Рішення № 9977680, 31.05.2010, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.05.10 Справа № 17/33

За позовом Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, м. Луганськ

до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»в особі Луганської філії АТ «Банк «Фінанси та Кредит», м. Луганськ

про стягнення 112857 грн. 19 коп.

та за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»в особі Луганської філії АТ «Банк «Фінанси та Кредит», м.Луганськ

до Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, м. Луганськ

про розірвання договорів суборенди

Суддя Фонова О.С.

Представники:

від позивача: ОСОБА_2, довіреність № 898 від 16.07.09;

від відповідача: ОСОБА_3, довіреність № 1983 від 12.10.09.

У судовому засіданні 15.01.2009, відповідно до статті 77 ГПК України, оголошувалась перерва до 29.01.2009 на 10 год. 50 хв.

Суть спору: позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати та витрат по оплаті комунальних послуг у сумі 107195,97 грн. та пені у сумі 5747,23 грн., згідно договору суборенди нерухомого майна №56 від 01.10.2008.

Заявою від 06.04.2010 позивачем було уточнено назву відповідача та зазначено, що відповідачем у справі слід вважати Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит»в особі Луганської філії АТ «Банк «Фінанси та Кредит». Дане уточнення прийнято судом до розгляду та задоволено.

Позивачем у судовому засіданні 27.05.2010 було надано заяву про зменшення позовних вимог № б/н від 17.05.2010, згідно якої позивач просить стягнути з відповідача заборгованості з орендної плати та витрат по оплаті комунальних послуг у сумі 107195,97 грн. та пені у сумі 5661,22 грн.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України зменшення розміру позовних вимог є правом позивача. Тому, та з урахуванням дотримання всіх вимог, зменшення розміру позовних вимог за вказаною заявою позивача прийнято судом до розгляду.

06.04.2010 Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит»в особі Луганської філії АТ «Банк «Фінанси та Кредит»(відповідачем у справі) було подано зустрічний позов до Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (позивача у справі) з вимогою розірвати з 04.12.2009 договори суборенди № 56 від 01.10.2008 та № 57 від 01.10.2008, які укладені між позивачем та відповідачем.

Стосовно прийняття зустрічного позову слід зазначити наступне.

Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов'язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли вимоги за позовами можуть зараховуватися, або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду обєднуються в одне провадження з первісним позовом.

При вирішенні питання про прийняття позову, суддя перевіряє його відповідність формальним вимогам, що предявляються до позовів, а стосовно зустрічного позову ще і повязаність його з первісним.

Як вбачається з вимог зустрічного позову, він поданий щодо розірвання з 04.12.2009 договорів суборенди № 56 від 01.10.2008 та № 57 від 01.10.2008, які укладені між позивачем та відповідачем.

Вимогами за первісним позовом є стягнення з відповідача (позивача за зустрічним позовом) заборгованості з орендної плати та витрат по оплаті комунальних послуг у сумі 107195,97 грн. та пені у сумі 5747,23 грн. за період з серпня 2009 року по лютий 2010 року, згідно договору суборенди нерухомого майна № 56 від 01.10.2008.

Суду не надано право повернення будь-якого позову чи відмови у його прийнятті з мотивів необґрунтованості та безпідставності, адже тоді такий позов буде розглядатись по суті вже на стадії прийняття, що не відповідає загальним засадам господарського судочинства.

На перший погляд, без розгляду зустрічного позову по суті, з наведеного вище, вбачається, що він частково повязаний з первісним позовом, адже позивач за зустрічним позовом просить розірвати договір суборенди нерухомого майна № 56 від 01.10.2008 з 04.12.2009, що накладається на період стягнення заборгованості по орендній платі та у разі задоволення зустрічного позову спричинить відмову у первісному позові в частині стягнення заборгованості по орендній платі за період з 04.12.2009 (дати розірвання договору) по лютий 2010 року (кінцева межа заявлених первісних вимог).

Проте, при розгляді зустрічного позову по суті, як зазначено нижче, встановлено, що договір може вважатись розірваним з дати набрання законної сили рішенням суду, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду (частина 5 статті 188 Господарського кодексу України), та у зустрічному позові відмовлено також з інших підстав.

Отже, при розгляді зустрічних вимог по суті виявляється, що вони не є повязаними з первісними, адже не відповідають умовам зустрічності, взяти хоча б взаємовиключність вимог.

Процесуально питання щодо дій суду при встановленні неповязаності зустрічного позову з первісним вже на стадії розгляду зустрічного позову не врегульовано, тому суд, в тому числі і з метою процесуальної економії, вимушений розглядати зустрічний позов по суті.

Стосовно неповязаності зустрічної вимоги щодо розірвання договору суборенди № 57 від 01.10.2008, за яким не заявлено первісних вимог про стягнення заборгованості по орендній платі, суд зазначає, що часткова повязаність хоча б однієї з зустрічних вимог з первісними є підставою для їх сумісного розгляду, адже у разі повернення без розгляду такого зустрічного позову, порушується право позивача за зустрічним позовом на розгляд його вимоги, яка повязана з первісним позовом та правомірно заявлена до розгляду. Аналогічна правова позиція викладена також в постанові Вищого господарського суду України від 26.08.2009 у справі № 32/36 (05-5-32/16574).

З огляду на вищезазначене, відповідно до ст. 60 ГПК України зустрічна позовна заява була прийнята судом до провадження для спільного розгляду з первісним позовом.

Дослідивши обставини справи, витребувані судом та надані сторонами докази на підтвердження своїх доводів, заслухавши пояснення представників сторін, що прибули у судове засідання, суд

в с т а н о в и в:

Між Фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 (позивач у справі), як Орендарем, та Відкритим акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит»в особі керуючого Луганською філією, яке відповідно до Закону України “Про акціонерні товариства” з 30.09.09 перейменоване у Публічне акціонерне товариство “Банк “Фінанси та Кредит” та стало правонаступником вищеназваного ВАТ, (відповідач у справі), як Суборендарем, був укладений договір суборенди нерухомого майна № 56 від 01.10.2008 (далі Договір).

Пунктом 1.1 Договору встановлено, що Орендар зобовязується передати Суборендарю у строкове платне користування вбудоване нежитлове приміщення № 16 з окремими зовнішніми входами, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 137,8 кв.м. (далі - майно).

Майно належить орендарю на праві оренди згідно договору оренди від 01.10.2008, укладеному з ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_5 (пункт 1.2 Договору).

Згідно пункту 2.1 Договору, Суборендар сплачує Орендарю плату за час фактичного користування майном.

Орендна плата за 1 м2 майна на місяць складає 106,05 грн. без ПДВ, що за курсом НБУ на момент підписання цього договору складає 21,00 долар США. Розмір орендної плати за майном в цілому на місяць складає 14613,69 гривень без ПДВ, що за курсом НБУ на момент підписання цього договору складає 2893,80 доларів США.

На момент підписання цього Договору офіційний курс гривні відносно до долару США встановлений НБУ у розмірі 5,05 грн. за 1 долар США. У разі зміни офіційного курсу національної грошової одиниці України (гривні) по відношенню до долару США, Суборендар вносить наступний орендний платіж в гривнях, у розмірі, визначеному відповідно до цього Договору та помноженому на коефіцієнт зміни офіційного курсу гривні до долару США на момент виставлення рахунку Орендарем на імя Суборендаря по відношенню до офіційного курсу гривні до долару США, встановленому НБУ на момент підписання Договору (пункт 1.2 Договору).

Згідно додаткової угоди від 01.04.2009 до Договору пункт 2.2 Договору доповнено реченням наступного змісту: «З 01.04.2009 орендна плата за користування 1 м2 приміщення в місяць складає суму 111,13 грн. без ПДВ. Розмір орендної плати за користування приміщення в цілому в місяць складає суму 15313,71 грн. без ПДВ.».

Відповідно до пункту 2.3 Договору, Суборендар сплачує орендну плату щомісячно, не пізніше 10 числа поточного місяця, на підставі рахунків, виставлених Орендарем на імя Суборендаря.

Суборендар відшкодовує Орендарю сплачені останнім комунальні послуги, а саме: електроенергію, водопостачання, водовідведення, тепло забезпечення щомісячно не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним місяцем, на підставі рахунків, виставлених орендарем на імя Суборендаря (пункт 2.5 Договору).

Пункт 2.5 Договору, відповідно до додаткової угоди від 01.04.2009, доповнено положенням, що з 01.04.2009 сума орендної плати містить у собі всі витрати Орендаря по утриманню майна та сплату всіх комунальних платежів, зокрема: електроенергію, водопостачання, водовідведення, теплозабезпечення.

Відповідно до пункту 3.2 Договору передача в суборенду та повернення майна здійснюється за Актами прийому-передачі, які підписуються уповноваженими представниками сторін та скріплюються печатками.

Датами фактичного прийняття майна в суборенду і повернення його Орендарю вважаються дати підписання сторонами відповідних Актів прийому-передачі (пункт 3.3 Договору).

Умовами пункту 7.3 Договору сторони встановили відповідальність за несплату орендної плати у встановлений договором строк у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несвоєчасно виконаного зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Майно, що є предметом Договору, передане позивачем відповідачеві за актом приймання передачі від 01.10.2008 (а.с.84 на звороті).

Орендна плата за Договором відповідачем в період з серпня 2009 року по лютий 2010 року не сплачувалась, у звязку з чим, за ним виникла заборгованість з орендної плати у сумі 102995,85 грн. Також позивачем додатково були виставлені рахунки з орендної плати на суму 4200,12 грн. За стягненням вказаної заборгованості позивач і звернувся до суду.

Крім того, позивачем до стягнення заявлено пеню у сумі 5747,23 грн. за період згідно наданого розрахунку.

Встановивши фактичні обставини справи, оцінивши доводи сторін та надані ними докази, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України (далі ГК України) господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Відповідно до статті 193 ГК України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) одностороння відмова від зобовязання не допускається, зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов, що передбачені договором, вимогами Цивільного кодексу України, тощо.

Згідно зі статтею 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно.

Матеріалами справи, її фактичними обставинами доведено виконання позивачем у справі зобовязань за укладеним з відповідачем договором оренди.

Згідно пункту 2.1 Договору, Суборендар сплачує Орендарю плату за час фактичного користування майном.

Відповідно до пункту 3.2 Договору передача в суборенду та повернення майна здійснюється за Актами прийому-передачі, які підписуються уповноваженими представниками сторін та скріплюються печатками.

Датами фактичного прийняття майна в суборенду і повернення його Орендарю вважаються дати підписання сторонами відповідних Актів прийому-передачі (пункт 3.3 Договору).

Такого Акту прийому-передачі, підписаного обома сторонами та скріпленого печатками відповідачем суду не надано, тому посилання на фактичне припинення користування майном з 30.07.2009 не може враховуватись судом як обґрунтоване, оскільки майно не було повернуто позивачу.

Таким чином, факт користування орендованим майном у вказаний у позові період відповідачем не спростований, адже належним доказом припинення користування майном є вищевказаний акт прийому-передачі, а датою припинення користування майном дата вказаного Акту.

Сума заборгованості з орендної плати за договором оренди підтверджена наданим позивачем до матеріалів справи розрахунком суми позову та виставленими позивачу рахунками (а.с.15-26).

Приймаючи до уваги наведене, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості з орендної плати у сумі 107195,97 грн. слід задовольнити.

Позивач також просить стягнути з відповідача пеню у сумі 5747,23 грн. за період згідно наданого розрахунку.

Відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань сторони встановили у п. 7.3 Договору, у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несвоєчасно виконаного зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Стосовно розрахунку пені, то він виконаних з урахуванням вимог діючого законодавства щодо розміру пені та періоду її нарахування.

За таких обставин, обґрунтовано заявленою та такою, що підлягає задоволенню, є пеня у сумі 5661,22 грн.

Стосовно зустрічної позовної заяви суд дійшов висновку про наступне.

Вимогою по зустрічній заяві в даній справі є розірвання з 04.12.2009 договорів суборенди № 56 від 01.10.2008 та № 57 від 01.10.2008, які укладені між позивачем та відповідачем, мотивуючи істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при укладенні договорів, а саме прийняття Банком рішення про припинення діяльності відділення №3 Луганської філії Банку. Свою позицію позивач обґрунтовує з посиланням на положення ст. 652 Цивільного кодексу України.

Стосовно дати розірвання Банк зазначає, що він запропонував орендарю ОСОБА_1 та власниками ОСОБА_4 та ОСОБА_5 прийняти приміщення та ключі від нього 02.12.2009. У звязку з тим, що вказані особи не зявились для прийому приміщення, 03.12.2009 Банк направив ключі від приміщення поштою власнику приміщення ОСОБА_4 Таким чином, 04.12.2009 є датою, з якою Банк повязує прийняття своїми діями власником приміщення, яке є предметом спірних договорів оренди.

Позивач проти зустрічного позову заперечує, з підстав, викладених у відзиві.

Розглянувши вимоги за зустрічним позовом суд дійшов висновку про недоведеність обставин, з якими законодавство пов'язує можливість дострокового припинення договору суборенди.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

При цьому, за частиною другою вказаної статті зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, за ст. 11 ЦК України, є, зокрема, договори та інші правочини.

Спір, що виник між сторонами у справі стосується правовідносин по суборенді майна.

Згідно ч. 3 ст. 774 Цивільного кодексу України до договору піднайму (суборенди) застосовуються положення про договір найму.

Відповідно до п. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Аналогічна за змістом норма визначена у ч 1 ст. 759 ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Строк дії договору суборенди нерухомого майна №56 від 01.10.2008 встановлено у 35 календарних місяців з 01.10.2008 по 31.08.2011 (п. 9.1 договору), а договору №57 від 01.10.2008 у 23 календарні місяці, з 01.09.2011 по 31.07.2013.

Правочин, який би змінював права та обовязки сторін по оренді майна, в частині умов договору по строку дії договору оренди, між сторонами не укладався.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 ЦКУ одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства.

Аналогічна за змістом норма міститься у п.1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Згідно ст. 291 Господарського кодексу України одностороння відмова від договору оренди не допускається.

Згідно ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями статті 188 Господарського кодексу України регламентовано наступний порядок зміни та розривання господарських договорів.

1. Зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються , якщо інше не передбачено законом або договором.

2. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

3. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

4. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Згідно ч. 3 ст. 291 Господарського кодексу України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. При цьому також вказано, що на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Підстави розірвання договору найму на вимогу наймача регламентовано ст. 784 Цивільного кодексу України. За положеннями даної статті наймач має право вимагати розірвання договору найму, якщо:

1) наймодавець передав у користування річ, якість якої не відповідає умовам договору та призначенню речі;

2) наймодавець не виконує свого обов'язку щодо проведення капітального ремонту речі.

Як видно зі змісту зазначеної статті перелік підстав розірвання договору найму є вичерпним, норми мають імперативний характер та не підлягають розширеному тлумаченню.

Отже, розглядаючи у сукупності норми ч. 3 ст. 291 Господарського кодексу України, яка при вирішенні питання дострокового розірвання господарських договорів оренди відсилає до норм Цивільного кодексу України що визначають підстави розірвання саме договорів найму (а не до інших загальних норм), та норми ст. 784 Цивільного кодексу України стає очевидним, що у спірній ситуації відсутні підстави дострокового розірвання договорів суборенди на вимогу позивача (суборендаря).

Позивач наполягає на розірванні договорів суборенди посилаючись на загальні норми Цивільного кодексу України, а саме на положення ст. 652 Цивільного кодексу України.

Слід зазначити, що спеціальні норми рівних за юридичною силою нормативних актів мають пріоритет у застосуванні над загальними нормами. Тобто, у даному випадку при вирішенні питання підстав дострокового розірвання договору суборенди пріоритет у застосуванні має ст. 784 Цивільного кодексу України, яка містить вичерпний перелік підстав дострокового розірвання, над положеннями глави 53 Цивільного кодексу України, а саме ст. 652.

Разом з тим, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем обставин, з якими ст. 652 Цивільного кодексу України пов'язує можливість дострокового припинення договорів суборенди.

Норми статті 652 Цивільного кодексу України, що регламентує зміну або розірвання договору у звязку з істотною зміною обставин, передбачають, зокрема, наступне:

1. У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобовязання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

2. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний , а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

У суду відсутні правові підстави розірвання договору на підставі вказаної норми, оскільки у спірній ситуації відсутні одночасно всі умови, визначені в наведеній статті.

Перш за все слід зазначити, що позивачем чітко не визначено яка саме фактична обставина істотно змінилася після укладення договорів - економічна ситуація в Україні чи безпосередньо припинення діяльності відділення Банку, тощо.

Відповідно до ст. 4-3, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести певними засобами доказування ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Щодо першої умови, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 652 ЦК України - в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане, слід зазначити наступне:

- за даною нормою визначено, що обидві сторони по договору повинні були виходити з того, що така істотна зміна обставин не настане. Позивачем не доведено, що відповідач при укладенні договору теж виходив з того, що зміна обставин не настане. При цьому, слід враховувати, що на день укладення договорів економічна криза в Україні вже існувала, і чому відповідач мав виходити з того, що в даному сенсі все гаразд, позивач не довів.

- не довів позивач належними засобами доказування також і те, що він сам виходив з того, що зміна обставин не настане. Станом на час укладення договорів мирова фінансова криза, вже мла місце в України. Не заперечує наявності кризових явищ в Україні на той час і позивач. Питання допускати чи не допускати поглиблення кризи вже залежало від позивача. Однак, позивач не може довести свою необізнаність про наявність кризи на день укладення договорів та свою чітку впевненість про її відсутність та не поглиблення у подальшому.

Щодо другої умови - зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися:

- по-перше, при всій своїй турботливості та обачності, знаючи про наявність кризових явищ в економіці України та, зокрема, банківському секторі на день укладення договорів, позивач міг не укладати договори суборенди;

- виходячи з того, що приміщення приймалося Банком в суборенду з метою розміщення свого відділення, щодо якого самим же Банком і прийнято рішення про ліквідацію, слід відзначити, що позивач сам створив дану обставину (ліквідація відділення). При цьому, жодним чином не можна стверджувати, що Банк не міг усунути таку обставину, яку він сам свідомо створив. Якщо ж говорити про те, що ліквідація відділення є наслідком економічної кризи, то позивач не довів законодавчо визначену обовязковість прийняття рішення про ліквідацію відділення у такій ситуації. Чинним законодавством не передбачено обовязку юридичної особи прийняти рішення про ліквідацію свого структурного підрозділу у економічно скрутній ситуації. Це право, а не безумовний обовязок.

Доводи позивача про те, що при укладенні договорів він розраховував на те, що орендна плата буде сплачуватися за рахунок отриманого прибутку від діяльності відділення Луганської філії Банку є безпідставними. Стороною за договорами є юридична особа. Отже, права та обовязки, в тому числі і перерахування плати за суборенду має юридична особа - ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит»;

- позивач не довів належними засобами доказування збитковість діяльності як відділення, так і юридичної особи сторони по договору. У будь якому разі, відповідно до ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Тому, такі обставини як неприбуткова діяльність відділення чи Банку в цілому не є підставами для ухилення від взятих на себе зобовязань;

- не доведено позивачем належними засобами доказування і своєї турботливості та обачності щодо усунення негативних обставин у своїй діяльності. Поняття обачливості, взагалі, передбачає прогнозування розвитку обставин наперед перед прийняттям рішення. Тобто, за своєї дійсної обачливості Банк міг взагалі не укладати договори суборенди в період вже існуючої економічної кризи, тобто станом на 01.10.2009. Стосовно турботливості суд вважає, що не доведено вжиття всіх можливих заходів на виправлення ситуації в діяльності Банку.

Щодо третьої умови - виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору:

- виходячи з правовідносин суборенди Банк як суборендар (заінтересована сторона) при укладенні договору суборенди мав розраховувати на те, що приміщення йому буде передано у користування. Стосовно оплати приміщення, то на це мала розраховувати інша сторона відповідач, який у даному випадку не є заінтересованою у розірванні договору стороною;

- у будь якому разі наявність даної умови теж є недоведеною з огляду на вищезазначені підстави відхилення другої умови, зокрема: недоведеність збитковості діяльності як відділення, так і юридичної особи; не звільнення за законодавством боржника від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, тощо;

Щодо четвертої умови - із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона виходячи з наступних підстав.

У даному випадку як раз таки випливає, що ризик зміни спірних обставин несе заінтересована сторона - Банк.

Із суті договору слідує, що Банк взяв на себе зобовязання сплачувати плату за суборенду приміщення протягом всього строку дії договору.

Банк несе ризик своєї підприємницької діяльності, тобто її прибутковості чи збитковості.

Так, згідно ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) зметою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до ч. 2 ст. 334 Господарського кодексу України банки - це фінансові установи, функціями яких є залучення у вклади грошових коштів громадян і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик , відкриття та ведення банківських рахунків громадян та юридичних осіб.

Як наслідок ризику своєї діяльності Банк несе і ризик виконання грошових зобовязань за договором суборенди протягом всього строку, на який укладено договори. При цьому, ще раз слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Так, відсутні підстави вважати, що у даному випадку із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

На підставі викладеного не доведено наявність умов, передбачених ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України як підстав розірвання договору.

Таким чином, відсутні фактичні обставини та нормативно визначені підстави розірвання договору, та відповідно у задоволенні зустрічного позову слід відмовити повністю.

За таких обставин, первісні позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі в сумі основного боргу 107195,97 грн. та пені у сумі 5661,22 грн., з віднесенням судових витрат у справі на відповідача за первісним позовом, на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

В частині зменшення позовних вимог судові витрати покладаються на позивача за первісним позовом.

У задоволенні зустрічних позовних вимог щодо розірвання з 04.12.2009 договорів суборенди № 56 від 01.10.2008 та № 57 від 01.10.2008 слід відмовити.

Судові витрати за зустрічним позовом слід покласти на позивача за зустрічним позовом.

Керуючись ст.ст. 22, 44, 49, 60, 81, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в:

1. Первісний позов задовольнити.

2.Стягнути з Публічного акціонерного товариства “Банк “Фінанси та Кредит”, місто Київ, вул. Артема, 60, ідентифікаційний код 09807856, в особі Луганської філії АТ “Банк “Фінанси та Кредит”, м. Луганськ, вул. Оборонна, 7-а, на користь Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, заборгованість у сумі 107195,97 грн. та пеню у сумі 5661,22 грн., витрати зі сплати державного мита у розмірі 1128,57 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 235,82 грн., видати наказ.

3. У задоволенні зустрічних позовних вимог щодо розірвання з 04.12.2009 договорів суборенди № 56 від 01.10.2008 та № 57 від 01.10.2008 відмовити.

У судовому засіданні оголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.

Дата підписання рішення: 07.06.2010.

Суддя О.С. Фонова