Постанова № 9978570, 03.06.2010, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" червня 2010 р.Справа № 11-10-14-27/348-06-11109

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Мирошниченко М. А.,

Суддів: Бєляновського В. В. та Шевченко В. В.,

при секретарі судового засідання - Риковій О.М.

за участю представників:

ТОВ „Єреміївське” (КСП)- Антоневський Ю.Ф. (за дорученням),

СВК „Дружба”- Тихонов В.П. (керівник),

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одеса апеляційну скаргу ТОВ „Єреміївське” (КСП) на рішення господарського суду Одеської області від 09.04.2010 р. у справі № 11-10-14-27/348-06-11109 за позовом ТОВ „Єреміївське” (КСП) до СВК „Дружба” про тлумачення змісту договору №180 від 26.09.2003р. та стягнення 16457,79грн. –суму основного боргу за договором, 5054,18 грн. штрафних санкцій за порушення грошових зобов'язань та 10637,33 грн. судових витрат,

ВСТАНОВИЛА:

23.10.2006 р. ТОВ „Єреміївське” звернулось до господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з СВК „Дружба” на його користь 35284, 18 грн. матеріальної шкоди та 16649, 10 грн. упущеної вигоди (т.1.а.с. 2- 4).

Рішенням господарського суду Одеської області від 21.05.2007 р. позов задоволено частково; стягнуто з СВК „Дружба” 35284,08 грн. основного боргу, 352,84 грн. державного мита та 80,17 грн. витрат на ІТЗ судового процесу; позовні вимоги в частині стягнення з СВК „Дружба” упущеної вигоди в розмірі 16649,10 грн. залишено без розгляду; в решті позову відмовлено (т.1 а.с. 177-180).

Не погоджуючись з рішенням суду 30.05.2007 р. СВК „Дружба” звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (т.1, а.с. 189-192), в якій просив скасувати рішення господарського суду Одеської області від 21.05.2007 р. та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у зв’язку з безпідставністю заявлених вимог.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 21.06.2007 р. (т.1 а.с.212-217) рішення господарського суду Одеської області від 24.05.2007 р. скасовано, позов задоволено частково; стягнуто з СВК „Дружба” на користь ТОВ „Єреміївське” 16457,79грн. основного боргу, 164, 58 грн. держмита та 37,39 грн. витрат на ІТЗ судового процесу; в іншій частині позову відмовлено.

24.10.2007 р. СВК „Дружба” звернувся до Вищого господарського суду з касаційною скаргою (т.1 а.с. 234-236), в якій просив скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.06.2007 р., як таку, що постановлена з неправильним застосуванням матеріального права та припинити провадження у справі.

Постановою Вищого господарського суду України від 19.12.2007 р. (т.1, а.с. 246-250) касаційну скаргу задоволено частково, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.06.2007 р. та рішення господарського суду Одеської області від 21.05.2007 р. скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 11.01.2008 р. справу прийнято до провадження і призначено до розгляду згідно постанови Вищого господарського суду України від 19.12.2007 р.

Під час нового розгляду справи позивачем подано уточнену позовну заяву (т.2, а.с. 13-16), в якій просив визнати договір №180 від 26.09.2003 р. між СВК „Дружба” та ТОВ „Єреміївське” за своєю правовою природою як договір про сумісну діяльність; стягнути з СВК „Дружба” на користь ТОВ „Єреміївське” 16457,79 грн. суму основного боргу; 5054,18 грн. штрафних санкцій за порушення грошових зобов’язань та 10637,33 грн. судових витрат.

Рішенням господарського суду Одеської області від 06.05.2008 р. у позові відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду ТОВ „Єреміївське” звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (т.2, а.с. 99-101), в якій просило скасувати рішення господарського суду Одеської області від 06.05.2008 р. та прийняти нове рішення по справі.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 16.09.2008 р. (т.2 а.с. 113-118) рішення господарського суду Одеської області від 06.05.2008 р. частково скасовано; провадження у справі в частині уточнення вимог ТОВ „Єреміївське” про визнання договору №180 від 26.09.2003 р. між СВК „Дружба” та ТОВ „Єреміївське” за своєю правовою природою як договір про сумісну діяльність; в решті рішення залишено без змін.

20.11.2008 р. ТОВ „Єреміївське” звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою (т.2 а.с. 124-127), в якій просило відмінити рішення господарського суду Одеської області від 06.05.2008 р. і постанову Одеського апеляційного господарського суду від 16.09.2008 р. та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ТОВ „Єреміївське” до СВК „Дружба”.

Постановою Вищого господарського суду України від 17.12.2008 р. (т.2 а.с. 142-145) касаційну скаргу задоволено частково; постанову Одеського апеляційного господарського суду від 16.09.2008 р. та рішення господарського суду Одеської області від 06.05.2008р. скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням господарського суду Одеської області від 13.03.2009 р.(т.3 а.с. 22-28) провадження у справі в частині позовних вимог про визнання договору договір №180 від 26.09.2003 р. між СВК „Дружба” та ТОВ „Єреміївське” за своєю правовою природою як договір про сумісну діяльність припинено; в решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду першої інстанції 01.04.2009 р. ТОВ „Єреміївське” звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (т.3 а.с. 35-38), в якій просило скасувати рішення господарського суду першої інстанції в повному обсязі і прийняти нове рішення, яким задовольнити вимоги позивача про стягнення на його користь з СВК „Дружба” 16457,79 грн. основного боргу за договором, 5054,18 грн. штрафних санкцій за порушення грошових зобов’язань та 10637,33грн. судових витрат.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 21.04.2009 р. (т.3 а.с. 53-60) рішення господарського суду Одеської області від 13.03.2009 р. залишено без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

06.07.2009 р. ТОВ „Єреміївське” звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою (т.3 а.с.81-84), в якій просило скасувати рішення господарського суду Одеської області від 13.03.2009 р., постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.04.2009 р. та ухвалити нове рішення, яким задовольнити уточнені позовні вимоги про стягнення на користь позивача з СВК „Дружба” 16457,79 грн. основного боргу за договором, 5054,18 грн. штрафних санкцій за порушення грошових зобов’язань та 10637,33 грн. судових витрат.

Постановою Вищого господарського суду України від 05.08.2009 р. (т.3 а.с.93-96) касаційну скаргу задоволено частково; постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.04.2009 р. та рішення господарського суду Одеської області від 13.03.2009 р. скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 20.10.2009 р. справу прийнято до провадження суддею Власовою С. Г. та призначено до розгляду.

02.04.2010 р. ТОВ „Єреміївське” звернулось до суду з уточненою позовною заявою (т.4 а.с. 47-52), в якій просило постановити рішення, яким розтлумачити зміст Договору № 180 від 26.09.2003р., укладеного між СВК «Дружба»та ТОВ «Єремеєвське», який воно за своєю правовою природою вважає договором про сумісну діяльність; стягнути з СВК «Дружба»на користь ТОВ «Єремеєвське»16457,79грн. –суму основного боргу за договором, 5054,18 грн. штрафних санкцій за порушення грошових зобов'язань та 10637,33 грн. судових витрат. В уточненнях до позову Товариство вважає, що за своєю правовою природою, цей договір відноситься до договорів про сумісну діяльність, що регулюються гл.77 ЦК України 2003р., ст.176 п.4, ст. 195 ГК України.

В обґрунтування своїх вимог позивач послався п.3 Роз'яснення ВГСУ № 02-5/302 від 28.04.1995р. (зі змінами та доповненнями) при вирішенні спорів, пов'язаних з укладанням та виконанням договорів про сумісну діяльність, необхідно мати на увазі, що такими договорами передбачаються права та обов'язки сторін щодо досягнення певної господарської мети без створення суб'єкта права —окремої юридичної особи. Грошові та інші майнові внески учасників цього договору, а також майно, створене або придбане в результаті їх сумісної діяльності, є спільною власністю сторін, яка за своїм характером є частковою (дольовою) власністю. У відповідності до вимог ст. 1133 ЦК України, вкладами учасників простого товариства за договором були: ТОВ «Єремеєвське»- 86 голів молодняку КРС загальною постав очною вагою -12807 кг (п.2.1. Договору), СВК «Дружба»- «обеспечить кормление, содержание, ветеринарное обслуживание молодняка до сдаточных весовых кондиций»(п.2.3. Договору).

Оскільки Договором не була зроблена яка-небудь оговорка про ведення спільних справ учасників, то у відповідності з п.1 ст.1135 ЦК України під час ведення спільних справ кожний учасник має право діяти від імені всіх учасників. Абаз.3 п.2.3. Договору на СВК «Дружба», накладався обов'язок: «произвести сдачу откормленного поголовья и сделать возврат постановочного веса в денежном виражений по средним ценам, сложившимся на момент реализации молодняка КРС в соответствии с фактически сданными весовыми кондициями или в натуральном виде весом не менее 350 кг. Одной головы», Однак, цей обов'язок не з абсолютним правом СВК «Дружба»діяти на свій розсуд, без погодження іншого учасника простого товариства, діюче законодавство обмежило дане право положеннями п. п. 2, 5 ст. 1135, ст. 1136 ЦК України.

Позивач вважає, що при виконанні договору відповідач здійснив такі порушення: в порушення вимог п. 2 ст. 1135 ЦК України не отримав довіреності від ТОВ «Єремеєвське»на реалізацію вирощеного молодняку КРС на м'ясо; в порушення п.5 ст. 1135 ЦК України не узгодив з ТОВ «Єремеєвське», кому та по якій ціні реалізувати продукцію за Договором; порушив грошові зобов'язання за договором ( п.2,3 Договору); виплатив позивачу за реалізацію молодняку КРХ за ціною нижче середньої по регіону, меншу суму грошей; в порушення вимог ст.1136 ЦК України позбавив сторону Договору простого товариства - ТОВ «Єремеєвське»права на інформацію по діяльності простого товариства в частині порядку, умов, ціни та наслідків реалізації продукції за Договором.

В зв’язку з ненаданням відповідачем до суду витребуваних доказів та надісланої ним відповіді позивач робить висновок, що СВК «Дружба»з умислом не виконав зобов'язання за Договором № 180 від 26.09.2003р., а саме: самостійно змінив предмет Договору; недобросовісно виконав зобов'язання «обеспечить кормление, содержание, ветеринарное обслуживание молодняка до сдаточной весовой кондиции»про що свідчить відсутність відомостей про зважування відгодованого поголів'я, передбаченого п.п. 2.14 - 2.15.3 Інструкції по обліку молодняка тварин (наказ МСГ України від 15.01.97р. № 7); без всіляких правових обґрунтувань оприходував до себе на баланс як свою власність 86 голів ВРХ, що належали на праві власності ТОВ «Єремеєвське»; розпорядження про здачу на м'ясо 86 голів ВРХ була проведена СВК «Дружба»без будь-яких документів. Таким чином, відповідач допустив порушення зобов'язань, тобто невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (ст.610 ЦК України). Вина в формі умислу (ст. 614 ЦК України) у СВК «Дружба»має місце, що видно з заяви СВК «Дружба»в адрес суду від 11.02.2010р. про те, що спільне вирощування ВРХ не проводилося, Договору про сумісну діяльність не було, придбав СВК «Дружба»не 86 голів ВРХ, а постановочну вагу в кількості 12,807 кг. м'яса, це «м'ясо»було оприходовано як власні 86 голів ВРХ. А також бездокументарно забили та продали невідомо де, невідомо кому, невідомо за якою ціною.

Крім того, в уточненій позовній заяві товариством наведено обґрунтування та розрахунок грошових вимог, а саме: основного боргу - повинно поступити до позивача за договором: 12,807 т - базова вага х 5970 грн. - середня ціна = 76 457,79 грн.; поступило відповідачу фактично - 60000грн., тобто 76457,79 - 60000 =16 457,79 грн. ; штрафних санкцій (відповідно до п.6 ст.231 ГК України, штрафні санкції встановлені на рівні облікової ставки НБУ. Відповідно до постанови правління НБУ від 29.12.2007р. № 492 з 01.01.2008р. розмір облікової ставки встановлений на рівні 10 % річних) за період з 24.12.2004р. по 31.01.2008 - 10 % річних : 12 міс. = 0,83 % х 37 міс. = 30,71 % (відсотковий розмір штрафних санкцій за весь час користування чужими засобами);30,71 % від суми основного боргу 16 457,79 грн. складає 5054,18 грн.

У відзиві на уточнення до позову (т.4 а.с. 72-75) відповідач просить залишити позовні вимоги без задоволення та вважає, що за договором був передбачений саме обов'язок повернення постановочної ваги в грошовому вираженні, тобто 12807 кілограм живої ваги КРС, а не ваги, отриманої при здачі 86 голів КРХ, прийнятих згідно накладних №15 і №16 від 26 і 30 вересня 2003 року СВК "Дружба" від позивача, а посилання представника позивача в доповненні до позовної заяви на те, що укладений між сторонами договір відноситься до договорів про спільну діяльність є необґрунтованими н не відповідному чинному законодавству, оскільки зі змісту пункту 2.3 договору й у відповідності зі ст. 539 ГК України /виконання альтернативного зобов'язання/ вбачається, що правом вибору предмета зобов'язання мало СВК "Дружба", що й реалізувало зазначену у договорі велику рогату худобу.

Також відповідач зазначає, що до спірних відносин повинні застосовуватись положення ГК УРСР у редакції 1963 року, зокрема загальні положення про зобов'язання оскільки договір був укладений в 2003 році, тобто до набрання чинності ГК у редакції від 16.01.2003 р. Згідно положень статті 153 даного Кодексу договір вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди по всіх істотних умовах договору. Істотними є такі умови договору, які визнані такими законом або необхідні для договорів даного виду. Оскільки главою 38 ГК, що регулює спільну діяльність, у ред. 1963 р. не було передбачено обов'язкових реквізитів договору про спільну діяльність, то згідно Роз'яснення Вищого господарського суду України № 02- 05/302 від 28.04.1995 року, на яке посилається представник позивача, вирішуючи питання про наявність договірних взаємин між сторонами, варто виходити з того, що такий договір вважається укладеним, коли між сторонами в письмовій формі досягнута згода по всіх істотних умовах, необхідних для його виконання, наприклад, порядок і умови ведення спільних справ, види й обсяг внесків кожної зі сторін, умови використання результатів спільної діяльності й т.д - Пунктом 4 зазначеного Роз'яснення передбачено, що укладаючи договір про спільну діяльність, сторони повинні вирішити питання про ведення спільних справ. В укладеному з позивачем договорі таке питання застережене не було.

Із суті укладеного між сторонами договору не вбачається всіх істотних і необхідних умов договору про спільну діяльність, оскільки згідно п. 4.12. Інструкції про порядок обліку платників податків із змінами, внесеними згідно наказу ГНАУ № 195 від 14.05.2001 року, договору про спільну діяльність на території України без створення юридичних осіб при виконанні яких виникають обов'язку по сплаті податків і зборів (обов'язкових платежів), повинні перебувати на обліку в органах державної податкової служби.

Крім того, обов'язок визначити в договорі про спільну діяльність сторону, що буде вести облік результатів такої діяльності передбачена Наказом ГНАУ № 469 від 08.10.1998 року "Про твердження змін у форму податкової накладної й змін і доповнень до порядків заповнення податкової накладної, книги обліку придбання й книги обліку продажу товарів (робіт, послуг) у п. 2 якого зазначене, що під час виконання договорів про спільну діяльність податкова накладна підписується особою, що веде облік результатів такої діяльності й відповідає за отримання й внесення податку в бюджет.

Відповідач зазначає, що цивільним законодавством передбачена можливість укладення між сторонами договорів хоча й прямо не передбачених законодавством, але таким, що не суперечать йому й загальним положенням цивільного права. Оскільки із суті укладеного між сторонами договору № 180 від 28.09.2003р. не можна визначити його приналежність до конкретного виду цивільно-правових договорів, відносини, виникли між сторонами згідно зазначеного договору повинні регулюватися загальними положеннями законодавства про зобов'язання.

Щодо закупівельних цін на КРХ у 2004 році відповідач посилається на довідку Інспекції з якості т формування ресурсів сільськогосподарської продукції Одеської області від 17.03.2008 року за № 99, відповідно до якої середньозважені закупівельні ціни на живу вагу м'яса великої рогатої худоби у грудні місяці 2004 року складали 3700 гривень за тону, а в залежності від породи, віку та вгодованості ціни коливались від 3000 гривень до 4400 гривень за тону.

За умовами договору сторони чітко визначили, що СВК «Дружба»здійснює здачу КРХ, повертає постановочну вагу в грошовому виразі за середніми цінами, які склалися на момент реалізації згідно з фактично зданими ваговими кондиціями або в натуральній вазі не менше 350 кг однієї голови [тобто за своєю природою в даному випадку мало місце альтернативне зобов'язання. Отже, відповідно до умов укладеного між сторонами договору та в силу положень ст. 539 ЦК України саме СВК «Дружба»належало право вибору покупця поставленої КРХ, а звідси і цінових пропозицій щодо неї, що і було зроблено.

Отже, між сторонами 24.12.2004 року відбулося повне та проведене належним чином виконання укладеного між ними договору, а оскільки у відповідності зі статтею 230 ГК України штрафні санкції застосовуються до учасників господарських відносин у разі порушення ними правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання, належне виконання господарського зобов'язань за договором № 180 від 26.09.2003 року, укладеного між СВК «Дружба»та позивачем, виключає можливість застосування ст. 231 ГК України до правовідносин, що виникли між сторонами.

Рішенням господарського суду Одеської області від 09.04.2010 р. (суддя Власова С. Г.) в позові відмовлено з наступних мотивів.

Відповідно до вимог п.4 Прикінцевих та перехідних Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2004 р.. Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності, щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Пунктом 4 Прикінцевих положень Господарського кодексу України встановлено, що Господарський кодекс України застосовується до господарських відносин, які виникла після набрання чинності його положеннями відповідно до цього розділу. До господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями. Оскільки зобов'язання сторін за договором №180, який укладений між сторонами у 26,09.2003р., виконані ТОВ "Єреміївське" у вересні 2003 року, а СВК "Дружба" у грудні 2004 року, тобто після набрання чинності Цивільним та Господарським кодексами України, то із врахуванням вимог п.4 Прикінцевих положень останніх до спірних правовідносин сторін слід застосовувати положення Цивільного та Господарського кодексів України, які набрали чинності з 01.01.2004 р.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України господарські суди вирішують спори про порушене право, а не встановлюють юридичні факти. Вимога позивача про визнання договору № 180 від 26.09.2003 р. за своєю правовою природою договором про сумісну діяльність, по своїй суті є встановленням факту, що має юридичне значення. Цей факт може встановлюватися господарськими судами лише при існуванні та розгляді між сторонніми спору про право цивільне. Його встановлення є елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог.

З урахуванням ч.1 ст. 16 Цивільного кодексу України, якою встановлені способи захисту цивільних прав та інтересів, та ст. 20 Господарського кодексу України, якою закріплено перелік способів захисту прав та законних інтересів суб'єктів господарювання, вимога про визнання договору № 180 від 26.09.2003 р. за своєю правовою природою договором про сумісну діяльність не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених ст. 16 ЦК України, і тому підстав для її задоволення немає.

Посилання позивача на те, що укладений сторонами договір за своєю правовою природою є договором про сумісну діяльність суд визнав необґрунтованим оскільки з матеріалів справи вбачається, що при укладанні зазначеного договору сторони н зазначили умов, щодо правового статусу виділеного для спільної діяльності майна, умов щодо покриття витрат та збитків учасників, умов щодо строків та вимог щодо відгодівлі відповідач молодняку ВРХ, а також не визначили в договорі сторону, відповідальну за ведення податкові обліку спільної діяльності .

Судом зазначено, що відповідно до умов Договору № 180 від 26.09.2003 р. ТОВ "Єреміївське" мало отримати прибуток у вигляді постановочної ваги переданих на відгодівлю відповідачу бичків в грошово вираженні по середнім цінам, що склалися на момент реалізації молодняку ВРХ відповідно фактично зданих вагових кондицій або в натуральному виразі вагою не менше 350 кг однієї голови, що в свою чергу свідчить про наявність у відповідача альтернативного зобов'язав перед позивачем. Частина 1 ст. 539 Цивільного кодексу України передбачає ,що альтернативним зобов'язання, в якому боржник зобов'язаний вчинити одну з двох або кількох дій, боржник право вибору предмета зобов'язання, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту. Згідно довідки Інспекції якості та формування ресурсів сільськогосподарської продукції Одеської обласної державної адміністрації №99 від 17.03.2008р., яка надана на запит суд середні закупівельні ціни на живу вагу м'яса великої рогатої худоби у грудні 2004 р. складали 3700 грн. за 1 тону та в залежності від породи, віку та вгодованості худоби ціни коливалися і 3000 грн. до 4400 грн. за 1 тону. Наявні у матеріалах справи прибутковий касовий ордер № 908 від 24.12.2004 р. довіреність ТОВ "Єреміївське" на одержання ТМЦ серії ЯИП № 663157 від 24.12.2004 свідчать про те, що СВК "Дружба" повернув Позивачу постановочну вагу передані товариством на відгодівлю 86 голів бичків саме у грошовому вираженні, по середнім цінам, и склалися на момент реалізації молодняку ВРХ у розмірі 4684,93 грн. за 1 тону, яка є вищою ні максимальна ціна живої ваги м'яса ВРХ у вказаний період. З урахуванням вищевикладеного вбачається, що СВК "Дружба" свої зобов'язання договором виконав належним чином, застосування штрафних санкцій до нього є неприпустимим.

Не погодившись з зазначеним рішенням 29.04.2010 р. ТОВ „Єреміївське” звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (вх. №992), в якій просить скасувати рішення господарського суду Одеської області від 09.04.2010 р. в повному обсязі та прийняти нове рішення, яким задовольнити вимоги ТОВ „Єреміївське” до СВК „Дружба” про стягнення з останнього 16457,79 грн., суму основного боргу за договором, 5054,18 грн. штрафних санкцій за порушення грошових зобов’язань та 10 637,33 грн. судових витрат. В скарзі товариство вважає, що СВК «Дружба»порушив умови Договору № 180 від 26.09.2003р. або ж, халатно виконував свої зобов'язання, а зобов'язання, що виникають на підставі договору та діючого законодавства (ст.ст. 11, 509 ЦК України) мають виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог закону (526 ЦК України).

Так, скаржник вважає, що із врахуванням вимог п.4 Прикінцевих положень до спірних правовідносин сторін слід застосовувати положення Цивільного та Господарського кодексів України, які набрали чинності з 01.01.2004 р.

В разі виникнення спору про вид зобов'язання зацікавлена сторона відповідно до спи 213 ЦК України може звернутись до суду. Перелік способів тлумачення правочину, передбачених у частинах 3 і 4 спи 213 ЦК України, не є вичерпним, оскільки можуть застосовуватися й інші способи. При чому в разі наявності розбіжностей між найменуванням договору і його змістом правову природу такого договору необхідно визначати відповідно до його умов, а не найменування.

Скаржник вважає, що договір №180 є договором про сумісну діяльність, оскільки викладені в ньому умови відповідають вимогам ст. ст. 1132, 1133, 1135, 1136 ЦК України, а податковий облік, з правової точки зору, не може входити до істотних умов договору, оскільки це є наслідком, а не умовою.

Товариство не погоджується з позицією суду щодо наявності в договорі альтернативного зобов’язання, оскільки метою договору було отримання максимального прибутку, а ціна здавання ВРХ на м'ясо тим вище чим вище здаточна вага ВРХ, то можливо зробити обґрунтований висновок, що зобов'язання передбачені ч. 3 п. 2.3. договору не є альтернативними: висловлення «или в натуральним виде весом не менее 350 кг одной головы»не є альтернативою «фактически сданным весовым кондициям», а є уточненням нижчої межи цих вагових кондицій. Більш того, оскільки, в договорі не вказаний конкретний строк виконання зобов'язань по відгодуванню ВРХ, тому необхідно виходити з того, що строк на підставі ч.3 п. 2.3 Договору визначається моментом відгодування до рівня не менш 350 кг однієї голови ВРХ. Виходячи з цього положення, здаточна вага на м'ясо повинна бути не менш ніж 30100 кг. (350 кг. х 86 голів). Відповідач в запереченнях не вказав, на підставі яких документів було здано 86 голів ВРХ, що були отримані за договором і яка була здаточна вага. Якщо цих документів немає, то це свідчить про те, що відповідач в односторонньому порядку перервав виконання зобов'язань за договором.

Також скаржник вважає неналежним виконання відповідачем своїх зобов’язань за договором в зв'язку з наявністю реальних порушень відповідачем зобов'язань, які випливають із діючого законодавства: в порушення п.5 ст. 1135 ЦК України не узгодив з ТОВ «Єремеєвське», кому та по якій ціні реалізувати продукцію за Договором; в порушення вимог ст.11Зб ЦК України позбавив сторону Договору простого товариства - ТОВ «Єремеєвське»права на інформацію по діяльності простого товариства в частині порядку, умов, ціни та наслідків реалізації продукції за Договором. В п.6.3. Роз'яснення ВГСУ № 02 - 5/302 від 28.04.1995р. вказано, що учасник договору про сумісну діяльність не вправі розпоряджатися створеним або придбаним майном без згоди інших учасників договору.

Так, вважає товариство, відповідач самостійно змінив предмет Договору: зі «стороны договорились производить выращивание КРХ на мясо»(п. 1.1 Договору) на «СВК «Дружба»у відповідності до п.2.3 Договору № 180 придбало постановочну вагу молоді ВРХ в кількості 12 807 кг. м'яса з відстрочкою платежу до моменту здачі»; недобросовісно виконав зобов'язання «обеспечить кормление, содержание, ветеринарное обслуживание молодняка до сдаточной весовой кондиции»про що свідчить відсутність відомостей про зважування відгодованого поголів'я, передбаченого п.п. 2.14 - 2-15.3 Інструкції по обліку молодняка тварин (наказ МСГ України від 15.01.97р. № 7); без всіляких правових обґрунтувань оприходував до себе на баланс як свою власність 86 голів ВРХ, що належали на праві власності ТОВ «Єремеєвське»; розпорядження - здача на м'ясо 86 голів ВРХ була проведена СВК «Дружба»без будь-яких документів. Викладене свідчить про наявність в діях відповідача вини у формі умислу.

Судом, вважає скаржник, не досліджено питання ведення обліку ВРХ на підприємстві відповідача. На думку товариства такий облік мав місце оскільки Відповідач в своїй відповіді суду від 11.02.2010р. додав до матеріалів справи деякі звіт про рух худоби по фермі (ф. 102) за вересень 2003р. та копії приймальних квитанцій (ф. - № ПК-1) на здачу 52 бичків.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 30.04.2010р. скаржнику відновлено строк для подання скарги, її прийнято до провадження та призначено до розгляду на 03.06.2010 р. об 11:30, про що всі учасники процесу, згідно приписів ст. 98 ГПК України, були належним чином повідомлені.

Фіксування судового засідання здійснювалось за допомогою технічних засобів.

У письмовому відзиві на скаргу відповідач просив залишити її без задоволення, а рішення місцевого суду без змін.

Представник скаржника (позивача) в усних поясненнях наданих суду просив задовольнити скаргу на викладених у ній підставах, скасувати рішення місцевого суду і прийняти нове, яким задовольнити позов.

Представник відповідача в усних поясненнях наданих суду просив суд відмовити в задоволенні скарги і залишити рішення місцевого суду без змін. При цьому він визнав, що спірний договір за своєю правовою природою є договором про сумісну діяльність однак в ньому відсутні істотні умови цього виду договорів.

За згодою учасників процесу, згідно ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні оголошувались лише вступна та резолютивна частини судової постанови.

Заслухавши усні пояснення учасників процесу, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, відповідність викладених у рішенні висновків цим обставинам і доказам, а також перевіривши додержання та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи, і ці обставини дослідив місцевий господарський суд, 26.09.2003р. сторони за цим спором уклали між собою договір №180 (далі - Договір).

Відповідно до вимог п.4 Прикінцевих та перехідних Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2004 р. Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності, щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Пунктом 4 Прикінцевих положень Господарського кодексу України встановлено, що Господарський кодекс України застосовується до господарських відносин, які виникли після набрання чинності його положеннями відповідно до цього розділу. До господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.

З огляду на вкладене судова колегія дійшла висновку, що положення та умови, які містяться у зазначеному Договорі повинні були відповідати законодавству яке діяло на час його укладення, в т.ч. Цивільному кодексу УРСР від18.07.1963р. (далі - ЦК УРСР 1963р.), а не законодавству, яке набрало чинності після укладання цього Договору.

На час укладання Договору в законодавстві України, в т.ч. ЦК УСРС 1963р., не було правової норми, яка надавала право сторонам договору або суду тлумачити його зміст, однак статтею 213 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003р., який набув чинності з 01.01.2004р.(далі ЦК України 2003р.) передбачена можливість тлумачити зміст правочину. При цьому ні у самій вищезазначеній статті ні в Прикінцевих та Перехідних положеннях до цього Кодексу не встановлено заборони тлумачити правочини (договори) укладення до набуття чинності цього Кодексу, а відтак судова колегія дійшла висновку, що суди на вимогу сторони мають право у відповідності до приписів ст.213 ЦК України 2003р. тлумачити договори, які були укладенні до набуття чинності цим Кодексом.

Як вірно зазначив місцевий суд, стаття 16 ЦК України 2003р. та ст.20 ГК України дійсно встановлює перелік способів захисту права і в цьому переліку відсутній такий спосіб захисту як тлумачення правочину (договору).

Однак, ч.1 ст.16 ЦК України 2003р. передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом, тобто перелік зазначених у цій статті способів захисту прав та інтересів не є вичерпним.

В останньому уточненні до позову позивач просив суд розтлумачити зміст Договору, який він вважає договором про сумісну діяльність.

Місцевий суд розглянувши цю вимогу дійшов висновку, що вона є вимогою про встановлення факту, що має юридичне значення, а цей факт може встановлюватися господарськими судами лише при існуванні та розгляді між сторонніми спору про право цивільне і його встановлення є елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог, а тому ця вимоги не підвідомча господарському суду.

З цією позицією не можна погодитись, оскільки позивач просив розтлумачити зміст Договору, для того щоб з’ясувати який саме вид правочину уклали сторони, одночасно висловлюючи при цьому свою позицію, що цей Договір є договором про сумісну діяльність, для того щоб вирішити (підтвердити) питання про наявність в нього цивільного права на стягнення грошових коштів за цим Договором, тобто це тлумачення є елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог позивача.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що відповідач розуміє зміст цього Договір по іншому, тобто існують дві різні позиції сторін Договору щодо його змісту.

За таких обставин та враховуючи приписи ст.213 ЦК України 2003р судова колегія дійшла висновку, що вказана вимога позивача відповідає способам захисту прав та інтересів і враховуючи інші позовні вимоги позивача та суб’єктний склад учасників спору підвідомча господарським судам і підсудна господарському суду Одеської області.

З огляду на викладене, рішення місцевого суду в частині відмови в задоволенні позову про тлумачення Договору підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення в цієї частині про тлумачення цього договору.

Розглядаючи вказану вимогу позивача по суті судова колегія встановила наступне.

Згідно змісту та суті статті 213 ЦК України 2003р. у ній йдеться про тлумачення змісту правочину, а не про тлумачення змісту законодавства. Однак ця обставина не заперечує можливості тлумачення правових норм, що регулюють такий правочин. У ч. 3 вказаної статті сформульовано основні способи, застосовувані при тлумаченні змісту правочину. Насамперед необхідно брати до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Приймаючи до уваги, що використання способу виявлення буквального значення слів і понять та загальноприйнятого у відповідній сфері відносин значення термінів може не дати можливості встановити зміст окремих частин правочину, то у такому випадку їх зміст має встановлюватися шляхом порівняння відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо ж за вищезазначеними способами тлумачення правочину неможливо встановити справжню волю сторони правочину, необхідно враховувати мету правочину, зміст попередніх переговорів, усталену практику відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальшу поведінку сторін, текст письмового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Слід зазначити, що перелік способів тлумачення правочину, передбачених у частинах 3 і 4 ст. 213, не є вичерпним, оскільки можуть застосовуватися і інші способи.

Тлумачення змісту правочину також має здійснюватися у контексті змісту закону. Тобто так чи інакше в суду може виникнути потреба у застосуванні загально цивілістичних способів тлумачення правових норм, що регулюють спірні відносини.

Позивач обґрунтовуючи свою позицію, що цей Договір слід тлумачити як договір про сумісну діяльність посилається на норми ЦК України 2003р., які регулюють сумісну діяльність.

Однак, на думку судової колегії, незважаючи на те, що суд розглядає цю вимогу враховуючи приписи ст.213 ЦК України 2003р. безпосередньо при тлумаченні змісту цього Договору необхідно враховувати норми законодавства, яке діяло на час його укладання, тобто норми ЦК УРСР 1963р., оскільки Договір укладався до набуття чинності ЦК України 2003р., а відтак тлумачити його зміст з урахуванням цих норм (які не існували на час його укладення) неприпустимо.

Оцінюючи зміст Договору судова колегія дійшла висновку, що він за своєю правовою природою є договором про сумісну діяльність.

До цього висновку суд дійшов з огляду на наступне.

Так, п.1.1 Договору, в якому визначено його предмет, зазначено (мовою оригіналу) „Стороны договорились производить виращивание молодняка КРС на мясо”. З суті цієї фрази вбачається, що сторони домовились між собою не про продаж/купівлю молодняку КРХ, в т.ч. з відстроченням платежу або передачу його на реалізацію, а здійснювати його вирощування, тобто діяти для виконання цієї мети сумісно.

Ця позиція підтверджується наступним розділом Договору, в якому визначено, які саме конкретні дії повинні здійснити сторони за Договором, а саме позивач - передати відповідачу 90 голів молодняку, а останній - вигодувати його до здавальних вагових кондицій та здійснити здачу поголів’я.

Враховуючи зміст вказаних пунктів Договору, їх співвідношення між собою, та здійснивши зрівняльний аналіз положень Договору з нормами, які регулювали сумісну діяльність у ЦК УРСР 1963р., судова колегія дійшла висновку, що зміст цього Договору слід тлумачити як правовідношення по здісненню сумісної діяльності по вирощування на забій молодняку КРХ з наступної його реалізацією та отримання від цієї діяльності обома сторонами Договору прибутку, а сам Договір договором про сумісну діяльність.

Позиція відповідача яку він висловлював в суді першої інстанції стосовно того, що цей Договір не є договором про сумісну діяльність, а іншим видом цивільної угоди не передбаченої але і незабороненої законодавством (якої самої відповідач не вказує), на думку судової колегії є хибною та не підтвердженої об’єктивно, а тому не може прийматись до уваги. Крім того, в усних пояснення наданих апеляційному суду представник відповідача визнав, що спірний договір за своєю правовою природою є договором про сумісну діяльність, однак, в ньому відсутні істотні умови цього виду договорів.

Відносини про сумісну діяльність на час укладання Договору регулювалась гл.38 ЦК УРСР 1963р. (ст.ст.430-434), яка , крім загальних вимог до умов договорів, передбачала наявність певних істотних умов такого виду договорів.

Так, згідно вимог вказаної глави сторони при укладанні договорів про сумісну діяльність повинні визначити строки його дії та чітко визначити яка саме кінцева мета договору, тобто, досягнення яких результатів є метою договору, в т.ч. при досягненні якої кондиційної ваги молодняку можливо здійснювати його продаж. Крім того, сторони повинні визначити кому доручається ведення сумісних справ та керівництво цими справами та видавати визначеній особі доручення з зазначенням його повноважень.

Як вб’ється із змісту Договору вказані істотні умови притаманні такому виду договорів у договорі відсутні.

Крім того, у Договорі не визначено вагу молодняка, який передається позивачем для сумісної діяльності, як і не визначено кількість постановочної ваги, яка підлягає поверненню позивачу, що на думку судової колегії, також має важливе значення у договорі про сумісну діяльність по вирощуванню молодняку на забій. У Договорі також не визначено порядок розподілу між його сторонами витрат та прибутку, що також є обов’язковою та істотною умовою такого виду договорів.

Слід зазначити, що саме розмір прибутку, який повинен отримати позивач, також є предметом цього спору(друга вимога), тобто сторони не можуть його узгодити враховуючи відсутність чіткого закріплення цієї умови в Договорі.

Згідно ст.153 ЦК УРСР 1963 р. договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку, що зміст Договору , який за своєю правовою суттю є договором про сумісну діяльність про вирощуванням молодняку КРХ не відповідає вимогам чинного на час його укладання законодавства, а саме нормам ЦК УРСР 1963р. і не містись необхідних для його дійсності істотних умов, а відтак, є неукладеним.

Неукладений договір не тягне за собою правових наслідків, щодо виконання його умов та зобов’язань, оскільки він юридично не існує.

Встановивши, що спірний договір є неукладеним, суд робить висновок про відсутність у позивача прав за цим Договором, а відтак, відмовляє у позові про їх захист. Це повністю узгоджується з положеннями частини другої ст. 20 ГК, де визначено способи захисту прав та законних інтересів суб'єктів господарювання. Одним з таких способів є визнання наявності чи відсутності прав. У нашому випадку суд саме i визнає відсутність прав за неукладеним договором.

Приймаючи до уваги, що позивач, з урахуванням остаточних уточнень, просив стягнути з відповідача заборгованість за Договором в сумі 16 457,79 грн. та штрафних санкції за неналежне виконання грошових зобов’язань в сумі 5054,18 грн. зазначивши як підставу цього стягнення невиконання відповідачем умов Договору, ця вимога ( про стягнення боргу та штрафних санкцій) задоволенню не підлягає, оскільки, як зазначалось вище, цей Договір є неукладеним, а відтак, правових підстав для стягнення за ним грошових коштів (боргу та штрафних санкцій ) немає.

Місцевий суд відмовив у задоволенні позову в частині стягнення грошових коштів з інших підстав, а тому рішення в цієї частині також підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні цих вимог з вищевикладених підстав .

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат судова колегія встановила наступне.

Позивач при зверненні до суду з позовом сплатив державне мито в сумі 519,35 грн. що складає 1% від заявленої ним до стягнення грошової суми 51933,28грн., тобто оплатив державне мито по матеріальній вимозі. За заявленою ним пізніше нематеріальною вимогою про тлумачення змісту договору позивач держмито (85,0 грн.) не сплатив.

При зверненні до суду з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції позивач сплатив державне мито в сумі 107,00грн. тобто не доплативши 149грн.43 коп. ( з яких 42.50грн. держмито за нематеріальну вимогу та 213,93 грн. за матеріальну вимогу з врахуванням зменшення грошової суми яку просив стягнути за Договором позивач ), але на вимогу суду здійснив цю доплату.

Приймаючи до уваги, що апеляційна інстанція відмовляє в задоволенні позову в частині матеріальної вимоги сплачене позивачем в цієї частині державне мито як при поданні позову так і апеляційної скарги відшкодуванню не підлягає, а відтак позивачу відшкодовується лише сплачене ним державне мито по нематеріальній вимозі при поданні апеляційної скарги тобто в сумі 42,50коп., а також понесені ним витрати на інформаційно технічне забезпечення судового процесу в сумі 59 грн.( 50% від 118,00грн., тобто пропорційно від задоволених вимог, а саме з двох вимог одна задоволена).

Щодо відшкодування позивачу зазначених ним витрат на адвоката в розмірі 10000грн. судова колегія встановила таке.

Матеріали справи свідчать, що позивач на представництво своїх інтересів по цієї справі уклав договори на надання юридичних послуг з двома адвокатами, а саме з Дарієнко В.І. і Антонєвським Ю.Ф., яким сплатив 10000 грн., по 5000грн. кожному і саме цю суму просить стягнути з відповідача.

Проте, з вказаних договорів вбачається, що вони укладались про надання юридичних послуг по стягненню з відповідача 51933,28грн., тобто по наданню послуг по представництву позивача по стягненню грошових коштів (матеріальні вимоги позивача). Акти виконаних робіт підписані і оплата цих послуг здійснені ще в 2007році, а з нематеріальною вимогою (про тлумачення договору), яку суд апеляційної інстанції задовольняє, позивач звернувся до суду лише 31.01.2008р., тобто сплата послуг адвокатам за представництво позивача в суді по заявленій позивачем нематеріальній вимозі договорами з адвокатами не передбачалась і ці роботи позивачем не приймались та не оплачувались, тобто позивач не поніс витрат на адвоката при розгляді в суді цієї вимоги.

За таких обставин, судова колегія дійшла висновку, що враховуючи, що матеріальні вимоги позивача не підлягають задоволенню, то відповідно не підлягають відшкодуванню понесені ним витрати на адвокатів по цим вимогам.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 99,

101-105 ГПК України, колегія суддів –

ПОСТАНОВИЛА:

1) Апеляційну скаргу ТОВ „Єреміївське” (КСП) задовольнити частково.

2) Рішення господарського суду Одеської області від 09.04.2010 р. у справі № 11-10-14-27/348-06-11109 –скасувати.

3) Позов

ТОВ „Єреміївське” (КСП) до СВК „Дружба” про тлумачення змісту договору №180 від 26.09.2003р та стягнення: 16 457,79 грн. - основного боргу; 5054,18 грн.- штрафних санкцій 10000 грн. витрат на послуги адвоката та 637,33грн. витрат по сплаті державного мита та на ІТЗ судового процесу - задовольнити частково.

а) Позовну вимогу ТОВ „Єреміївське” (КСП) про тлумачення змісту договору - задовольнити.

б) Зміст договору №180 від 26.09.2003р. укладеного між ТОВ „Єреміївське” (КСП) та СВК „Дружба” слід тлумачити, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором про сумісну діяльність по вирощуванню ТОВ „Єреміївське” (КСП) та СВК „Дружба” молодняку КРХ з метою його подальшої реалізації та отримання прибутку.

в) Стягнути з СВК „Дружба” (68340, Одеська область, Кілійський район, с. Мирне, код ЄДРПОУ 037694997, р/с 26004002056001, АКБ "Імексбанк", МФО 328384) на користь ТОВ „Єреміївське” (67442, Одеська область, Роздільнянський район, с. Єремеєвка, вул. Леніна,10, код ЄДРПОУ 03767914, р/с 260029078, ООФ АППБ "Аваль", МФО 328361) 59,00грн. - витрат на інформаційне-технічне забезпечення судового процесу.

г) В решті частині позовних вимог, а саме в частині стягнення 16 457,79 грн.( основного боргу); 5054,18 грн.(штрафних санкцій); 10000грн.( витрат на послуги адвоката); 519,35грн. (витрат по сплаті державного мита при поданні позову) та 107 грн. витрат на ІТЗ судового процесу –відмовити .

4) Стягнути з СВК „Дружба” (68340, Одеська область, Кілійський район, с. Мирне, код ЄДРПОУ 037694997, р/с 26004002056001, АКБ "Імексбанк", МФО 328384) на користь ТОВ „Єреміївське”(КСП) ((67442, Одеська область, Роздільнянський район, с. Єремеєвка, вул. Леніна,10, код ЄДРПОУ 03767914, р/с 260029078, ООФ АППБ "Аваль", МФО 328361) 42,50грн. витрат по сплаті державного мита при поданні апеляційної скарги.

5) Доручити господарському суду Одеської області видати наказ відповідно до цієї постанови.                                        

Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий:                                                             Мирошниченко М. А.

Судді:                                                             Бєляновський В. В.

Шевченко В. В.

Повний текст постанови підписано 04.06.2010 р.