Рішення № 9989965, 18.05.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 121

РІШЕННЯ

Іменем України

18.05.2010Справа №2-23/1895.1-2010 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Санаторій «Північне сяйво», м. Саки

до відповідача Виконавчого комітету Сакської міської Ради, м. Саки

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Євпаторійського міського Бюро технічної інвентаризації, м. Євпаторія

за участю Прокуратури АРК, м. Сімферополь

про визнання права власності на нерухоме майно

Суддя Доброрез І.О.

П Р Е Д С Т А В Н И К И :

Від позивача – Меньшиков А.А., представ. за довір. б/н від 21.04.2010 р.

Від відповідача – не з’явився.

Від третьої особи – не з’явився.

Прокурор – Яковлєв О.О., посвідч. № 07171

Суть спору: Позивач звернувся до Господарського суду АР Крим із позовом до відповідача про визнання права власності на об’єкти нерухомого майна, що розташовані в АР Крим у м. Саки, вул. Морська, 12, а саме: спальний корпус «Д», загальною площею 281,6 м2, площею забудови 192,4 м2, який складається з першого поверху, загальна площа якого складає 140,9 м2, другого поверху, загальна площа якого складає 140,7 м2, а також спальний корпус літер «Г», загальною площею 281,6 м2, площею забудови 192,4 м2, який складається з: першого поверху, загальна площа якого складає 140,9 м2, другого поверху, загальна площа якого складає 140,7 м2. Позовні вимоги мотивовані тим, що будівлі зведені самовільно, проте земельна ділянка під самовільно зведені будівлі надана у 2008 році, про що свідчить договір від 17.01.2008 року.

          Ухвалою Господарського суду від 29.01.2009 р. позовну заяву прийнято до розгляду і порушено провадження у справі; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Євпаторійське міське Бюро технічної інвентаризації (м. Євпаторія).

          Рішенням Господарського суду АР Крим від 09.02.2009 р. позовні вимоги задоволені повністю, визнано право власності на об’єкти нерухомого майна, які розташовані за адресою: АР Крим, м. Саки, вул. Морська, 12, за Товариством з обмеженою відповідальністю «Північне сяйво» (96500, АР Крим, м. Саки, вул. Морська, 12, код ЄДРПОУ 34415698, відомостей про р/р не має), а саме: спальний корпус літер «Д», загальною площею 281,6 м2, площею забудови 192,4 м2, який складається з першого поверху загальною площею 140,9 м2, другого поверху загальною площею 140,7 м2; спальний корпус літер «Г», загальною площею 281,6 м2, площею забудови 192,4 м2, який складається з першого поверху загальною площею 140,9 м2, другого поверху загальною площею 140,7 м2.

          Постановою Вищого господарського суду України від 26.01.2010 р. рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 09.02.2009 р. скасовано і справу направлено на новий розгляд до Господарського суду АРК в іншому складі суду.

          Згідно резолюції Голови Господарського суду АР Крим справа прийнята суддею Господарського суду АР Крим Доброрезом І.О. з привласненням їй номера 2-23/1895.1-2010.

          Представник позивача у судове засідання з’явився, надав суду пояснення по суті спору.

          Представник відповідача у судове засідання не з’явився, про час та місце слухання справи проінформований належним чином – рекомендованою кореспонденцією, проте 17.05.2010 р. до канцелярії ГС АР Крим надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв’язку з неможливістю забезпечити явку представника.

          Представник третьої особи у судове засідання не з’явився, про час та місце слухання справи проінформований належним чином – рекомендованою кореспонденцією, проте 23.04.2010 р. Євпаторійське міське Бюро технічної інвентаризації клопотало про розгляд справи у свою відсутність у відповідності з діючим законодавством України.

          Прокурор у судове засідання з’явився, проти позову заперечував.

          Розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи представника позивача і прокурора, суд

Встановив :

          Позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Санаторій «Північне сяйво» (ЗКПО 34415698), що знаходиться за адресою: АР Крим, м. Саки, вул. Морська, 12, самовільно збудувало наступні об'єкти: спальний корпус «Д», загальною площею 281,6 м2, площею забудови 192,4 м2, яка складається з першого поверху площею 140,9 м2, другого поверху площею 140,7 м2, а також спальний корпус літер «Г», загальною площею 281,6 м2, площею забудови 192,4 м2, який складається з першого поверху загальною площею 140,9 м2, другого поверху загальною площею 149,7 м2.

17.01.2008 р. між Сакською міською радою і позивачем був укладений договір оренди земельної ділянки загальною площею 35066,00 м2 (кадастровий номер 0111400000000050339), який знаходиться за адресою: м. Саки, вул. Морська, 12. Договір укладений строком на 49 років. На земельній ділянці розташований майновий комплекс санаторію «Північне сяйво». Цільове призначення земельної ділянки – обслуговування санаторію.

          В силу ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважається самовільним будівництвом, якщо вони побудовані або будуються на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу або належним чином затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

          Згідно ч. 5 ст. 376 Цивільного кодексу України суд, на вимогу власника або користувача земельної ділянки, може визнати право власності на нерухоме майно, самовільно побудоване, якщо це не порушує прав третіх осіб.

          За твердженням позивача при будівництві спірних об'єктів права третіх осіб не порушувались, а отже і факт визнання права власності на ці об'єкти не призводить до порушення чиїх-небудь прав.

          Окрім цього, ч. 3 ст. 376 Цивільного кодексу України право власності на самовільно побудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, що здійснила самовільне будівництво на земельній ділянці, яка не була йому відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки в установленому порядку особі під вже побудоване нерухоме майно.

          З матеріалів справи і пояснень представника позивача вбачається, що правова позиція ґрунтується виключно на нормах ст. 331 і ст. 376 Цивільного кодексу України.

          Позивач не бере до уваги зміст інших статей Цивільного кодексу України, які регулюють правила поведінки, які повинні дотримуватись при виникненні права власності на об'єкти цивільного обороту.

          Згідно ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.          

Стаття 331 Цивільного кодексу України, на яку посилається позивач, визначає порядок придбання права власності на новостворену нерухомість, яка створена з дотриманням вимог чинного законодавства.

          Вимоги чинного законодавства позивачем виконані не були.

          В процесі судового розгляду встановлено, про що і не заперечував сам позивач, що будівництво здійснювалось без необхідних дозволів і проектної документації.

          Матеріали справи не містять належних і допустимих, в розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, доказів щодо закінчення будівництва спірних об'єктів і введення їх в експлуатацію.

          Оскільки спірні об'єкти були зведені з порушенням вимог чинного законодавства, то суд вважає, що у позивача, на підставі ст. 331 Цивільного кодексу України, відсутні підстави для визнання права власності на спірне майно.

          Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно, якщо вони побудовані або будуються на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу або належним чином затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил, згідно ст. 376 Цивільного кодексу України, є самовільним будівництвом.

          Стаття 376 Цивільного кодексу України визначає правові підстави і умови визнання права власності на самовільно побудоване нерухоме майно.

          Так, ч. 3. ст. 376 Цивільного кодексу України передбачає, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.          

Вказана норма може застосовуватися лише в тому випадку, якщо особа, яка здійснила самовільне будівництво, отримає у встановленому законом порядку земельну ділянку для будівництва об'єкту нерухомості.

          Позивач, в обґрунтування позову, посилається на той факт, що будівництво проводилось на земельній ділянці, яка була надана йому в довгострокову оренду на підставі договору оренди, укладеної з власником землі.

          Суд вважає, що посилання на наявність договору оренди земельної ділянки від 17.01.2008 р. є безпідставним.

          З договору оренди земельної ділянки від 17.01.2008 р. вбачається, що цільове призначення земельної ділянки – обслуговування санаторію «Північне сяйво», тобто земельна ділянка, що орендується, для будівництва позивачеві не надавалась.

          Судом встановлено, що позивач не звертався в компетентні органи для отримання дозволу з питання зміни цільового призначення земельної ділянки що орендується, з метою здійснення на ньому будівництва об'єктів нерухомості.

          Крім того, згідно ст. 95 Земельного кодексу України і ст. 25 Закону України «Про оренді землі» орендатор, як тимчасовий землекористувач, з урахуванням умов надання земельної ділянки і його цільового призначення, має право споруджувати будь-які будови за умови згоди на це орендодавця. Ця ж умова передбачена п. 3.2.2. договору оренди земельної ділянки від 17.01.2008р. Орендодавець згоди на здійснення будівництва позивачеві не давав.

          Суд прийшов до висновку, що немає підстав для визнання за позивачем права власності на спірні об'єкти нерухомості в розумінні ч. 3 ст. 376 Цивільного кодексу України.

          Окрім цього, позивач не привів доказів того, яким чином саме відповідач порушує права позивача відносно спірного майна, які дії свідчать про невизнання права власності або його заперечування, що передбачено ст. 392 Цивільного кодексу України. Відсутні підстави для визнання для задоволення вимог за розділом спірного майна і привласненню йому окремих адрес, оскільки вказані вимоги є похідними від основних позовних вимог.

На підставі викладеного, у задоволенні позовних вимог суд відмовляє.

Згідно п. 3.9.5 роз’яснень Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України» № 02-5/289 від 18.09.1997 р. суддя може оголосити в судовому засіданні тільки вступну та резолютивну частини рішення за наявності згоди на це представників як позивача, так і відповідача, присутніх у засіданні, а в разі присутності представника лише однієї із сторін - за згодою цього представника.

          За згодою представника позивача і прокурора в судовому засіданні 18.05.2010 р. була оголошена тільки вступна та резолютивна частини рішення. Повний текст рішення складений та підписаний 24.05.2010 р.

З огляду на викладене та керуючись ст. ст. 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу Україні, суд

ВИРІШИВ:

          У позові відмовити.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Доброрез І.О.