Рішення № 99477699, 08.09.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 вересня 2021 року м.Київ № 320/643/21

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги, стягнення моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області, у якому просить суд:

- визнати протиправними та скасувати прийняті Головним управлінням Державної податкової служби у Київській області податкову вимогу від 26.10.2020 №8254-13 та рішення про опис майна в податкову заставу від 03.11.2020;

- стягнути з Головного управління Державної податкової служби у Київській області завдану моральну шкоду у розмірі 100 000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за вимогою від 26.10.2020 №8254-13 відповідач вимагає від позивачки сплатити суму неіснуючого боргу у розмірі 1477 грн. 43 коп., а в подальшому прийняв рішення від 03.11.2020 про опис майна в податкову заставу. Проте, позивачка до 05.12.2020 не декларувала самостійно податкових зобов`язань на суму, вказану у вимозі та й не отримувала будь-яких повідомлень-рішень від відповідача, які могли стати підставою для винесення спірних вимоги та рішення. Також, позивачка стверджує, що їй була спричинена моральна шкода у розмірі 100 000 грн., виражена у нервуванні, негативних емоціях, стресі, емоційному напруженні, розчаруванні та незручності, що виникли внаслідок порушення відповідачем права на мирне володіння майном, визначене ст. 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Ухвалою суду від 25.01.2021 було відкрито спрощене позовне провадження без проведення судового засідання.

Відповідач, не погоджуючись з позовними вимогами, подав відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що податковий борг позивачки виник на підставі: податкового повідомлення-рішення №0208545-5405-1013 від 30.04.2020 на суму 569,61 грн.; податкового повідомлення-рішення №0208543-5405-1013 від 30.04.2020 на суму 1677,55 грн., які були направлені позивачці засобами поштового зв`язку, проте були повернуті із закінченням строку зберігання, та не були оскаржені позивачкою. з метою погашення податкового боргу, контролюючим органом було сформовано та направлено вимогу від 26.10.2020 №8254-13. У добровільному порядку ОСОБА_1 узгоджені податкові зобов`язання не сплатила, тому керуючись ст. 88 ПК України, посадовою особою ГУ ДПС у Київській області було прийнято рішення про опис майна в податкову заставу від 03.11.2020 №1995/10-36-13-07-25. Також, відповідач наполягає, що позивачка не довела факту завдання їй немайнових втрат, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які спричинили негативні зміни у житті позивача, та майнових втрат, що настали у зв`язку з неправомірною діяльністю відповідача.

Позивачка, не погоджуючись з позицією відповідача, надала відповідь на відзив, у якій зазначила, що згідно наданих відповідачем копій конвертів з податковими повідомленнями-рішеннями, останні були направлені за невірною адресою, тому відповідно позивачка їх не отримала. В силу того, що зазначені ППР не були вручені їй належним чином, вони не можуть бути узгодженими. Також, позивачка стверджує, що заподіяння моральної шкоди протиправними діями чи бездіяльністю державного органу презюмується, при цього відповідач умисно спотворює обставини справи та вводить суд в оману, чим продовжує позивачці спричиняти моральні страждання.

Крім того, відповідно до приписів постанови КМУ від 30.09.2020 №893 та наказу ДПС України від 30.09.2020р. №529 відбулось компетенційне правонаступництво між ГУ ДПС у Київській області (у якості правопопередника зі статусом юридичної особи публічного права ) та ГУ ДПС у Київській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС (у якості правонаступника зі статусом структурного підрозділу органу державної виконавчої влади - юридичної особи публічного права).

У розумінні п.п.41.1.1 ст.41 Податкового кодексу України ДПС України та ГУ ДПС у Київській області, утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС, є окремими податковими органами та окремими контролюючими органами як центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику та територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику.

До того ж у розумінні п.41.4 ст.41 Податкового кодексу України і ДПС України, і ГУ ДПС у Київській області, утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС є окремими органами стягнення.

Водночас із цим, за змістом положень п.п.7-9 ч.1 ст.4, ч.ч.1 і 3 ст.43, ч.1 ст.46 КАС України участь в адміністративній справі у якості сторони може брати або юридична особа публічного права (посадова чи службова особа цього суб`єкта права), або орган державної влади без статусу юридичної особи (посадова чи службова особа цього органу державної влади), або інший суб`єкт при здійсненні публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства.

Згідно з ч.1 ст.4 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" міністерства та інші центральні органи виконавчої влади є юридичними особами публічного права і відповідно до ч.1 ст.16 означеного закону утворюються для виконання окремих функцій з реалізації державної політики як служби, агентства, інспекції, комісії.

Оскільки за змістом наказу ДПС України від 30.09.2020 №529 у складі органу державної влади - ДПС України утворено 31 відокремлений структурний підрозділ, то слід вважати, що ці територіальні органи діють у судових процедурах від імені ДПС України як органу державної влади - юридичної особи публічного права і можуть бути наділені адміністративною процесуальною дієздатністю виключно за критерієм - інший суб`єкт при здійсненні публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства.

Втім, частиною 2 ст.21-1 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" визначено, що територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, є органами державної влади.

Таким чином, законодавець увів в дію юридичну конструкцію, у силу якого структурні відокремлені підрозділи органу державної виконавчої влади (а саме: центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику) є самостійними органами державної влади без статусу юридичної особи.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про необхідність заміни відповідача правонаступником - ГУ ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ - 44096798), утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС.

Розглянувши подані позивачкою документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивачка, ОСОБА_1 , код РНОКПП - НОМЕР_1 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорту серії НОМЕР_2 , виданим 15.12.2014 Шевченківським РВ УДМС України в Чернівецькій області. Місцем реєстрації позивачки є - АДРЕСА_1 (а.с.16-17).

Головним управлінням ДПС у Київській області 26.10.2020 було сформовано податкову вимогу форми "Ф" №8254-13, відповідно до якої, станом на 25.10.2020 сума податкового боргу ОСОБА_1 з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості, складає 1477,43 грн. (а.с. 11).

З матеріалів справи вбачається, що дана вимога була сформована на підставі податкових повідомлень-рішень від 30.04.2020 №0208545-5405-1013 на суму 569,61 грн. та №0208543-5405-1013 на суму 1677,55 грн. (а.с. 45, 46).

Проте, дані податкові повідомлення-рішення та спірна податкова вимога, були направлені відповідачем на невірну адресу позивачки, та повернулися відповідачеві без вручення з поміткою поштового відділення "за закінченням терміну зберігання" (а.с. 47).

В подальшому, 03.11.2020, на забезпечення сплати позивачкою податкового боргу Головним управлінням ДПС у Київський області було прийнято рішення №1995/10-36-13-07-25 про опис майна у податкову заставу (а.с. 12).

Вважаючи вказану податкову вимогу та рішення про опис майна у податкову заставу протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивачка звернулась з даним позовом до суду.

Водночас, з листа ГУ ДПС у Київській області від 31.03.2021 №1802/2/10-36-24-10 про надання інформації вбачається, що за наслідками проведення звірки з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за зверненням позивачки, було встановлено, що згідно реєстру речових прав на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки ІС "Податковий блок" за позивачкою обліковуються наступні об`єкти нерухомості:

- квартира загальною площею 87,3 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 ;

- нежитлове приміщення №178-13, загальною площею 40,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_3 .

В результаті проведеного аналізу нарахувань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на вищевказані об`єкти нерухомості за період 2016-2020 роки, виявлено, що у зв`язку з невірним кодом ДПІ об`єкта за адресою: АДРЕСА_2 , зазначеним в реєстрі платників податків на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а саме 1016 (Обухівський район) замість 1013 (Києво-Святошинський район), відбулися невірні нарахування. Тому, на підставі п.п. 266.7.3, п. 266.7.3 ст. 266 ПК України, скасовано (відкликано) податкові повідомлення-рішення, а саме: від 30.04.2020 №0208545-5405-1013 на суму 569,61 грн.; від 22.04.2019 №0115215-5406-1013 на суму 1016,38 грн. ; від 30.06.2017 б/н на суму 736,72 грн.

Також, позивачку повідомлено, що ГУ ДПС у Київській області були сформовані нові податкові повідомлення-рішення на сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2020 рік від 26.03.2021 №0855339-2410-1013 на суму 644,69 грн. та №0855337-2410-1013 на суму 1740,43 грн.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що грошове зобов`язання платника податків сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені ПКУ. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою (пункт 54.1 статті 54 Податкового кодексу України).

Суд звертає увагу, що якщо згідно з нормами зазначеної вище статті сума грошового зобов`язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов`язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому Податкового кодексу України (пункт 54.5 статті 54 Податкового кодексу України).

У разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу (абзац перший пункту 57.3 статті 57 Податкового кодексу України).

Статтею 265 ПК України встановлено, що податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

01 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким статтю 266 Податкового кодексу України щодо податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, викладено в новій редакції.

У відповідності до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України, платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.

Відповідно до положень підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України, базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

За змістом підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України, ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Згідно підпункту 16.1.4 пункту 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України, платники податків зобов`язані сплачувати податки та збори в строки та в розмірах, встановленим цим Кодексом та законами з питань митної справи, що повністю узгоджується з приписами статтею 19 Конституції України щодо обов`язку кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до підпункту 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Підпунктом 14.1.157 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов`язок платника податків сплатити суму грошового зобов`язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.

Згідно пп. 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

За приписами підпунктів 19-1.1.22, 19-1.34 п. 19-1 статті 19-1 ПК України, контролюючі органи виконують такі функції, крім особливостей, передбачених для державних податкових інспекцій статтею 19-3 цього Кодексу, зокрема здійснюють погашення податкового боргу, стягнення своєчасно ненарахованих та/або несплачених сум єдиного внеску та інших платежів; забезпечують визначення в установлених цим Кодексом, іншими законами України випадках сум податкових та грошових зобов`язань платників податків, застосування і своєчасне стягнення сум передбачених законом штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за порушення податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Відповідно до підпункту 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 ПК України, контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.

Підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов`язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.

Згідно пункту 58.1 статті 58 ПК України, контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення, якщо сума грошового зобов`язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян) або якщо за результатами перевірки контролюючим органом встановлено факт: невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації; завищення розміру задекларованого від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованої платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу; заниження або завищення суми податкових зобов`язань, заявленої у податковій декларації, або суми податкового кредиту, заявленої у податковій декларації з податку на додану вартість, крім випадків, коли зазначене заниження або завищення враховано при винесенні інших податкових повідомлень-рішень за результатами перевірки.

Пунктом 58.2 статті 58 ПК України визначено, що податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) за кожним окремим податком, збором та/або разом із штрафними санкціями, передбаченими цим Кодексом, а також за кожною штрафною (фінансовою) санкцією за порушення норм іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на такий контролюючий орган, та/або пенею за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Податкове повідомлення-рішення вважається належним чином врученим платнику податків (крім фізичних осіб), якщо його надіслано у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її представникові, надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення або у порядку, визначеному пунктом 42.4 статті 42 цього Кодексу. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг .

У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення (пункт 58.3 статті 58 ПК України).

Відповідно до пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Однак, як слідує із матеріалів справи, податкові повідомлення-рішення від 30.04.2020 №0208545-5405-1013 на суму 569,61 грн., №0208543-5405-1013 на суму 1677,55 грн. та податкова вимога форми "Ф" від 26.10.2020 №8254-13, були направлені Головним управлінням ДПС в Київській області на ім`я позивачки адресу: АДРЕСА_4 (а.с. 43, 45, 46, 47)

Водночас, як слідує з копії паспорту позивачки, її адресою реєстрації є - АДРЕСА_1 (а.с. 17).

У відповідності до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України, податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

З огляду на викладене, судом зроблений висновок, що податкові повідомлення-рішення від 30.04.2020 №0208545-5405-1013 на суму 569,61 грн., №0208543-5405-1013 на суму 1677,55 грн. та спірна податкова вимога форми "Ф" від 26.10.2020 №8254-13 були направлені за помилковою адресою.

Відтак, відповідачем не був дотриманий порядок формування та направлення податкових повідомлень-рішень та спірної податкової вимоги.

Суд зазначає, що стягненню підлягає тільки узгоджений податковий борг.

З аналізу податкових повідомлень-рішень, податкової вимоги та доказів наданих щодо направлення позивачці вищезазначених актів індивідуальної дії відповідачем не надано доказів того, що вони були направлені на належну податкову адресу платника податків (місце реєстрації позивачки), тому вважаються неузгодженими.

Крім того, підпунктом 266.7.3. п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) визначено, що платники податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, мають право звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу за своєю податковою адресою для проведення звірки даних щодо: об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності платника податку, розміру загальної площі об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності платника податку, права на користування пільгою із сплати податку, розміру ставки податку, нарахованої суми податку.

У разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів, зокрема, документів на право власності, контролюючий орган за податковою адресою платника податку проводить перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним).

Отже, у разі виявлення розбіжностей за результатами звірки даних, контролюючий орган проводить перерахунок суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, і надсилає (вручає) фізичній особі – платнику податків нове податкове повідомлення-рішення, попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним).

У разі звернення платника податку із заявою (клопотанням) до контролюючого органу у відповідності до вимог Закону № 393, такому платнику надається письмова відповідь про результати розгляду такої заяви (клопотання).

З матеріалів справи вбачається, що за наслідками проведеної звірки у березні 2021 року за клопотанням позивачки, відповідачем було скасовано (відкликано) податкові повідомлення-рішення від 30.04.2020 №0208545-5405-1013 на суму 569,61 грн.; від 22.04.2019 №0115215-5406-1013 на суму 1016,38 грн.; від 30.06.2017 б/н на суму 736,72 грн.

Отже, з огляду на скасування (відкликання) контролюючим органом податкового повідомлення-рішення від 30.04.2020 №0208545-5405-1013 на суму 569,61 грн., на підставі якого була сформована спірна податкова вимога форми "Ф" від 26.10.2020 №8254-13, остання також підлягає визнанню протиправною та скасуванню.

Позовна вимога про вимога про визнання протиправним та скасування рішення про опис майна в податкову заставу від 03.11.2020 №1995/10-36-13-07-25 також підлягає задоволенню, оскільки це рішення було прийнято на забезпечення сплати позивачкою податкового боргу, який був нарахований контролюючим органом на підставі скасованих податкових повідомлень-рішень та податкової вимоги, яка визнається судом протиправною.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не надано належних доказів на обґрунтування правомірності винесення відносно ОСОБА_1 оскаржуваної податкової вимоги та рішення про опис майна у податкову заставу.

За змістом п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "RuizTorija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно.

З врахуванням викладеного у суду наявні підстави для висновку про порушення відповідачем вказаних вимог щодо обґрунтованості під час прийняття оскаржуваних рішень.

Таким чином, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та наявність підстав для скасування спірної податкової вимоги та рішення про опис майна у податкову заставу.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 100 000 грн., суд зазначає наступне.

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно зі ст.1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Згідно із ч.2 ст.25 Закону №393 громадянину на його вимогу і в порядку, встановленому чинним законодавством, можуть бути відшкодовані моральні збитки, завдані неправомірними діями або рішеннями органу чи посадової особи при розгляді скарги. Розмір відшкодування моральних (немайнових) збитків у грошовому виразі визначається судом.

Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31 березня 1995 року №4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

За приписами пункту 5 вищезазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

З викладеного випливає, що сам факт визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з нього моральної шкоди. У кожному випадку позивач повинен обґрунтувати заподіяння йому такої шкоди, зокрема пояснити в чому конкретно проявилося порушення його нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв`язок з протиправними діями відповідача.

Тобто моральна шкода, як і будь-яка інша позовна вимога, є предметом доказування, а тому обов`язок доказування моральної шкоди покладається саме на ту сторону, яка просить про її стягнення.

Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 16.07.2020 у справі №822/3180/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 90425178) та від 04.03.2020 у справі №815/2215/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 88027776).

При цьому, Верховний Суд у постанові від 04.03.2020 у справі №815/2215/15 зазначив, що доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.

Водночас, суд критично відноситься до наданих позивачкою копій консультативного висновку та висновку ЛЗПСЛ, як на підтвердження спричинення їй моральної шкоди, оскільки дані документи, датовані 24.04.2020 та 21.10.2020, підтверджують лише стан позивачки до часу виникнення спірних правовідносин (а.с. 14, 15).

Відтак, вважаючи на те, що позивачкою не надано доказів, що прямо чи опосередковано підтверджують заподіяння їй сильних душевних страждань, шкоди здоров`ю, чи інших втрат немайнового характеру, з яких суд, при обрахуванні розміру компенсації, міг би встановити характер та обсяг моральних страждань і матеріальні витрати, понесені позивачкою, підстави для задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди - відсутні.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до квитанції від 13.01.2021 №МР_FEE_AB240801MAV_17381499 позивачкою сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн. (а.с. 9).

Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, понесені позивачкою судові витрати у виді сплаченого судового збору на суму 908,00 грн., підлягають частковому стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління Державної податкової служби у Київській області у розмірі 454 грн.

Щодо клопотання позивачки про стягнення на її користь витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн., суд зазначає таке.

Згідно з положенням частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як вбачається з пункту 1 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17, №823/2638/18.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною шостою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу наведених положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі №810/4749/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 76397938).

Достатніми доказами, що підтверджують надання правової допомоги є договір про надання правової допомоги, опис виконаних робіт у формі рахунку та квитанція (платіжне доручення).

При цьому, з імперативних положень частини шостої статті 134 КАС України вбачається, що зменшити розмір витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність суд може виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про це. Отже, за відсутності такого клопотання суд не може надавати оцінку співмірності витрат на правничу допомогу за власною ініціативою, а лише перевіряє, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.

Як було вказано вище, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії", заява №34884/97, п.30).

У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Водночас, надання такої оцінки можливо, виходячи з аналізу частини шостої статті 134 КАС України, виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про зменшення розміру витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19.12.2019 у справі №520/1849/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86504176).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ч.1 ст.1 Закону №5076).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону №5076).

Статтею 19 Закону №5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до статті 30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З матеріалів справи вбачається, що 11.01.2021 між ОСОБА_1 (Клієнт) та Адвокатським об`єднанням "Західна правозахисна група" в особі голови Адвокатського об`єднання Зайцевої Олени Олександрівни (Адвокатське об`єднання), було укладено договір про надання правової допомоги №110121, за умовами якого адвокатське об`єднання зобов`язалось здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги клієнту на умовах і в порядку, що визначені цим договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктами 4.6-4.12 вказаного договору визначено, що факт надання послуг підтверджується актом наданих послуг, зразок якого є Додатком 2 до цього договору. Підставою для сплати послуг за цим договором є рахунок-фактура, зразок якого є додатком 3 до цього Договору. Клієнт сплачує гонорар у день отримання рахунку-фактури. Вартість послуг за цим Договором сплачується у безготівковому порядку на рахунок адвокатського об`єднання. У разі проведення розрахунку Адвокатське Об`єднання видає довідку, зразок якої є додатком 4 до цього договору. У випадку дострокового розірвання даного договору з ініціативи клієнта, Адвокатське об`єднання не повертає раніше отримані від Клієнта оплати, аванс та відшкодовані фактичні витрати, необхідні для виконання Договору. Клієнт не пізніше 3 банківських днів з дня виставлення рахунку оплачує Адвокатському об`єднанню аванс за цим Договором. Інші розрахунки за цим Договором здійснюється на підставі виставлених рахунків по мірі його виконання.

Згідно з пунктом 5.1, даний договір набирає чинності з дати його підписання (11.01.2021) та діє протягом 12 наступних календарних місяців, в подальшому пролонгації не підлягає.

Проте, позивачкою при зверненні до суду, був доданий лише договір про надання правової (правничої) допомоги та Додаток 1 до нього - "Тарифи на послуги Адвокатського об`єднання "Західна правозахисна група".

Станом, на час розгляду справи, позивачкою не надано суду підтверджуючих документів того, що Адвокатським об`єднанням "Західна правозахисна група" були надані позичці послуги з правничої допомоги у розмірі 5000 грн., та відповідно доказів понесення позивачкою витрат на правничу допомогу, тому суд дійшов висновку, що такі витрати не підлягають відшкодуванню.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати прийняті Головним управлінням Державної податкової служби у Київській області податкову вимогу від 26.10.2020 №8254-13 та рішення про опис майна в податкову заставу від 03.11.2020 № 1995/10-36-13-07-25.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (код РНОКПП – НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління Державної податкової служби у Київській області (код ЄДРПОУ – ВП 44096798).

В задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Лисенко В.І.