Ухвала суду № 99534239, 10.09.2021, Центральний районний суд м. Миколаєва

Справа № 490/6903/21

н\п 2/490/4109/2021

Центральний районний суд м. Миколаєва

УХВАЛА

про направлення позовної заяви за підсудністю

10 вересня 2021 року м. Миколаїв

Суддя Центрального районного суду міста Миколаєва Саламатін О.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Перший Український міжнародний банк" про захист прав споживачів, стягнення безпідставно отриманих коштів за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

02 вересня 2021 року представниця позивачки ОСОБА_1 - адвокат Мотельчук Ю.І., звернулася до Центрального районного суду міста Миколаєва з позовом до Акціонерного товариства "Перший Український міжнародний банк" про захист прав споживачів, стягнення безпідставно отриманих коштів за кредитним договором.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.09.2021 року головуючим суддею по даній справі визначено суддю Гуденко О.А.

На підставі розпорядження в.о. керівника апарату Центрального районного суду м. Миколаєва Баландіної В.Є від 09.09.2021 року проведено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.09.2021 року головуючим суддею по даній справі визначено суддю Саламатіна О.В.

10.09.2021 року матеріали справи передано судді Саламатіну О.В.

У позовній заяві зазначено, що при обранні територіальної підсудності для звернення до суду за захистом порушених прав, позов подається відповідно до положень ст. 28 ЦПК України, згідно якої позови про захист прав споживачів можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.

При цьому, суд зазначає, що згідно із ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов`язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо: 1) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції; 2) при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення; 3) при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору; 4) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач; 5) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію; 6) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою; 7) ціну продукції визначено неналежним чином; 8) документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу.

Пунктом 22 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що споживач це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Із п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12.04.1996 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» вбачається, що позовна заява про захист прав споживача повинна містити відомості: про те, яке право споживача порушено; коли і в чому це виявилося; про способи захисту, які належить вжити суду; про розмір сум, щодо яких заявлено вимоги, з відповідними розрахунками і обґрунтуванням; про докази, що підтверджують позов. До заяви повинні бути додані необхідні документи - залежно від заявлених вимог (наприклад, договір, квитанція-замовлення, квитанція-зобов`язання, транспортна чи інша накладна, чек, касовий ордер).

Представницею позивачки не обґрунтовані позовні вимоги у відповідності до норм Закону України «Про захист прав споживачів», шляхом визначення, яке право споживача порушено у відповідності до ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», таким чином навівши підтвердження того, що між сторонами існують правовідносини, які регулюються Законом України «Про захист прав споживачів». Застосування ЗУ «Про захист прав споживачів» до даних правовідносин, можливе лише в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови, процедури виконання договору, та інше, тобто ті які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають інші правовідносини, які регулюються відповідними Законами (Цивільний кодекс України, ЗУ «Про банки та банківську діяльність», ЗУ «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»), що в свою чергу підтверджено і представницею позивачки, в тому числі і посиланням на відповідні норми матеріального права, а саме статтю 1212 ЦК України, та статтю 47 Закону України "Про виконавче провадження".

Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини, які виникають між споживачами і виробниками, виконавцями, продавцями під час продажу товарів (виконанні робіт, наданні послуг), встановлює права споживачів на придбання товарів (робіт, послуг) належної якості та безпечних для життя і здоров`я, а також визначає механізм захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. У вказаному законі прописана процедура укладання договору, яка включає питання щодо надання інформації споживачеві один про одного та щодо умов договору: про надання послуг з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах, винагороди товариства, порядок розподілу товару, тощо. А у разі ненадання зазначеної інформації суб`єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону. Тобто, права особи як споживача охоплюються і мають місце на стадії придбання, замовлення, використання або реалізації наміру придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, а коли така продукція вже придбана, замовлена або використовується, то діють правила і норми відповідних договірних правовідносин. Жодна з перелічених у ст. 4 Закону України «Про захист прав споживача» підстав, які дають право особі захистити порушене право споживача, не пов`язані з предметом пред`явленого позову до суду. Велика Палата Верховного Суду України у своїй постанові від 07.04.2020 року по справі 743/534/16-ц визначила, що за пунктом 22 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» у значенні цього Закону споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Відтак, на правовідносини між позивачем та відповідачем щодо повернення безпідставно набутих коштів не поширюються норми Закону України «Про захист прав споживачів».

Параграфом 3 глави 2 ЦПК України визначено територіальну юрисдикцію (підсудність) та регламентовано правила подання позову до суду у відповідності до підсудності.

Виходячи з поняття підсудність у цивільному судочинстві як розмежування компетенції між окремими ланками судової системи та між судами однієї ланки щодо розгляду цивільних справ, підсудністю фактично є визначення в системі судів компетентного суду стосовно вирішення певної цивільної справи. Цивільно-процесуальний кодекс виділяє декілька видів територіальної підсудності: загальна (залежно від місця проживання фізичної особи чи місцезнаходження юридичної особи), альтернативна (за вибором позивача), виключна (залежно від характеру спірного правовідношення), за зв`язком справ.

Згідно 27 ЦПК України позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Статтею 28 ЦПК України передбачено альтернативну підсудність (за вибором позивача). Зі змісту заявлених вимог та суб`єктного складу сторін вбачається, що предметом позову є стягнення на користь позивачки з відповідача безпідставно отриманих коштів. Позивачем виступає фізична особа, відповідачем зазначено банк - юридичну особу.

Позов поданий до Центрального районного суду міста Миколаєва за зареєстрованим місцем проживання позивачки ОСОБА_1 .

При цьому, місцезнаходження відповідача, згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - 04070, м. Київ, вул. Андріївська, 4.

Відповідно до п. 38 постанови № 3 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» територіальна підсудність справи за участю філії або представництва юридичної особи визначається відповідно до вимог частини сьомої статті 110 ЦПК також за їх місцезнаходженням, якщо їм надано право здійснювати повноваження сторони від імені юридичної особи (стаття 95 ЦК). Відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців (стаття 16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців»). Оскільки філія або представництво юридичної особи діють у межах наданих їм повноважень, то пред`явлення позову за їх місцезнаходженням можливе лише тоді, коли спір випливає саме з їх діяльності. У разі відсутності у філії або представництва юридичної особи відповідних повноважень та/або коли спір не пов`язаний з їх діяльністю, позовна заява повертається позивачеві для подання до належного суду (стаття 115 ЦПК) або якщо провадження у справі відкрито передається судом до належного суду (стаття 116 ЦПК). Отже, єдиною можливістю не порушення підсудності є відповідність умовам передбаченим ст. 27 ЦПК України.

Крім того, суд зазначає, що представницею позивачки не надано копію договору №100876220101 від 19.09.2017 року укладеного між позивачкою та відповідачем, що позбавило суд можливості встановити наявність підстав передбачених частиною сьомою статті 28 ЦПК України, якою встановлено, що позови, що виникають із діяльності філії або представництва юридичної особи, а також відокремленого підрозділу органу державної влади без статусу юридичної особи, можуть пред`являтися також за їх місцезнаходженням.

Таким чином у позивачки відсутні процесуальні підстави для подання даного позову за зареєстрованим місцем свого проживання чи перебування або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.

З урахуванням зазначеного та враховуючи спірні правовідносини, які виникли між сторонами, вважаю, що відсутні передбачені законом підстави для розгляду зазначеної справи цим судом.

Статтею 31 ЦПК України передбачено, що суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо: справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду. Передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п`яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п`яти днів після залишення її без задоволення.

Враховуючи наведене, вказана справа не підсудна Центральному районному суду м. Миколаєва та підлягає переданню за належною територіальною підсудністю до Подільського районного суду міста Києва.

Керуючись ст. ст. 27, 31, 353 ЦПК України, суддя,-

ПОСТАНОВИВ:

Цивільну справу №490/6903/21 за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Акціонерного товариства "Перший Український міжнародний банк" (04070, м. Київ, вул. Андріївська, 4, код ЄДРПОУ 14282829) про захист прав споживачів, стягнення безпідставно отриманих коштів за кредитним договором - передати за підсудністю до Подільського районного суду м. Києва.

Ухвала набирає законної сили в порядку встановленому статтею 261 ЦПК України.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду або через Центральний районний суд м. Миколаєва шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Передачу справи здійснити не пізніше п`яти днів після закінчення строку на оскарження цієї ухвали, а в разі подання скарги - не пізніше п`яти днів після залишення скарги без задоволення.

Суддя: О.В. Саламатін