Ухвала суду № 99641980, 16.09.2021, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/9242/21

Провадження №1-кс/201/2820/2021

У Х В А Л А

Іменем України

16 вересня 2021 року Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

у складі головуючого слідчого судді Федоріщева С.С.,

за участю секретаря судового засідання Максимової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у м. Дніпрі клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація «Агро-Союз» про скасування арешту майна у вигляді заборони Державним реєстраторам Державної реєстраційної служби України здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо нерухомого майна ТОВ «Корпорація «Агро-Союз» (код ЄДРЮОФОПтаГФ 31761141), накладеного ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська Ткаченко Н.В. від 14.12.2015 року в межах кримінального провадження № 42015040000000989 (справа № 201/18006/15-к),

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Корпорація «Агро-Союз» звернулось до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із вищезазначеним клопотанням, обґрунтовуючи його тим, що в ході проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42015040000000989 від 02 грудня 2015 року ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14.12.2015 року у справі № 201/18006/15-к було заборонено Державним реєстраторам Державної реєстраційної служби України здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо нерухомого майна, а саме:

- комплексу, розташованого на вул. Нижньодніпровській, 1а у смт. Ювілейне Дніпропетровського району Дніпропетровської області;

- мийки для автомобілів, розташованого на вул. Нижньодніпровській, 1б у смт. Ювілейне Дніпропетровського району Дніпропетровської області;

- комплексу, розташованого на вул. Нижньодніпровській, 1в у смт. Ювілейне Дніпропетровського району Дніпропетровської області;

- нежитлової будівлі, складу № 4 «Д» загальною площею 1769,2 кв.м. з навісом «Е», розташованої на вул. Нижньодніпровській, 1л у смт. Ювілейне Дніпропетровського району Дніпропетровської області;

- нежитлової будівлі, складу № 3 «Ж», розташованої на вул. Нижньодніпровській, 1о у смт. Ювілейне Дніпропетровського району Дніпропетровської області;

- нежитлової будівлі, зарядної акумуляторів з прибудовою, навісом та підвалом «А», загальною площею 385,1 кв.м., розташованими на вул. Нижньодніпровській, 1ц у смт. Ювілейне Дніпропетровського району Дніпропетровської області;

- комплексу, розташованого на вул. Нижньодніпровській, 1х у смт. Ювілейне Дніпропетровського району Дніпропетровської області;

- нежитлової будівлі, вагової «Ш» загальною площею 14,1 кв.м., розташованої на вул. Нижньодніпровській, 1ш у смт. Ювілейне Дніпропетровського району Дніпропетровської області;

- нежитлової будівлі АЗС «У», складу мастил «Т», розташованими на вул. Нижньодніпровській, 1щ у смт. Ювілейне Дніпропетровського району Дніпропетровської області (далі – Нерухоме майно).

Просить скасувати накладений арешт майна у вигляді заборони здійснювати будь-які реєстраційні ді, обґрунтовуючи свою позицію тим, що необхідність в подальшому обтяженні відпала.

Заявник надав суду заяву з проханням розглядати клопотання без його участі, у зв`язку із чим, враховуючи положення ч. 6 ст. 9 КПК України, суд вважає за необхідне застосувати загальні засади кримінального провадження, передбачені ст. 28 КПК України та розглянути клопотання без участі заявника, з метою прийняття процесуального рішення по ній в розумні строки.

Від начальника відділу Дніпропетровської обласної прокуратури Березюка М. до суду надійшла заява з проханням розглядати клопотання без участі прокурора, в якому також останній зазначив, що кримінальне провадження № 42015040000000989 від 02 грудня 2015 року було закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.

Суд, розглянувши клопотання, вивчивши матеріали справи, виходить з наступного.

Ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська Ткаченко Н.В. від 14.12.2015 року у справі № 201/18006/15-к, прийнятою в рамках кримінального провадження № 42015040000000989 (далі – Кримінальне провадження), внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 02 грудня 2015 року (далі – Ухвала), заборонено Державним реєстраторам Державної реєстраційної служби України здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо нерухомого майна, а саме:

- комплексу, розташованого на вул. Нижньодніпровській, 1а у смт. Ювілейне Дніпропетровського району Дніпропетровської області;

- мийки для автомобілів, розташованого на вул. Нижньодніпровській, 1б у смт. Ювілейне Дніпропетровського району Дніпропетровської області;

- комплексу, розташованого на вул. Нижньодніпровській, 1в у смт. Ювілейне Дніпропетровського району Дніпропетровської області;

- нежитлової будівлі, складу № 4 «Д» загальною площею 1769,2 кв.м. з навісом «Е», розташованої на вул. Нижньодніпровській, 1л у смт. Ювілейне Дніпропетровського району Дніпропетровської області;

- нежитлової будівлі, складу № 3 «Ж», розташованої на вул. Нижньодніпровській, 1о у смт. Ювілейне Дніпропетровського району Дніпропетровської області;

- нежитлової будівлі, зарядної акумуляторів з прибудовою, навісом та підвалом «А», загальною площею 385,1 кв.м., розташованими на вул. Нижньодніпровській, 1ц у смт. Ювілейне Дніпропетровського району Дніпропетровської області;

- комплексу, розташованого на вул. Нижньодніпровській, 1х у смт. Ювілейне Дніпропетровського району Дніпропетровської області;

- нежитлової будівлі, вагової «Ш» загальною площею 14,1 кв.м., розташованої на вул. Нижньодніпровській, 1ш у смт. Ювілейне Дніпропетровського району Дніпропетровської області;

- нежитлової будівлі АЗС «У», складу мастил «Т», розташованими на вул. Нижньодніпровській, 1щ у смт. Ювілейне Дніпропетровського району Дніпропетровської області (далі – Нерухоме майно).

Зазначену заборону вчинення реєстраційних дій щодо Нерухомого майна здійснено судом в порядку накладення арешту на майно відповідно до статей 170-173 Кримінального процесуального кодексу України 2012 року (далі – КПК України).

Зокрема, в мотивувальній частині Ухвали зазначено наступне: «Вислухавши думку прокурора, а також дослідивши матеріли клопотання та надані суду матеріали кримінального провадження, суд вважає клопотання обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню, оскільки дані, викладені у матеріалах кримінального провадження дають підстави для висновку, що з метою встановлення відомостей про обставини вчинення зазначеного кримінального правопорушення накладання арешту на зазначене майно є необхідним. На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 110, 168-169, 170-173 КПК України……..».

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Постановою прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих регіональної прокуратури Дніпропетровської області радника юстиції Федорова Дмитра Миколайовича від 09.02.2017 року про закриття кримінального провадження № 42015040000000989 (далі – Постанова, копія міститься в матеріалах справи) кримінальне провадження було закрито, а також скасовано заборону державним реєстратором реєстраційної служби здійснювати будь-які дії щодо Нерухомого майна.

При цьому, постанова прокурора про закриття кримінального провадження та зняття заборони вчинення будь-яких дій щодо Нерухомого майна не виконана (копія інформаційної довідки з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень міститься в матеріалах справи) відділом Державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Дніпропетровського районного управління юстиції (далі – Відділ) та не може бути виконана ним, зважаючи на неузгодженість між собою норм Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України) та закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі – Закон), оскільки Закон не містить правових норм, які б дозволяли державному реєстратору речових прав на нерухоме майно скасувати заборону здійснення реєстраційних дій та арешт нерухомого майна на підставі іншого, ніж судового, рішення. Зокрема, Закон не дозволяє це зробити на підставі постанови слідчого або прокурора, що підтверджується наступним.

Так, згідно ч.1 ст. 25 Закону, проведення реєстраційних дій зупиняється на підставі судового рішення про заборону вчинення реєстраційних дій, що набрало законної сили, або на підставі заяви власника об`єкта нерухомого майна про заборону вчинення реєстраційних дій щодо власного об`єкта нерухомого майна.

Згідно ч.3 ст. 25 Закону, державний реєстратор приймає рішення про відновлення реєстраційних дій на підставі судового рішення про скасування судового рішення, що було підставою для прийняття рішення про зупинення проведення реєстраційних дій, та/або судового рішення про скасування заборони вчинення реєстраційних дій, або на підставі заяви власника об`єкта нерухомого майна про відкликання власної заяви про заборону вчинення реєстраційних дій, зареєстрованих у Державному реєстрі прав.

Державний реєстратор також приймає рішення про відновлення реєстраційних дій, якщо власником об`єкта нерухомого майна, яким подано заяву про заборону вчинення реєстраційних дій, у строк, що не перевищує п`ятнадцяти календарних днів, не подано судового рішення про заборону вчинення реєстраційних дій, що набрало законної сили.

Відповідно до п.17 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. N 1127, у разі наявності у базі даних заяв судового рішення про скасування судового рішення, на підставі якого прийнято рішення про зупинення проведення реєстраційних дій, та/або судового рішення про скасування заборони вчинення реєстраційних дій або заяви власника об`єкта нерухомого майна про відкликання власної заяви про заборону вчинення реєстраційних дій державний реєстратор за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав невідкладно відновлює державну реєстрацію прав з посиланням на зареєстровані у базі даних заяв судове рішення чи заяву.

Державний реєстратор також невідкладно відновлює державну реєстрацію прав, якщо власником об`єкта нерухомого майна, яким подано заяву про заборону вчинення реєстраційних дій, у строк, визначений законом, не подано судове рішення про заборону вчинення реєстраційних дій, що набрало законної сили.

Отже, законодавство про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень не передбачає зняття державним реєстратором заборони вчинення реєстраційних дій на підставі іншого рішення, ніж судове (наприклад, на підставі постанови прокурора). В цьому наявні протиріччя між нормою ч.3 ст. 174 Кримінального процесуального кодексу України та законодавством про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і зазначене порушує права власника Нерухомого майна, стосовно якого здійснено заборону вчинення реєстраційних дій, коли кримінальне провадження вже закрито прокурором та прокурором винесено постанову про скасування заборони реєстраційний дій, однак, така постанова не виконана з причин, зазначених вище.

Таким чином, станом на дату подання цього клопотання у ТОВ «Корпорація «Агро-Союз» нагальною є потреба в знятті арешту, накладеного Ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська Ткаченко Н.В. від 14.12.2015 року (справа №201/18006/15-к), саме цим же слідчим суддею як особою, яка накладала такий арешт. І лише ухвала слідчого судді про зняття арешту шляхом заборони вчинення реєстраційних дій є підставою для державного реєстратора речових прав на нерухоме майно зняти заборону вчинення реєстраційних дій.

ТОВ «Корпорація «Агро-Союз» повідомляє, що воно в рамках Кримінального провадження не є підозрюваним чи обвинуваченим, а є третьою особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт. Так, відповідно до статті 642 КПК України, третьою особою, щодо майна якої вирішується питання про арешт, може бути будь-яка фізична або юридична особи. Третьою особою, щодо майна якої вирішується питання про арешт, виникають з моменту звернення прокурора до суду із клопотанням про арешт майна. Третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт, має права та обов`язки, передбачені цим Кодексом для підозрюваного, обвинуваченого, в частині, що стосуються арешту майна.

Відповідно до ч.1 ст. 174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Відповідно до ч.2 ст. 174 КПК України, клопотання про скасування арешту майна розглядає слідчий суддя, суд не пізніше трьох днів після його надходження до суду. Про час та місце розгляду повідомляється особа, яка заявила клопотання, та особа, за клопотанням якої було арештовано майно.

Відповідно до ч.4 ст. 174 КПК України, суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.

Отже, у зв`язку з тим, що Кримінальне провадження закрито, а арешт на Нерухоме майно не знятий, з метою належної реалізації права ТОВ «Корпорація «Агро-Союз» на вільне володіння, користування та розпорядження зазначеним Нерухомим майном, такий арешт має право зняти свою ухвалою лише слідчий суддя Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Згідно ч. 2 ст.170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення:

4)збереження речових доказів;

2) спеціальної конфіскації;

3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;

4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Тобто, арешт майна є тимчасовим заходом, а не постійним, і його існування повинно переслідувати легітимну мету. При цьому, з моменту накладення арешту минуло вже більше 5 років, що свідчить не при тимчасовий, а про постійний характер арешту, що суперечить умовам, викладеним в ч.1 ст. 170 КПК України.

Більше того, оскільки кримінальне провадження № 42015040000000989 станом на сьогоднішній день закрито, отже, в застосування арешту Нерухомого майна немає необхідності, адже відпала легітимна мета його застосування, зазначена в частинах 1 та 2 статті ст.170 КПК України. При цьому, збереження такого арешту порушує права, свободи та інтереси ТОВ «Корпорація «Агро-Союз» щодо вільного володіння, користування та розпорядження своєю власністю.

В свою чергу, в постанові Верховного суду від 19 лютого 2019 року у справі № 569/17036/18 (провадження № 51-598кмо19) зазначено наступне: «За положеннями ч. 1 ст. 170 КПК арешт майна передбачає встановлення певного обмеження прав особи щодо вільного володіння майном, на яке накладається арешт, повне або часткове скасування арешту, у свою чергу, повністю або в певній частині поновлює права особи щодо відчуження, розпорядження та/або користування майном».

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч.1 ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Слід зазначити, що про непорушність права приватної власності у забезпечення справедливого балансу між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту конкретної особи зазначав в своїх числених висновках і Європейський суд з прав людини.

При цьому, обов`язковість застосування рішень Європейського суду для судів України випливає з міжнародних зобов`язань України, які вона взяла на себе, ратифікувавши Конвенцію та Протоколи до неї, адже у частині першій Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» прямо зазначається, що Україна повністю визнає «дію на своїй території статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикції Суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції».

Крім того, існує обов`язковість не тільки виконання рішень Європейського суду, постановлених проти країни, а й застосовування Конвенції та практики Європейського суду як джерела права.

Зокрема, відповідно до статті 2 Закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», рішення Європейського суду є обов`язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції. При цьому стаття 17 зазначеного Закону прямо визначає, що національні суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду як джерело права. Тобто, зазначене означає, що практика Європейського суду стосовно інших країн є обов`язковою для застосування суддями національних судів при вирішенні спорів.

Відповідно до ст. 1 Першого Протоколу (1952 р.) до Конвенції про захист права і основоположних свобод, який ратифікований Верховною радою України 17 липня 1997 року (далі – Конвенція), кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєю власністю інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Також слід зазначити, що стаття 1 Першого протоколу Конвенції, особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Подібну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 16.12.2015 зі справи № 6-2510цс15.

Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого Протоколу Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52).

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес АД" проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним, чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес, чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям ("пропорційність" є оціночною категорією і повинна встановлюватися щодо конкретного суб`єкта в кожній окремій справі на підставі тих обставин і фактів, що встановлені судом безпосередньо).

Слід зазначити, що, станом на сьогоднішній день, втручання в мирне володіння ТОВ «Корпорація «Агро-Союз» Нерухомим майном шляхом його арешту вже не відповідає зазначеним критеріям, оскільки:

-воно вже не переслідує "суспільний", "публічний" інтерес, так як Кримінальне провадження закрито;

-з причин закриття Кримінального провадження воно також не є пропорційним. Більше того, арешт Нерухомого майна продовжується вже більше 5 років, з них Кримінальне провадження закрито більше 4 років;

В свою чергу, ТОВ «Корпорація «Агро-Союз» не має змоги зняти арешт інших шляхом, ніж за ухвалою слідчого судді, в той час як у державних реєстраторів речових прав на нерухоме майно немає повноважень та правових підстав для зняття заборони відчуження нерухомого майна (арешту) на підставі іншого рішення, ніж ухвали слідчого судді.

В постанові Верховного суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц зазначено наступне:

«28. Право власності належить до основоположних прав людини, втілення яких у життя становить підвалини справедливості суспільного ладу. Захист зазначеного права гарантовано статтею першою Першого протоколу до Конвенції. Як передбачено цією міжнародно-правовою нормою, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, і ніхто не може бути позбавлений власного майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ втручання в це право повинно мати законні підстави й мету, а також бути пропорційним публічному інтересу.

29. Особи, котрі зазнають порушення права мирного володіння майном, як і інших визначених Конвенцією прав, відповідно до статті 13 цього міжнародно-правового акта повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі.

30. На рівні національного законодавства гарантії захисту права власності закріплені у статті 41 Конституції України, за змістом якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю за винятком обмежень, установлених законом.

31. Спеціальні підстави законного обмеження особи у реалізації права власності передбачені, зокрема, нормами кримінального процесуального закону для виконання завдань кримінального провадження як легітимної мети відповідного втручання у право мирного володіння майном.

Зокрема, згідно зі статтею 170 КПК України завданнями арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

35. Арешт майна має тимчасовий характер, і його максимально можлива тривалість обмежена часовими рамками досудового розслідування та/або судового розгляду до прийняття процесуального рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Зі змісту частини третьої статті 174 КПК України у разі закриття кримінального провадження на стадії досудового розслідування одночасно з винесенням відповідної постанови прокурор зобов`язаний скасувати арешт майна, якщо воно не підлягає спеціальній конфіскації. Зазначена норма процесуального права є аналогічною наведеній у частині першій статті 214 КПК України 1960 року.

36. Із закриттям кримінального провадження (кримінальної справи) втрачається легітимна мета арешту майна як втручання у конвенційне право особи на мирне володіння ним – збереження речей і матеріальних цінностей для забезпечення можливості виконання завдань кримінального провадження.

37. Після припинення кримінальної процедури відповідне втручання фактично набуває свавільного характеру, й заінтересована особа правомірно розраховує на його припинення. Адже утвердження й забезпечення прав і свобод та надання людині ефективного засобу юридичного захисту від їх порушень з огляду на положення статті 3 Конституції України, статті 13 Конвенції є головним обов`язком держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

Однак нормативна неврегульованість порядку захисту права людини, яке очевидно безпідставно обмежується, не може виправдовувати відмову в його захисті. Перекладення тягаря такого недоліку законодавства на особу, котра більше восьми років потерпає від свавільного втручання у право власності, гарантоване Конвенцією і Конституцією України, є неприпустимим. Зволікання з наданням ефективного засобу юридичного захисту тягне погіршення правового становища людини, котра зазнає негативних наслідків не лише від помилки представника влади, а й від перешкод у отриманні реальної можливості її виправлення, і перебуває у стані невизначеності непередбачувано тривалий час.

52. Разом із тим, кримінальні процесуальні правовідносини виникають, змінюються та припиняються на підставі норм кримінального процесуального права. Закриття кримінального провадження є юридичним фактом, який припиняє кримінальні процесуальні відносини. Зокрема, після прийняття означеного процесуального рішення арешт майна, застосований у кримінальному провадженні (кримінальній справі) як засіб його забезпечення, втрачає відповідну концептуальну властивість.

53. Із припиненням кримінальної справи арешт майна стає публічним обтяженням права власності, підстави для подальшого існування якого відпали. Причому втрачається можливість застосування специфічного порядку скасування такого обтяження, зумовленого кримінальними процесуальними відносинами».

КПК України не містить норм щодо того, хто саме має право та в якому порядку скасувати арешт, накладений в рамках кримінального провадження, у разі, якщо таке кримінальне провадження закрито, а арешт – не знятий.

Позиція Великої палати Верховного суду в питанні того, хто має право зняти арешт в рамках закритого кримінального провадження, відображена, зокрема, в постанові від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц, яка полягає в наступному:

«Згідно із частиною третьою статті 26 КПК України 2012 року слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.

Окремою формою судової діяльності відповідно до КПК України 2012 року є судовий контроль, який реалізує слідчий суддя, за додержанням законів органами досудового розслідування та прокурором. Зміст і характер судового контролю в межах кримінального процесу пов`язаний передусім із необхідністю забезпечення прав і свобод людини як на стадії досудового розслідування кримінального провадження, так і після його закінчення.

На слідчого суддю покладена функція судового контролю за дотриманням прав і свобод осіб у кримінальному провадженні, зокрема,під час досудового розслідування (пункт 18 частини першої статті 3 КПК України 2012 року), і він наділений повноваженнями накладати арешт на майно та його скасовувати (статті 173 і 174 цього Кодексу). Крім того, у КПК України 2012 року немає заборони ініціювати перед слідчим суддею, коли кримінальне провадження вже закрив слідчий, питання про скасування арешту на майно, накладеного під час досудового розслідування ухвалою слідчого судді на підставі приписів цього Кодексу. З огляду на вказане, беручи до уваги відсутність у слідчого повноважень, при закритті кримінального провадження самостійно скасувати арешт, накладений на майно ухвалою слідчого судді, Велика Палата Верховного Суду вважає, що для гарантування прав і свобод осіб, на майно яких ухвалою слідчого судді за КПК України 2012 року накладений арешт у кримінальному провадженні, саме слідчий суддя, здійснюючи судовий контроль, повноважний за клопотанням власника або іншого володільця відповідного майна в порядку, передбаченому частиною другою статті 174 цього Кодексу, вирішити питання про скасування такого арешту після закриття слідчим кримінального провадження.

Таким чином, у разі, якщо арешт на майно накладено в порядку, передбаченому КПК України 2012 року, особа, яка вважає, що такими діями порушено її право на майно, навіть за умови, що вона не є учасником кримінального провадження, а останнє закрив своєю постановою слідчий, має право звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту в порядку кримінального судочинства. Такий порядок захисту права на майно є ефективним, оскільки забезпечить відновлення права власника або іншого володільця майна, на яке був накладений арешт слідчим суддею у кримінальному провадженні».

Найновіша позиція Великої палати Верховного суду з зазначеного питання відображена впостанові Великої палати Верховного суду від 11 березня 2021 року у справі № 554/7009/19, в якій зазначено наступне:

«Згідно із частиною третьою статті 26 КПК України 2012 року слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.

Окремою формою судової діяльності відповідно до КПК України 2012 року є судовий контроль, який реалізує слідчий суддя, за додержанням законів органами досудового розслідування та прокурором. Зміст і характер судового контролю в межах кримінального процесу пов`язаний передусім із необхідністю забезпечення прав і свобод людини як на стадії досудового розслідування кримінального провадження, так і після його закінчення.

На слідчого суддю покладена функція судового контролю за дотриманням прав і свобод осіб у кримінальному провадженні, зокрема, під час досудового розслідування (пункт 18 частини першої статті 3 КПК України 2012 року), і він наділений повноваженнями накладати арешт на майно та його скасовувати (статті 173 і 174 цього Кодексу). Крім того, у КПК України 2012 року немає заборони ініціювати перед слідчим суддею, коли кримінальне провадження вже закрив слідчий, питання про скасування арешту на майно, накладеного під час досудового розслідування ухвалою слідчого судді на підставі приписів цього Кодексу. З огляду на вказане, беручи до уваги відсутність у слідчого повноважень при закритті кримінального провадження самостійно скасувати арешт, накладений на майно ухвалою слідчого судді, Велика Палата Верховного Суду вважає, що для гарантування прав і свобод осіб, на майно яких ухвалою слідчого судді за КПК України 2012 року накладений арешт у кримінальному провадженні, саме слідчий суддя, здійснюючи судовий контроль, повноважний за клопотанням власника або іншого володільця відповідного майна в порядку, передбаченому частиною другою статті 174 цього Кодексу, вирішити питання про скасування такого арешту після закриття слідчим кримінального провадження.

Таким чином, у разі, якщо арешт на майно накладено в порядку, передбаченому КПК України 2012 року, особа, яка вважає, що такими діями порушено її право на майно, навіть за умови, що вона не є учасником кримінального провадження, а останнє закрив своєю постановою слідчий, має право звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту в порядку кримінального судочинства. Такий порядок захисту права на майно є ефективним, оскільки забезпечить відновлення права власника або іншого володільця майна, на яке був накладений арешт слідчим суддею у кримінальному провадженні.

Отже, установивши, що арешт на квартиру позивача накладено в кримінальному провадженні за правилами КПК України 2012 року, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що питання про зняття такого арешту треба розглядати за правилами кримінального судочинства.

Натомість апеляційний суд указаного не врахував, помилково зазначивши, що цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, пославшись при цьому на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц.

З метою встановлення чіткого критерію визначення юрисдикції суду під час вирішення питання про скасування арешту майна, накладеного за правилами КПК України 2012 року, та нескасованого після закриття слідчим кримінального провадження, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 30 червня 2020 року у справі № 727/2878/19 (провадження № 14-516цс19) вирішила відступити від висновку, сформульованого в пункті 49 постанови від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц, у тій частині, що питання про скасування арешту майна, накладеного за КПК України 2012 року, після закриття слідчим кримінального провадження слід вирішувати за правилами цивільного судочинства.

У постанові від 30 червня 2020 року у справі № 727/2878/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що спори про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами КПК України 1960 року та незнятого за цим Кодексом після закриття кримінальної справи, слід розглядати за правилами цивільного судочинства. Натомість питання про скасування арешту майна, накладеного за правилами КПК України 2012 року та нескасованого після закриття слідчим кримінального провадження, має вирішувати слідчий суддя за правилами кримінального судочинства».

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Великої палати Верховного суду від 30 червня 2020 року у справі № 727/2878/19.

Таким чином, з зазначених вище правових висновків Великої палати Верховного суду чітко слідує, що арешт у кримінальному провадженні, накладеному за правилами КПК України 2012 року (що і є наявним в нашому випадку), якщо таке кримінальне провадження закрито, має право скасувати лише слідчий суддя.

Тобто, інших законних способів зняття арешту в кримінальному провадженні, досудове розслідування в якому проводилось згідно КПК України 2012 року, ніж слідчим суддею, не існує. У разі ж незняття такого арешту зазначене порушить права та охоронювані інтереси ТВО «Корпорація «Агро-Союз» щодо вільного володіння, користування та розпорядження свою власністю.

Згідно з ч.6 ст. 13 закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У статті 6 Конвенції закріплено принцип доступу до правосуддя.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист у виді незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Так, у рішенні від 22 грудня 2009 року у справі «Безимянная проти Росії» (Bezymyannaya v. Russia) (заява № 21851/03) ЄСПЛ констатував порушення «самої суті права заявника на доступ до суду», а отже, порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, яка є частиною національного законодавства України, вказавши, що «заявниця опинилася у замкнутому колі, у ситуації, коли внутрішньодержавні суди вказували один на одного і відмовлялись розглядати її справу, зважаючи на нібито обмеження своїх судових повноважень. Внутрішньодержавні суди фактично залишили заявницю у судовому вакуумі без будь-якої вини з її сторони».

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France)).

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у разі якщо до такої юридичної особи може бути застосовано захід кримінально-правового характеру у вигляді конфіскації майна, можливості відчужувати певне його майно за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна у встановленому цим Кодексом порядку. Відповідно до вимог цього Кодексу арешт майна може також передбачати заборону для особи, на майно якої накладено арешт, іншої особи, у володінні якої перебуває майно, розпоряджатися будь-яким чином таким майном та використовувати його.

Судом встановлено, відповідно до витягу з ЄРДР, що кримінальне провадження № 42015040000000989 від 02 грудня 2015 року 07 лютого 2017 року закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.

Згідно із ч. 1 ст. 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження судом.

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Згідно із ч. 3 даної статті прокурор одночасно з винесенням постанови про закриття кримінального провадження скасовує арешт майна, якщо воно не підлягає спеціальній конфіскації.

Тобто арешт майна має бути скасованим повністю або частково, якщо відпали підстави його застосування. Необхідність скасування накладення арешту майна може обумовлюватися і закриттям провадження. У зв`язку із тим, що арешт у рамках даного провадження накладний слідчим суддею, даний арешт також підлягає скасуванню слідчим суддею, так як його ухвала є правовою підставою скасування даного заходу забезпечення кримінального провадження.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 169 КПК України тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено у разі скасування арешту.

Вирішуючи вимоги заявника і беручи до уваги відсутність підстав для подальшого арешту майна заявника з огляду за закриття кримінального провадження, в межах якого арешт був накладений, суд вважає клопотання обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до п. 2.6 Узагальнення судової практики щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року при накладенні арешту на майно слід перевіряти наявність належних підстав для арешту майна; - доказів, що вказують на вчинення особою чи особами, на майно яких слідчий просить накласти арешт, кримінального правопорушення; - встановлення розміру шкоди та питання щодо наявності цивільного позову, та співрозмірність обмеження права власності; - відповідність клопотання слідчого вимогам ст. 171 КПК; - чи накладається арешт на майно особи, яка не є підозрюваним у кримінальному провадженні.

За ч.1 ст.16 КПК України, позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Статтею 1 додаткового (першого) протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична, або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом, або загальними принципами міжнародного права. У даній справі суд приходить до висновку про відсутність законних підстав для збереження арешту майна заявника, що тягне за собою необхідність скасування арешту.

Таким чином, беручи до уваги, що кримінальне провадження № 42015040000000989 від 02 грудня 2015 року, в межах якого був накладений арешт, який заявник просить скасувати, було закрито, суд приходить до висновку про відсутність підстав для подальшого збереження арешту.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 170 - 174, 376 КПК України, слідчий суддя,

УХВАЛИВ:

Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація «Агро-Союз» про скасування арешту майна, накладеного ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 жовтня 2017 року в межах кримінального провадження № 12017040650003372 від 03 жовтня 2017 року (справа № 201/15607/17) задовольнити.

Скасувати заборону Державним реєстраторам Державної реєстраційної служби України здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо нерухомого майна ТОВ «Корпорація «Агро-Союз» (код ЄДРЮОФОПтаГФ 31761141), а саме:

- комплексу, розташованого на вул. Нижньодніпровській, 1а у смт. Ювілейне Дніпропетровського району Дніпропетровської області;

- мийки для автомобілів, розташованого на вул. Нижньодніпровській, 1б у смт. Ювілейне Дніпропетровського району Дніпропетровської області;

- комплексу, розташованого на вул. Нижньодніпровській, 1в у смт. Ювілейне Дніпропетровського району Дніпропетровської області;

- нежитлової будівлі, складу № 4 «Д» загальною площею 1769,2 кв.м. з навісом «Е», розташованої на вул. Нижньодніпровській, 1л у смт. Ювілейне Дніпропетровського району Дніпропетровської області;

- нежитлової будівлі, складу № 3 «Ж», розташованої на вул. Нижньодніпровській, 1о у смт. Ювілейне Дніпропетровського району Дніпропетровської області;

- нежитлової будівлі, зарядної акумуляторів з прибудовою, навісом та підвалом «А», загальною площею 385,1 кв.м., розташованими на вул. Нижньодніпровській, 1ц у смт. Ювілейне Дніпропетровського району Дніпропетровської області;

- комплексу, розташованого на вул. Нижньодніпровській, 1х у смт. Ювілейне Дніпропетровського району Дніпропетровської області;

- нежитлової будівлі, вагової «Ш» загальною площею 14,1 кв.м., розташованої на вул. Нижньодніпровській, 1ш у смт. Ювілейне Дніпропетровського району Дніпропетровської області;

- нежитлової будівлі АЗС «У», складу мастил «Т», розташованими на вул. Нижньодніпровській, 1щ у смт. Ювілейне Дніпропетровського району Дніпропетровської області,

накладеного ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська Ткаченко Н.В. від 14.12.2015 року у справі № 201/18006/15-к в рамках кримінального провадження № 42015040000000989, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 02 грудня 2015 року.

Ухвала слідчого судді оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя С.С. Федоріщев