Рішення № 99651430, 13.09.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 вересня 2021 р. Справа№200/7596/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Бєломєстнова О.Ю.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини 3035 Національної гвардії України про визнання неправомірними дії, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення середнього грошового забезпечення,-

ВСТАНОВИВ:

17.06.2021 року позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до військової частини 3035 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ: 23313902, місцезнаходження: Донецька область, м. Слов`янськ, вул. Добровольського, 2), у якій просить:

- визнати неправомірними дії військової частини 3035 Національної гвардії України щодо відмови у перерахунку та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження служби з 17.10.2017 року по 16.04.2021 року із розрахунку базового місяця – січень 2008 року;

- зобов`язати військову частину 3035 Національної гвардії України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження служби з 17.10.2017 року по 16.04.2021 року із розрахунку базового місяця – січень 2008 року;

- стягнути з військової частини 3035 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку з 01.11.2018 року по 01.05.2021 року, з урахуванням середньоденного грошового забезпечення – 355,98 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу в складі військової частини 3035 Національної гвардії України з 17.10.2017 року по 16.04.2021 року. Згідно з наказом командира військової частини 3035 НГУ від 16.04.2021 року № 88 відповідач при здійсненні розрахунку при звільненні не включив до складу виплат індексацію грошового забезпечення із розрахунку базового місяця – січень 2008 року. У зв`язку з тим, що відповідачем при звільненні позивача не був здійснений розрахунок при звільненні в належному обсязі, тому вважає, що відповідач повинен виплатити його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Наведене стало підставою його звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 22.06.2021 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

20.07.2021 року відповідач через відділ діловодства та документообігу суду надав відзив на адміністративний позов, у якому просив у задоволенні позову відмовити. Свою позицію обґрунтовував тим, що відповідач з 17.04.2018 року був прийнятий на військову службу за контрактом строком на 3 роки. Зазначає, що врахування базового місяця – січень 2008 року для проведення індексації буде неправомірним та порушувати вимоги Постанови Кабінету Міністрів України № 1013 від 09.12.2015 року “Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів”, якою було внесено зміни до постанови КМУ № 1078.

Додатково повідомляє, що у зв`язку із відсутністю у Національній гвардії України власного затвердженого порядку індексації грошового забезпечення та відповідних роз`яснень щодо визначення базового місяця, зважаючи, що індексація нараховується у межах бюджетних асигнувань.

Стосовно позовної вимоги про нарахування та виплату середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку відповідач зазначає наступне. Всі виплати здійснено в належних розмірах, тому для виплати середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні не має ніяких підстав.

З 30.07.2021 року по 28.08.2021 року включно суддя Бєломєстнов О.Ю. перебував у відпустці. Справу розглянуто у розумний строк після виходу судді з відпустки.

Дослідивши подані сторонами докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.

Позивач - ОСОБА_1 є громадянином України та учасником бойових дій, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого 12.11.2013 року, та посвідченням серії НОМЕР_3 від 06.03.2018 року.

Відповідач - військова частина 3035 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ: 23313902) є суб`єктом владних повноважень, у якому позивач проходив військову службу.

Згідно витягу з наказу командира військової частини 3035 від 17.10.2017 року № 222 позивача зараховано в списки особового складу частини та на всі види забезпечення.

16.04.2021 року з позивачем припинено (розірвано) контракт про проходження військової служби у Національній гвардії України та виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення. Зазначене підтверджується витягом з наказу командира військової частини 3035 від 16.04.2021 року № 88.

З листа відповідача від 27.05.2021 року вбачається, що останнім базовим місяцем для нарахування ОСОБА_1 індексації являється березень 2018 року. Право на отримання індексації настало в грудні 2018 року.

З довідки відповідача № 249 від 08.07.2021 року слідує, що виплата індексації грошового забезпечення здійснювалася з грудня 2018 року, з урахуванням базового місяця - березень 2018 року.

Вважаючи протиправною виплату відповідачем не в повному обсязі індексації грошового забезпечення за період з 17.10.2017 року по 16.04.2021 року, з урахуванням січня 2008 року як базового місяця для цього, та враховуючи право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх порушених законних прав.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Згідно статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

За приписами ч.ч. 1-4 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Преамбулою Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 року № 1282-XII встановлено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

З урахуванням відсутності окремого закону щодо індексації грошового забезпечення військовослужбовців, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

Відповідно до положень ст.1 цього Закону індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно положень ст.2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Частиною 2 тієї самої статті визначено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Положеннями ст. 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.

Згідно ст. 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Кабінетом Міністрів України 17.07.2003 року прийнято Постанову «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» № 1078 (надалі - Порядок).

Згідно з п.4 цього Порядку індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

У п.1-1 Порядку визначено, що обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 року № 491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

Відповідно до п.5 Порядку у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Тобто саме він є базовим для обчислення індексу споживчих цін.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. При цьому, у разі підвищення посадових окладів у місяці, в якому право на індексацію ще не виникло, такий місяць є базовим.

З 01.12.2015 року згідно з Постановою Кабінету Міністрів № 526 від 13.06.2012 року в редакції Постанови Кабінету Міністрів № 1013 від 09.12.2015 року Порядок доповнено пунктом 10-2.

Відповідно до нього для новоприйнятих працівників обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник.

Крім того, згідно з п.14 Порядку роз`яснення щодо його застосування надає Мінсоцполітики.

Мінсоцполітики в листі від 28.04.2016 року № 201/10/1.37-16 надало роз`яснення щодо індексації заробітної плати, яке полягає в наступному: "Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації, починаючи з грудня 2015 року, здійснюється не індивідуально для кожного працівника в залежності від прийняття його на роботу або зростання його доплат та надбавок, а від моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник. Враховуючи викладене та наведені у листі дані, для працівника, який працює з лютого 2014 року, обчислення індексу споживчих цін має здійснюватись з місяця підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник. Якщо останнє підвищення окладу за посадою відбулося у квітні 2012 року, то для визначення суми індексації такому працівнику з грудня 2015 року має застосовуватись індекс споживчих цін, обчислений наростаючим підсумком з травня 2012 року".

Відповідно до п.3 Постанови Кабінету Міністрів № 1013 від 09.12.2015 року "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів" міністрам, керівникам інших центральних органів виконавчої влади, головам обласних, Київської міської державних адміністрацій та інших державних органів у межах передбачених коштів державного бюджету, місцевих бюджетів та власних коштів постановлено вжити заходів для підвищення з 1 грудня 2015 р. розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати), перегляду розмірів надбавок, доплат, премій, спрямувавши на зазначені цілі всі виплати, пов`язані з сумою індексації, яка склалась у грудні 2015 р., з тим, щоб розмір підвищення всіх складових заробітної плати у сумарному виразі для кожного працівника у грудні 2015 р. перевищив суму індексації, яку йому повинні були виплатити у грудні 2015 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", яка набрала чинності з 01.01.2008 року та діяла на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено в тому числі схему посадових окладів осіб рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом.

Тобто базовим місяцем для обчислення індексації грошового забезпечення військовослужбовця в даному випадку за період з 17.10.2017 року по 28.02.2018 року є січень 2008 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року № 1294, яка набрала чинності з 01.01.2008 року та якою було підвищено посадові оклади військовослужбовцям.

При цьому, підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

Згідно з абз.4-5 п.5 Порядку якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

01.03.2018 року набрала чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", якою було затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Відповідно до п.2 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Тому базовим місяцем для обчислення індексації грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01.03.2018 року по 16.04.2021 року має бути саме березень 2018 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704, яка набрала чинності з 01.03.2018 року та якою було затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців.

З довідки відповідача № 249 від 08.07.2021 року вбачається, що індексація грошового забезпечення за період з грудня 2018 року по квітень 2021 року виплачена за базовим місяцем – березень 2018 року. Викладене зазначене також у відзиві відповідача на адміністративний позов.

Таким чином, суд приходить до висновку, що під час перебування позивача на військовій службі відповідачем протиправно не виплачувалась індексація грошового забезпечення за період з 17.10.2017 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) – січня 2008 року.

Разом з тим, з огляду на викладені вище висновки щодо порядку обчислення індексації позивачеві, судом встановлена необґрунтованість позовних вимог позивача у частині розрахунку індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.03.2018 року по 16.04.2021 року, із розрахунку базового місяця – січень 2008 року. Отже, суд дійшов висновку, що позовні вимоги у цій частині не підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку з 01.11.2018 року по 01.05.2021 року, з урахуванням середньоденного грошового забезпечення – 355,98 грн., суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (частина 2 статті 117 КЗпП України).

З аналізу наведених норм вбачається, що обов`язок сплатити відшкодування за час затримки слід визначати з урахуванням строків розгляду спору органом, який виносить рішення по його суті. До моменту вирішення спору судом власник або уповноважений орган може не сплачувати суму середнього заробітку, але у разі вирішення спору на користь працівника середній заробіток буде нараховуватися за весь час до моменту фактичного розрахунку, включаючи час розгляду спору.

Таким чином, вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є передчасними, оскільки фактично остаточний розрахунок при звільненні позивача з військової служби з ним відповідач і до вирішення спору щодо індексації не був зобов`язаний проводити.

Тільки після вирішення цього спору – набрання законної сили відповідним судовим рішенням – можливо стверджувати про відсутність належного розрахунку з позивачем пр. звільненні. У разі вирішення спору на користь роботодавця проведений розрахунок вважатиметься належним, що виключає стягнення з нього на користь позивача середнього заробітку. Тому до остаточного вирішення спору щодо належності проведеного з робітником розрахунку при звільненні одночасно оцінка наслідків такого неможлива. Обов`язок роботодавця з виплати середнього заробітку до набрання законної сили вказаного вище рішення не виникає, а тому не може бути виконаним.

Також суд зазначає, що у постанові від 13.05.2020 в справі № 810/451/17 Велика Палата Верховного Суду також дійшла висновку, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Так, Велика Палата Верховного Суду в постанові в справі № 810/451/17 зауважила, що за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Таким чином, з моменту звільнення у роботодавця виникає обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов`язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 КЗпП України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто реальне виконання цього обов`язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові) (висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 12.08.2020 в справі № 400/3151/19).

Як вбачається із матеріалів справи, на момент звернення до суду відповідачем не виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 17.10.2017 року по 28.02.2018 року із застосуванням базового місяця – січня 2008 року, тобто з позивачем не проведено остаточного фактичного розрахунку при звільненні.

Таким чином, суд дійшов висновку, що навіть за умови безспірності факту невиплати відповідачем належних позивачеві сум при звільненні, до проведення з позивачем остаточного фактичного розрахунку при звільненні, позовні вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є передчасними, адже до фактичного проведення вказаного розрахунку суд позбавлений можливості достовірно обчислити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності), а тому позовні вимоги про стягнення таких сум задоволенню не підлягають.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 29.04.2021 року у справі № 240/6583/20.

Надаючи правову оцінку обраному позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об`єднаного Королівства” (Chahal v. TheUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України” від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02).

Таким чином, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Тому достатнім, необхідним та ефективним способом захисту є:

- визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не виплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення позивача за період з 17.10.2017 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) – січня 2008 року;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплати позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 17.10.2017 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) – січня 2008 року.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч.3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

У зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог, а також тим, що позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн., судовий збір підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача у розмірі 454,00 грн. (50% від суми судового збору).

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6, 8-10, 14, 139, 193, 242-246, 293, 295, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини 3035 Національної гвардії України про визнання неправомірними дій, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення середнього грошового забезпечення - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини 3035 Національної гвардії України щодо не виплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 17.10.2017 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) – січня 2008 року.

Зобов`язати військову частину 3035 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ: 23313902, місцезнаходження: Донецька область, м. Слов`янськ, вул. Добровольського, 2) нарахувати та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 17.10.2017 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) – січня 2008 року.

У задоволенні інших позовних вимог – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини 3035 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ: 23313902, місцезнаходження: Донецька область, м. Слов`янськ, вул. Добровольського, 2) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) грн. 00 коп.

Повний текст рішення складено та підписано 13 вересня 2021 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Донецький окружний адміністративний суд.

Суддя Бєломєстнов О.Ю.