магазину «Парус», строком на чотири роки, шість місяців та 30 днів.

При цьому суд не може погодитися з посиланням відповідача на його виключну компетенцію в сфері регулювання земельних відносин та неможливість примушення органів місцевого самоврядування до вчинення певних дій, оскільки у даному випадку наявна вже висловлена згода Алуштинської міської ради на поновлення договору оренди землі, проте така згода була вчинена з порушенням положень чинного законодавства України, а саме – статті 33 Закону України «Про оренду землі».

В пункті 5 Оглядового листа від 30.11.2007 р. N 01-8/918 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з орендою земельних ділянок» Вищий господарський суд України повідомив, що зважаючи на те, що необхідною умовою укладення та поновлення договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній або комунальній власності, є наявність відповідного рішення органу місцевого самоврядування, зобов'язання цього органу укласти або поновити договір оренди земельної ділянки за відсутності такого рішення є порушенням його виключного, передбаченого Конституцією України, права на здійснення права власності від імені Українського народу та управління землями, яке підлягає захисту.

Однак, матеріалами справи підтверджується наявність рішення Алуштинської міської ради про поновлення договору оренди землі, як необхідної умови такого поновлення, проте в рамках цієї справи оскаржуються дії органу місцевого самоврядування лише в частині визначення строку такого поновлення.

Отже, у даному випадку суд не вчиняє розпорядження землею та не втручається у власні повноваження органу місцевого самоврядування, а лише здійснює судовий захист прав позивача від порушень з боку Алуштинської міської ради, що покликано необхідністю приведення дій органу місцевого самоврядування у відповідність з законодавчими вимогами та засновано на приписах статті 124 Конституції України, якою визначено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Таким чином, шляхом спонукання Алуштинської міської ради поновити укладений з Товариством з обмеженою відповідальністю «Парус» договір оренди земельної ділянки строком на чотири роки, шість місяців та 30 днів, суд, враховуючи наявність згоди на поновлення договору оренди у вигляді відповідного рішення органу місцевого самоврядування, зобов’язує відповідача привести свої дії (рішення) у відповідність з вимогами чинного законодавства, що власне є й завданням судової влади згідно зі статтею 2 Закону України «Про судоустрій України».

Таким чином, позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

При цьому суд вважає непереконливими посилання відповідача на необхідність припинення провадження у справі через непідвідомчість спору господарським судам України.

Так, Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України щодо визначення підсудності справ з питань земельних відносин» від 18 лютого 2010 року № 1914-VI було доповнено статтю 12 Господарського процесуального кодексу України пунктом 6, згідно з яким господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01 квітня 2010 року № 10-рп/2010 положення пункту 1 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України слід розуміти так, що до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, належать земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, пов'язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності.

Тобто, на законодавчому рівні та відповідно до рішення Конституційного Суду України проведено розмежування земельних спорів, які належать до компетенції господарських та адміністративних судів. При цьому запропоноване розмежування зроблено з урахуванням правової позиції, за якою наявність в спорі суб'єкта владних повноважень не є вирішальним критерієм віднесення земельного спору до компетенції господарського чи адміністративного суду.

У даному разі, проводячи розмежування земельних спорів, законодавець та Конституційний Суд України виходили з того, чи бере участь у спорі фізична або юридична особа, чи суб'єкт господарської діяльності.

Отже, компетенцію господарських судів, враховуючи положення статті 1 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої до господарського суду мають право звертатися підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, було поширено на земельні спори, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності.

Компетенцію адміністративних судів - на земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, пов'язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності.

Тобто, вирішуючи питання щодо того чи має земельний спір розглядатися у порядку господарського судочинства, господарським судам слід виходити саме з того, що дія пункту 6 частини 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України поширюється на земельні спори з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності.

Аналогічна позиція викладена, зокрема, в Рекомендаціях Президії Севастопольського апеляційного господарського суду від 14.10.2010 р. «Про застосування законодавства при вирішенні земельних спорів (питання щодо підвідомчості)».

Таким чином, враховуючи що позивач у справі – Товариство з обмеженою відповідальністю «Парус» є суб’єктом господарської діяльності, а земельна ділянка за договором оренди від 11.05.2004 р. була передана в користування для комерційних цілей – розміщення літнього майданчику ТОВ «Парус», суд вважає, що спір у цій справі, який пов’язаний з поновленням вже укладеного договору оренди землі (господарського договору), носить господарський характер та має вирішуватися за правилами Господарського процесуального кодексу України.

Судові витрати суд покладає на відповідача згідно з приписами статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити.

2.          Визнати недійсним пункт 1 рішення Алуштинської міської ради (м. Алушта, пл. Радянська, 1) №39/43 від 01.04.2009 р. в частині поновлення укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «Парус» (98500, м. Алушта, вул. Леніна, 13, ідентифікаційний код 19010811) договору оренди земельної ділянки (реєстраційний номер 218 від 02.06.2004 р.) строком на два роки.

3.          Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю «Парус» (98500, м. Алушта, вул. Леніна, 13, ідентифікаційний код 19010811) право на поновлення договору оренди земельної ділянки (реєстраційний номер 218 від 02.06.2004 р.) площею 0,0114 га за адресою: м. Алушта, вул. Леніна, біля магазину «Парус», строком на чотири роки, шість місяців та 30 днів.

4.          Зобов’язати Алуштинську міську раду (м. Алушта, пл. Радянська, 1) поновити укладений з Товариством з обмеженою відповідальністю «Парус» (98500, м. Алушта, вул. Леніна, 13, ідентифікаційний код 19010811) договір оренди земельної ділянки (реєстраційний номер 218 від 02.06.2004 р.) площею 0,0114 га за адресою: м. Алушта, вул. Леніна, біля магазину «Парус», строком на чотири роки, шість місяців та 30 днів.

5.          Стягнути з Алуштинської міської ради (м. Алушта, пл. Радянська, 1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Парус» (98500, м. Алушта, вул. Леніна, 13, ідентифікаційний код 19010811) 85,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

6.          Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Дворний І.І.