Рішення № 99514393, 06.09.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2021 року Справа № 640/25919/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

20.10.2020р. (згідно відомостей Укрпошта Стандарт) ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Відповідача-1: Державної служби України з надзвичайних ситуацій, до Відповідача-2: Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області та, з урахуванням позовної заяви в уточненій редакції від 06.05.2021р., просить:

- визнати протиправною бездіяльність Відповідача-1 в частині не забезпечення форменим одягом і відповідними знаками розрізнення під час проходження служби цивільного захисту позивача, відповідно до Норм забезпечення форменим одягом осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 14.02.2018р. №81;

- визнати протиправною бездіяльність Відповідача-2 в частині не забезпечення форменим одягом і відповідними знаками розрізнення під час проходження служби цивільного захисту позивача, відповідно до Норм забезпечення форменим одягом осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 14.02.2018р. №81;

- стягнути з Державної служби України з надзвичайних ситуацій на користь позивача 200000,00 грн. в якості відшкодування завданої моральної (немайнової) шкоди.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.10.2020р. дану позовну заяву передано на розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Справа №640/25919/20 надійшла до Дніпропетровського окружного адміністративного суду 16.02.2020р. та згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями передано на розгляд судді Конєвій С.О.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він проходив службу цивільного захисту та з 24.04.2020р. його було звільнено зі служби у запас з виключенням зі списків особового складу кадрів Державної служби України з надзвичайних ситуацій та знято з усіх видів забезпечення, при цьому, під час проходження служби не було забезпечено його потреб в обмундируванні та інших речах всупереч ст.111 Кодексу цивільного захисту України. Як зазначає позивач, у серпні 2020 року він звертався до ГУ ДСНС, у якому просив компенсувати йому кошти за неотриманий формений одяг. Листом №К-259/01-26 від 17.08.2020р. Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області повідомило позивача, зокрема, про те, що в період проходження ним служби в підрозділах ДСНС України позивачеві видавалось майно відповідно до Постанови КМУ від 14.02.2018р. №81 в межах плану фінансування та законодавством не встановлено порядку нарахування грошової компенсації за недоотриманий формений одяг. Позивач вважає таку бездіяльність протиправною, та такою, що порушує конституційні права позивача на соціальний захист, оскільки відсутність належного фінансового забезпечення відповідачів не може впливати на наявність або відсутність у позивача права на належне речове забезпечення. Окрім того, позивач зазначає, що внаслідок оскаржуваної бездіяльності з боку відповідачів, були порушені права позивача, передбачені ст.3, ч.5 ст.17, ст.21 Конституції України, чим йому були заподіянні психологічні, моральні та душевні страждання, а також і спричинена моральна (немайнова) шкода в сумі 200000 грн. В обґрунтування своєї правової позиції позивач посилається на рішення Європейського Суду з прав людини та постанови Верховного Суду.

Ухвалою суду від 11.05.2021р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов`язано відповідачів-1,2, зокрема, надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.52).

Ухвалою суду від 08.07.2021р. були задоволені клопотання Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області та Державної служби України з надзвичайних ситуацій про заміну неналежної сторони по цій справі, замінено первісних відповідачів з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області та Державної служби України з надзвичайних ситуацій на належного відповідача - Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області та зобов`язано останнього, зокрема, надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.158).

23.07.2021р. засобами поштового зв`язку, на виконання вимог вищевказаної ухвали суду від 08.07.2021р., від відповідача (Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області) на адресу суду надійшов письмовий відзив на позов, у якому останній просив у позові позивачеві відмовити повністю посилаючись на те, що в період проходження позивачем служби в підрозділах ДСНС України формений одяг видавався відповідно до Постанови КМУ від 14.02.2018р. №81 в межах плану фінансування. Також, відповідач вказує на те, що позивачем не надано суду доказів заподіяння йому душевних страждань, зокрема, доказів погіршення здоров`я або настання інших витрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, а також і не обґрунтовано розмір моральної шкоди в сумі 200000,00 грн. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач посилається на численні постанови Верховного Суду (а.с.163-170).

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи викладене, дана справа вирішується 06.09.2021р., тобто у межах строку визначеного ст.ст. 48, 258 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі розгляду адміністративної справи за відсутності учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.

ОСОБА_1 з червня 2013 року по квітень 2020 року проходив службу цивільного захисту в Аварійно-рятувальному загоні спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області на посаді водія-сапера відділення піротехнічних робіт, що підтверджується копіями витягу з наказу №125 від 15.04.2020р., біографічної довідки та послужного списку (а.с.11,101-104).

Згідно копії витягу з наказу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області №125 від 15.04.2020р. старшого прапорщика служби цивільного захисту ОСОБА_1 було звільнено зі служби, виключено зі списків особового складу кадрів Державної служби України з надзвичайних ситуацій та знято з усіх видів забезпечення з 24.04.2021р., що підтверджується копією відповідного витягу з наказу, наявною у справі (а.с.11).

На звернення позивача, листом №К-259/01-26 від 17.08.2020р. Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області повідомило позивача, зокрема, про те, що в період проходження ним служби в підрозділах ДСНС України позивачеві видавалось майно відповідно до Постанови КМУ від 14.02.2018р. №81 в межах плану фінансування та законодавством не встановлено порядку нарахування грошової компенсації за недоотриманий формений одяг, що підтверджується змістом копії відповідного листа (а.с.12).

Вказаний спір виник у зв`язку із незгодою позивача з бездіяльністю відповідача в частині не забезпечення форменим одягом і відповідними знаками розрізнення під час проходження служби цивільного захисту позивача, відповідно до Норм забезпечення форменим одягом осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 14.02.2018р. №81, у зв`язку з чим позивач просить відновити його права шляхом визнання такої бездіяльності відповідача протиправною та стягнення з Державної служби України з надзвичайних ситуацій на користь позивача 200000,00 грн. в якості відшкодування завданої моральної (немайнової) шкоди.

З аналізу вище встановлених обставин у цій справі, суд приходить до висновку, що, в даному випадку, підлягає розгляду судом саме бездіяльність відповідача щодо не виплати позивачеві у день звільнення зі служби цивільного захисту грошової компенсації за невикористане речове майно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби 24.04.2020р., виходячи з вимог ст.ст. 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.101 Кодексу цивільного захисту України визначено, що служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період.

Статтею 111 Кодексу цивільного захисту України передбачено, що особи рядового і начальницького складу служби цивільного захисту забезпечуються форменим одягом і відповідними знаками розрізнення за рахунок коштів Державного бюджету України, що виділяються центральному органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, іншому центральному органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сферах техногенної та пожежної безпеки.

Опис та зразки форменого одягу і відповідних знаків розрізнення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту та норми забезпечення форменим одягом затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Використання форменого одягу і знаків розрізнення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту сторонніми особами тягне за собою відповідальність відповідно до закону.

У державних аварійно-рятувальних службах форменим одягом забезпечуються основні працівники за рахунок коштів, передбачених на утримання таких державних аварійно-рятувальних служб, за нормами та зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України.

З аналізу вищенаведених норм вбачається, що особи, які проходять службу цивільного захисту у державних аварійно-рятувальних службах, під час проходження такої служби повинні забезпечуватись форменим одягом за рахунок коштів, передбачених на утримання таких державних аварійно-рятувальних служб, за нормами та зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України, при цьому, у разі не забезпечення форменим одягом, такі особи мають право на грошову компенсацію вартості за невикористане речове майно.

Разом з тим, як вбачається із матеріалів справи, відповідачем не було нараховано та виплачено (таких доказів відповідачем суду не надано) позивачеві компенсацію за невикористане речове майно.

Таким чином, проаналізувавши вищенаведені норми законодавства та встановлені обставини, суд приходить до висновку, що після звільнення позивача зі служби цивільного захисту він має право на грошову компенсацію вартості за невикористане речове майно, у зв`язку з чим бездіяльність відповідача щодо не виплати позивачеві у день звільнення зі служби грошової компенсації за невикористане речове майно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби 24.04.2020р. є протиправною.

Відповідна правова позиція також узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у його постанові від 23.08.2019р. у справі №2040/7697/18, яка є обов`язковою для застосування судом першої інстанції згідно до вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, відповідачем не було надано суду жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачеві грошової компенсації за невикористане речове майно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби 24.04.2020р., з урахуванням вищенаведених норм законодавства, обставин справи, встановлених судом та вищенаведених позицій Верховного Суду.

Окрім того, невиплата грошової компенсації за невикористане речове майно не може залежати від наявності або відсутності фінансових ресурсів бюджету.

Так, Європейський Суд з прав людини у справі "Кечко проти України" з цього приводу зазначив, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Таким чином, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Суд звертає увагу також на правову позицію Європейського Суду з прав людини, викладену у п. 23 справи "Сук проти України" від 10.03.2011 року, заява №10972/05, де зазначено, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачеві грошової компенсації за невикористане речове майно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби 24.04.2020р., суд приходить до висновку, що відповідач, вчинивши наведену бездіяльність, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, судом встановлено, що своєю бездіяльністю щодо не нарахування та не виплати позивачеві грошової компенсації за невикористане речове майно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби 24.04.2020р., відповідач порушив права та інтереси позивача, які підлягають судовому захисту шляхом визнання такої бездіяльності протиправною, виходячи з вимог ст.ст. 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Також і слід зобов`язати відповідача розглянути питання щодо наявності у позивача права на отримання грошової компенсації за невикористане речове майно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби 24.04.2020р. з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні, з урахуванням того, що судом встановлено протиправність бездіяльності відповідача щодо не нарахування і не виплати позивачеві такої грошової компенсації та належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст.ст.9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.

Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі “Чуйкіна проти України” констатував: “ 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює “право на суд”, в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі “Голдер проти Сполученого Королівства” (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції – гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати “вирішення” спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі – провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.

Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що зобов`язання відповідача розглянути питання щодо наявності у позивача права на отримання грошової компенсації за невикористане речове майно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби 24.04.2020р., з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні, є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Разом з тим, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача про стягнення з Державної служби України з надзвичайних ситуацій на користь позивача 200000,00 грн. в якості відшкодування завданої моральної (немайнової) шкоди, яка спричинена порушенням відповідачем прав позивача, передбачених ст.3, ч.5 ст.17, ст.21 Конституції України, чим йому були заподіянні психологічні, моральні та душевні страждання, а також і спричинена моральна (немайнова) шкода в сумі 200000 грн., виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.23 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч.3 ст.23 Цивільного кодексу України).

Також і відповідно до п.3 Постанови Пленум Верховного Суду України від 31.03.1995р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами та доповненнями) визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психологічних тощо) яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Як встановлено зі змісту даного позову, позивач в обґрунтування стягнення компенсації за моральну шкоду посилається на те, що моральна шкода спричинена порушенням відповідачем прав позивача, передбачених ст.3, ч.5 ст.17, ст.21 Конституції України, чим йому були заподіянні психологічні, моральні та душевні страждання, а також і спричинена моральна (немайнова) шкода в сумі 200000 грн., однак, на підтвердження того, що такої моральної шкоди у наведеній сумі позивач зазнав саме внаслідок бездіяльності відповідача, позивачем жодних доказів суду надано не було.

Окрім того, позивачем не було наведено і мотивів та розрахунку, з яких він виходив при визначенні моральної шкоди у розмірі 200000 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено належними доказами спричинення саме відповідачем моральної шкоди за наведеними вище критеріями її оцінки та не наведено обставин, які б свідчили про наявність причинного зв`язку між бездіяльністю відповідача та спричиненням моральної шкоди позивачеві у розмірі 200000 грн., а тому позовні вимоги позивача в частині стягнення з Державної служби України з надзвичайних ситуацій на користь позивача 200000,00 грн. в якості відшкодування завданої моральної (немайнової) шкоди задоволенню не підлягають.

У зв`язку з викладеним, у адміністративного суду відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог позивача у вказаній частині.

За викладених обставин, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень – Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області на користь позивача судові витрати позивача по сплаті судового збору понесені позивачем згідно квитанції №0.0.2041100453.1 від 06.03.2021р. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 454 грн. 00 коп., виходячи із розрахунку: 908,00 грн./2 (а.с.29,46).

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористане речове майно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби 24.04.2020р.

Зобов`язати Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області (52070, Дніпропетровська обл., Дніпровський район, сільрада Новоолександрівська, комплекс будівель та споруд №42-М. буд. 42-М; код ЄДРПОУ 35165938) розглянути питання щодо наявності у ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) права на отримання грошової компенсації за невикористане речове майно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби 24.04.2020р.

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області (52070, Дніпропетровська обл., Дніпровський район, сільрада Новоолександрівська, комплекс будівель та споруд №42-М. буд. 42-М; код ЄДРПОУ 35165938) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) – судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 454 грн. 00 коп. (чотириста п`ятдесят чотири грн. 00 коп.).

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України та у порядку, встановленому п.п.15.1 п.15 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва