Рішення № 99746484, 20.09.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.09.2021Справа № 910/9179/21Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Приватного підприємства "ТД Трейдсток" (04053, м. Київ, вул. Некрасівська, 3, код ЄДРПОУ 41898361)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СІЛЬПО-ФУД" (02090 м. Київ, вул. Бутлерова, 1, код ЄДРПОУ 40720198)

про стягнення 50 795,27 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство «ТД Трейдсток» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «СІЛЬПО-ФУД» про стягнення заборгованості за договором поставки № 6261Р від 23.05.2018 в розмірі 13 901,56 грн; та за договором поставки № 6929Р від 23.04.2019 в розмірі 650 908,48 грн, з яких 600 113,21 основного боргу та 50 795,27 грн пені.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 15.06.2021 залишив позов без руху, надав строк для усунення недоліків позову у встановлений спосіб.

25.06.2021 до суду від позивача засобами поштового зв`язку надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.06.2021 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Судом встановлено, що сторони належним чином повідомлялися про здійснення розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

09.07.2021 через відділ діловодства суду позивачем подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій останній зазначає, що відповідачем на рахунок позивача було сплачено 614 014,76 грн, тому позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СІЛЬПО-ФУД" на свою користь 50 795,27 грн пені та судові витрати.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Дослідивши надану позивачем заяву про зменшення розміру позовних вимог, суд визнає її такою, що подана з дотриманням приписів чинного процесуального законодавства, зокрема положень ч. 5. ст. 46, ст. 170 ГПК України, тому, суд приймає до розгляду заяву позивача та визначає ціну позову з її урахуванням.

23.07.2021 через відділ діловодства суду відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому він зазначає, що у зв`язку з здійсненою позивачу оплатою ТОВ «СІЛЬПО-ФУД» у повному обсязі виконало свої зобов`язання з оплати поставленого товару. Також у відзиві відповідач просить застосувати строки позовної давності щодо стягнення 20 728,86 грн пені.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

23 травня 2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «СІЛЬПО-ФУД» (далі- покупець, відповідач) та Приватним підприємством «ТД Трейдсток» (далі- постачальник, позивач) було укладено договір поставки № 6261Р.

Згідно з п. 1.1. договору № 6261Р постачальник зобов`язується передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити товар відповідно до умов договору та замовлення.

Так, постачальником, в період з 13.12.2018 по 11.07.2019 поставлявся покупцю товар, а саме чай в асортименті.

Відповідно до п. 2.10. договору № 6261Р оплата за товар здійснюється протягом 120 календарних днів від дати поставки (дати поставки/дати реалізації товару покупцем) за умови, що Постачальник належним чином виконав вимоги п.п. 2.9. та п.п. 4.7. даного договору.

Зважаючи на дату поставки товару за частково оплаченою видатковою накладною РН-0000018 від 11.07.2019, термін оплата за такою накладною - 08.11.2019. Тобто, позивач у позовній заяві зазначає, що станом на дату подачі позовної заяви відповідач має прострочену заборгованість з оплати товару, поставленого в межах дії договором № 6261Р за видатковою накладною РН-0000018 від 11.07.2019 в сумі 13 901,56 грн (15 157,01 грн - 1 255,45 грн).

23 квітня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «СІЛЬПО-ФУД» та Приватним підприємством «ТД Трейдсток» було укладено договір поставки № 6929Р.

Відповідно до п. 1.1. договору № 6929Р постачальник зобов`язується передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити товар відповідно до умов договору та замовлення.

Відповідно до п. 2.2. договору № 6929Р товар з асортименту, вказаного в прайс-листі, поставляється постачальником окремими партіями товару, у кількості та асортименті відповідно до замовлення, узгодженого сторонами у встановленому цим договором порядку.

Згідно з п. 2.4. договору № 6929Р ціна товару, що поставляється за договором, відображається сторонами в прайс-листі. У погоджену сторонами ціну товару входять усі витрати, що несе постачальник при виготовленні та поставці товару.

Позивач зазначає, що оформлення поставок товару за договором № 6929Р, здійснювалося шляхом підписання накладних, в яких вказано кількість поставленого товару. Вартість такого товару визначалася на підставі вартості, вказаній в прайс-листі, копія якого міститься в матеріалах справи.

Так, постачальником в період з 01.08.2019 по 04.06.2020 поставлявся покупцю товар, а саме чай в асортименті.

Відповідно до п. 2.11. договору № 6929Р оплата за товар здійснюється протягом 120 календарних днів від дати поставки (дати поставки/дати реалізації товару покупцем) за умови, що постачальник належним чином виконав вимоги п.п. 2.9. та п.п. 4.7. даного договору.

Позивач у позовній заяві зазначає, що відповідачем було проведено часткову оплату за поставлений відповідно до договору № 6929Р товар. Оплата товару за договором № 6929Р підтверджується випискою з банківського рахунку позивача за період з 23.05.2018 року по 15.03.2021 року по контрагенту - ТОВ «Сільпо-Фуд».

11.05.2021 року відповідач повернув частину поставленого позивачем товару на суму 23 835,85 грн, що підтверджується видатковою накладною на повернення від 11.05.2021 року.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений за договором № 6929Р товар станом на дату подачі позову становив 600 113,21 грн (1 123 949,06 грн - 500 000,00 грн - 23 835,85грн).

Отже позивач у позовній заяві зазначає, що ТОВ «Сільпо-Фуд» не виконало свої зобов`язання стосовно оплати поставленого ПП «Д Трейдсток» товару:

- за договором № 6261Р у сумі 13 901,56 грн та з 08 листопада 2019 є таким, що прострочив виконання зобов`язання по оплаті поставленого товару;

- за договором № 6929Р у сумі 600 113,21 грн та з 29 листопада 2019 є таким, що прострочив виконання зобов`язання по оплаті поставленого товару.

В процесі розгляду справи, позивачем подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій він зазначив, що не підтримує своїх вимог в частині стягнення 614 014,76 грн внаслідок задоволення їх відповідачем, що підтверджуються виписками з банку. Дані виписки долучені до матеріалів справи.

Дослідивши надану позивачем заяву про зменшення розміру позовних вимог, суд визнав її такою, що подана з дотриманням приписів чинного процесуального законодавства, зокрема положень ч. 5. ст. 46, ст. 170 ГПК України, тому, суд прийняв до розгляду заяву позивача та визначив ціну позову з її урахуванням.

Беручи до уваги викладене, позивач вважає за необхідне заявити про стягнення з відповідача пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати поставленого товару. Розмір пені за період з 05.06.2020 року по 02.04.2021 року становить 50 795,27 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги, в редакції заяви про зменшення позовних вимог, підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами першою та другою статті 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Договір, укладений між сторонами, є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Поставка товару за договором № 6261Р підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними, проведена оплата - випискою з банківського рахунку позивача за період з 23.05.2018 року по 15.03.2021 року.

Судом встановлено, що поставка товару за договором № 6929Р підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними за період 01.08.2019 по 04.06.2020, зокрема:

- № 21 від 01.08.2019;

- № 23 від 29.08.2019;

- № 25 від 12.09.2019;

- № 28 від 26.09.2019;

- № 30 від 10.10.2019;

- № 32 від 24.10.2019;

- № 33 від 07.11.2019;

- № 34 від 21.11.2019;

- № 37 від 05.12.2019;

- № 40 від 19.12.2019;

- № 41 від 02.01.2020;

- № 43 від 16.01.2020;

- № 46 від 30.01.2020;

- № 49 від 13.02.2020;

- № 53 від 27.02.2020;

- № 55 від 12.03.2020;

- № 58 від 26.03.2020;

- № 60 від 09.04.2020;

- № 63 від 23.04.2020;

- № 66 від 07.05.2020;

- № 70 від 21.05.2020;

- № 73 від 04.06.2020.

Таким чином позивач виконав свої договірні зобов`язання за даними договорами у повному обсязі, поставив обумовлений у вказаних договорах товар.

Судом встановлено, що вказана у видаткових накладних продукція була отримана уповноваженими особами відповідача, факт прийняття товару підтверджено особистим підписом уповноваженої особи відповідача в графі "отримав" та скріплено відбитком печатки відповідача.

У відповідності до ст. 509 ЦК України та ст. 173 ГК України в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частина 1 ст. 193 ГК України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 ст. 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, у позивача виникла вимога про стягнення з відповідача заборгованості у сумі 614 014,76 грн.

Однак, користуючись правом, наданим ст. 46 ГПК України, позивач заявив про зменшення суми заявлених позовних вимог. Таким чином, загальна сума позовних вимог складає 50 795,27 грн пені.

Як унормовано приписами статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник , який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Штрафними санкціями згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 7.2. договору № 6929Р у випадку порушення термінів оплати товару, передбачених цим договором, покупець оплачує на користь постачальника виключну неустойку в розмірі 0,05% від простроченої суми оплати за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

Разом з тим відповідачем заявлено клопотання про застосування спеціальної позовної давності щодо вимог про стягнення пені.

У відповідності до частини 1 та пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно з частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина 5 статті 261 Цивільного кодексу України).

Днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв`язку, через яке надсилається позовна заява, а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Позовна давність до вимог про стягнення пені обчислюється окремо за кожен день (місяць) нарахування пені. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатись про порушення права

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 08.06.2016 у справі №6-3006цс15.

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина 5 статті 261 Цивільного кодексу України).

З даним позовом до суду позивач звернувся 04.06.2021 (штамп поштового відділення), тому проводити нарахування пені позивач має право з 05.06.2021.

Дослідивши долучений позивачем до матеріалів позовної заяви розрахунок пені, судом встановлено, що позивачем пропущено строк позовної давності для заявлення вимог про стягнення пені по видатковим накладним, зокрема, № 25 від 12.09.2019, № 28 від 26.09.2019, № 30 від 10.10.2019, № 32 від 24.10.2019; № 33 від 07.11.2019, № 34 від 21.11.2019, № 37 від 05.12.2019, № 40 від 19.12.2019, № 41 від 02.01.2020, № 43 від 16.01.2020, № 46 від 30.01.2020.

Здійснивши арифметичний перерахунок заявленої позивачем до стягнення пені з урахуванням частини 2 статті 258 ЦК України суд задовольняє вимоги позивача в частині стягнення пені на суму 10 145,97 грн. В решті суми пені нарахування здійснено безпідставно.

При цьому, суд не приймає наданий відповідачем у відзиві на позовну заяву розрахунок пені по вищевказаний видатковим накладним, оскільки він є ідентичним наведеному у позовній заяві позивачем.

Також судом перевірено здійснений позивачем розрахунок пені та періоду її нарахування по видатковим накладним № 49 від 13.02.2020, № 53 від 27.02.2020, № 55 від 12.03.2020, № 58 від 26.03.2020, № 60 від 09.04.2020, № 63 від 23.04.2020, № 66 від 07.05.2020, № 70 від 21.05.2020, № 73 від 04.06.2020, та встановлено, що розрахунок визначений позивачем не правильно.

Згідно з розрахунком суду, сума пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за вищезазначеними видатковими накладними, становить 33 002, 25 грн.

З огляду на вищенаведене, суд вважає вимоги позивача про стягнення з відповідача пені підлягають задоволенню за період прострочення з 05.06.2020 по 02.04.2021 у розмірі 43 148,22 грн.

Доказів сплати пені позивачу відповідачем суду не надано.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Відповідач не подав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача.

Отже, позовні вимоги є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню.

Також позивач просить суд покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу у сумі 22 000,00 грн.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 ст. 126 ГПК України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з матеріалами справи, 01.06.2021 між позивачем та Адвокатським бюро «Порхуна Сергія» було укладено договір про надання професійної правничої (правової) допомоги № 154/21, відповідно до умов п. 1.2. якого предметом цього договору є надання виконавцем професійної правничої (правової) допомоги клієнту, а саме: збір доказів, вивчення та аналіз документів законодавства та судової практики, копіювання та комплектування документів, що додаються до позовної заяви, складання та надіслання (подання) відповіді на відзив н позовну заяву, заперечень, клопотань, заяв, апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, по справі за позовом клієнта до ТОВ «СІЛЬПО-ФУД» про стягнення 614 014,77 грн, неустойки, а також представництво інтересі: у Господарському суді міста Києва, Північному апеляційному господарському суді Верховному Суді, судових витрат, а також складання інших процесуальних документів подання їх до суду першої, апеляційної та касаційної інстанцій, відповідно до специфікації (додаток № 1 до договору).

Відповідно до п. 2 додатку № 1 до договору від 01.06.2021 № 154/21, ціна договору орієнтовно складає 46 000,00 грн без ПДВ, за 23 годин роботи виконавця, з розрахунку гонорару (винагороди) виконавця у розмірі 2 000,00 грн за 1 годину роботи.

Позивачем було оплачено послуги адвоката у розмірі 22 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 267 від 01.06.2021 року.

Разом з тим, суд зазначає, що питання про відшкодування витрат на правничу допомогу вирішується судом виходячи із наданих у сукупності доказів, зокрема детального опису робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, з якого вбачається обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) та вартість окремо кожної послуги.

Судом встановлено, що у переліку наданих послуг адвокатом наявна «підготовка до розгляду справи та представництво інтересів у суді (участь у засіданнях, кожне 1 судове засідання) - 4000,00 грн», однак розгляд даної справи проводиться за правилами спрощеного позовного провадження (без проведення судового засідання).

Враховуючи наведене суд не вбачає підстав для задоволення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000,00 грн.

З огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги обсяг наданих послуг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для вирішення спору, враховуючи, що справа №910/9179/21 є малозначною, розгляд якої проводиться за правилами спрощеного позовного провадження (без проведення судового засідання), враховуючи ціну позову, а тому вимоги позивача є частково обґрунтованими та з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 290,16 грн відповідно до п.3 ч.4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог.

Судовий збір у розмірі 2270, 00 грн відповідно до положень ст. 129 ГПК України, покладається на відповідача.

Окремо суд зазначає, що порядок та правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору регулюється Законом України «Про судовий збір».

Частиною 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" визначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Отже, враховуючи, що позивачем за подання позовної заяви було сплачено судовий збір у загальному розмірі 9 972,15 грн, в подальшому зменшено позовні вимоги, у зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог, суд дійшов висновку, що позивач має право на повернення 6 200, 87 грн судового збору.

Таким чином, після отримання відповідного клопотання судом буде розглянута вимога про повернення позивачу частини судового збору в розмірі 6 200,87 грн.

На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СІЛЬПО-ФУД" (02090 м. Київ, вул. Бутлерова, 1, код ЄДРПОУ 40720198) на користь Приватного підприємства "ТД Трейдсток" (04053, м. Київ, вул. Некрасівська, 3, код ЄДРПОУ 41898361) пеню у розмірі 43 148 (сорок три тисячі сто сорок вісім) грн 22 коп., судовий збір в розмірі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 15 290 (п`ятнадцять тисяч двісті дев`яносто) грн 16 коп.

У решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 20.09.2021

Суддя І.О. Андреїшина