Рішення № 99760964, 16.09.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2021 року м. Київ № 640/1410/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Смолія І.В. розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом Міністерства інфраструктури України

до Міністерства юстиції України

про визнання протиправним та скасування подання

встановив:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Міністерство інфраструктури України (надалі також -позивач) з позовом до Міністерства юстиції України (надалі також - Мін`юст, відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати подання (повідомлення) державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенка В.А. від 15.12.2020 №62564218/6-20.1 про вчинення кримінального правопорушення посадовими особами Міністерства інфраструктури України у виконавчому провадженні №6256421.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Міністерство інфраструктури України не є органом приватизації квартири щодо якої видано виконавчий лист та відкрито виконавче провадження у справі, а тому невиконання рішення Ленінського районного суду м.Миколаєва по справі 689/6399/16-ц є поважними.

Ухвалою суду від 01.02.2021 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та запропоновано відповідачу надати відзив протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.

Відповідачем використав своє право та подав витребовувані судом копії матеріалів виконавчого провадження та відзив на позов, відповідно до якого проти позову заперечує, зазначає про те, що всі дії державного виконавця вчинені в рамках ВП №62564218 з урахуванням норм чинного законодавства.

Відповідно до ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Справа розглядається у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження на підставі п.2 ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

У відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Мін`юста перебувало виконавче провадження №62564218 з виконання виконавчого листа Ленінського районного суду м.Миколаєва від 07.05.2020 по справі №489/6399/16-ц про зобов`язання Публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця», Міністерства інфраструктури України надати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 дозвіл на приватизацію квартири АДРЕСА_1 , де стягувачем визначено ОСОБА_1 , а боржником - Міністерство інфраструктури України.

На виконання вищевказаного виконавчого листа, державним виконавцем 14.07.2020 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, де зобов`язано боржника - Міністерство інфраструктури України виконати рішення суду протягом 10 днів.

У зв`язку із невиконанням рішення суду, 30.09.2020 винесено постанову про накладення штрафу у розмірі 5100,00 грн. та скеровано вимогу державного виконавця, згідно якої боржнику - позивачу, необхідно повідомити про стан виконання рішення суду, про заходу, які вжиті на його виконання та посадових осіб, які винні у його невиконанні; надати письмові пояснення; попереджено про кримінальну відповідальність за невиконання рішення суду.

06.11.2020 винесено повторно постанову про накладення штрафу на Міністерство інфраструктури України у розмірі 10200,00 грн та направлено вимогу.

15.12.2020 до Національної поліції України державним виконавцем направлено подання (повідомлення) про кримінальне правопорушення, а виконавче провадження з виконання виконавчого листа Ленінського районного суду м.Миколаєва закінчено постановою від 15.12.2020 на підставі п.11 ч.1 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження».

Представник позивача звернувся до Мін`юста з клопотанням від 21.12.2020 про реалізацію права державного виконавця на звернення до суду із заявою про зміну способу виконання судового рішення, оскільки рішення неможливо виконати оскільки квартира АДРЕСА_2 закріплена на праві господарського відання за акціонерним товариством «Українська залізниця» та у розумінні норм законодавства про приватизацію державного житлового фонду Міністерство інфраструктури України не є органом приватизації вказаного майна та не має повноважень щодо надання дозволу на його приватизацію. Дане клопотання зареєстроване відповідачем в системі 29.12.2020 за №40137-33-20.

Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, у зв`язку з чим звернувся до суду.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (надалі також - Закон №1404-VIII). Закон №1404-VIII визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами с.1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 1 ст.19 Закону №1404 передбачено право вибору стягувача щодо пред`явлення виконавчого документа для примусового виконання до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця, якщо виконання рішення відповідно до ст.5 цього Закону віднесено до компетенції і органів державної виконавчої служби, і приватних виконавців.

Відповідно до вимог п.1 ч.1 ст.26 Закону №1404 виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у ст.3 цього Закону, зокрема за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

За змістом частин 5,6 ст.26 Закону №1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому ст.27 цього Закону.

Загальний порядок виконання рішень судів про стягнення боргу врегульований положеннями ст.48-62 Закону №1404-VIII, а порядок виконання рішень немайнового характеру - нормами ст.63-67 вказаного Закону.

Так, відповідно до ч.1-3 ст.63 Закону №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного ч.6 ст.26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

Ст.75 Закону №1404-VIII передбачено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника-фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

З аналізу вказаних норм слідує, що закінчення виконавчого провадження на підставі п.11 ч.1 ст.39 Закону №1404-VIII можливо лише за умови виконання послідовності вказаних виконавчих дій, а саме:

-накладення на боржника штрафу та перевірка стану виконання рішення (у разі невиконання вимог державного виконавця без поважних причин);

-накладення штрафу в подвійному розмірі (у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин);

-звернення до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.

Якщо після вжиття державним виконавцем усіх заходів примусового виконання рішення боржник відмовляється виконувати рішення немайнового характеру, а виконати його без участі боржника неможливо, державний виконавець звертається до правоохоронних органів із повідомленням про злочин, після чого закінчує виконавче провадження.

Вирішуючи питання щодо правомірності дій державного виконавця при винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження, суд виходить із наступного.

Відповідно до ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Ст.370 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

17.07.1997 Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України стала частиною національного законодавства України.

Міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Отже, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є частиною національного законодавства України відповідно до положень ст.9 Конституції України.

За змістом ст.32 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (надалі - Конвенція) людини питання тлумачення і застосування Конвенції належить до виключної компетенції Європейського суду, який діє відповідно до Конвенції, тобто рішення Європейського суду є невід`ємною частиною Конвенції як практика її застосування і тлумачення.

Предметом регулювання Конвенції є захист основних прав і свобод особи, що передбачає пряму дію норм Конвенції.

Ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Пунктом 1 ст.6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини (надалі також - ЄСПЛ) у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене ст.6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.

Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.

Також ЄСПЛ констатував, що невиконання рішення є втручанням у право особи на мирне володіння майном, викладене у першому реченні п.1 ст.1 Протоколу №1 Конвенції (справи «Войтенко проти України», «Горнсбі проти Греції»).

Крім того, ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у разі, якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс («Піалопулос та інші проти Греції», «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Горнсбі проти Греції»).

У справах «Шмалько проти України», «Іммобільяре Саффі проти Італії» ЄСПЛ констатував, що невиконання судового рішення не може бути виправданим внаслідок недоліків законодавства, які унеможливлюють його виконання. Державні органи не можуть посилатися і на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов`язань (Рішення у справа «Сук проти України» та інші).

Відповідно до рекомендацій, викладених у Висновку Консультативної ради Європейських суддів № 13 (2010) «Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень», у державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов`язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх « ex-officio». Сама думка, що державний орган може відмовитися від виконання рішення суду, підриває концепцію примата права. Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним. Тому для цього мають бути забезпечені необхідні кошти. Чіткі правові норми повинні визначати доступні ресурси, відповідальні органи та відповідну процедуру їх розподілу.

Відтак, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого ст.6 Конвенції, складовою права на справедливий суд.

Так, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в постанові від 18.06.2019 в справі №826/14580/16 (пункти 40- 43) висловив правову позицію, відповідно до якої накладення на боржника повторного штрафу та звернення до правоохоронних органів із поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності визначено наслідком повторного невиконання боржником без поважних причин рішення суду, за яким боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії. Однак звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не є підставою для висновку про те, що державним виконавцем ужито всіх можливих заходів для виконання рішення суду та встановлено неможливість його виконання.

Направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника, не є останньою дією після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій із виконання рішення суду, після якої державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених Законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов`язкового рішення суду.

Здійснюючи примусове виконання судових рішень немайнового характеру, за якими боржники зобов`язані особисто вчинити певні дії, державний виконавець має право здійснювати інші заходи примусового характеру після внесення відповідного подання, і не може вийти за межі наданих йому повноважень та діяти лише в спосіб, установлений Законом, оскільки сам факт направлення подання до правоохоронних органів не є підставою для закінчення виконавчого провадження.

На підставі аналізу встановлених судами фактичних обставин справи, суд зазначає, що незважаючи на значний проміжок часу, який минув після видачі Ленінським районним судом м.Миколаєва виконавчого листа у спірних правовідносинах (07.05.2020), рішення суду залишаються і досі невиконаними.

При цьому, постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження винесені передчасно й за відсутності доказів, які би підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання. Крім того, позивач неоднократного наголошував про причини неможливості невиконання рішення суду - не є органом приватизації вказаного майна та не має повноважень щодо надання дозволу на його приватизацію. Проте дане питання не є предметом даного позову, тому не підлягає дослідженню судом.

Таким чином, суд вважає, що накладення штрафів і внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам про вчинення кримінального правопорушення є лише заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа та не можуть уважатись достатнім вчиненням виконавчих дій, а постанова про закінчення виконавчого провадження №62564218 від 15.12.2020 винесена без урахуванням всіх обставин справи та підлягає скасуванню.

Проте, позивач не заявляв позовних вимог саме про скасування постанови про закінчення виконавчого провадження, а лише про скасування подання (повідомлення) державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенка В.А. від 15.12.2020 №62564218/6-20.1 про вчинення кримінального правопорушення посадовими особами Міністерства інфраструктури України у виконавчому провадженні №6256421.

Разом з тим, відповідно до ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У зв`язку з вищевикладеним, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог задля ефективного захисту прав позивача у даному спорі та задовольнити позов шляхом визнання протиправними дії відповідача по закінченню виконавчого провадження без виконання рішення суду та ухваленню постанови про закінчення виконавчого провадження від 15.12.2020 №62564218 незаконним та скасувати таку постанову.

Згідно положень ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 72-77, 78, 139, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України суд -

вирішив:

У задоволенні адміністративного позову Міністерства інфраструктури України відмовити.

Вийти за межі позовних вимог та визнати дії відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України по закінченню виконавчого провадження без виконання рішення суду та ухваленню постанови про закінчення виконавчого провадження від 15.12.2020 ВП №62564218 незаконним.

Скасувати постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенка В.А. про закінчення виконавчого провадження від 15.12.2020 №62564218.

Позивач: Міністерство інфраструктури України (01135, м.Київ, пр.Перемоги, 14, код за ЄДРПОУ 37472062)

Відповідач: Міністерство юстиції України (01001, м.Київ, вул.Городецького, 13, код за ЄДРПОУ 00015622

Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду, з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII Перехідні положення КАС України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.В. Смолій