Рішення № 99760965, 16.09.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2021 року м. Київ № 640/616/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Смолія І.В. розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного центру оперативного документування та оперативно-технічних заходів Державної прикордонної служби України

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії

встановив:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (надалі також - ОСОБА_1 , позивач) з позовом до Головного центру оперативного документування та оперативно-технічних заходів Державної прикордонної служби України (надалі також - Держприкордонслужба, відповідач), в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу на день звільнення компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2013-2016 роки передбаченої п.4 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету міністрів України від 01.08.2012 №702;

зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2013-2016 роки, передбаченої п.4 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення право на отримання якого позивач набув відповідно до чинного законодавства на день виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що під час проходження військової служби та при звільненні з неї позивачу не надавалася додаткова відпустка, передбачена ч.4 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України №702 від 01.08.2012, право на яку позивач набув у зв`язку із виконанням обов`язків військової служби на відповідних посадах.

Ухвалою суду від 20.01.2021 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та запропоновано відповідачу надати відзив протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.

Відповідач скористався своїм правом та 16.03.2021 через відділ документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярія) подав відзив на позовну заяву в якому просив суд у задоволенні позову відмовити, оскільки згідно Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям додаткових видів відпусток припиняється та не підлягає грошовій компенсації при звільненні. Позивач надав відповідь на відзив, яка залучена до матеріалів справи.

Відповідно до ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Справа розглядається у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження на підставі п.2 ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Відповідно до відомостей із послужного списку майора ОСОБА_1 останній проходив військову службу за контрактом:

у період з 23.03.2012-04.06.2013 на посаді оперуповноваженого прикордонної оперативно-розшукової групи відділу прикордонної служби «Бориспіль-1» І категорії (тип А) Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» Державної прикордонної служби України;

у період з 04.06.2013-01.07.2013 на посаді старшого оперуповноваженого прикордонної оперативно-розшукової групи відділу прикордонної служби «Бориспіль-3» ІІ категорії (тип А) Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» Державної прикордонної служби України;

у період з 01.07.2013-30.06.2015 на посаді заступника начальника відділу з оперативно-розшукової роботи - начальника прикордонної оперативно-розшукової групи відділу прикордонної служби «Жуляни» ІІ категорії (тип А) Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» Державної прикордонної служби України;

у період з 30.06.2015-02.11.2015 на посаді заступника начальника відділу з оперативно-розшукової групи відділу прикордонної служби «Київ пасажирський» ІІІ категорії (тип А) Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» Державної прикордонної служби України;

у період з 02.11.2015-02.04.2016 на посаді начальника групи протидії нелегальній міграції оперативно- розшукового відділу Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» Державної прикордонної служби України (надалі також - ОКПП «Київ»);

у період з 02.04.2016-21.04.2017 на посаді заступника начальника і відділу оперативно-розшукового управління Західного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України.

Відповідно до наказу начальника - ОКПП «Київ» від 07.04.2016 №52-ОС ОСОБА_1 виключено із списків військової частини 1492 та направлено для подальшого проходження військової служби до військової частини 1468 (Західне регіональне управління Держприкордонслужби).

Наказом Голови Державної прикордонної служби України від 23.01.2020 №61-ОС підполковника ОСОБА_1 звільнено з військової служби в запас зі підпунктом «г» (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі) п.2 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Наказом начальника Головного центру оперативного документування та оперативно-технічних заходів Держприкордонслужби (військова частина 1484) від 03.02.2020 №21-ОС позивача із 03.02.2020 виключено із списків особового складу, усіх видів забезпечення Головного центру оперативного документування та оперативно-технічних заходів Держприкордонслужби (військова частина 1484).

Із наданих документів з питань грошового та матеріального забезпечення позивач встановив, що не було проведено у повному обсязі розрахунок при звільненні, а саме не здійснено виплати, право на які останній набув у зв`язку із виконанням обов`язків військової служби та звільнення з неї.

Для з`ясування ряду питань, на адресу Головного центру оперативного документування та оперативно-технічних заходів Держприкордонслужби (військова частина 1484) (надалі також - Головний центр) був направлений адвокатський запит, щодо нарахування та виплати позивачу компенсацію за невикористану додаткову відпустку передбачену п.4 ст.10-1 Закону України 2011-XII та постанови Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702. Листом від 07.12.2020 №11/7325 Головний центр повідомив про відсутність підстав в частині нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористану додаткову відпустку.

Крім того позивач також звертався і до ОКПП «Київ» з аналогічними питаннями (адвокатський запит від 12.11.2020), з відповіді від 27.11.2020 №8217 якого вбачається. Що у зв`язку із знищенням відповідних наказів, встановити факт використання ОСОБА_1 додаткової відпустки не видається можливим у зв`язку із знищенням таких наказів відповідно до Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого наказом міністерства юстиції України від 12.04.2012 №578/5. Додатково в листі зазначено, що у 2014-2015 використання додаткової відпустки позивачем не було можливим, відповідно до ч.17 та ч.19 ст.10-1 Закону №2011-XII, у зв`язком із припиненням надання військовослужбовцям додаткових відпусток з настанням особливого періоду.

Позивач вважає таку бездіяльність щодо не виплати йому компенсаційних виплат, право на які він набув у зв`язку із виконанням обов`язків військової служби, протиправною, відтак звернувся до суду з позовом на захистом своїх порушених прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У ч.1 ст.46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 25 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» № 661-IV від 03.04.2003 (надалі також - Закон № 661-IV) встановлено, що держава забезпечує соціальний захист особового складу Державної прикордонної служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших актів законодавства. Пенсійне забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служби України здійснюється у порядку та у розмірах, встановлених Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Військовослужбовці Державної прикордонної служби України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», цього Закону, інших актів законодавства (ч. 3 ст. 25 Закону № 661-IV).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII від 20.12.1991(надалі також - Закон № 2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до п.4 ст.10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.

Перелік місцевостей з особливими природними географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, військових посад, виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, а також порядок надання та тривалість щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах визначаються Кабінетом Міністрів України.

Військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.

Постановою Кабінету Міністрів України №702 від 01.08.2012 (надалі також - постанова № 702) затверджено Перелік військових посад Держприкордонслужби, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, що дають право на щорічну додаткову відпустку (додаток №4), та Порядок надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та на посадах, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я.

З аналізу військових посад, затверджених додатком № 4 до постанови №702, та витягу з послужного списку ОСОБА_1 судом встановлено, що впродовж 2013-2016 років позивач проходив військову службу на посадах, які надають право на отримання додаткової відпустки, передбаченої п.4 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України №702 від 01.08.2012.

Відповідно до ст.4 Закону України «Про відпустки» №504/96-ВР від 05.11.1996 (надалі також - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (ст.6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (ст.7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (ст.8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до п.8 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Абзацом 3 п.14 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до п.17 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» №3543-XII від 21.10.1993 та «Про оборону України» №1932-XII від 06.12.1991 (надалі також - Закони №3543-XII та №1932-XII відповідно).

Згідно з ст.1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону №1932-XII визначено особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім цього, в ст.1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Так мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, у тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової відпустки, право на яку позивач набув за період проходження військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п.19 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ у періоди, передбачені п.п.17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктами 4, 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, ст.16-2 Закону № 504/96-ВР.

Крім цього, відповідно до підпунктів 4.9.4, 4.9.5 п. 4.9 розділу VI Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Адміністрації Держкордонслужби №425 від 20.05.2008 (надалі також - Інструкція № 425; чинної на момент виникнення спірних правовідносин), військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, у разі невикористання ними щорічної основної відпустки за поточний рік до одержання органом Держприкордонслужби наказу (повідомлення) про звільнення з військової служби, оплачується тривалість щорічної основної відпустки, що надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право за кожний повний місяць служби в році звільнення. У рік звільнення військовослужбовців зі служби, зазначених у підпунктах 4.9.3 та 4.9.4 цієї Інструкції, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, провадиться, виходячи з місячного розміру грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства, на день звільнення з військової служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів (пп.4.9.10 п. 4.9 Інструкції № 425).

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої п.4 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права, висловлені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі № Пз/9901/4/19 (620/4218/18).

Також суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30.04.2013 у справі «Тимошенко проти України» (заява №49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

Як вже встановлено судом, ОСОБА_1 впродовж 2013-2016 проходив військову службу на посадах, які надають право на отримання додаткової відпустки, передбаченої п. 4 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України № 702 від 01.08.2012.

З огляду на зазначене суд вважає, що при звільненні з військової служби в запас позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану в спірний період додаткову відпустку, передбачену п.4 ст.10-1 Закону № 2011-ХІІ, а тому наявна протиправна бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати такої.

Враховуючи вищевикладене позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу на день звільнення компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої п.4 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України №702 від 01.08.2012, за період з 2013, 2014, 2015, 2016 років та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ч.4 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України №702 від 01.08.2012, за 2013-2016 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби (п.10 ч.2 ст.245 КАС України).

Згідно положень ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач є звільненим від сплати судового збору, то підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 72-77, 78, 139, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України суд -

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Головного центру оперативного документування та оперативно-технічних заходів Державної прикордонної служби України щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 на день звільнення компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2013-2016 роки передбаченої п.4 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету міністрів України від 01.08.2012 №702.

Зобовязати Головного центру оперативного документування та оперативно-технічних заходів Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2013-2016 роки, передбаченої п.4 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення станом на день звільнення із військової служби.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: Головний центр оперативного документування та оперативно-технічних заходів Державної прикордонної служби України (військова частина 1484) (03110, м.Київ, вул.Народна, 54-А, код за ЄДРПОУ 41449317)

Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду, з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII Перехідні положення КАС України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.В. Смолій