Рішення № 9989925, 01.06.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 322

РІШЕННЯ

Іменем України

01.06.2010Справа №2-32/1945-2010 Господарський суд Автономної республіки Крим у складі судді Барсукової А.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «С.О.В. Гавань» (03151, м. Київ, вул.. молодо гвардійська, 32 ідентифікаційний код 25636176)

До відповідача Приватного підприємства «Вояж Інтернаціональ Продакшн» (98650, АР Крим, смт. Масандра, вул.. Мухіна, 30, корп. 2, 98600, АР Крим, м. Ялта, вул.. Курчатова, 2 А ідентифікаційний код 31872944)

Про стягнення 20380,97 грн.

За участю представників:

Від позивача – не з’явився.

Від відповідача – не з’явився.

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «С.О.В. Гавань» звернулося до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Приватного підприємства «Вояж Інтернаціональ Продакшн» про стягнення 20 380,97 грн., у тому числі 12829,44 грн. суми основного боргу, 1176,19 грн. – пені, 833,03 грн. -3% річних, 5542,31 грн. – інфляційних втрат.

Ухвалою господарського суду від 06.04.2010 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 26.04.2010 року, про що сторони були своєчасно та належним чином повідомлені.

З підстав зазначених в ухвалах господарського суду від 26.04.2010р., від 13.05.2010р., розгляд справи відкладено на 01.06.2010р., про що сторони у справі були повідомлені відповідно до п.3.17 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови ВГСУ від 19.12.2002р. № 75 – рекомендованою поштою.

Заявою, доданою до позовної заяви, позивачем заявлено клопотання про забезпечення позову в порядку статті 66 Господарського процесуального кодексу України, у відповідності до якого останній просив суд накласти арешт на грошові кошти позивача в межах ціни позову на суму 20380,97 грн.

Розглянувши зазначене клопотання суд встановив, що відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України забезпечення позову допускається, якщо невжиття заходів до забезпечення позову може ускладнити або зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Отже, заява про вжиття заходів до забезпечення позову повинна бути обґрунтована з поданням належних і допустимих доказів у розумінні статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, що підтверджують можливість виникнення в подальшому ускладнень у виконанні судового рішення.

Господарський суд повинен оцінити, наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов’язаний з предметом позову, співрозмірний позовній вимозі і яким чином цей захід забезпечуватиме фактичну реалізацію мети його вжиття.

Тому відповідна ухвала господарського суду в обов’язковому порядку повинна містити дані, на підставі яких можна зробити висновок про те, що невжиття того чи іншого заходу до забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання в подальшому рішення господарського суду.

Однак, позивачем не надано до суду жодного доказу в підтвердження обставин, викладених у заяві про забезпечення позову, що є підставою для відхилення зазначеної заяви.

Беручи до уваги вищенаведене, суд ухвалою від 01.06.2010р. відмовив у задоволенні клопотання про забезпечення позову шляхом накладання арешту на грошові кошти позивача в межах ціни позову на суму 20380,97 грн.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем обов’язків за договором поставки № 24/2 від 17.09.2006р. в частині повної та своєчасної оплати отриманого товару, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість в розмірі 12 829,44 грн., що і стало приводом для звернення позивача до суду із позовом про стягнення вказаної заборгованості у примусовому порядку.

Відповідач, втретє, без поважних причин, повноважного представника в судове засідання не направив, не зважаючи на те, що був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду даної справи рекомендованою поштою, що підтверджується зокрема, карткою поштового повідомлення, доданою до матеріалів справи (а.с. 20).

Відповідно до пункту 3.6 Роз’яснень Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997р. № 02-5/289 ( зі змінами та доповненнями) особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. Отже, відповідач вважається повідомленим про час та місце судового розгляду справи.

Крім того, адреса відповідача зазначена в позовній заяві повністю співпадає з відомостями, що містяться у свідоцтві про державну реєстрацію юридичної особи на відповідача, що залучена до матеріалів справи. ( а.с. 17).

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов’язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідач не скористувався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обов’язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, приймаючи до уваги неодноразове відкладення розгляду справи, та передбачений 69 Господарського процесуального кодексу України двомісячний строк, в який спір має бути вирішено господарським судом, та який спливає 06.06.2010 року, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для реалізації відповідачем прав, наданих ст..22 господарського процесуального кодексу України, якими він без поважних причин не скористався.

Беручи до уваги, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України – за наявними у ній матеріалами.

31.05.2010р. до канцелярії Господарського суду АР Крим від позивача надійшла заява, якою він відмовився від стягнення 176,19 грн. – пені, 833,03 грн. -3% річних, 5542,31 грн. – інфляційних втрат.

Вказана заява прийнята судом до розгляду.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю «С.О.В. Гавань» був поставлений Приватному підприємству «Вояж Інтернаціональ Продакшн», а останнім в свою чергу прийнятий товар на загальну суму 15247,42 грн., що підтверджується видатковими накладними № СГ – 0012393 від 18.09.2007р., № СГ-0013036 від 27.09.2007р., № СГ-0013000 від 27.09.2007р. з підписами та печатками обох сторін. ( а.с. 12-14).

У підтвердження факту отримання товару, вказаний товар був оплачений відповідачем лише частково, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в розмірі 12829,44 грн.

В обґрунтування позовних вимог про стягнення суми, позивач посилається на укладений ним - Постачальником за договором, та відповідачем - Покупецем за договором, Договір поставки № 24/2 від 17.09.2007р. (а.с. 11).

Однак, як вбачається з видаткових накладних: №СГ-0012393 від 18 вересня 2007р., на суму 11024,15 грн; №СГ-00113036 від 27 вересня 2007р., на суму 2782,98 грн; №СГ-0013000 від 27 вересня 2007р., на суму 1440,29 грн., які є первинними документами бухгалтерського обліку, відсутнє жодне посилання на таку підставу здійснення операції як договір поставки № 24/2 від 17.09.2007р., у в зв’язку із чим суд не може прийняти до уваги посилання позивача на договір, як на підставу виникнення заборгованості за поставлений товар, а також підставу здійснення господарської операції щодо поставки відповідачу відповідного товару в рамках цього договору.

Відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинні документи, що фіксують факти здійснення господарської операції. Первинні документи повинні мати в числі інших обов'язковий реквізит - зміст господарської операції.

Пунктом 2.4. Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, також встановлено, що в первинних документах повинен відображуватися зміст господарської операції.

Пунктом 2.7. вказаного Положення передбачено, що первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України.

Міністерство статистики України наказом від 21.06.96 р. № 193 «Про затвердження типових форм первинних облікових документів по обліку сировини та матеріалів» затвердило типову форму М-11 накладна-вимога на відпустку (внутрішнє переміщення) матеріалів», визначивши, що у випадку відпуску матеріальних цінностей стороннім організаціям накладна-вимога виписується на підставі договорів, нарядів та інших відповідних документів.

Таким чином, діючими нормативно-правовими актами встановлений перелік обов’язкових реквізитів, які повинен містити первинний документ - накладна на відпустку товару.

Жодна з накладних, представлених Позивачем як доказ того, що товар був переданий Відповідачеві за Договором, не містять посилання на Договір поставки № 24/2 від 17.09.2007р., як на підставу здійснення господарської операції, а отже відсутній причинно-наслідковий зв'язок між ними і Договором, по якому Позивачем стягується заборгованість з дійсної справи.

Таким чином, оскільки цінності по накладним відпущені позивачем з порушенням вимог чинного законодавства, то вказані накладні не можуть бути належним доказом того, що товарно-матеріальні цінності були передані Відповідачеві на підставі Договору.

Отже, взаємовідносини сторін щодо поставки товару мають бути розцінені як поза договірні, а отже на них не можуть поширюватися умови договору поставки, зокрема, строки оплати, відповідальність тощо.

Згідно статті 334 Цивільного кодексу України, момент передачі товару є моментом набуття відповідачем права власності на такий товар. Саме з часу отримання товару відповідачем до нього переходять всі права щодо придбаного товару та обов'язки щодо сплати його ціни.

Стаття 692 Цивільного кодексу України передбачає сплату ціни товару після його прийняття в повному обсязі.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Статтею 174 Господарського України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Стаття 175 Господарського кодексу України передбачає, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов’язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги.

Така вимога була направлена позивачем на адресу відповідача 26.01.2010 р. (а.с.15).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Статтею 219 Господарського кодексу України чітко визначено, що за невиконання або неналежне виконання господарських зобов'язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном, якщо інше не передбачено цим Кодексом та іншими законами.

Чинним законодавством України не передбачена обов’язкова форма договору як єдиного письмового документу.

Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Частиною 2 статті 207 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

В даному випадку вчинення правочину щодо поставки товару підтверджується підписаною обома сторонами накладною на поставку товару.

Відповідно до положень частини 1 статті 538 Цивільного кодексу України, виконання свого обов’язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов’язку, є зустрічним виконанням зобов’язання.

Так, при зустрічному виконанні зобов’язання сторони повинні виконувати свої обов’язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов’язання або звичаїв ділового обороту. (частина 2 статті 538)

Положеннями частини 4 статті 538 Цивільного кодексу України встановлено якщо зустрічне виконання обов’язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов’язку, друга сторона повинна виконати свій обов’язок.

Отже, судом встановлено, що позивач виконав своє зустрічне зобов’язання щодо поставки товару.

Відповідач, в порушення норм чинного законодавства не представив суду доказів виконання свого зобов’язання оплати товару в повному обсязі.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується заборгованість в розмірі 12829,44 грн., та підлягає стягненню з відповідача.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача суму інфляційних втрат у зв’язку з невиконанням відповідачем своїх зобов’язань у розмірі 5542,31 грн., 3% річних у розмірі 833,03 грн. Але заявою від 31.05.2010р. відмовився від стягнення зазначених сум.

Так, виходячи з норм статті 13 Цивільного кодексу України, яка визначає межі здійснення цивільних прав, судом досліджено правомірність відмови позивача від позову:

-          цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства (довіреністю);

-          при здійсненні своїх прав особа зобов’язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині;

-          не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах;

-          при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства;

-          не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.

Частиною 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено право позивача до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Приймаючи до уваги той факт, що звернення з позовом до господарського суду було ініційоване саме позивачем, суд вважає за можливе прийняти відмову позивача від позову в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних.

Судом встановлено, що відмова позивача від позову не порушує чиї-небудь законні права та охоронювані законом інтереси, а також повноваження, надані представнику Товариства з обмеженою відповідальністю «С.О.В. Гавань» Пироговському Е.М., дозволяють відмовитися від позову.

Таким чином, клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «С.О.В. Гавань» підлягає задоволенню.

Відповідно до пункту 4 статті 80 Господарського процесуального Кодексу України провадження по справі підлягає припиненню у випадку відмови позивача від позову та якщо відмова прийнята господарським судом.

Крім того, вищезазначеною заявою позивач відмовився від стягнення з відповідача 1176,19 грн. – пені.

Частиною 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено право позивача до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Частиною 6 статті 22 Господарського процесуального кодексу України господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Проте, суд не вбачає обґрунтованих правових підстав для задоволення заяви позивача в цій частині, оскільки вказані зміни позовних вимог, а фактично їх зменшення, порушують права та охоронювані законом інтереси відповідача у цій справі, оскільки в цій частині позову має бути відмовлено за необґрунтованістю, що у свою чергу має наслідком перерозподіл судових витрат.

Частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов’язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов’язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов’язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов’язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 статті 547 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

За такими обставинами, оскільки судом встановлено, що поставки товару між сторонами у дійсній справі носили позадоговірний характер, отже на них не можуть поширюватися умови договору поставки № 24/2 від 17.09.2007р., зокрема, відповідальність сторін.

Таким чином, у суду відсутні обґрунтовані підстави для задоволення позову в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю пені в розмірі 1176,19 грн.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, 75, пунктом 4 статті 80, статтями 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Приватного підприємства «Вояж Інтернаціональ Продакшн» (98650, АР Крим, смт. Масандра, вул.. Мухіна, 30, корп. 2, 98600, АР Крим, м. Ялта, вул.. Курчатова, 2 А ідентифікаційний код 31872944) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «С.О.В. Гавань» (03151, м. Київ, вул.. Молодо гвардійська, 32 ідентифікаційний код 25636176) 12829,44 грн. заборгованості, 128,29 грн. державного мита та 148,56 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В частині стягнення 1176, 19 грн. пені у позові відмовити.

4.          В іншій частині провадження у справі припинити.

5.          Наказ видати в порядку статтей 116, 117 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Барсукова А.М.