Рішення № 99606003, 07.09.2021, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/11827/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2021 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючого судді - Шумило Н.Б.

за участю секретаря - Луцак В.Я.

представника позивача (відповідача за зустрічним позовом) - ОСОБА_1

відповідача (позивача за зустрічним позовом) - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Ужгород в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа: Орган опіки та піклування Ужгородської міської ради про виселення та зобов`язати вчинити дії та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», державного реєстратора відділу державної реєстрації Тячівської міської ради Закарпатської області Лазар Діани Василівни про скасування реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий виклад обставин справи

Акціонерне товариство «Альфа-Банк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа: Орган опіки та піклування Ужгородської міської ради, у якому просить виселити відповідачів з квартири, загальною площею 51,2 кв.м., житловою площею 29,0 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та зобов`язати відповідачів звільнити вказану квартиру від особистих речей, та стягнути з відповідачів судові витрати.

В обґрунтування позову зазначено, що згідно рішення №5/2019 AT «Укрсоцбанк» від 15 жовтня 2019 року, було прийнято рішення щодо припинення Акціонерного Товариства «УКРСОЦБАНК» шляхом приєднання до Акціонерного Товариства «АЛЬФА-БАНК», де в п.п.1.2 визначено, що правонаступництво щодо всього майна, прав та обов`язків «Укрсоцбанк», виникає у Акціонерного Товариств «Альфа-Банк» з 15 жовтня 2019 року. Позивачу належить на праві приватної власності - квартира, загальною площею 51,2 кв.м., житловою площею 29,0 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Позивачем таке право було зареєстроване відповідно до договору іпотеки. 18.12.2007 року між Позивачем та громадянином України - ОСОБА_2 було укладено договір кредиту №08/297-88, відповідно до якого, Банк надає у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 35 000,00 дол.США. В якості забезпечення зобов`язань за кредитним договором №08/297-88, ОСОБА_2 як «Іпотекодавець» передала в іпотеку: квартиру, загальною площею 51,2 кв.м., житловою площею 29,0 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач вказує, що оскільки ОСОБА_2 не належним чином виконувала взяті на себе зобов`язання по кредитному договору - AT «Альфа Банк» звернув стягнення на квартиру Іпотекодавця на підставі ст.37 Закону України «Про іпотеку» (п 4.5.3. Іпотечного договору) та звернувся з відповідною заявою до державного реєстратора. Правовою підставою для реєстрації права власності AT «Альфа Банк» на нерухоме майно, є відповідне застереження в п.п. 4.5.3. Договору іпотеки від 18.12.2007 року, яке передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Державний реєстратор ОСОБА_7 прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 53860405 від 02.09.2020 року. Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 22.10.2020 р. № 229234551, було зареєстровано право власності за AT «Альфа-Банк» на квартиру, загальною площею 51,2 кв. житловою площею 29,0 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .. Таким чином, законним власником вказаної квартири є AT «Альфа Банк». Позивач зазначає, що втративши право власності на квартиру відповідач втратив відповідно до ст.317 ЦК України право користування.

Також зазначає, що згідно довідки відділу реєстрації місця проживання Ужгородської міської ради від 09.10.2020 р., в квартирі яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 - власником якої є AT «Альфа Банк», зареєстровані: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .. Малолітня (неповнолітня) ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 зареєстрована в зазначеному житловому приміщенні після укладення договору іпотеки тобто передача в іпотеку відбулась раніше за реєстрацію в ній малолітньої (неповнолітньої) особи. Фактично неповнолітня особа не має майнових прав на нерухоме майно, що перебуває у власності позивача. Позивач зазначає, що він звернувся до Відповідачів з вимогою звільнити житлове приміщення, намагався врегулювати питання в досудовому порядку, зокрема, було надіслано вимогу про добровільне виселення. Проте, незважаючи на відсутність будь-яких правових підстав для проживання у квартирі, колишній власник продовжує користуватись ним та відмовляється добровільно виселятися. Подальше проживання Відповідачів в квартирі, що належить на праві власності АТ «Альфа Банк», та відмова добровільно звільнити помешкання, перешкоджає власнику користуватися та розпоряджатися нерухомим майном на свій розсуд, внаслідок чого порушуються законні права та інтереси АТ «Альфа Банк». Позивач зазначає, що втративши право власності на квартиру, відповідачі втратили відповідно до ст.317 ЦК України право користування.

Процесуальні дії по справі

Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07.12.2020 року відкрито загальне позовне провадження в цивільній справі, призначено підготовче судове засідання, про що повідомлено учасників справи (т.1 а.с.53-54).

08 січня 2021 року на адресу суду від відповідача ОСОБА_2 надійшла зустрічна позовна заява до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», державного реєстратора відділу державної реєстрації Тячівської міської ради Закарпатської області Лазар Діани Василівни про скасування реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно. Позивач за зустрічним позовом вважає, що набуття права власності на належну їй квартиру та його державна реєстрація відбулися з грубим порушенням норм чинного законодавства, а відтак рішення про реєстрацію права власності повинно бути визнане незаконним та скасоване. Свій позов обґрунтовує тим, що 18.12.2007 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 було укладено Кредитний договір №08/297-88, відповідно до умов якого позичальнику було надано кредит у сумі 35000,00 доларів США, зі сплатою 13,5 % річних строком на 10 років. В якості забезпечення виконання зобов`язань за вищевказаним договором 18.12.2007 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір №08/297/-88, згідно умов якого іпотекодавцем було передано в іпотеку ПАТ «Укрсоцбанк» нерухоме майно, а саме квартиру, загальною площею 51,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . У зв`язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором Банк в 2012 роді звернувся до суду із позовом про дострокове стягнення заборгованості в повному обсязі. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 09.12.2016 року (Справа №712/4178/2012) позов Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" до ОСОБА_2 та ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за кредитом було задоволено: стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_8 на користь Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" - суму заборгованості за кредитним договором в розмірі 44722,81 дол. США та 2823,00 грн. судового збору. Дане рішення набрало законної сили 24 травня 2018 року, коли постановою суду апеляційної інстанції було залишено без змін. Далі в 2019 році AT «Укрсоцбанк» звернувся до суду з черговим позовом, у зв`язку з чим ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 30 вересня 2019 року відкрито провадження за позовною заявою Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , що діє через законного представника ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Служба у справах, дітей Ужгородської міської ради Закарпатської області, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення з житлового приміщення, у якій за заявою AT «Альфа-Банк» було замінено позивача ПАТ «Укрсоцбанк» правонаступником AT «Альфа-Банк». Справа про звернення стягнення на предмет іпотеки по суті судом ще не розглянута, але незважаючи на це, Банк незаконно реєструє на себе право власності на іпотечне майно та звертається до суду із повторним позовом про її виселення та її співмешканців із спірної квартири. Вказує, що позасудовий порядок звернення стягнення на предмет іпотеки Договором іпотеки від 18.12.2007 року передбачений не був, а набуття права власності могло відбутися тільки на підставі рішення суду, Банк правомірно звернувся до суду з питанням про звернення стягнення на предмет іпотеки. При цьоому, під час розгляду справи в суді будь-які дії щодо спірного майна вчиняти заборонено, а державним реєстратором Лазар Діаною Василівною Тячівської міської ради Закарпатської області 31 серпня 2020 року зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_2 за AT «Альфа-Банк». Підставою для державної реєстрації права власності зазначено Договір іпотеки №08/927-88 від 18.12.2007 року.

Дану реєстрацію права власності вважає незаконною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки Положення іпотечного Договору від 18.12.2007 року не передбачають, ні можливість позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки, ні набуття іпотекодержателем права власності в односторонньому порядку, та не можуть слугувати підставою для переходу права власності від іпотекодавця до іпотекодержателя без укладення відповідного договору або винесення судом відповідного рішення. Жодного судового рішення, виконавчого напису нотаріуса або договору про задоволення вимог іпотекодержателя по даній справі немає. Жодного відповідного застереження із визначенням можливого способу звернення стягнення на предмет іпотеки Договір іпотеки від 18.12.2007 року також не містить, а окремий договір про спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки між сторонами не укладався. Також, звертає увагу, що реєстрація права власності відбулася в Тячівському районі, тоді як місцезнаходження майна є місто Ужгород.

Вказує, що позивач у позові посилається на те, що право власності на спірну квартиру було оформлено згідно із ст. 37 ЗУ «Про іпотеку» на правовій підставі - відповідному застереженні в п.п. 4.5.3 Договору іпотеки від 18.12.2007 року, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в разі невиконання основного зобов`язання. Звертає увагу, що позивач вказує про передачу, а не перехід, тобто передачу добровільно з боку іпотекодавця, а не самовільне привласнення майна.

Зазначає, що Договір іпотеки, укладений в 2007 році не містить, застереження про перехід права власності, оскільки на той час законом не передбачалося зазначення застереження в договорах іпотеки, а було передбачено інший порядок звернення стягнення на предмет іпотеки, при якому право власності на предмет іпотеки не могло переходити до іпотекодержателя навіть за рішенням суду. Діяла редакція Закону України «Про іпотеку», яка не поширюється на дані правовідносини, оскільки закон зворотної сили в часі не має. Задовольняти забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки в одностороньому порядку у Банку не було жодного права, як і позбавляти її права власності на предмет іпотеки. На підставі наведеного, просить визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Тячівської міської ради Закарпатської області Лазар Діани Василівни від 31 серпня 2020 року про державну реєстрацію права власності - запис №37994029, індексний номер рішення реєстратора 53860405 від 02.09.2020 року, на квартиру загальною площею 51,2 кв.м., житловою площею 29 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за відповідачем AT «Альфа-Банк», на підставі іпотечного договору № 08/297-88, виданого 18.12.2007 року приватним нотаріусом Капітула Г.Д., повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки без серії та номеру, Договору кредиту № 08/297-88 від 18.12.2007 року й висновку про вартість майна, та виключити з державного реєстру прав на нерухоме запис про право власності №37994029 від 31.08.2020 року щодо квартири у АДРЕСА_1 , відновивши попередній стан реєстрації права власності за належним власником ОСОБА_2 а також стягнути з відповідачів за зустрічним позовом судові витрати.

11 січня 2021 року на електронну адресу суду від представника Органу опіки та піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради Шатров В.В. (діє на підставі довіреності №03-22/52 від 21.01.2020 року) поступили пояснення, у яких зазначено, що задоволення позовних вимог АТ «Альфа-Банк» може призвести до погіршення рівня життя, достатнього для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку дітей, що є неприпустимим з огляду на дотримання прав дітей, яку їй гарантуються державою та міжнародним співробітництвом. Щодо задоволення позовних вимог АТ «Альфа-Банк» заперечують.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 лютого 2021 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», державного реєстратора відділу державної реєстрації Тячівської міської ради Закарпатської області Лазар Діани Василівни про скасування реєстрації права власності іпотеко держателя на нерухоме майно - залишено без руху. Клопотання представника позивача про залучення до участі у справі третьої особи задоволено. Залучено до участі у справі за позовом Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа: Служба у справах дітей Ужгородської міської ради про виселення та забов`язання вчинити дії, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Орган опіки та піклування Ужгородської міської ради (Т.1 а.с.108-110).

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12.03.2021 року прийнято до спільного розгляду з первісною позовною заявою Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа: Орган опіки та піклування Ужгородської міської ради про виселення та зобов`язання вчинити дії, зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», державного реєстратора відділу державної реєстрації Тячівської міської ради Закарпатської області Лазар Діани Василівни про скасування реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно та об`єднано в одне провадження (Т.1 а.с.117-118).

05 квітня 2021 року на адресу суду від представника позивача АТ «Альфа-Банк» (відповідача за зустрічним позовом) поступив відзив на позовну заяву, до якого долучено докази надіслання такого іншим учасникам справи. Банк з вимогами зустрічної позовної заяви не погоджується, вважає їх безпідставними та необґрунтованими. Вказує, що згідно пп.4.5.3 п.4.5 Договору іпотеки іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на Предмет іпотеки в один із способів, як шляхом передачі іпоекодержателю права власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку встановленому статтею 37 ЗУ «Про іпотеку». Застереження в Іпотечному договорі щодо позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки також є Договором про задоволення вимог іпотекодержателя, а сам договір іпотеки в такому випадку є правовстановлюючим документом. Посилання ОСОБА_2 на те, що сторонами не погоджено позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, ст. 37 ЗУ «Про іпотеку» вважає таким, що не відповідає дійсності, оскільки такий спосіб погоджено сторонами.

Крім того, вказує, що 16.07.2020 р. ОСОБА_2 рекомендованим листом з повідомленням про вручення було направлено повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням із застереженням, що у разі непогашення заборгованості по Кредитному договору банком/іпотекодержателем буде звернуто стягнення на Предмет іпотеки шляхом набуття іпотекодержателем права власності на Предмет іпотеки. Відповідне повідомлення було вручено адресату 22.07.2020 р. 25 серпня 2020 року суб`єктом оціночної діяльності (СОД) ТОВ «Незалежна експертна компанія» було проведено оцінку предмету іпотеки, яка становила 733600,00 гривень. Заборгованість по тілу кредиту і процентам станом на 13.07.2020 р. становила 86105,80 дол. США. Право власності на Предмет іпотеки за іпотекодержателем було зареєстроване 31.08.2020 р. Процедура та строки визначені законом була дотриманні, AT «Альфа-Банк» вжито всіх заходів для повідомлення боржника належним чином про заборгованість. Вважає, що Банком при проведенні реєстраційних дій щодо реєстрації права власності на Предмет іпотеки за іпотекодержателем не було порушено жодних норм чинного законодавства України. Вказує, що в Іпотечному договорі сторони визначили 5 способів захисту на задоволення забезпечених іпотекою вимог, що узгоджується з вимогами чинного законодавства. А обрання певного способу правового захисту, у тому числі й досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Отже, договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно, до Закону України «Про іпотеку». Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Просить взяти до уваги, що квартира, яка є предметом розгляду не є єдиним житлом ОСОБА_2 . Враховуючи вищевикладене вважає, що відсутні будь-які підстави для задоволення зустрічного позову та просить відмовити у його задоволенні.

15 квітня 2021 року від відповідача (позивача за зустрічним позовом) ОСОБА_2 надійшла відповідь на відзив, до якої долучено докази направлення такої іншим учасникам справи. У такій зазначає, що викладені у відзиві AT «Альфа-Банк» на зустрічну позовну заяву заперечення безпідставні та такі, що не відповідають дійсним обставинам справи, не грунтуються на нормах закону. Вказує, що відповідач не бере до уваги, що Іпотечний договір № 08/297/-88 від 18.12.2007 року відповідного застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності не містить та не може містити, оскільки на момент укладення іпотечного договору в 2007 року такий порядок законом не було передбачено. Звернення стягнення на предмет іпотеки згідно умов договору від 18.12.2007 року могло відбутися тільки на підставі рішення суду. Також, зазначає, що норми ст.37 Закону України «Про іпотеку», в редакції на яку посилається Банк почала діяти з 03.07.2008 року, а Договір іпотеки із нею було укладено 18 грудня 2007 року, тому враховуючи, що закон зворотньої сили не має і вищезазначені норми на момент підписання іпотечного договору ще не діяли, набуття права власності на предмет іпотеки на підставі застереження таким договором передбачено не було, не могло бути й застосовуватися не може. Крім того, відповідне застереження згідно вимог закону, починаючи з липня 2008 року, повинно містити визначення можливого способу звернення стягнення на предмет іпотеки, Договір іпотеки від 18.12.2007 року такого визначення також не містить, а окремий договір про спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки між сторонами не укладався. Зазначає, що добровільна передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки дійсно закріплена у п.4.5.3. Договору іпотеки по даній справі, на який посилається Відповідач як на підставу набуття права власності, але передбачена передача, а не перехід і не набуття права власності як стверджує у відзиві Банк. Вважає, що наявність у її власності ще однієї квартири жодного правового значення при розгляді даної справи немає та даний факт не повинен братися до уваги. Враховуючи те, що Договір іпотеки від18.12.2007 року не може бути підставою для набуття Банком права власності та реєстрацію такого, оскільки не містить відповідного застереження, а також те, що в даний час у судовому порядку розглядається питання звернення стягнення на предмет іпотеки, жодного договору про передачу права власності на спірну квартиру вона з Банком не укладала, а реєстрація права власності на належну їй квартиру за Банком проведена з порушенням норм чинного законодавства, відтак просить задовольнити зустрічний позов позов, а в задоволенні первісного позову відмовити.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 квітня 2021 року закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті, про що повідомлено учасників справи (Т.1 а.с.176-177).

Представник позивача (відповідача за зустрічним позовом) АТ «Альфа-Банк» - адвокат Дорош І.І. у судовому засіданні позов підтримала, у вступному слові обгрунтування навела аналогічні викладеним у позовній заяві та просила позов задовольнити. Щодо зустрічного позову заперечила, з мотивів викладених у поданому відзиві. Наголосила, що право власності на предмет іпотеки за АТ «Альфа-Банк» було зареєстровано із додержанням вимог чинного законодавства, відтак наявні підстави для відмови у його задоволенні.

Відповідач (позивач за зустрічним позовом) ОСОБА_2 у судовому засідання підтримала вимоги зустрічного позову, пояснення надала аналогічні викладеним у такому та у відповіді на відзив. Просила зустрічний позов задовольнити та відмовити у задоволенні первісного позову.

Відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та відповідач за зустрічним позовом державний реєстратор відділу державної реєстрації Тячівської міської ради Закарпатської області Лазар Діана Василівна у судове засідання повторно не з`явилися, хоча про дату, час і місце судового засідання повідомлялись належним чином, в тому числі, шляхом розміщення оголошення про їх виклик на веб-порталі судової влади України, про причини неявки суд не повідомили, заяв про розгляд справи за їх відсутності та відзиву на позовну заяву не подавали. Заслухавши думку учасників процесу, враховуючи положення п.1 ч.3 ст.223 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу без їх участі.

Представник третьої особи Органу опіки та піклування Ужгородської міської ради повторно у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, клопотань про розгляд справи без участі та про відкладення не подавав.

Фактичні обставини, встановлені судом

Судом встановлено, що 18.12.2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (Кредитор) та ОСОБА_2 (Позичальник) було укладено Договір кредиту №08/297-88 за умовами якого Кредитор надає Позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 35 000,00 доларів США зі сплатою 13,50 процентів річних та комісій в розмірі визначеним Тарифами на послуги по наданню кредитів, які містяться в Додатку 2 до Договору, кінцевий термін погашення заборгованості за кредитом до 17 грудня 2017 року. У п.1.2. Договору передбачено, що Кредит надається Позичальнику на поточні потреби (Т.1 а.с.7-9).

18 грудня 2007 року в якості забезпечення виконання зобов`язань за Договором кредиту №08/297-88 від 18 грудня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (Іпотекодержатель) та ОСОБА_2 (Іпотекодавець) було укладено Іпотечний договір №08/297-88, який посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Капітула Г.Д. та зареєстровано в реєстрі за №2964. Предметом іпотеки є нерухоме майно, квартира, загальною площею 51,2 кв.м. житловою площею 29,0 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (Предмет іпотеки) та належить Іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 , виданого виконавчим комітетом Ужгородської міської ради 24.11.2003 року на підставі довідки ЖЕК «Надія» за №49 від21.10.2003 року, право власності на яку зареєстровано згідно з витягом про реєстрацію прав власності на нерухоме майно, виданого КП «Ужгородське міжрегіональне бюро технічної інвентаризації» від 26.11.2003 року за №2098164, реєстраційний №3580007. Сторони досягли згоди, що загальна вартість предмета іпотеки складає 232 300,00 гривень, що в еквіваленті складає 46 000,00доларів США за офіційним курсом НБУ на дату укладення договору іпотеки. Пунктом 2.4.3 та 2.4.7. Договору передбачено право Іпотекодержателя у разі невиконання або неналежного виконання Іпотекодавцем Основного зобов`язання, задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на Предмет іпотеки, узгоджено, що у разі виникнення права звернення стягнення на Предмет іпотеки, Іпотекодержатель має право реалізувати його відповідно до приписів чинного законодавства України.

Пунктом 4.1. Іпотечного договору передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання Іпотекодавцем Основного зобов`язання, Іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на Предмет іпотека.

У пункті 4.5. Іпотечного договору сторони узгодили, що Іпотекодержатедь за своїм вибором звертає стягнення на Предмет іпотеки в один із наступних способів:

4.5.1. на підставі рішення суду; або

4.5.2. на підставі виконавчого напису нотаріуса; або

4.5.3. шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України „Про іпотеку"; або

4.5.4. шляхом продажу Предмета іпотеки Іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі- покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону-України «Про іпотеку"; або

4.5.5. шляхом організації Іпотекодержателем продажу Предмета іпотеки через укладення договору купівлі-продажу Предмета іпотеки між Іпотекодавцем та відповідним покупцем в порядку, встановленому статтею 6 Закону України „Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним договором та іпотечні сертифікати" (Т.1 а.с.10-11, 70-71).

Із статуту Акціонерного товариства «Альфа-Банк» слідує, що Акціонерне товариство «Альфа-Банк» є правонаступником всього майна, прав і зобов`язань АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРСОЦБАНК» на підставі передавального акту (затвердженого рішенням єдиного акціонера АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРСОЦБАНК» (рішення №5/2019 від 15.10.2019 р) та рішенням Загальних зборів акціонерів АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «АЛЬФА-БАНК» (протокол №4/2019 від 15.10.2019 р.) (Т.1 а.с.26-30).

Акціонерним товариством «Альфа-Банк» було надіслано ОСОБА_2 повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням (вимога про усунення порушень). Повідомлено, що внаслідок реорганізації шляхом приєднання АТ «Укрсоцбанк» правонаступником всього майна, майнових прав та обов`язків є АТ «Альфа-Банк». АТ «Альфа-Банк», має право вимоги заборгованості по Кредитному договору № 08/297-88 від 18.12.2007 року укладений між ОСОБА_2 та AT «Укрсоцбанк», згідно якого, являється іпотекодержателем нерухомого майна, а саме: квартира загальною площею 51,20 кв. м., житловою площею 29,00кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 що є предметом договору іпотеки, яким забезпечено виконання зобов`язання по зазначеному кредитному Договору. Повідомлено, про порушення позичальником за кредитним договором зобов`язання своєчасно та у повному обсязі погашати кредит з процентами за фактичний час його використання відповідно до умов Кредитного договору. Поставлено вимогу усунути порушення, а саме сплатити борг за Кредитним договором, розмір якого станом на 13.07.2020 року складає 86 105,80 USD. Банк попередив, в порядку ст. ст. 35. 36 Закону України «Про іпотеку», що у випадку невиконання цієї вимоги протягом тридцятиденного строку АТ «Альфа-Банк» має намір звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому ст.37 Закону України «Про іпотеку» (Т.1, а.с.146).

Вказане повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки було отримано особисто ОСОБА_2 22.07.2020 року, що підтверджується описом вкладення у лист та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (Т.1, а.с.147, 148).

ТОВ «Незалежна експертна компанія» на замовлення АТ «Альфа-Банк» 25 серпня 2020 року було надано Висновок про вартість майна, згідно якого вартість квартири АДРЕСА_3 , станом на 25 серпня 2020 року становить 733 600,00 грн (Т.1, а.с.149)

Згідно довідки АТ «Альфа-Банк» від 31 серпня 2020 року, виданої ОСОБА_2 , загальна заборгованість за договором №08/297-88 від 18.12.2007 року складає 237 380,90 USD (Т.1, а.с.150).

Акціонерним товариством «Альфа-Банк» було надіслано ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 вимогу про добровільне виселення за вих. №7268 від 19.10.2020 року, у якій повідомлено, що відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку» Банк задовольнив забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки (квартиру, загальною площею 51,2 кв.м. житловою площею 29,0 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка знаходилася в іпотеці Банку відповідно до умов Іпотечного договору від 18.12.2007 року), було зареєстровано право власності за AT «Укрсоцбанк» правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», на підставі рішення державного реєстратора. Керуючись ст. 391 ЦК України, AT «Альфа-Банк» вимагає добровільно звільнити всіма мешканцями вказане житлове приміщення, зі зняттям всіх мешканців житла з реєстраційного обліку у Відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб відповідного РВ УМВС України, а також необхідно звільнити вищезазначене приміщення від особистих речей. Повідомлено, що у випадку невиконання даної вимоги добровільно, AT «Альфа Банк» звернеться до суду та органів державної виконавчої служби для здійснення примусового виселення (Т.1 а.с.15).

Вказана вимога про добровільне виселення за вих. №7268 від 19.10.2020 року була надіслана адресатам, що підтверджується Реєстром рекомендованих почтових відправлень, що пересилаються в межах України №428 від 20.10.2020 року, копією фіскального чеку АТ «Укрпошта» від 22.10.2020 року та списком згрупованих поштових відправлень листів №4921 (Т.1 а.с.16-18).

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, інформаційна довідка №229234551 від 22.10.2020 вбачається, що квартира загальною площею 51,2 кв.м. житловою площею 29,0 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві приватної власності «АТ Альфа-Банк». Державна реєстрація такої здійснена 31.08.2020 року державним реєстратором Тячівської міської ради Закарпатської області Лазар Діаною Василівною. Підставою для державної реєстрації зазначено повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки, серія та номер: б/н, видавник: AT "АЛЬФА-БАНК"; Іпотечний договір, серія та номер: 08/297-88, виданий 18.12.2007, видавник: Приватний нотаріус Капітула Г.Д.; Висновок про вартість майна, серія та номер: б/н, виданий 25.08.2020, видавник: ТОВ "Незалежна експертна оцінка"; Рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, серія та номер: б/н, видавник: УКРПошта; лист-вкладення, серія та номер: б/н, видавник: УКРПошта; Договір кредиту, серія та номер: 08/297-88, виданий 18.12.2007, видавник: АКБ СР "УКРСОЦБАНК"; Довідка, серія та номер: б/н, виданий 31.08.2020, видавник: AT "Альфа-Банк". Підстава внесення запису - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 53860405 від 02.09.2020 11:28:57, ОСОБА_7 , Тячівська міська рада Закарпатської області, Закарпатська обл. (Т.1 а.с.12-13, 70-71).

Згідно довідки, виданої начальником відділу реєстрації місця проживання виконавчого комітету Ужгородської міської ради В.Кравчук від 09.12.2020 року №4603/18-21, відповідно до відомостей картотеки реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1 станом на 09.10.2020 зареєстровані такі особи: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_4 ; ОСОБА_6 - ІНФОРМАЦІЯ_5 (Т.1 а.с.14).

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, інформаційна довідка №249907123 від 25.03.2021, вбачається, що ОСОБА_2 є власником квартири за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею 56,3 кв.м, житловою площею 28,6 кв.м (Т.1, а.с.151-156).

Згідно ухвали судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Бенца К.К. від 30.09.2019 року в справі №308/4871/18 прийнято подану позовну заяву до розгляду та відкрити провадження в цивільній справі за позовною заявою Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , що діє через законного представника ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Служба у справах дітей Ужгородської міської ради Закарпатської області про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення з житлового приміщення (а.с. Т.1 а.с. 76-82).

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 04.02.2020 в справі №308/4871/18 замінено позивача Публічне Акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (ЄДРПОУ-00039019) його правонаступником АТ «Альфа-Банк» (код ЄДРПОУ 23494714, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100) у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , що діє через законного представника ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Служба у справах дітей Ужгородської міської ради Закарпатської області про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення з житлового приміщення (Т.1 а.с. 83-87).

Крім того, як вбачається із ухвали Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 02.06.2021 (справа №308/4871/18), наявної в автоматизованій системі документообігу суду позовну заяву Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , що діє через законного представника ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Служба у справах дітей Ужгородської міської ради Закарпатської області про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення з житлового приміщення залишено без розгляду.

Застосоване судом законодавство, позиція суду та оцінка доводів учасників справи

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали цивільної справи, з`ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у їх сукупності та кожен окремо, що мають значення для вирішення справи по суті, встановивши фактичні дані та відповідні їм правовідносини, приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

За змістом статей 12 та 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом частини другої статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Щодо вимог за зустрічним позовом слід зазначити наступне

Частиною першою статті 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідності до частин першої, четвертої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У частині першій статті 12 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19) зроблено висновок, що «за змістом частини першої статті 12, частини першої статті 33 та статті 35 Закону реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише тоді, якщо останнє невиконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до частини другої статті 35 Закону. Недотримання іпотекодержателем процедури звернення стягнення на предмет іпотеки є однією з підстав для відмови в позові».

Згідно частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (ч.2 ст.35 Закону України «Про іпотеку»).

Відповідно до положень ч. ч. 1, 2 ст.36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно ч.3 ст.36 Закону України «Про іпотеку» договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя чи іпотечний договір, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, є документами, що підтверджують перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді (ч.3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку»).

Нова редакція статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку», що викладена у підпункті 17 пункту 4 розділу ІІІ «Перехідні положення» Закону № 800-VI, не змінює встановлений раніше цими статтями порядок позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки та підстави переходу права власності на нього до іпотекодержателя, а лише уточнює їх. Аналіз наведених норм, як і Закон № 800-VI в цілому, не дає підстав вважати, що законодавець із прийняттям названого закону обмежив коло іпотечних договорів із застереженням про задоволення вимог кредитора, на підставі яких за іпотекодержателем може бути зареєстровано право власності на предмет іпотеки, лише тими договорами, які укладені після набрання чинності цим Законом.

Отже, законодавцем визначений як спосіб позасудового врегулювання зобов`язань іпотекодавця перед іпотекодержателем передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону України «Про іпотеку», на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору. Отже, Закон України «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Вказаний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 14.04.2021 року справа №705/4381/19, у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 року справа №750/2254/19.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що доводи позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 про те, що положення, закріплені у ст. 37 Закону України «Про іпотеку» в діючій редакції не може застосовуватися до правовідносин, що виникли в 2007 році, оскільки закон зворотної сили не має, не заслуговують на увагу.

Судом встановлено, що договір іпотеки №08/297-88 від 18 грудня 2007 року містить іпотечне застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, так у п. 4.5.3. сторони узгодили, що іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Посилання ОСОБА_2 на те, що положення іпотечного договору від 18.12.2007 року не передбачають ні можливості позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки, ні набуття іпотекодержателем права власності в односторонньому порядку спростовуються вказаними вище положеннями статті 4 договору іпотеки №08/297-88 від 18 грудня 2007, якою передбачено порядок звернення стягнення на предмет іпотеки та його реалізацію. Сторони підписавши іпотечний договір, обумовили всі його умови, у тому числі вирішили питання щодо позасудового врегулювання спору.

У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Договір іпотеки від 25 вересня 2006 року ОСОБА_2 підписано. Доказів про те, що ОСОБА_2 в установленому законом порядку оспорювала вказаний договір іпотеки в цілому або в окремих його частинах (пунктах, підпунктах), чи даних про те, що такий визнавався недійсним матеріали справи не містять.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19) зроблено висновок, що: «частина друга статті 36 Закону, яка встановлює, що визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки, означає, що у разі, якщо у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили обидва, вказані у частині третій статті 36 Закону, способи задоволення вимог іпотекодержателя (статті 37, 38 Закону), то їх наявність не перешкоджає іпотекодержателю застосувати: 1) судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом задоволення вимог іпотекодержателя у спосіб реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах; 2) позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса».

Аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду зробила у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 205/578/14-ц (провадження № 14-48цс19).

Таким чином, Іпотекодержатель не був позбавлений можливості звернутися до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19) зроблено висновок, що «умови договору іпотеки та вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» пов`язують можливість задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки з дотриманням іпотекодержателем процедури належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання. Належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв`язку чи кур`єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також слід вважати також таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання.

За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.

Із матеріалів справи вбачається, що Акціонерним товариством «Альфа-Банк» було надіслано ОСОБА_2 повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням (вимога про усунення порушень), яка була отримана ОСОБА_2 22.07.2020 року.

Порядок здійснення державної реєстрації права власності на нерухоме майно закріплений у Законі України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Згідно з частиною третьою статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор: встановлює відповідність заявлених прав і поданих чи отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема, наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

Відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;

3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Як слідує із матеріалів справи Акціонерним товариством «Альфа-Банк» було дотримано вказаних вимог та подано державному реєстратору документи, передбачені п.61 Порядку.

Щодо посилань відповідача на вчинення реєстраційних дій державним реєстратором Тячівської міської ради Закарпатської області Лазар Діаною Василівною, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч.1 ст.10 Закону України«Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державним реєстратором є: 1) громадянин України, який має вищу освіту за спеціальністю правознавство, відповідає кваліфікаційним вимогам, встановленим Міністерством юстиції України, та перебуває у трудових відносинах з суб`єктом державної реєстрації прав; 2) нотаріус; 3) державний, приватний виконавець - у разі накладення/зняття таким виконавцем арешту на нерухоме майно під час примусового виконання рішень відповідно до закону.

Частиною 2 ст.10 Закону України«Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державний реєстратор не має права приймати рішення про державну реєстрацію прав у разі, якщо речове право на нерухоме майно, обтяження такого права набувається, змінюється або припиняється за суб`єктом державної реєстрації прав, з яким державний реєстратор перебуває у трудових відносинах або засновником (учасником) якого він є. У такому разі державна реєстрація проводиться іншим державним реєстратором.

Дія абзацу першого цієї частини щодо перебування у трудових відносинах не поширюється на державних реєстраторів, які перебувають у трудових відносинах з виконавчими органами сільських, селищних та міських рад, Київською, Севастопольською міськими, районними, районними у містах Києві та Севастополі державними адміністраціями щодо державної реєстрації прав на державне та/або комунальне майно, їх обтяжень.

Державний реєстратор не має права приймати рішення про державну реєстрацію прав на своє ім`я, на ім`я свого чоловіка (дружини), його (її) та своїх родичів (батьків, дітей, онуків, діда, баби, братів, сестер), суб`єкта господарювання, засновником (учасником) якого він є. У такому разі державна реєстрація прав проводиться іншим державним реєстратором.

Інших обмежень щодо здійснення державним реєстратором реєстраційних дій законом не передбачено. У зв`язку із цим, суд приходить до висновку, що в діях державного реєстратора не вбачається порушення вимог законодавства при здійсненні реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем.

З урахуванням наведеного, беручи до уваги, підписаний сторонами іпотечний договір, у якому передбачено і можливість позасудового врегулювання спору, шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку, а також те, що іпотекодержателем АТ «Альфа-Банк» для державної реєстрації права власності на предмет іпотеки державному реєстратору було подано всі необхідні документи, у тому числі й досудову вимогу, надіслану позивачу, з наданням 30-денного строку для її виконання, суд приходить до висновку, про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 за зустрічним позовом щодо визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора Тячівської міської ради Закарпатської області Лазар Діани Василівни від 31 серпня 2020 року про державну реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , за АТ «Альфа-Банк».

Також не підлягає задоволенню позовна вимога за зустрічним позовом про виключення з державного реєстру прав на нерухоме майно запису про право власності, яка є похідною від вимоги про визнання незаконною та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності.

Суд звертає увагу, що згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону №1952-IV викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону №1952-IV відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, в розумінні положень наведеної норми у чинній редакції, на відміну від положень частини другої статті 26 Закону № 1952-IV у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Водночас у пункті 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до набрання чинності цим Законом.

За змістом цієї норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16 січня 2020 року цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі № 1952-IV.

Вказані правові висновки наведені в постановах Верховного Суду від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 23 червня 2020 року у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19, від 14 липня 2020 року у справі № 910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 278/3367/19-ц, від 09.06.2021 року у справі №750/10129/18.

Таким чином, позовні вимоги про виключення з Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна записів про державну реєстрацію не є ефективним способом захисту прав та інтересів позивача, оскільки судове рішення про задоволення таких вимог не слугує підставою, відповідно до вимог статті 26 Законі України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», для проведення державної реєстрації набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Крім цього, частиною 1 ст. 26 статті 26 Закону № 1952-IV встановлено заборону скасовувати або вилучати відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав.

Щодо заявлених позовних вимог до державного реєстратора відділу державної реєстрації Тячівської міської ради Закарпатської області Лазар Діани Василівни суд приходить до наступного висновку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що «пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі №823/2042/16 (провадження № 11-377апп18) зроблено висновок, що «спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано».

У даній справі, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судом обставини справи свідчать, що спір виник між ОСОБА_2 та Акціонерним товариством «Альфа-Банк», за яким державним реєстратором зареєстровано право власності на іпотечне майно. Оскільки державний реєстратор Тячівської міської ради Закарпатської області Лазар Діана Василівна є неналежним відповідачем в даній справі, в задоволенні позовних вимог, пред`явлених до державного реєстратора, слід відмовити, з цієї підстави.

Щодо вимог за позовною заявою про виселення слід зазначити

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно положень статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Частиною першою статті 3 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden) будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинно здійснюватися «згідно із законом», воно повинно мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу, мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності як дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 07 липня 2011 року у справі «Сєрков проти України» (Serkov v. Ukraine), яке набуло статусу остаточного 07 жовтня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом уведення в дію «законів».

Законність виселення, яке по факту є втручанням у право на житло та право на повагу до приватного життя у розумінні статті 8 Конвенції, має бути оцінено на предмет пропорційності такого втручання.

Права членів сім`ї власника житла також підлягають захисту, і позбавлення права на житло не лише має ґрунтуватися на вимогах закону, а й таке втручання повинно бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та не покладати надмірний тягар на відповідача.

Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (частина четверта статті 9 ЖК Української РСР).

Згідно статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частинами першою та другою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто непорушність права власності проявляється у тому, що правомірним буде визнане лише таке позбавлення права власності або обмеження у його здійсненні, яке відбувається у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Положеннями статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Особи, які проживають у зазначених приміщеннях на умовах договору найму (оренди), не підлягають виселенню, якщо: договір найму (оренди) був укладений до моменту укладення іпотечного договору і про наявність такого договору було доведено до відома іпотекодержателя або такий договір був зареєстрований у встановленому законом порядку; договір найму (оренди) був укладений після укладення іпотечного договору за згодою іпотекодержателя.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, в частині першій якої передбачені підстави виселення.

Так, згідно ч.1 ст.109 Житлового кодексу Української РСР виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду (ч.2 ст.109 ЖК Української РСР).

Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду (ч.3 ст.109 ЖК Української РСР).

Виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до статті 132-2 цього Кодексу. Відсутність жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання або відмова у їх наданні з підстав, встановлених статтею 132-2 цього Кодексу, не тягне припинення виселення громадянина з жилого приміщення, яке є предметом іпотеки, у порядку, встановленому частиною третьою цієї статті (ч.4 ст.109 ЖК Української РСР).

В усталеній практиці Верховного Суду України при розгляді вказаної категорії справ, у тому числі й у постановах від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, роз`яснено порядок застосування статті 40 Закону № 898-IVта статті 109 ЖК УРСР. Зазначено, що частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Зроблено висновок про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону № 898-IV, так і норма статті 109 ЖК УРСР.

Вказаний правовий висновок викладено і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18).

За змістом цих норм, у випадку, якщо іпотечне житло було придбане за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, особи, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, можуть бути виселені без надання іншого постійного житла.

Зазначений правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 139/839/19 (провадження № 61-10191св20).

Таким чином, визначальним при вирішенні питання про те, чи є підстави для виселення осіб, які проживають у жилому приміщенні, яке було передано в іпотеку з метою забезпечення виконання зобов`язань за валютним кредитом, є встановлення за які кошти придбано іпотечне майно. Якщо іпотечне майно, придбано за особисті кошти позичальника, а не за рахунок кредиту, то виселення таких громадян можливе лише з одночасним наданням іншого постійного житла.

Подібні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду від 31.08.2021 року №715/2262/17; у постанові Верховного Суду від 12.08.2021 року №638/4150/18.

Як слідує з матеріалів справи предмет іпотеки - квартира, загальною площею 51,2 кв.м. житловою площею 29,0 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 , виданого виконавчим комітетом Ужгородської міської ради 24.11.2003 року. Таким чином, вказана квартира, з якої позивач за первісним позовом просить виселити відповідачів була придбана ОСОБА_2 до укладення кредитного договору не за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного нерухомого майна, тому до спірних правовідносин слід застосовувати положення статті 109 ЖК УРСР у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, щодо заборони виселення без надання іншого жилого приміщення.

Зазначення іншого постійного жилого приміщення, яке відповідно до вимог закону має бути надане особам одночасно з їхнім виселенням, є обов`язком позивача.

Посилання позивача на те, що квартира, яка є предметом розгляду не єдине житло відповідача ОСОБА_2 , не впливають на висновки суду, оскільки саме позивач повинен довести наявність умов, за яких закон передбачає можливість виселення осіб із іпотечного майна, зазначивши інше постійне жиле приміщення, яке відповідно до вимог статті 109 ЖК Української РСР має бути надане відповідачам, а не факт наявності у них іншого житла чи житла їх родичів.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 28 лютого 2020 року у справі № 320/10637/14-ц (провадження № 61-670св19), від 09 квітня 2021 року у справі № 520/7676/18 (провадження № 61-18842св20), у постанові Верховного Суду від 02.08.2021 року №447/1237/18.

Так, іпотекодержатель та новий власник спірного житлового приміщення АТ «Альфа-Банк», мав об`єктивну можливість знати про наявність прав відповідачів на користування спірною квартирою і при набутті права власності мав усвідомлювати, що відповідачі мають зареєстроване місце проживання у квартирі.

Тягар доведення зазначених обставин покладається на позивача, оскільки частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

За таких обставин та з підстав, передбачених вказаними вище нормами матеріального права, враховуючи, що кредит, повернення якого забезпечувалося переданою в іпотеку квартирою, був наданий ОСОБА_2 в іноземній валюті, іпотечне майно, придбане не за рахунок кредиту, який забезпечено іпотекою цього житла, оскільки позивачем належними і допустимими доказами не доведено дотримання вимог статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК Української РСР, щодо надання іншого постійного жилого приміщення, оцінивши баланс інтересів сторін та взявши до уваги те, що виселення відповідача можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві, суд приходить до висновку, що в задоволенні первісного позову слід відмовити.

Інша частина позовних вимог за первісним позовом, а саме зобов`язання відповідачів звільнити квартиру від особистих речей, також задоволенню не підлягає, оскільки є похідною від вимоги про виселення відповідачів та її задоволення без основних вимог не є ефективним способом захисту цивільного права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки в задоволенні позовних вимог за первісним та зустрічним позовом відмовлено, відтак судові витрати покладаються на позивачів.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.12, 13, 81, 133, 137, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, ЦПК України, ст. 41, 47 Конституції України, ст. ст. 33, 35, 36, 37, 40 Закону України «Про іпотеку», ст. ст. 317, 319, 321, 383, 391 ЦК України, ст. ст. 9, 109 ЖК Української РСР, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа: Орган опіки та піклування Ужгородської міської ради про виселення та зобов`язати вчинити дії, - відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», державного реєстратора відділу державної реєстрації Тячівської міської ради Закарпатської області Лазар Діани Василівни про скасування реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, - відмовити.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Закарпатського апеляційного суду через Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач (відповідач за зустрічним позовом): Акціонерне товариство «Альфа-Банк», код ЄДРПОУ 23494714, місцезнаходження: 03150, м.Київ, вул.Велика Васильківська, 100.

Відповідач (позивач за зустрічним позовом): ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач за зустрічним позовом: ОСОБА_7 , державний реєстратор відділу державної реєстрації Тячівської міської ради, адреса: Закарпатська обл., м.Тячів, вул.Шевченка, 2.

Третя особа: Орган опіки та піклування Ужгородської міської ради, код ЄДРПОУ 04053699, місцезнаходження: 88000, м.Ужгород, пл.Поштова, 3.

Повне рішення суду складено - 15 вересня 2021 року.

Суддя Ужгородського міськрайонного

суду Закарпатської області Н.Б. Шумило