Рішення № 9989972, 27.05.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 201

РІШЕННЯ

Іменем України

27.05.2010Справа №2-33/1583-2010 За позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Ресанта-Одеса» (65085, м. Одеса, вул. Проселочна, 5; 65005, м.Одеса, а/с 63)

До фізичної особи – підприємця Тіщенко Олександра Миколайовича (95000, м. Сімферополь, пров.Заводський, 29, кв.17)

про стягнення 27056,54 грн.

Суддя Радвановська Ю.А.

Представники

Позивача: Волчанов Геннадій Степанович, директор, рішення № 1 від 26.09.2008 р., паспорт серії НН № 072576, виданий Арцизьким РВ ЦМВС України в Одеської області 21.08.1998 р., ТОВ «Ресанта-Одеса».

Відповідач: не з’явився.

Суть спору: товариство з обмеженою відповідальністю «Ресанта-Одеса» звернулося до господарського суду АР Крим з позовною заявою до відповідача, фізичної особи – підприємця Тіщенко Олександра Миколайовича, та просить стягнути вартість майна у розмірі 20343.26 грн. та неустойку – 6713.28 грн.

Позовні вимоги вмотивовані невиконанням відповідачем вимог договору відповідального зберігання, що виразилося в неповерненні майна, переданого відповідачу на зберігання, та обґрунтовані посиланнями на статтю 193 Господарського кодексу України та статтю 526 Цивільного кодексу України

Відповідач у судове засідання не з’явився, явку уповноважених представників не забезпечив, витребуваних судом документів не надав, про причини відсутності суд не повідомив.

Враховуючи те, що матеріали справи у достатній мірі характеризують правовідносини сторін, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Розгляд справи відклався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі статтями 20, 22, 81-1 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні представнику позивача роз'яснені процесуальні права та обов'язки.

За клопотанням представника позивача, відповідно до статті 10 Конституції України, статті 10 Закону України «Про судоустрій України», пояснення та клопотання по справі надавалися ним російською мовою.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд –

           встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ресанта-Одеса», відповідно до рішення єдиного учасника Цвєткова Максима Вікторовича від 03 березня 2010 року № 3 перейменоване в товариство з обмеженою відповідальністю «Ресанта» та є повним правонаступником товариства з обмеженою відповідальністю «Ресанта-Одеса» (а.с. 33)

06 листопада 2009 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Ресанта-Одеса» (поклажодавець) та фізичною особою-підприємцем Тіщенко Олександром Миколайовичем (зберігач) укладений договір № 54 (а.с. 6-7), відповідно до пункту 1.1 якого, в порядку та на умовах, визначених цим договором, за накладними, які є невід’ємною частиною цього договору, поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання протягом строку дії цього договору майно - електропобутові прилади у кількості 24 штук, загальною вартістю 65043.74 грн.

Повернення майна здійснюється лише за наявності накладної повернення з відповідального зберігання, виписаної лише поклажодавцем та підписаної з обох сторін. Повернення майна від зберігача може бути здійснено лише відповідальному представникові поклажодавця. Права представника поклажодавця підтверджуються дорученням, оформленим на вказаного представника та наданого зберігачу (пункт 1.3 договору).

Пунктом 1.4 договору визначене, що відповідальне зберігання за цим договором є безоплатним.

Пунктом 2.1.3 договору, відповідач взяв на себе зобов’язання нести відповідальність за втрату (нестачу) або пошкодження майна поклажодавця, переданого на зберігання зберігачеві, у відповідності із цим договором та чинним в Україні законодавством з моменту одержання майна від поклажодавця та з моменту його повернення поклажодавцеві.

Також відповідач взяв на себе зобов’язання повернути майно поклажодавцеві за першою вимогою останнього. (пункт 2.1.4 договору).

Пунктом 3.2 договору передбачене право поклажодавця у будь-який час вимагати у зберігача повернення майна, яке знаходиться на зберіганні.

Зберігач несе відповідальність за збереження і цілісність майна з моменту передання майна на зберігання і до моменту його повернення поклажодавцеві. У випадку втрати (нестачі) або пошкодження майна, яке передане на зберігання, або його частини, зберігач повинен перерахувати на банківський рахунок поклажодавця залогову вартість майна, вказану у пункту 1.1 договору, а також відшкодувати всі інші пов’язані з цим збитки. (пункт 4.2 договору).

У випадку неповернення майна поклажодавцеві за першою вимогою, зберігач повинен виплатити поклажодавцеві неустойку у розмірі 1,0% від вартості майна за кожний день затримки (пункт 4.3 договору).

Строк дії договору визначений в пункті 6.2 - до 06 лютого 2010 року.

Закінчення строку цього договору не звільняє сторін від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору (пункт 6.4 договору).

На виконання умов договору, 06 листопада 2009 року позивач передав відповідачеві електрообладнання на зберігання, що підтверджується накладною передачі на відповідальне зберігання № РС-0000141 від 06 листопада 2009 року на суму 65543.74 грн. (а.с. 8)

У порушення вимог спірного договору позивач, в строк, передбачений пунктом 4.2 договору, взяте на відповідальне зберігання майно, повернув частково, у зв’язку чим, за ним склалась заборгованість в розмірі 20343.26 грн., що і з’явилося підставою для звернення товариства з обмеженою відповідальністю «Ресанта-Одеса» до фізичної особи-підприємця Тіщенко О.М. про стягнення 20343.26грн. заборгованості за неповернений товар, а також 6713.28 грн. – неустойки.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Оскільки зі змісту спірного договору у справі вбачається, що він за своєю правовою природою є договором зберігання, правовідносини, які виникли у зв’язку з його виконанням, повинні регулюватися положеннями глави 66 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов'язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач отримав на відповідальне зберігання майно, перелік якого вказаний в накладній передачі № РС-0000141 від 06 листопада 2009 року на загальну суму 65543.74 грн. (а.с. 8).

Відповідно до частина 1 статті 949 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

Аналогічні умови містяться в пункті 2.1.4 спірного договору, відповідно до якого, зберігач зобов’язаний повернути майно поклажодавцеві за першою вимогою останнього.

Так, 27 січня 2010 року, позивач звернувся до відповідача з вимогою повернути товар, з урахуванням вимог договору від 06 листопада 2009 року. Також позивач просив, у разі неможливості повернення товару протягом п’яти днів з моменту отримання претензії, перерахувати на банківський рахунок позивача його вартість (а.с.9).

27 квітня 2010 року, сторонами підписаний акт звірення взаємних розрахунків, відповідно до якого вартість неповерненого майна складає 20643.91 грн. (а.с. 20).

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статей 526 Цивільного кодексу України та 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В силу вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на вимогу своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказів повернення майна або перерахування його вартості на рахунок позивача відповідачем суду не представлено.

Відповідач в процесі розгляду справи не заперечував викладені позивачем обставини, але оспорював стягнення з нього залогової вартості майна в сумі 20343.26 грн., оскільки вважає, що стягненню підлягає ринкова (фактична) вартість.

Однак, пунктом 4.2 договору передбачено, що у випадку втрати (нестачі) або пошкодження майна, яке передане на зберігання, або його частини, зберігач повинен перерахувати на банківський рахунок поклажодавця, залогову вартість майна.

Більш того, така вартість товару, що не повернена відповідачем, визнана ним в акті звірення від 27 квітня 2010 року (а.с.20).

Враховуючі викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з фізичної особи-підприємця Тіщенко О.М. заборгованості за неповернений товар в сумі 20343.26 грн.

Одночасно, позивач просив суд стягнути з відповідача 3713.28 грн. неустойки.

Суд вважає такі вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 Цивільного кодексу України).

Так, пунктом 4.3 договору передбачено, що у випадку неповернення майна поклажодавцеві за першою вимогою, зберігач повинен виплатити поклажодавцеві неустойку у розмірі 1.0 % від вартості майна, за кожний день затримки.

Однак, відповідно до статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Спірним договором сторони домовилися, що зберігач повинен повернути поклажодавцеві майно за першою вимогою, а у разі невиконання цього зобов’язання виплатити неустойку.

Так, позивач звернувся до відповідача з вимогою повернути майно 27 січня 2010 року (а.с.9).

Як вбачається з розрахунку, наданого позивачем він просить стягнути неустойку із розрахунку 33 дня.

Відповідно до розрахунку, проведеного судом, сума пені за період з 27 січня 2010 року по 01 березня 2010 року (33 дня) складає 375.94 грн.

Судом проведений розрахунок пені наступним чином:

20343.26 х 0,0561 х 33: 100 = 375.94 грн.

Отже, враховуючи, що відповідачем були порушені зобов’язання за договором від 06 листопада 2009 року, стягненню з фізичної особи-підприємця Тіщенко О.М. підлягає 375.94 грн. неустойки.

Судові витрати, згідно зі статтею 49 Господарського процесуального кодексу України, понесені позивачем у зв’язку зі зверненням до господарського суду із даним позовом, суд покладає на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам.

За згодою представника позивача, у судовому засіданні були оголошені вступна та резолютивна частини рішення згідно статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись статтею 49, та статтями 82-84 Господарського процесуального Кодексу України, суд

вирішив:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з фізичної особи-підприємця Тіщенко Олександра Миколайовича (м. Сімферополь, пров. Заводський, 29, кв. 17, ІПН 3094808332) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Ресанта» (65005, м. Одеса, вул. Дальницька, 46, р\р 26003060466753, в Південному ГРУ «Приватбанк» в м. Одесі, МФО 328704, код 36154885) заборгованість в сумі 20343.26 грн., 375.94 грн. пені, державне мито в сумі 78.10 грн., та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236.00 грн.

3.          В інший частині позову відмовити.

4.          Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Радвановська Ю.А.