Рішення № 9990150, 07.06.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 322

РІШЕННЯ

Іменем України

07.06.2010Справа №2-32/1726-2010 Господарський суд Автономної республіки Крим у складі судді Барсукової А.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

За позовом Дочірнього підприємства «Конріл» (01133, м. Київ, вул.. Кутузова, 18/7, оф. 201, 01021, м. Київ, Кловський узвіз 11, кв. 27 ідентифікаційний код 23703164)

До відповідача Фізичної особи – підприємця Процько Оксани Геннадіївни (96100, АР Крим, м. Джанкой, пров. Волжський 4А, 96100, АР Крим, с. Медведівка, вул.. 50 років Жовтня, 3 кв. 4 ідентифікаційний номер 20010512158)

Про стягнення 5181, 49 грн.

За участю представників:

Від позивача – не з’явився.

Від відповідача – не з’явився.

Обставини справи: Дочірнє підприємство «Конріл» звернулося до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Фізичної особи – підприємця Процько Оксани Геннадіївни про стягнення 5 181, 49 грн., у тому числі 3725, 38 грн. суми основного боргу, 857, 23 грн. – пені, 111,76 грн. -3% річних, 487, 12 грн. – інфляційних втрат.

Ухвалою господарського суду від 26.03.2010 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 13.04.2010 року, про що сторони були своєчасно та належним чином повідомлені.

З підстав зазначених в ухвалах господарського суду від 13.04.2010р., від 26.04.2010р., від 17.05.2010р., від 01.06.2010р. розгляд справи відкладався, про що сторони у справі були повідомлені відповідно до п.3.17 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови ВГСУ від 19.12.2002р. № 75 – рекомендованою поштою.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем обов’язків за договором купівлі-продажу № 645 від 10.01.2008р. в частині повної та своєчасної оплати отриманого товару, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість в розмірі 3725, 38 грн., що і стало приводом для звернення позивача до суду із позовом про стягнення вказаної заборгованості у примусовому порядку.

14.05.2010р. до канцелярії Господарського суду АР Крим від позивача надійшла заява в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій він просить суд стягнути з відповідача 4099, 44 грн. суми основного боргу з урахуванням інфляційних втрат, 402, 75 грн. пені, 3% річних в розмірі 108, 76 грн.

Вказана заява була прийнята судом до розгляду.

У судовому засіданні 01.06.2010р. представником позивача була надана заява в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, суд стягнути з відповідача 4099, 44 грн. суми основного боргу з урахуванням інфляційних втрат, де сума основного боргу складає 3625, 38 грн., 402, 75 грн. пені, 3% річних в розмірі 108, 76 грн.

Вказана заява прийнята судом до розгляду.

Відповідач, вчетверте, без поважних причин, повноважного представника в судове засідання не направив, не зважаючи на те, що був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду даної справи рекомендованою поштою.

Відповідно до пункту 3.6 Роз’яснень Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997р. № 02-5/289 ( зі змінами та доповненнями) особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. Отже, відповідач вважається повідомленим про час та місце судового розгляду справи.

Крім того, 20.04.2010р. Господарським судом АР Крим у відповідь на запит був отриманий Витяг з ЄДРЮФОП на відповідача, та подальше розсилання кореспонденції здійснювалось на всі відомі Господарському суду АР Крим адреси. ( а.с. 37-39).

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обов’язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, приймаючи до уваги неодноразове відкладення розгляду справи, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання відповідачем відзиву, якими він без поважних причин не скористався.

У зв’язку з тим, що відповідач не використав наданого статтями 22, 33 Господарського процесуального кодексу України права на участь у судовому засіданні, подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України –за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

10.01.2008 року між Дочірнім підприємством «Конріл» (Продавець) (позивач) та Фізичною особою – підприємцем Процько Оксаною Геннадіївною (Покупець) ( відповідач) був укладений Договір купівлі-продажу № 645 (а.с. 11-15).

Зазначений договір купівлі-продажу укладено у письмовій формі, підписано повноважними представниками обох сторін, їх підписи засвідчено печатками сторін, що відповідає вимогам статей 207, 208 Цивільного кодексу України і є правомірним правочином, в силу статті 204 Цивільного кодексу України.

За своєю правовою природою, зазначений договір є договором купівлі – продажу, відповідно до вимог статті 655 Цивільного кодексу України.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з пунктом 1.1 Договору, Продавець продає товар, а Покупець, вивчивши поточний прайс-лист Продавця, замовляє, приймає та оплачує Товар на умовах, передбачених дійсним Договором.

Поставка Товару оформлюється накладними, що є невід’ємною частиною дійсного договору. Підписана сторонами накладна є документом, що підтверджує факт прийому-передачі товару, що передбачено пунктом 3.3 Договору.

Відповідно до пункту 3.4 Договору моментом поставки є дата оформлення відповідної накладної.

Пунктом 4.1 Договору передбачено, що Покупець зобов’язаний оплатити суму кожної накладної не пізніше 10 календарних днів з моменту поставки товару.

Строк дії Договору становить з моменту підписання та до 31.12.2008р., проте вважається автоматично пролонгованим на невизначений строк, якщо Покупець приймає поставку товару після дати скінчення строку дії Договору.

Так, на виконання умов Договору позивачем був поставлений відповідачу, а відповідачем прийнятий товар на загальну суму 3994,20 грн., що підтверджується видатковими накладними № 08-0004355 від 12.09.2008р. на суму 321, 60 грн., № 08-0004640 від 30.09.2008р. на суму 119, 34 грн., № 08-0004641 від 30.09.2008р. на суму 2150, 64 грн., № 08-0004642 від 30.09.2008р. на суму 1402, 62 грн. (а.с. 16-19).

Вказаний товар був отриманий відповідачем, про що свідчить підпис у видаткових накладних.( у відповідності до пункту 3.3 Договору).

Отриманий товар був частково оплачений відповідачем, проте відповідачем порушені обов’язки з повної оплати отриманого товару, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в розмірі 3625, 38 грн.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов’язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Крім того, суд вважає необхідним зазначити наступне стосовно заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог в частині стягнення заборгованості.

Так, заявою від 26.05.2010р. позивач просив суд стягнути з відповідача 3625,38 грн. основного боргу , 474,06 грн. – інфляційних втрат, 108,76 грн.. 3% річних, 402, 75 грн. пені, фактично зменшивши розмір позовних вимог.

Частиною 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено право позивача до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Частиною 6 статті 22 Господарського процесуального кодексу України господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Так, в обґрунтування вказаної заяви позивач надав виписку банку по розрахунках за договором, проте як вбачається із зазначеної виписки, частина заборгованості в розмірі 100,00 грн. була оплачена відповідачем 14.10.2009року, а отже до моменту звернення позивача із позовом до суду. (18.03.2010р. згідно зі штампом поштового відділення на поштовому конверті, доданому до позовної заяви).

Отже, суд не вбачає обґрунтованих правових підстав для задоволення заяви позивача в цій частині, оскільки вказані уточнення позовних вимог, а фактично їх зменшення, порушують права та охоронювані законом інтереси відповідача у цій справі, тому в цій частині позову має бути відмовлено за необґрунтованістю, що у свою чергу має наслідком перерозподіл судових витрат.

Беручи до уваги вищенаведене, суд вважає, що матеріалами справи підтверджується заборгованість в розмірі 3625, 38 грн. та підлягає стягненню з відповідача.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача суму інфляційних втрат у зв’язку з невиконанням відповідачем своїх зобов’язань у розмірі 474,06 грн., 3% річних у розмірі 108,76 грн.

Так, частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Період прострочення оплати отриманого товару за накладною від 12.09.2008р. починає спливати з 22.09.2008р., а за накладними від 30.09.2008р. – з 11.10.2008р.

Однак позивач не позбавлений права зменшити період нарахування індексу інфляції та 3% річних, починаючи нарахування з 19.10.2008р.

Таким чином, сума інфляційних втрат, яка підлягає стягненню з відповідача за період з листопада 2998р. по вересень 2009р. повинна обраховуватися наступним чином:

інфляційні втрати = ( (3625,38грн. х 101,5 х 102,1 х 102,9 х 101,5 х 101,4 х 100,9 х 100,5 х 101,1 х 99,9 х 99,8 х 100,8) / 100 ) – 3625,38 грн. = 473,84 грн.

Таким чином сума інфляційних втрат за період з листопада 2008р. по вересень 2009р. підтверджується матеріалами справи лише в розмірі 473,84 грн., а тому саме в цій сумі підлягає стягненню з відповідача.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, сума 3% річних за період з 20.10.2008р. по 20.10.2009р. повинна бути розрахована наступним чином : 3625, 38 грн. х 365 днів прострочення х 3% / 365 днів = 108,76 грн.

Отже, матеріалами справи підтверджується сума 3% річних у розмірі 108,76 грн. за період з 20.10.2008р. по 20.10.2009р., та визнається такою, що підлягає стягненню з відповідача.

Крім того позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 402,75 грн.

Відповідно до пункту 6.2 Договору при порушенні Покупцем строку оплати Товару, він сплачує Продавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов’язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов’язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов’язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов’язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Судом встановлено, що заявлена позивачем до відшкодування сума пені за період з 20.10.2008р. по 21.04.2010р. у розмірі 402,75 грн. має бути розрахована наступним чином:

3625,38 грн. х 119 днів прострочення х 24% (подвійна облікова ставка НБУ з 30.04.2008р. по 15.02.2009р.) / 365 дн. = 283,67 грн.

3625,38 грн. х 65 днів прострочення х 24% (подвійна облікова ставка НБУ з 16.02.2009р. по 14.06.2009р.) / 365 дн. = 154,95 грн.

Отже, сума пені, яка підтверджується матеріалами справи становить 438,62 грн., проте оскілки позивачем заявлена до стягнення сума пені в розмірі 402,75грн., ця сума визнається такою, що підлягає стягненню з відповідача.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, 75, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Фізичної особи – підприємця Процько Оксани Геннадіївни (96100, АР Крим, м. Джанкой, пров. Волжський 4А, 96100, АР Крим, с. Медведівка, вул.. 50 років Жовтня, 3 кв. 4 ідентифікаційний номер 20010512158) на користь Дочірнього підприємства «Конріл» (01133, м. Київ, вул.. Кутузова, 18/7, оф. 201, 01021, м. Київ, Кловський узвіз 11, кв. 27 ідентифікаційний код 23703164) 3625, 38 грн. заборгованості, 108,76 грн. 3% річних, 473,84 грн. інфляційних втрат, 402,75 грн. пені, 90,76 грн. державного мита та 210,00 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В іншій частині позову відмовити.

4.          Наказ видати в порядку статтей 116, 117 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Барсукова А.М.