Ухвала суду № 99490415, 31.08.2021, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/7501/17

Провадження № 2-др/204/18/21

КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2021 року Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська в складі:

головуючої судді Токар Н.В.,

за участю секретаря Заворотнього К.Я.,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у судовому засіданні в залі суду у м.Дніпро заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Верба Віталія Миколайовича, Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», третя особа - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про скасування рішення та реєстраційної дії, -

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Верби В.М., Публічного акціонерного товариства комерційного банка «ПриватБанк», третя особа – Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про скасування рішення та реєстраційної дії, посилаючись на те, що 01 грудня 2016 року здійснена державна реєстрація набуття ПАТ «КБ «ПриватБанк» речових прав на належний йому на праві власності житловий будинок по АДРЕСА_1 . Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 3275227 (реєстрація речових прав за ПАТ КБ «ПриватБанк», код ЄДРПОУ 14360570, на об`єкт нерухомого майна, реєстраційний номер 1107473112101, адреса: АДРЕСА_1 ) прийнято 01 грудня 2016 року приватним нотаріусом ДМНО Вербою В.М. Позивач зазначав, що рішення про вчинення реєстраційної дії та сама реєстраційна дія, що полягала у здійсненні державної реєстрації переходу до ПАТ КБ «ПриватБанк» речових прав на об`єкт нерухомого майна, вчинена всупереч положень чинного законодавства України, якими визначено підстави та порядок здійснення державної реєстрації переходу прав власності на об`єкти нерухомого майна. Рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 23 жовтня 2019 року (з урахуванням ухвали про виправлення описки цього суду від 28 вересня 2020 року) позов ОСОБА_1 задоволено частково: скасовано рішення, індексний номер: 32752271, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень права власності на нерухоме майно, а саме: будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрованого державним реєстратором – приватним нотаріусом ДМНО Вербою В.М.; скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис 1107473112101 про державну реєстрацію права власності ПАТ КБ «ПриватБанк» на нерухоме майно, а саме: будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; стягнуто з приватного нотаріуса ДМНО Верби В.М., ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 640,00 грн., з кожного. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 23.07.2020 року апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції – без змін. Постановою Верховного Суду від 17.05.2021 року касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення; рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду (в оскаржуваній частині вирішення питання про скасування рішення державного реєстратора – приватного нотаріуса та скасування запису про державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно) залишено без змін.

У серпні 2021 року до суду надійшла заява позивача ОСОБА_1 , в якій останній просив ухвалити додаткове рішення у справі, яким рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Верба Віталія Миколайовича (свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю №3527), індексний номер рішення 32752271 від 06.12.2016 та державну реєстрацію речових прав за Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», код ЄДРПОУ 14360570, номер запису про право власності 17847280, на об`єкт нерухомого майна - домоволодіння, розташоване за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1107473112101) - скасувати. Речові права на об`єкт нерухомого майна - домоволодіння, розташоване за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1107473112101), що зареєстровані за Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», код ЄДРПОУ 14360570, номер запису про право власності 17847280 - припинити. Речові права на об`єкт нерухомого майна - домоволодіння, розташоване за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1107473112101) визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

В обґрунтування поданої заяви, позивач вказав на те, що 16 січня 2020 р., після ухвалення місцевим судом рішення по даній справі і до набрання рішенням законної сили, набули чинності зміни у Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та положення статті 26 цього Закону були викладені в іншій редакції. Редакція ч.3 ст.26 Закону встановлює наступне: «... Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства». Фактично, то об`єктивно та всебічно розглянута справа, ухвалене судом обґрунтоване та законне рішення внаслідок динамічної зміни чинного законодавства з формальних причин не забезпечує ефективний захист порушених прав позивача, унеможливлює відновлення його порушених речових прав, нівелює гарантований Конституцією України, національним законодавством та ратифікованими державою Україна міжнародними правовими інституціями принцип верховенства права. З метою фактичного виконання судового рішення, в даній справі має бути ухвалено додаткове рішення, яке, не змінюючи по суті правові наслідки первісного рішення, має бути викладено у відповідності до змін законодавства в даних правовідносинах.

В судовому засіданні позивач заяву підтримав, просив її задовольнити.

Інші учасники, в судове засідання не з`явились, неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви, що відповідає положенням ст.270 ЦПК України.

Вислухавши позивача, вивчивши матеріали справи, ознайомившись із поданою заявою, суд вважає необхідним відмовити в прийнятті додаткового рішення з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.

Відповідно до ч. ч. 3-4 ст.270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Як вбачається з матеріалів справи, у листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому (з урахуванням уточнень) просив: – скасувати рішення державного реєстратора – приватного нотаріуса ДМНО Верби В.М., індексний номер 3275227, від 06 грудня 2016 року про державну реєстрацію прав за ПАТ КБ «ПриватБанк» на об`єкт нерухомого майна, реєстраційний номер 1107473112101, адреса: АДРЕСА_1 ; – зобов`язати Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно скасувати державну реєстрацію прав за ПАТ КБ «ПриватБанк» на вказаний об`єкт нерухомого майна, а також покласти на відповідачів судові витрати.

Рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 23 жовтня 2019 року (з урахуванням ухвали про виправлення описки цього суду від 28 вересня 2020 року) позов ОСОБА_1 задоволено частково: скасовано рішення, індексний номер: 32752271, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень права власності на нерухоме майно, а саме: будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрованого державним реєстратором – приватним нотаріусом ДМНО Вербою В.М.; скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис 1107473112101 про державну реєстрацію права власності ПАТ КБ «ПриватБанк» на нерухоме майно, а саме: будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; стягнуто з приватного нотаріуса ДМНО Верби В.М., ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 640,00 грн., з кожного.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що банк, у порушення вимог закону, зареєстрував за собою право власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , та вказана квартира вибула із власності позивача ОСОБА_1 поза його волею.

Рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову мотивовано тим, що перехід права власності на предмет іпотеки відбувся з порушенням вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також всупереч умовам укладеного між сторонами договору іпотеки від 02 квітня 2008 року та статей 35–37 Закону України «Про іпотеку», оскільки позивачу не було направлено вимогу про усунення порушень та повідомлення про реалізацією іпотекодержателем свого права звернення на предмет іпотеки.

Вимога позивача про зобов`язання Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради внести відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на думку суду першої інстанції, задоволенню не підлягала, оскільки приписами Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не передбачено зобов`язань на вчинення певних дій.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 липня 2020 року апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції – без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що право власності на спірне майно ПАТ КБ «ПриватБанк» набуто всупереч установленій законом процедурі без будь-якого повідомлення про це його власника майна ОСОБА_1 , враховуючи відсутність в порушення вимог статті 81 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) належних та допустимих доказів з боку відповідачів на спростування зазначеного.

Постановою Верховного Суду від 17.05.2021 року касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення. Рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду (в оскаржуваній частині вирішення питання про скасування рішення державного реєстратора – приватного нотаріуса та скасування запису про державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно) залишено без змін.

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом, внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції чинній до набрання законної сили Закону України від 15.12.2019 №340-ІХ), у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього закону, до державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України № 1952 викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України № 1952 (в редакції, чинній з 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Зміст зазначеної правової норми переконливо свідчить про те, що, на відміну від частини 2 статті 26 Закону України № 1952 у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, чинна редакція встановлює такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи:

1) судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав;

2) судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав;

3) судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства лише за наявності таких прав.

Таким чином, з 16.01.2020 року законодавець вже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, а відтак застосування позивачем такого способу судового захисту, як скасування самого лише запису не може забезпечити і гарантувати позивачу відновлення порушеного права. В той же час, судом було скасовано рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, таким чином захистивши та відновивши порушене право позивача, відповідно до його вимог.

Крім того, суд враховує, що додатковим підтвердженням наведеного висновку є пункт 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", згідно з яким судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" до набрання чинності цим Законом.

Отже, за змістом цієї правової норми виконанню підлягають судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не входить судове рішення про скасування самого запису про проведену державну реєстрацію права.

З урахуванням того, що рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 23 жовтня 2019 року набрало законної сили 23.07.2020 року, тобто після 16.01.2020, суд не вбачає підстав вважати, що за таких обставин позивача буде позбавлено можливості ефективного захисту своїх порушених прав у спосіб, обраний позивачем та застосований місцевим судом у рішенні суду, а саме шляхом скасування рішення держреєстратора про проведену державну реєстрацію речових прав (права власності) на квартиру.

За таких обставин суд погоджується з доводами позивача про те, що у зв`язку із викладенням статті 26 Закону України №1952 у новій редакції згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", з 16.01.2020 року вже не визначає такого способу захисту порушених прав та інтересів позивача як скасування запису про проведену державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, отже, починаючи з 16.01.2020 цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною Законом України № 1952, в свою чергу, порушене право позивача було відновлено судом шляхом задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за Банком.

Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 03.09.2020 у справі № 914/1201/19, від 23.06.2020 у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19, від 14.07.2020 у справі № 910/8387/19, від 20.08.2020 у справі № 916/2464/19 та від 28.10.2020 у справі № 910/10963/19.

В свою чергу, суд зазначає, що відповідно до норм Конституції України, ЦПК України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів», місцевий суд позбавлений повноважень надавати оцінку судовому рішенню, яке ухвалене будь-яким іншим судом, в тому числі судом апеляційної інстанції, таке виключне право, відповідно до норм Глави 2 Розділу V ЦПК України надано Верховному Суду, в порядку здійснення касаційного провадження за відповідними касаційними скаргами осіб, права та обов`язки яких, вирішені таким судовим рішенням. Як вбачається з матеріалів справи, позивач не скористався своїм правом на оскарження постанови апеляційного суду, таким чином, погодившись з висновками, що у ньому наведені.

Слід зазначити, що процесуальний інститут додаткового рішення дозволяє виправляти помилки суду, спричинені недотриманням обов`язку, зокрема, про необхідність надання судом відповідей на всі заявлені позивачем вимоги.

За змістом частини першої статті 270 ЦПК України підставою для винесення додаткового рішення може бути неухвалення судом рішення щодо однієї з позовних вимог, якщо щодо решти вимог, заявлених у позові, рішення ухвалено. Додаткове рішення необхідне також у тих випадках, коли відповідь суду не відповідає обсягу поставленого питання або ж спосіб судового захисту викладений неповно.

Отже, додатковим судовим рішенням вирішуються окремі правові вимоги, котрі не вирішені основним рішенням, за умови, якщо з приводу позовних вимог досліджувались докази. Разом з тим, додаткове судове рішення не може змінювати суті основного рішення або містити висновки про права й обов`язки осіб, які не брали участі у справі. Додаткове судове рішення є невід`ємною складовою основного судового рішення.

Водночас додаткове рішення може бути ухвалене на підставі лише тих доказів, які досліджувалися під час судового розгляду справи і лише за тими обставинами, які були предметом встановлення та оцінки судом.

Додаткове рішення не може виходити за межі спірних правовідносин, встановлювати нові юридичні факти та вирішувати питання, які не входили до предмету спору.

В переліку позовних вимог заявлених позивачем до відповідачів та які були предметом розгляду судів трьох інстанцій - відсутні вимоги про припинення речових прав на нерухоме майно за АТ КБ «ПриватБанк» та визнання речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 .

Крім того, оскільки на час ухвалення рішення суду від 23 жовтня 2019 року, згадана редакція Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» була застосована судом відповідно до принципу дії законів у часі, суд не може вирішувати вимоги заявлені позивачем, шляхом ухвалення додаткового рішення, на підставі нової редакції закону, яка не існувала на час ухвалення основного рішення суду.

В іншому випадку, судом порушуватиметься принцип правової визначеності, який зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, має характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність і передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів (див. постанову Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 917/1503/17). Принцип правової визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. Дія вказаного принципу проявляється не лише у чіткості та зрозумілості закону, скільки в процесі його правозастосування (див. постанову Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі № 813/2646/18). Принцип правової визначеності має застосовуватись не лише на етапі нормотворчої діяльності, а й під час безпосереднього застосування чинних норм права, що даватиме можливість особі в розумних межах передбачати наслідки своїх дій (див. постанови ВС від 13 лютого 2020 року у справі № 640/1007/19; 13 серпня 2020 року у справі № 200/959/19-а).

Із рішення місцевого суду від 23.10.2019 року вбачається, що суд частково задовольнив позов у частині скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за ПАТ КБ «ПриватБанк» та скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію права власності ПАТ КБ «ПриватБанк» на нерухоме майно, тоді як у задоволенні решти позовних вимог відмовив. Водночас, суд мотивував підстави відмови у задоволенні інших позовних вимог, тобто жодна із заявлених вимог не залишилася поза увагою суду.

Відтак, суд приходить до висновку, що у рішенні суду від 23.10.2019 року ухвалено рішення щодо всіх заявлених позовних вимог, з приводу яких досліджувалися докази у справі, вирішено питання про право і визначено спосіб виконання судового рішення – шляхом скасування рішення про державну реєстрацію права власності та запису права власності Банку на нерухоме майно позивача. Постановою Верховного Суду від 17.05.2021 року за наслідками касаційного перегляду судових рішень було встановлено, що в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції часткове задоволення позовних вимог у цілому свідчить про ефективний спосіб захисту порушених прав ОСОБА_1 .

Перелік підстав для ухвалення додаткового судового рішення, визначений статтею 270 ЦПК України, є вичерпним і доводи заявника не свідчать про існування жодної з них для можливості ухвалення судом додаткового судового рішення.

Окрім того, суд звертає увагу заявника на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Пункт 1 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначає, що державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Подібний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №911/3594/17, а також у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №925/1121/17, від 17.04.2019 у справі №916/675/15 та від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18.

Відповідно до частини другої статті 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній станом на дату проведення державної реєстрації) записи, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії.

Наведеною нормою законодавець врегулював правову ситуацію, коли відомості, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не відповідають наявним чинним та нескасованим правовстановлюючим документам, на підставі яких проведені реєстраційні дії та які мають пріоритет над записами, що містяться у Державному реєстрі.

Правові висновки щодо статусу відомостей в Державному реєстрі речових прав на нерухоме та необхідності застосування частини другої статті 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у вирішенні питань, пов`язаних з правом власності на майно, викладені в постановах Верховного Суду від 20.02.2018 у справі №917/553/17, від 03.04.2018 у справі №922/1645/18.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно ч.4 ст.33 Закону України «Про іпотеку», звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до ч.1-4 ст.37 вказаного Закону, іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя чи іпотечний договір, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, є документами, що підтверджують перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Право власності іпотекодержателя на предмет іпотеки виникає з моменту державної реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя чи відповідного застереження в іпотечному договорі. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Отже, виходячи з системного аналізу вказаних норм, порядок можливого переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іпотекодержателя врегульовується нормами спеціального Закону та умовами укладеного між сторонами Іпотечного договору.

В свою чергу, обставини дотримання відповідачем його умов (Іпотечного договору, укладеного між сторонами ), який був підставою реєстрації відповідачем права власності на спірне майно та підставою рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за Банком, були предметом дослідження суду в межах розгляду справи у якій судами було встановлено, що банком не дотримано положень укладеного між сторонами іпотечного договору та ст.35- 37 Закону України “Про іпотеку” під час реалізації процедури позасудового стягнення на предмет іпотеки.

Отже, судовим рішенням по поточній справі судом було з`ясовано обставини того, що відповідач, як іпотекодержатель, незаконно здійснив за собою реєстрацію права власності на спірне майно за цим правочином, оскільки не дотримався спеціальних норм Закону України «Про іпотеку» та умов Іпотечного договору, тобто у законному порядку не набув права власності на предмет іпотеки, законним власником якого залишається іпотекодавець, у зв`язку з чим, місцевим судом (висновки якого підтримали суди апеляційної та касаційної інстанції) і було скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за банком та скасовано запис про державну реєстрацію права власності банку на предмет іпотеки.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Отже, з урахуванням того, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має та як наслідок, лише визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності, які були спростовані під час розгляду справи, суд приходить до висновку про необґрунтованість вимог заяви ОСОБА_1 щодо неможливості виконання рішення суду та необхідності визнання судом припиненими речових прав Банку на нерухоме майно та визнання таких речових прав за позивачем, оскільки, ОСОБА_1 був та є законним власником спірного нерухомого майна, як іпотекодавець, в свою чергу, банк не мав правових підстав для набуття та перереєстрації права власності на зазначене нерухоме майно за умовами Іпотечного договору, що і було встановлено судами.

Як з`ясовано судами під час розгляду справи, права Банку на нерухоме майно не були визнані судом під час розгляду спору, більше того, рішення про державну реєстрацію та відповідний запис було скасовано, будь-яких інших правових підстав (правочинів, судових рішень, тощо), щодо припинення речових прав на спірну квартиру у позивача чи виникнення цих прав у Банку та як наслідок, наявності підстав для державної реєстрації таких прав, судом не встановлено.

Оскільки у Банку фактично відсутнє право власності (чи навіть окремі його складові – володіння чи користування) на зазначену нерухомість, відповідні вимоги заяви є безпідставними.

Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для ухвалення додаткового рішення, оскільки судом ухвалено рішення щодо всіх заявлених позовних вимог, з приводу яких досліджувалися докази у справі, вирішено питання про право і визначено спосіб виконання судового рішення, в свою чергу, перелік підстав для ухвалення додаткового судового рішення, визначений статтею 270 ЦПК України, є вичерпним і доводи заявника не свідчать про існування жодної з них для можливості ухвалення судом додаткового судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 247, 258-261, 270 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Верба Віталія Миколайовича, Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», третя особа - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про скасування рішення та реєстраційної дії - відмовити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Н.В. Токар