Ухвала суду № 9931058, 09.06.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. КиївК-33131/06

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

ГоловуючогоСергейчука О.А.

СуддівБившевої Л.І.

Конюшка К.В.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

розглянувши в порядку попереднього провадження касаційну скаргу Північної міжрайонної державної податкової інспекції у м. Кривому Розі Дніпропетровської області

на постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2006 р.

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.09.2006р.

у справі №А37/22

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Промобладнання»

доПівнічної міжрайонної державної податкової інспекції у м. Кривому Розі Дніпропетровської області

провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Промобладнання»(далі по тексту - позивач, ТОВ «Промобладнання») звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Північної міжрайонної державної податкової інспекції у м. Кривому Розі Дніпропетровської області (далі по тексту - відповідач, Північна МДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2006 р. у справі №А37/22 (головуючий суддя Кеся Н.Б.), яку залишено без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.09.2006 р. (головуючий суддя Тищик І.В., судді Крутовських В.І., Сизько І.А.), позовні вимоги задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 08.12.2005 року №6160002092301/0/25477 та №615/0002102301/0/25476.

Північна МДПІ, не погоджуючись з постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2006 р. та ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.09.2006 р. у справі №А37/22, звернулась з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга Північної МДПІ підлягає відхиленню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 09.06.2006 року відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

-№6160002092301/0/25477, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток підприємств у розмірі 4 605 грн., в тому числі: 3837,50 грн. основного платежу та 767,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

-№615/0002102301/0/25476, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 170 грн., в тому числі 170 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Зазначені податкові повідомлення-рішення прийнято відповідачем на підставі акту «Про результати виїзної планової документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства ТОВ «Промобладнання»за період з 01.04.2004 року по 30.06.2005 року»від 01.12.2005 р. №149/231/31735460 (далі по тексту Акт перевірки)

Відповідно до висновків Акту перевірки, позивачем в порушення вимог п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»безпідставно віднесено до складу валових витрат витрат з перевезення вантажів, оскільки віднесені витрати не підтверджені належним чином оформленими первинними документами.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлено, що валові витрати виробництва та обігу (далі валові витрати) сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з абз. 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За своїм змістом наведені норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачають як підставу для не включення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства сум, непідтверджених будь-якими документами взагалі.

Натомість, судами попередніх інстанцій встановлено, що всі необхідні первинні бухгалтерські документи щодо придбання послуг з перевезення вантажів (договори про перевезення вантажів, ліцензії перевізників на перевезення вантажів, рахунки, акти здачі-прийомки виконаних робіт, накладні та податкові накладні) є в наявності у позивача та долучені до матеріалів справи.

Згідно з п. 5.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

За наведених обставин, витрати за оплату придбаних позивачем послуг з перевезення вантажів правомірно включені до складу валових витрат ТОВ «Промобладнання», оскільки факт придбання таких послуг підтверджується належним чином оформленими первинними документами.

Що ж стосується податкового повідомлення-рішення №615/0002102301/0/25476, яким позивачу визначено суму штрафних санкцій у розмірі 170 грн., Вищий адміністративний суд зазначає наступне.

Оскарженим податковим повідомленням рішенням, податковий орган визначив позивачу їх суму на підставі п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Відповідно до п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобовязання платника податків за підставами, викладеними у підпункті «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобовязаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобовязання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обовязкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше пятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Згідно з п.п. «б»п.п. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»контролюючий орган зобовязаний самостійно визначити суму податкового зобовязання платника податків у разі якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобовязань, заявлених у податкових деклараціях.

Тобто, за аналізом зазначених норм застосування податковим органом штрафних санкцій на підставі п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»можливо лише після донарахування ним суми податкового зобовязання.

Беручи до уваги те, що податковим органом на підставі п.п. «б»п.п. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»податкове зобовязання за вказане в Акті перевірки порушення донараховано не було, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій відносно безпідставності нарахування податковим органом позивачу штрафних санкцій в сумі 170 грн. на підставі податкового повідомлення-рішення №615/0002102301/0/25476 від 08.12.2005 р.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій зроблених у відповідності з вищевказаними нормами права, а прийняті ними рішення є законними та обґрунтованими.

Згідно ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

.

Відповідно до ч. 3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами попередніх інстанцій належним чином зясовано обставини справи та дано їм належну правову оцінку. Підстав для скасування постанови Господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2006 р. та ухвали Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.09.2006 р. у справі №А37/22 не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Північної міжрайонної державної податкової інспекції у м. Кривому Розі Дніпропетровської області на постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2006 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.09.2006 р. у справі №А37/22 відхилити.

Постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2006 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.09.2006 р. у справі №А37/22 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.А. Сергейчук