Рішення № 99651431, 13.09.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 вересня 2021 р. Справа№200/7658/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого – судді Бєломєстнова О.Ю.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про стягнення несплаченої компенсації за невикористанні додаткові відпустки та середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, -

ВСТАНОВИВ:

18.06.2021 року позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (код ЄДРПОУ: 40109058, місцезнаходження: Донецька область, м. Маріуполь, проспект Нахімова, 86), у якій просить:

- стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 несплачену компенсацію за невикористані додаткові відпустки у розмірі 40 488,00 грн.;

- стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.03.2021 року по день фактичного розрахунку.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що він проходив службу в ОВС та Національній поліції України, має статус учасника бойових дій. Відповідач всупереч Закону України «Про Національну поліцію», Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не провів усіх необхідних розрахунків при звільненні, а саме: не здійснив виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, за 2015-2019 та 2021 роки тривалістю 84 календарних дня. У зв`язку з тим, що відповідач не сплатив йому компенсацію за невикористанні додаткові відпустки як учаснику бойових дій у сумі 40 488,00 грн. вважає, що у нього виникло право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Наведене стало підставою його звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 23.06.2021 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

20.07.2021 року відповідач через відділ діловодства та документообігу суду надав відзив на адміністративний позов, у якому просив у задоволенні позову відмовити. Свою позицію обґрунтовував тим, що під час проходження служби позивач не звертався з рапортом про надання йому відпустки як учаснику бойових дій, тобто не скористався своїм правом на вказану відпустку. Крім того зазначив, що положення Закону України «Про відпустки», Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» вказують на те, що додаткова відпустка учасникам бойових дій не належить до щорічних додаткових відпусток, за невикористання яких передбачена виплата грошової компенсації при звільненні.

Стосовно позовних вимог в частині виплати середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні вказав, що позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду, передбачений ч. 1 ст. 233 КЗпП України.

З 30.07.2021 року по 28.08.2021 року включно, та з 01.09.2021 року по 03.09.2021 року включно суддя Бєломєстнов О.Ю. перебував у відпустці. Справу розглянуто у розумний строк після виходу судді з відпустки.

Дослідивши подані сторонами докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.

Позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 ) є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 , виданим 30.06.1995 року.

Відповідно до наказу ГУНП в Донецькій області від 26.02.2021 року № 137 о/с ОСОБА_1 був звільнений зі служби в поліції з 01.03.2021 року за п.4 ч.1 ст.77 Закону України “Про Національну поліцію” (у зв`язку із скороченням штатів).

Позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 від 30.08.2015 року.

Під час проходження служби позивач додаткову відпустку учасника бойових дій за 2015-2019 роки та 2021 рік не використовував, грошову компенсацію не отримував. В період з 04.08.2020 року по 17.08.2020 року позивач перебував у додатковій відпустці. Зазначене сторонами не заперечується та підтверджується довідкою відповідача від 12.07.2021 року за № 2726/12/03-2021.

Вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2015-2019 роки та 2021 рік, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України від 22.10.1993 № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», позивач звернувся з адміністративним позовом до суду.

При наданні правової оцінки спірним правовідносинам суд врахував наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Спірні правовідносини врегульовані Законом України від 2 липня 2015 року № 580-VIII "Про Національну поліцію" (далі - Закон № 580-VIII) та іншими нормативно-правовими актами.

Так, частиною першою статті 3 Закону № 580-VIII встановлено, що у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Частиною другою статті 92 Закону № 580-VIII визначено, що поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ визначено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги як одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

У відзиві на адміністративний позов відповідач не заперечує наявність у позивача як учасника бойових дій права на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік, а також те, що впродовж 2015-2019 роки та 2021 рік позивач цю відпустку не використав, грошова компенсація за невикористані дні цієї відпустки не була нарахована і виплачена.

Частиною 10 статті 93 Закону № 580-VIII передбачено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.

Крім того, відповідно до частини 8 статті 8 Розділу III Порядку 260 виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

Слід зазначити, що в ч.10 ст. 93 Закону № 580-VIII та ч.8 ст.8 Розділу III Порядку 260 йдеться про «невикористану в році звільнення відпустку» без вказівки на її вид (основна чи додаткова).

Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 805/5111/15-а (номер рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 73249814).

Згідно з нормами частини 1 статті 83 КЗпП України, частини 1 статті 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», якщо працівник з не залежних від нього причин (не з його вини) не використав щорічну відпустку і за роки, що передували звільненню, суд на підставі статті 238 КЗпП має право стягнути грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки. Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення.

Рішенням Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 визначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми КЗпП України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Принципом, який визначає зміст правовідносин людини із суб`єктом владних повноважень, є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.

Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов`язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.

Будь-який необґрунтований неоднаковий підхід законом заборонений, і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.

Отже, аналізуючи зазначене, суд зазначає, що в силу ч.10 ст. 93 Закону № 580-VIII та ч.8 ст.8 Розділу III Порядку 260, не використання відпустки ОСОБА_1 не означає припинення права на відпустку, отже при звільненні з органів внутрішніх справ останній мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2015-2019 роки та 2021 рік додаткову відпустку, передбачену п. 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-XII.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 07 травня 2020 року по справі № 360/4127/19.

Вказаний висновок підтверджено і постановою Верховного Суду у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 19 січня 2021 року в справі № 160/10875/19.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 при звільненні зі служби в поліції мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2015-2019 роки та 2021 рік додаткову відпустку як учасник бойових дій у кількості 84 днів.

При цьому суд зазначає, що розмір грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку визначається виходячи із місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби.

Як вбачається з довідки відповідача № 920 від 06.07.2021 року, середньоденний розмір грошового забезпечення позивача складає 526,68 грн.

Відтак, розмір грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, у кількості 84 днів, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, встановленого на день звільнення із служби, складає 44 241,12 грн. (84 х 526,68).

За приписами ч.2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, суд вважає ефективним способом відновлення порушених прав позивача є визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки та 2021 рік; та стягнення зазначеної грошової компенсації у розмірі 44 241,12 грн.

Крім того, суд не приймає до уваги посилання відповідача на відсутність у спірних відпусток характеру “щорічних”, особливі підстави їх надання та інші доводи на користь особливого правового регулювання даного типу відпусток. При цьому суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі “Тимошенко проти України” (заява № 49872/11) щодо принципу юридичної визначеності. Він означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту “законності”, передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

У справі «Новік проти України» (заява № 48068/06, п. 19) ЄСПЛ також зазначив, що вимога «якості закону» у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для убезпечення від будь-якого ризику свавілля. Аналогічні висновки ЄСПЛ навів у у справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та №37943/06, п. 50?56), «Сєрков проти України» (заява № 39766/05, п. 51).

Застосовані судом у даній справі норми матеріального права є достатньо зрозумілими для позивача, щоб у нього виникли легітимні очікування отримати компенсацію за спірну відпустку. Недоліки юридичних формулювань, які застосовуються при правовому регулюванні спірних правовідносин, не повинні спотворювати зміст та зайво ускладнювати реалізацію вказаного вище права позивача, роблячи її свавільною.

Стосовно позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за весь період затримки розрахунку при звільнені суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (частина 2 статті 117 КЗпП України).

З аналізу наведених норм вбачається, що обов`язок сплатити відшкодування за час затримки слід визначати з урахуванням строків розгляду спору органом, який виносить рішення по його суті. До моменту вирішення спору судом власник або уповноважений орган може не сплачувати суму середнього заробітку, але у разі вирішення спору на користь працівника середній заробіток буде нараховуватися за весь час до моменту фактичного розрахунку, включаючи час розгляду спору.

Таким чином, вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є передчасними, оскільки фактично остаточний розрахунок при звільненні позивача зі служби з ним відповідач і до вирішення спору щодо компенсації грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, не був зобов`язаний проводити.

Тільки після вирішення цього спору – набрання законної сили відповідним судовим рішенням – можливо стверджувати про відсутність належного розрахунку з позивачем при звільненні. У разі вирішення спору на користь роботодавця проведений розрахунок вважатиметься належним, що виключає стягнення з нього на користь позивача середнього заробітку. Тому до остаточного вирішення спору щодо належності проведеного з робітником розрахунку при звільненні одночасно оцінка наслідків такого неможлива. Обов`язок роботодавця з виплати середнього заробітку до набрання законної сили вказаного вище рішення не виникає, а тому не може бути виконаним.

Також суд зазначає, що у постанові від 13.05.2020 в справі № 810/451/17 Велика Палата Верховного Суду також дійшла висновку, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Так, Велика Палата Верховного Суду в постанові в справі № 810/451/17 зауважила, що за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Таким чином, з моменту звільнення у роботодавця виникає обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов`язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 КЗпП України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто реальне виконання цього обов`язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові) (висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 12.08.2020 в справі № 400/3151/19).

Як вбачається із матеріалів справи, на момент звернення до суду відповідачем не виплачено позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, тобто з позивачем не проведено остаточного фактичного розрахунку при звільненні.

Таким чином, суд дійшов висновку, що навіть за умови безспірності факту невиплати відповідачем належних позивачеві сум при звільненні, до проведення з позивачем остаточного фактичного розрахунку при звільненні, позовні вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є передчасними, адже до фактичного проведення вказаного розрахунку суд позбавлений можливості достовірно обчислити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності), а тому позовні вимоги про стягнення таких сум задоволенню не підлягають.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 29.04.2021 року у справі № 240/6583/20.

З огляду на вищевикладене, позовні вимог ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню у повному обсязі.

Щодо клопотання позивача про встановлення судового контролю, суд зазначає наступне.

Встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення (ч. 1 ст. 382 КАС України) є правом суду, а не обов`язком. Його відсутність не виключає обов`язковості судового рішення до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України (ст. 129-1 Конституції України, ч. 2 ст. 14 КАС України). Застосування судом зазначеного права має бути вмотивованим. Суд у даній справі не вбачає підстав для сумнівів у можливості виконання його рішення відповідачем, інших загроз обов`язковості рішення суду. Тому з урахуванням відсутності відповідного мотивування у клопотанні позивача, не суд вважає за необхідне встановлювати судовий контроль за виконанням власного рішення.

Позивача звільнено від сплати судового збору на підставі Закону України «Про судовий збір», тому розподіл судових витрат судом не здійснюється.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6, 8-10, 14, 139, 193, 242-246, 293, 295, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про стягнення несплаченої компенсації за невикористанні додаткові відпустки та середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік, 2016 рік, 2017 рік, 2018 рік, 2019 рік та 2021 рік.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області (код ЄДРПОУ: 40109058, місцезнаходження: Донецька область, м. Маріуполь, проспект Нахімова, 86) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, у кількості 84 днів за 2015 рік, 2016 рік, 2017 рік, 2018 рік, 2019 рік та 2021 рік у розмірі 44 241 (сорок чотири тисячі двісті сорок одна) грн. 12 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення складено та підписано 13 вересня 2021 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Донецький окружний адміністративний суд.

Суддя Бєломєстнов О.Ю.