Рішення № 99451677, 07.09.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2021 року м. Київ № 320/9042/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Шевченко А.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Комунального підприємства «Фастівський комбінат комунальних підприємств» до Фастівського відділу Державної виконавчої служби у Фастівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про зняття арешту з коштів боржника,

в с т а н о в и в:

Комунальне підприємство «Фастівський комбінат комунальних підприємств» (далі - позивач) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Фастівського відділу Державної виконавчої служби у Фастівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - відповідач), в якому позивач просив суд зобов`язати відповідача зняти арешт, накладений постановою від 17.05.2021 про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні № 61279594, на грошові кошти позивача, які розміщені на рахунках НОМЕР_1 та НОМЕР_2 , які відкриті в АТ «Альфа-Банк».

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що державним виконавцем всупереч вимогам чинного законодавства безпідставно накладено арешт на грошові кошти позивача, розміщені на рахунках, відкритих в АТ «Альфа-Банк», які мають спеціальний режим використання. З урахуванням викладеного вважає, що відповідач повинен зняти арешт з цих рахунків.

Ухвалою суду від 17.08.2021 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Від відповідача в установлений судом строк відзиву на позовну заяву з невідомих для суду причин не надійшло, натомість надійшли матеріали виконавчого провадження.

Враховуючи, що відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву в установлений судом строк без поважних причин не скористався, у відповідності до вимог частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд визнав за необхідне розгляд справи здійснювати за наявними матеріалами.

Розглянувши подані документи та матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Комунальне підприємство «Фастівський комбінат комунальних підприємств» зареєстроване в якості юридичної особи 12.05.1992 (запис № 13611200000000191 від 15.12.2004) за адресою: 08500, Київська обл., м. Фастів, вул. Нова, буд. 9, що підтверджено наявною в ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань інформацією за кодом в ЄДРПОУ 03346414 станом на день розгляду справи.

З матеріалів справи слідує, що 17.05.2021 старшим державним виконавцем Фастівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Майданюк І.А. винесено постанову про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні ВП № 61279594, відповідно до якої накладено арешт на грошові кошти, що містяться на рахунках:

НОМЕР_1 АТ «Альфа-Банк» у м. Києві;

НОМЕР_3 АТ КБ «Приват-Банк»;

НОМЕР_4 АТ КБ «Приват-Банк»;

НОМЕР_5 АТ КБ «Приват-Банк», та всіх інших відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом та належать боржнику Комунальному підприємству «Фастівський комбінат комунальних підприємств», адреса: Київська обл., м. Фастів, вул. Нова, буд. 9, код ЄДРПОУ 03346414, у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів 2072767, 07 грн.

Не погоджуючись із вказаною постановою, позивач звернувся з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходив з такого.

В силу вимог частини першої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VІІІ, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частинами першою та другою статті 18 Закону № 1404-VІІІ, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до статті 10 Закону № 1404-VІІІ, заходами примусового виконання рішень, крім іншого, є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами.

Частиною другою статті 48 Закону № 1404-VІІІ передбачено, що стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

Забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, кошти на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, кошти на електронних рахунках платників акцизного податку, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15-1 Закону України «Про електроенергетику», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19-1 Закону України «Про теплопостачання», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 26-1 Закону України «Про теплопостачання», статті 18-1 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення», на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України «Про впорядкування питань, пов`язаних із забезпеченням ядерної безпеки», на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.

Пунктом 7 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VІІІ також передбачено право виконавця під час здійснення виконавчого провадження, крім іншого, накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 56 Закону № 1404-VІІІ, арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису.

Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.

Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення.

Отже, для забезпечення реального виконання рішення виконавець може накладати арешт, зокрема, на відкриті банківські рахунки боржника.

Проте, статтею 52 Закону № 1404-VІІІ встановлено заборону для виконавця накладати арешт на кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом.

Відповідно до частини третьої статті 52 Закону № 1404-VІІІ, не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.

Вищезазначене кореспондується з позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду по справі № 915/1000/18, викладеною у рішенні від 08.07.2020, яким зазначено: « 5.15. Отже, виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому, саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі їх знаходження на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно з частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження».

Отже, виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі їх знаходження на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно з частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження».

Також виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (частина четверта статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»).

З матеріалів виконавчого провадження вбачається, що АТ «Альфа-Банк» листом від 09.06.2021 № 13636/БТ повідомив відповідача, що постанова про арешт коштів ВП № 61279594 від 17.05.2021 прийнята до виконання 09.06.2021 та оприбуткована на відповідному позабалансовому рахунку відповідно до постанови Правління НБУ № 22 від 21.01.2004, р. 9 п. 9.6.

Банком накладено арешт на грошові кошти боржника - позивача, що містяться на рахунках в АТ «Альфа-Банк», МФО 300346, код ЄДРПОУ: 23494714.

Також повідомлено, що станом на 09.06.2021 на рахунках, що належать позивачу в АТ «Альфа-Банк» недостатньо коштів для виконання постанови.

Позивач стверджував, що рахунки НОМЕР_1 та НОМЕР_2 , які відкриті в АТ «Альфа-Банк», мають спеціальний режим використання, на підтвердження чого надав копії довідок АТ «Альфа-Банк» Фастівська відділення від 25.05.2021 № 45633-28.1 та від 03.06.2021 № 48565.

Так, у відповідності до довідки АТ «Альфа-Банк» Фастівське відділення від 25.05.2021 № 45633-28.1, рахунок UA443003460000026047021959201 «Цільові кошти на вимогу суб`єктів господарювання», відкритий на ім`я позивача використовується останнім для зарахування страхових коштів від Фонду соціального страхування України. Згідно зі статтею 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» страхові кошти, зараховані на окремий поточний рахунок у банку можуть бути використані страхувальником виключно на надання матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам.

У відповідності до довідки АТ «Альфа-Банк» Фастівське відділення від 03.06.2021 № 48565, рахунок НОМЕР_2 відкритий на ім`я позивача використовується останнім для зарахування заробітної плати співробітникам організації.

Із постанови про арешт коштів боржника вбачається, що державний виконавець визначив банківським установам порядок виконання зазначеної постанови, із застереженням щодо неможливості накладення арешту на рахунки та/або звернення стягнення на які заборонено законом.

На час виникнення спірних правовідносин - винесення постанови від 17.05.2021 про арешт коштів боржника, державний виконавець діяв відповідно до вимог Закону № 1404-VІІІ, стаття 48 якого встановлює право накладення арешту на кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах.

Акціонерним товариством «Альфа-Банк» при прийнятті оскаржуваної постанови до виконання не було повідомлено відповідача про спеціальний режим рахунків НОМЕР_1 та НОМЕР_2 , відкритих на ім`я позивача, а також про заборону законом звернення стягнення на такі рахунки.

Позивач неодноразово звертався до відповідача з заявами про повернення спірної постанови без виконання або про зняття арешту з посиланням на те, що зазначені вище банківські рахунки мають спеціальний режим використання, проте такі заяви залишені без задоволення, про що позивачу було повідомлено відповідними листами, копії яких наявні в матеріалах виконавчого провадження.

Відповідно до частини другої-четвертої статті 59 Закону № 1404-VІІІ, у разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

Виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону (в редакції Закону № 1404-VІІІ на момент виникнення спірних правовідносин).

У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є, зокрема, отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.

Аналізуючи вищевикладені норми суд зазначає, що накладення арешту на кошти боржника є правовим механізмом створення можливості забезпечення належного і своєчасного виконання виконавцем у межах суми стягнення за виконавчим документом із врахуванням додаткових платежів.

Приписами частини першої статті 2, частини другої статті 10 Конвенції про захист заробітної плати від 01 липня 1949 року № 95, ратифікованої Україною 04 серпня 1961 року, визначено, що дана Конвенція застосовується до всіх осіб, яким виплачується або повинна виплачуватися заробітна плата. Заробітна плата повинна охоронятися від арештів і передачі в такій мірі, в якій це вважається потрібним для утримання працівника і його сім`ї.

Заробітна плата в розумінні поняття «власності» є майном, на захист якого в тому числі стає стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Принципи, закріплені в статях 3 та 43 Конституції України, також знаходять своє вираження в положеннях статей 97 Кодексу законів про працю України, статтях 15, 22, 24 Закону України «Про працю».

Зазначені норми в сукупності свідчать про те, що держава гарантує та захищає законом право громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 59 Закону № 1404-VІІІ, у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Підставою для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.

Суд погоджується, що виплата установою працівникам заробітної плати має пріоритет перед погашенням заборгованості іншими кредиторами підприємства, а рахунки, передбачені для виплати заробітної плати, є рахунками зі спеціальним режимом, на які орган державної виконавчої служби відповідно до вимог законодавства не накладає арешт, оскільки накладення арешту на рахунок боржника, який призначений також і для виплати заробітної плати та інших виплат працівникам боржника, унеможливить своєчасне здійснення таких виплат, що невідворотно призводить до порушення конституційних прав на оплату праці громадян, які працюють на підприємстві.

Натомість, документальне підтвердження того, що рахунки боржника мають спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом відповідачу банком не було надано, про що свідчить відсутність у матеріалах справи доказів зворотного.

Довідки, надані банком - Фастівським відділенням АТ «Альфа-Банк», які позивачем подавались відповідачу і долучені до матеріалів справи, не є належними доказами віднесення таких рахунків, до рахунків із спеціальним режимом використання або до рахунків, накладення арешту на які заборонено, враховуючи, що банк жодних дій по невиконанню постанови про арешт коштів боржника не вчиняв.

Під час розгляду справи не встановлено факту отримання державним виконавцем від Акціонерного товариства «Альфа-Банк» відповідних повідомлень щодо спеціального режиму використання розрахункових рахунків та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.

Сам банк, виконавши постанову про арешт коштів боржника, фактично підтвердив, що ці рахунки не є рахунками із спеціальним режимом використання, спеціальними та іншими рахунками, звернення стягнення на які заборонено законом.

Хоча чинним законодавством України не передбачено відкриття суб`єктам господарювання рахунків зі спеціальним режимом їх використання для виплати заробітної плати та здійснення соціальних виплат (вихідна допомога при звільнені, компенсація працівнику витрат у зв`язку із службовим відрядженням, матеріальна допомога на лікування) та для зарахування страхових коштів від Фонду соціального страхування України, враховуючи вищенаведену практику, такі рахунки можна прирівняти до рахунків зі спеціальним режимом використання.

Водночас, з установлених судом обставин не вбачається, що на цих рахунку зараховуються та зберігаються кошти боржника, призначені тільки для виплати заробітної плати, соціальних виплат страхових коштів.

Також, жодних доказів того, що це єдині рахунки, які використовуються позивачем для розрахунків по заробітній платі, що станом на день звернення до відповідача або до суду у підприємства утворилась заборгованість по виплаті заробітної плати або по матеріальному забезпеченню та соціальним послугам, суду не надано.

Суд також звертає увагу, що законодавством України не обмежено кількість рахунків, які можуть відкриватися підприємствами у приватних банках з режимом використання для зарахування заробітної плати співробітникам організації та інших соціальних виплат.

Також, як вже зазначалось судом, АТ «Альфа-Банк», на яке нормами статті 52 Закону № 1404-VIII покладено обов`язок визначати статус рахунка та можливість накладення арешту на кошти на ньому, постанову виконавця про накладення арешту на кошти боржника виконало у повному обсязі.

Зазначене свідчить про те, що банк також не визнав ці рахунки та кошти на ньому такими, на які законом заборонено накладати арешт та звертати стягнення.

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що відповідачем не було допущено накладення арешту на кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом, відповідно, дотримані всі приписи закону та вжито своєчасних і належних заходів для реального, належного і своєчасного примусового виконання виконавчих документів.

Не зняття арешту з рахунків боржника, враховуючи, що банком не надано документів на підтвердження того, що вказані рахунки є рахунками зі спеціальним режимом використання, не свідчить про протиправну бездіяльність відповідача, а тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Наведені обставини свідчать, що державний виконавець при відмові в прийнятті рішення щодо зняття арешту з коштів боржника діяв з дотриманням правил чинного законодавства, отже, підстави для визнання таких дій протиправними відсутні, тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

З урахуванням викладеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України доходить висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог.

Як установлено частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з вимогами частини третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до положень статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, під час розгляду справи відповідач, як суб`єкт владних повноважень, надав суду належні та достовірні докази, а відтак, довів правомірність свого рішення.

Натомість, позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи спростовані фактичними обставинами справи.

У підсумку з урахування вищезазначеного у сукупності, суд доходить висновку про відсутність підстав для зняття арешту, накладеного постановою від 17.05.2021 про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні ВП № 61279594, на грошові кошти позивача, які розміщені на рахунках НОМЕР_1 та НОМЕР_2 , відкритих в АТ «Альфа-Банк», а відтак вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходив з того, що статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено відшкодування позивачу витрат зі сплати судового збору у випадку відмови у позові.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 159, 162, 242-246, 250, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

у задоволенні позову Комунальному підприємству «Фастівський комбінат комунальних підприємств» (код ЄДРПОУ: 03346414; місцезнаходження: 08500, Київська обл., м. Фастів, вул. Нова, буд. 9) до Фастівського відділу Державної виконавчої служби у Фастівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (код ЄДРПОУ: 34446916; місцезнаходження: 08500, Київська обл., м. Фастів, вул. Суворова, буд. 1) про зняття арешту з коштів боржника відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до вимог частини шостої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, до визначення Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), можливості вчинення передбачених цим Кодексом дій з використанням підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Шевченко А.В.