Рішення № 99746485, 20.09.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.09.2021Справа № 910/9478/21Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІННЕР ЛІЗИНГ" (08112, Київська область, Києва-Святошинський район, с. Капітанівка, вул. Дачна, 5-А, код ЄДРПОУ 40334203)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДРЕМСЕРВІС" (01103, м. Київ, бульвар Дружби Народів, 28-В, оф. 507, код ЄДРПОУ 30150987)

про стягнення 246 241,32 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІННЕР ЛІЗИНГ" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДРЕМСЕРВІС" про стягнення заборгованості за договором № FLL-05-04-370 від 13.05.2021 у розмірі, 246 241,32 грн, з яких: 198 425,38 грн основного боргу зі сплати платежів, 7 737,49 грн пені, 2 321,25 грн трьох відсотків річних, 8 202,70 грн інфляційних втрат, 1 214,50 грн штрафних санкцій та 28 340,00 грн витрат на повернення об`єкта лізингу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.06.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено процесуальні строки для подання пояснень по суті спору.

Згідно з повідомленням про вручення поштового відправлення, ухвала суду від 18.06.2021 була надіслана позивачу та відповідачу на адреси, зазначені у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та вручена адресатам: позивачу - 30.06.2021, відповідачу - 29.06.2021.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, Господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 18.06.2021 року у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

На адресу суду від відповідача відзиву на позов, клопотань, заяв тощо не надходило.

Дослідивши додані до матеріалів позовної заяви докази, судом встановлено, що в якості доказів понесення витрат, що пов`язані з повернення об`єкта лізингу позивачем до суду надані рахунки на оплату нотаріальних послуг, в призначеннях платежу яких вказано: «за нотаріальні та реєстраційні дії». Однак, суд позбавлений можливості встановити які саме нотаріальні дії здійснювались та чи стосуються нотаріальні та реєстраційні дії повернення об`єкта лізингу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.09.2021 запропоновано позивачу подати письмові пояснення з належними та допустимими доказами, з яких вбачається оплата понесених витрат, що пов`язані з поверненням об`єкта лізингу, та з яких вбачається, за які саме нотаріальні та реєстраційні дії вчинялись нотаріусами та щодо якого об`єкту лізингу.

17.09.2021 через відділ діловодства суду позивачем подані письмові пояснення на виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 08.09.2021.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У зв`язку з перебуванням судді Андреїшиної І.О. у період з 25.08.2021 року до 07.09.2021 року включно у відпустці, суд здійснює процесуальну дію, відповідно до статті 252 Господарського процесуального кодексу України, у перший робочий день після виходу з відпустки - 08.09.2021 року.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

13.05.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІННЕР ЛІЗИНГ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «БУДРЕМСЕРВІС» був укладений договір про фінансовий лізинг № FLL-05-04-370.

Відповідно до п. А договору Об`єкт фінансового лізингу (далі - об`єкт лізингу) - автомобіль Ford Custom Toumeo Titatium, VIN НОМЕР_1 .

Відповідно до 1.1. додаткової угоди № 1 до договору (додаток №4) вартість об`єкта фінансового лізингу 1 279 052,00 грн в т.ч. ПДВ 20 %, що еквівалентно 43 609, 00 євро, що розраховано відповідно до додатку № 1 до цього договору.

Відповідно до преамбули договору сторони погодили загальні комерційні умови фінансового - лізингу у додатку № 1 до договору (додаток № 4).

Відповідно до п. 3.1. додатку № 1 до договору предметом договору є правовідносини з фінансового лізингу щодо транспортного засобу, зазначеного у договорі. Об`єкт лізингу був обраний у відповідності до специфікації лізингоодержувачем, що визначена в додатку № 5 та в повній мірі відповідає вимогам лізингоодержувача.

Відповідно до п. 3.2. додатку № 1 до договору Віннер придбаває об`єкт лізингу (отримує право власності на об`єкт лізингу) та передає лізингодержувачу об`єкт лізингу на умовах фінансового лізингу згідно з положеннями чинного українського законодавства та цього договору.

Відповідно до вимог додатку № 6 до договору 21 травня 2019 року відповідач оплатив: - авансовий платіж, 30 % вартості об`єкту лізингу, у розмірі 385 939,65 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 437;

- адміністративний платіж у розмірі 30 140,08 грн, рахунок на плату № 2078 від 21.05.2019 - додаток № 15, акт надання послуг № 446 від 24.05.2019, платіжне доручення № 438).

Об`єкт лізингу було передано відповідно до акту № FLL-05-04-370/1 приймання-передачі транспортного засобу від 24 травня 2019 року та видаткової накладної № FLL-05- 04-370 2 від 24 травня 2019 року.

Відповідно до умов договору відповідачем було сплачено лізингові платежі №№ 1-16, 19.

Позивач у позовній заяві зазначає, що починаючи з лізингового платежу № 17 (за жовтень 2020) відповідач порушував умови договору щодо оплати лізингових платежів. Інформація щодо всіх платежів, розміру, строків їх оплати, неоплачених платежів вказана в додатку № 106 розрахунок заборгованості.

У зв`язку з порушенням відповідачем строків оплати лізингових платежів позивач надіслав відповідачеві вимогу № 1 (вих. № 0412-01 від 04.12.2020) щодо сплати заборгованості на загальну суму 90 500, 77 грн (додаток № 92), вимогу № 2 (вих. № 0101-03 від 11.01.2021) щодо сплати заборгованості на загальну суму 106 275,53 грн, вимогу № б/н (вих. № 2901-01 від 29.01.2021) щодо сплати заборгованості на загальну суму 107 264,46 грн.

У зв`язку з неоплатою заборгованості після надіслання вимог щодо сплати, відповідно до умов п. 12.6.1. додатку № 1 до договору позивач 5 березня 2021 надіслав відповідачу повідомлення-вимогу про розірвання договору починаючи з 22.03.2021.

24 березня 2021 року приватним нотаріусом Осипенко Д.О. було вчинено виконавчий надпис вилучення та повернення об`єкту лізингу позивачеві, зареєстровано в реєстрі під №1278.

Згідно з актом приватного виконавця Чепурного В.М. 03 квітня 2021 року в присутності понятих було вилучено об`єкт лізингу та повернуто позивачеві.

Позивач у позовній заяві зазначає, що заборгованість зі сплати платежів у розмірі 198 425,38 грн відповідачем станом на дату подання позову не сплачена.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач допустив прострочення оплати, у зв`язку з чим має сплатити 7 737,49 грн пені, 2 321,25 грн трьох відсотків річних, 8 202,70 грн інфляційних втрат, 1 214,50 грн штрафних санкцій та 28 340,00 грн витрат на повернення об`єкта лізингу.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та надавши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов до наступних висновків.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Нормами ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (ч. 2 ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг").

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги Договір як належну підставу у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами правочин є договором фінансового лізингу, який підпадає під правове регулювання норм ст. 292 Господарського кодексу України та Закону України "Про фінансовий лізинг". Одночасно, відповідно до ст. 2 вказаного нормативно-правового акту відносини, що виникають у зв`язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг (ст. 806-809), найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець зобов`язаний, зокрема, у передбачені договором строки надати лізингоодержувачу предмет лізингу у стані, що відповідає його призначенню та умовам договору.

У ст. 11 вказаного нормативно-правового акту передбачено, що лізингоодержувач зобов`язаний прийняти предмет лізингу та користуватись ним відповідно до його призначення та умов договору.

Предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів (ч. 1 ст. 807 Цивільного кодексу України та ст. 3 Закону України "Про фінансовий лізинг").

Як вказувалось вище, предметом лізингу за договором є легковий автомобіль Ford Custom Toumeo Titatium, VIN НОМЕР_1 .

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивачем було передано, а відповідачем прийнято у лізинг предмет лізингу, про що сторонами складено та підписано акт № FLL-05-04-370/1 приймання-передачі транспортного засобу від 24 травня 2019 року (додаток №12) та видаткової накладної № FLL-05- 04-370 2 від 24 травня 2019 року (додаток №14).

Під час розгляду спору відповідачем факту належного виконання позивачем свого обов`язку з передання предмету лізингу на підставі означеного вище акту заперечень не було.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За приписами п. 3 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач зобов`язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Відповідно до розділу 2 додатку № 1 до договору поняття платежі включає всі види платежів, передбачених договором, а саме першочерговий платіж, лізингові платежі, тарифи, а також всі та будь-які витрати ВІННЕР, в тому числі, але не обмежуючись, витрати, пов`язані із:

a) управлінням та технічним обслуговуванням об`єкта лізингу;

b) придбанням об`єкта лізингу у власність лізингоодержувачем;

c) первинним маркуванням та підтриманням маркування впродовж строку експлуатації об`єкта лізингу;

d) перерахуванням лізингових платежів лізингоодержувачем на користь ВІННЕР, а також із забороною експлуатації об`єкту лізингу лізингоодержувачем;

e) всіма та будь-якими зборами, податками, митами, обов`язковими платежами, штрафами, передбаченими чинним законодавством, що були сплачені ВІННЕР у зв`язку з виконанням Договору;

f) будь-якими іншими платежами, сплаченими ВІННЕР, в тому числі, але не виключно, винагороди, включаючи, окрім іншого, гонорари юристам, судові та позасудові витрати, нараховані/виплачені з метою відшкодування сум, не виплачених Лізингоодержувачем у відповідності до Договору.

Всі платежі лізингоодержувач відшкодовує ВІННЕР у порядку, встановленому договором.

Відповідно до п. 6.1. додатку №1 до договору для експлуатації об`єкта лізингу лізингоодержувач щомісяця виплачуватиме ВІННЕР Лізингові платежі у відповідності до плану відшкодування, що являє собою невід`ємну частину цього договору, та інших положень договору. Кожний лізинговий платіж включає в себе:

- відсотки (проценти) за користування обсягом фінансування;

- частину від обсягу фінансування (сума, яка відшкодовує частину Вартості Об`єкта лізингу);

- комісії ВІННЕР;

- покриття витрат, пов`язаних з оплатою послуг та відшкодуваннями, що підлягають виплаті у строки та на умовах, передбачених цим договором та інші витрати, передбачені або прямо пов`язані з договором.

Такі витрати підлягають сплаті лізингоодержувачем на користь ВІННЕР, у разі, якщо ВІННЕР понесло такі витрати.

Відповідно до п. 6.4. додатку № 1 до договору у графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плані відшкодування) відображаються лізингові платежі з урахуванням відсотків (процентів/процентної ставки) за використання обсягу фінансування. Дані суми вважаються узгодженими.

Відповідно до п. 6.5. додатку № 1 до договору лізингові платежі перераховуються лізингоодержувачем на рахунок, зазначений ВІННЕР у договорі не пізніше дати, вказаної у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плані відшкодування). Лізингові платежі у будь-якому разі не підлягають поверненню лізингоодержувачу, за винятком випадків визначених договором.

Відповідно до п. 6.9. додатку № 1 до договору сплачені лізингоодержувачем платежі не підлягають поверненню лізингоодержувачу, в тому числі у випадках дострокового закінчення строку лізингу/розірвання договору відповідно до пункту 12 цього договору, відмови лізингоодержувача придбати об`єкт лізингу, як передбачено пунктом 4.2. цього договору, а також якщо ВІННЕР вимагає повернення об`єкта лізингу відповідно до інших положень договору.

Відповідно до п. 6.14. додатку № 1 до договору сплата лізингоодержувачем лізингового платежу відповідно до пунктів 6.5., 6.11. цього договору, є підтвердженням належного надання ВІННЕР та прийняття лізингоодержувачем послуг за відповідний місяць, за який здійснюється лізинговий платіж. У випадку сплати лізингових платежів авансом, послуги вважатимуться наданими по завершенню відповідних періодів, за які здійснено такі лізингові платежі авансом. Сторони домовились вважати рахунки-фактури, видані ВІННЕР та направлені лізингоодержувачу, як це передбачено цим договором, актами прийому-передачі відповідних послуг, укладеними сторонами.

Відповідно до п. 6.16. додатку № 1 до договору будь-які сплачені лізингоодержувачем платежі за договором поверненню лізингоодержувачу не підлягають, якщо інше не передбачене договором. ВІННЕР має право на свій розсуд повернути частину будь-якого сплаченого лізингоодержувачем на користь ВІННЕР платежу або весь платіж.

Судом встановлено, що загальна заборгованість зі сплати платежів станом на дату подання позову становить 198 425,38 грн та відповідачем станом на час розгляду справи не сплачена.

Відповідачем доводів позивача щодо прострочення сплати лізингового платежу належними та достатніми доказами не спростовано. Факт прострочення сплати лізингового платежу підтверджений матеріалами справи.

Таким чином, факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і в той же час відповідачем не спростований, відтак, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача основної заборгованості є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню повністю в сумі 198 425,38 грн.

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

В пункті 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" визначено, що з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Як встановлено судом, відповідно до п. 8.2. додатку № 1 до договору у випадку прострочення сплати будь- якого платежу до лізингоодержувача застосовуються наступні санкції: пеня в розмірі 10 % річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу.

Таким чином, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, судом встановлено, що даний розрахунок є арифметично вірним та обґрунтованим. Отже, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені в сумі 7 737,49 грн.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи 3% річних та інфляційні витрати, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Відповідно до 4.2. ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Приймаючи до уваги вищенаведені приписи Цивільного кодексу України щодо наявності у позивача права за порушення грошового зобов`язання відповідачем вимагати сплати останнім проценти річних від простроченої суми, перевіривши здійснений позивачем розрахунок, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача 3% річних в сумі 2 321,25 грн та 8 202,70 грн інфляційних втрат.

Щодо сплати штрафних санкцій за надіслання вимог відповідачу судом встановлено наступне.

Відповідно до п. 8.2.2. додатку № 1 до договору штрафні санкції за вимоги щодо сплати, надіслані ВІННЕР (пункт 8.3.1. цього договору) : еквівалент 15 євро за першу вимогу, еквівалент 20 євро за другу вимогу, еквівалент 25 євро за третю вимогу (якщо позивач вирішить надіслати таку третю вимогу).

На виконання умов п. 8.2.2. додатку № 1 до договору позивачем було надіслано відповідачу:

- вимогу № 1 (вих. № 0412-01 від 04.12.2020) щодо сплати заборгованості на загальну суму 90 500, 77 грн;

- вимогу № 2 (вих. № 0101-03 від 11.01.2021) щодо сплати заборгованості на загальну суму 106 275,53 грн.

За розрахунком позивача розмір штрафу становить 1214,50 грн (за надіслання вимоги № 1 - 15 євро * 34.30 (грн = 1 євро станом на дату надіслання вимоги, на сайті www.winner.ua на 04.12.2020) = 514,50 грн; за надіслання Вимоги № 2 - 20 евро* 35.00 (грн = 1 евро станом на дату надіслання вимоги, на сайті www.winner.ua на 11.01.2021) = 700,00 грн).

Судом перевірено розрахунок штрафу, здійснений позивачем та встановлено, що даний розрахунок є арифметично вірним та обґрунтованим.

Щодо вимог позивача про відшкодування витрат на повернення об`єкта лізингу судом встановлено наступне.

Відповідно до п. 13.1. додатку № 1 до договору лізингоодержувач зобов`язаний у строки, встановлені ВІННЕР, повернути об`єкт лізингу ВІННЕР у всіх випадках дострокового закінчення строку лізингу, розірвання договору, крім випадку, коли лізингоодержувач набуває право власності на об`єкт лізингу відповідно до умов договору. Якщо лізингоодержувач відмовляється від повернення або затримує повернення об`єкта лізингу, або не надає його для огляду на вимогу ВІННЕР, - то ВІННЕР має право вилучити (повернути) об`єкт без попередньої згоди Лізингоодержувача в будь який не заборонений законом спосіб (як власник об`єкту), в тому числі й в безспірному порядку через виконавчий напис нотаріуса відповідно до законодавства України.

Відповідно до розділу 8 додатку № 1 до договору у випадку прострочення сплати будь- якого платежу до лізингоодержувача застосовуються наступні санкції:

8.2.3. компенсація будь-яких витрат, ВІННЕР та/або винагороди, включаючи, окрім іншого, гонорари юристам, судові та позасудові витрати, нараховані/виплачені з метою відшкодування сум, не виплачених лізингоодержувачем у відповідності до договору. ВІННЕР надає лізингоодержувачу відповідну документацію, що підтверджує понесені витрати; проте ненадання такої документації не звільняє лізингоодержувача від компенсації та не вважається підставою для відстрочення виплати компенсації. Вищезазначені компенсації підлягають виплаті лізингоодержувачем упродовж 10 (десяти) робочих днів після надіслання відповідної вимоги ВІННЕР, незважаючи на можливе розірвання договору ВІННЕР.

Відповідно до п. 13.6. Додатку № 1 до договору у лізингоодержувач відшкодовує всі та будь-які витрати, понесені ВІННЕР у зв`язку з вилученням (поверненням) об`єкта лізингу, у тому числі витрати, пов`язані із залученням будь-яких третіх осіб, що надають послуги пов`язані з вилученням об`єкта лізингу.

Судом встановлено, що позивач поніс наступні витрати, що пов`язані з поверненням об`єкта лізингу:

- оплата послуг приватного нотаріуса Осипенко Д.О. за вчинення виконавчого напису - 6000,00 грн (рахунок №233 від 24 березня 2021);

- оплата послуг приватного виконавця Чепорного В.М. за примусове вилучення об`єкта лізингу - 20 000,00 грн (акт № 11 від 02 квітня 2021);

- оплата послуг евакуатора при перевезенні об`єкту лізингу (товаро-транспортна накладна № ЕХ-00000493 від 2 квітня 2021 щодо перевезення автомобіля Ford Transit АІ 5000 HP, акт приймання-здачі робіт № 21 від 02 квітня 2021) - 2340,00 грн.

Загальна сума витрат, що пов`язані з поверненням об`єкта лізингу становить 28 340,00 грн.

Таким чином, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що витрати позивача, які пов`язані з поверненням об`єкта лізингу в сумі 28 340,00 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

За таких обставин, суд приходить до висновку щодо наявності підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Відповідач не подав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача.

Отже, позовні вимоги є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню.

Також позивач просить суд покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу у сумі 6 000,00 грн.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 ст. 126 ГПК України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з матеріалами справи, 31.12.2020 між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "УНІКА" та Адвокатським бюро «Адвокатське бюро Олександра Лисова «Еквіт» було підписано Договір № 1/20ю, відповідно до якого Адвокатське бюро «Адвокатське бюро Олександра Лисова «Еквіт» зобов`язується за дорученням Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УНІКА" надати правову допомогу та послуги щодо проведення допустимих законодавством України дій, спрямованих на повернення заборгованості з боржників Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УНІКА".

Крім того, згідно з договором № 1/20ю про надання правової допомоги та додатку №1 до нього від 01.06.2021 позивач вже поніс витрати та сплатив на користь АБ «Адвокатське бюро Олександра Лисова «Еквіт» 6 000,00 грн, згідно з рахунком № 87 від 01.06.2021, звіт про виконану роботу, а саме акт надання послуг, підписаний сторонами, який міститься в матеріалах справи.

Разом з тим, суд зазначає, що питання про відшкодування витрат на правничу допомогу вирішується судом виходячи із наданих у сукупності доказів, зокрема детального опису робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, з якого вбачається обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) та вартість окремо кожної послуги.

З огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги обсяг наданих послуг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для вирішення спору, враховуючи, що справа №910/9506/21 є малозначною, розгляд якої проводиться за правилами спрощеного позовного провадження (без проведення судового засідання), враховуючи ціну позову, враховуючи що такі витрати у сумі 6 000,00 грн є співмірними із складністю цієї справи, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення з відповідача 6 000,00 грн витрат на послуги адвоката.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.

Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 240 та 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДРЕМСЕРВІС" (01103, м. Київ, бульвар Дружби Народів, 28-В, оф. 507, код ЄДРПОУ 30150987) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІННЕР ЛІЗИНГ" (08112, Київська область, Києва-Святошинський район, с. Капітанівка, вул. Дачна, 5-А, код ЄДРПОУ 40334203) заборгованість у сумі 198 425 (сто дев`яносто вісім тисяч чотириста двадцять п`ять) грн 38 коп., пені у розмірі 7 737 (сім тисяч сімсот тридцять сім) грн 49 коп., 3 % річних у розмірі 2 321 (дві тисячі триста двадцять одна) грн 25 коп., інфляційну складову боргу у розмірі 8 202 (вісім тисяч двісті дві) грн 70 коп., штрафні санкції за надіслання вимог відповідачеві у розмірі 1 214 (одна тисяча двісті чотирнадцять) грн 50 коп., витрат на повернення об`єкта лізингу у розмірі 28 340 (двадцять вісім тисяч триста сорок) грн 00 коп. та витрати зі сплати судового збору у сумі 3 693 (три тисячі дев`яносто три) грн 00 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 20.09.2021

Суддя І.О. Андреїшина