Постанова № 9924350, 30.04.2010, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493

ПОСТАНОВА

Іменем України

30.04.10Справа №2а-411/09/10/0170 13:05 м. Сімферополь

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді - Кудряшової А.М. ,

при секретарі судового засідання - Дєрюшковій І.А.,

за участю представників сторін:

від позивача - Вовк В.І., представник по довіреності №38 від 02.12.2009 року;

від відповідача - Кадиров У.І., представник по довіреності № 7/10 від 07.12.2009 року;

від відповідача - не з'явився;

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Відкрите акціонерне товариство "Кримський содовий завод"

до Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції в АР Крим,Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Кримський содовий завод» - позивач - звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Красноперекопської обєднаної державної податкової інспекції в АР Крим про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення №0002811502/0 від 19.12.2008 року, яким було зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 171923грн.00коп., прийняте на підставі акту документальної невиїзної перевірки №1560/15-02/05444546/558 від 17.12.2008 року заявлених ВАТ «Кримський содовий завод» до відшкодування з бюджету сум. Позовні вимоги мотивовані тим, що під час проведення перевірки позивача Красноперекопською ОДПІ в АР Крим зроблено висновок про завищення позивачем суми бюджетного відшкодування за квітень 2008 року на 171923грн.00коп. у звязку з тим, що контрагент позивача ТОВ “Лізінг-Інвест” придбав товар у іншої юридичної особи ТОВ «Ровенківська вугільна компанія», відповідно до якої податковий орган не може підтвердити факт сплати ПДВ до бюджету. Позивач зазначає, що на час перевірки у нього були наявні всі податкові накладні контрагента, які відповідають вимогам Закону України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 року №168/97-ВР, постачальник зареєстрований як платник ПДВ.

Ухвалою суду від 22.03.2010 року до участі у справі у якості другого відповідача залучено Спеціалізовану державну податкову інспекцію по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяви, просив адміністративний позов задовольнити.

Представник відповідача Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим - у судовому засіданні позовні вимоги не визнав і вважає прийняте податкове повідомлення-рішення законним та обґрунтованим, підтримав доводи, викладені в письмових запереченнях на позов, що надані суду у судовому засіданні 13.04.2010 року. Відповідно до наданих заперечень відповідач обґрунтовує правомірність прийнятого податкового повідомлення-рішення тим, що відомості, які містяться в документах, отриманих від ТОВ «Лізінг-Інвест», не можуть бути підтверджені у звязку з відсутністю документального підтвердження факту придбання та сплати ПДВ до бюджету ТОВ «Ровенківська вугільна компанія», що є його постачальником. Також відповідач посилається на те, що документи по взаємовідносинам ТОВ «Ровенківська вугільна компанія» та ТОВ «Лізінг-Інвест» знищені під час пожежі, до часу проведення перевірки не були відновлені.

Представник відповідача - Красноперекопської обєднаної державної податкової інспекції в АР Крим у судове засідання не зявився, 10.02.2010 року надав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності у звязку з переходом позивача на облік до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим (наявне в матеріалах справи). Також суд зазначає, що під час розгляду справи представник Красноперекопської ОДПІ в АР Крим заперечував проти задоволення позовних вимог, в матеріалах справи наявні письмові заперечення на позовну заяву, що надані ним у судовому засіданні 23.03.2009 року. Згідно з вказаними запереченнями підставою для висновку про завищення позивачем сум бюджетного відшкодування стало те, що до складу податкового кредиту позивачем включені суми по податковим накладним, виписаним ТОВ «Лізінг-Інвест» (код ЄДРПОУ 32792524), яке в свою чергу придбало вказаний товар у ТОВ «Ровенківська вугільна компанія» (код ЄДРПОУ 34128497). При цьому проведення зустрічної перевірки між ТОВ «Лізінг-Інвест» та ТОВ «Ровенківська вугільна компанія» неможливо у звязку зі знищенням документів; згідно з податковою декларацією з податку на прибуток ТОВ «Ровенківська вугільна компанія» за 3 квартали 2008 року балансова вартість основних засобів склала 88,4тис.грн., визначити кількість працівників вказаного ТОВ неможливо. Також відповідачем зазначено, що відомості, які містяться в документах, отриманих від ТОВ «Лізінг-Інвест», не можуть бути підтверджені у звязку з відсутністю документального підтвердження факту придбання та сплати ПДВ до бюджету ТОВ «Ровенківська вугільна компанія».

Суд, приймаючі до уваги клопотання представника відповідача про розгляд справи за його відсутності, наявність в матеріалах справи заперечень відповідача на позовну заяву з зазначенням про невизнання адміністративного позову, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для з'ясування обставин у справі, керуючись ч.3 ст.122, ч.3 ст.128 КАС України, вважає можливим розглянути справу на підставі наявних доказів за відсутності представника відповідача.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши висновок судово-бухгалтерської (економічної) експертизи, інші матеріали справи та надані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Відкрите акціонерне товариство «Кримський содовий завод» (код ЄДРПОУ 05444546, юридична адреса: 96002, АР Крим, м. Красноперекопськ, вул. Проектна, буд.1) зареєстровано Виконавчим комітетом Красноперекопської міської ради АР Крим 03 серпня 1998 року як юридична особа, дані внесені до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України (номер запису 11421200000000005 - а.с.7-25). Позивач на час розгляду справи перебуває на обліку в Спеціалізованій державній податковій інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим, що підтверджено матеріалами справи (а.с.165) та представниками позивача та відповідача не оспорювалось та не заперечувалось. Позивач також зареєстрований як платник податку на додану вартість, що підтверджено свідоцтвом №00385253 серії НБ №143731 від 20.10.2006 року (а.с.26).

Красноперекопською ОДПІ в АР Крим з 15.12.2008 року по 16.12.2008 року проведено документальну невиїзну перевірку ВАТ «Кримський содовий завод» з питань достовірності нарахування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за квітень 2008 року, за результатами якої складено акт перевірки №1560/15-02/05444546 від 17.12.2008 року (а.с.93-97).

Як свідчить текст акту перевірки за її результатами відповідач дійшов висновку про порушення позивачем вимог п.1.8 ст.1, пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 року №168/97-ВР та вважає, що позивачем завищено заявлену суму бюджетного відшкодування в сумі 171923грн.00коп.

Акт перевірки №1560/15-02/05444546 від 17.12.2008 року вручено позивачу 17.12.2008 року, що підтверджено підписом уповноваженої особи позивача на акті та представником позивача не оспорюються і не заперечується.

Зазначений акт перевірки став підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення №0002811502/0 від 19.12.2008 року (а.с.69, 92), відповідно до якого позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 171923грн.00коп. по декларації за квітень 2008 року.

Вказане податкове повідомлення-рішення було отримано позивачем 19.12.2008 року, що підтверджено вхідним штампом на екземплярі податкового повідомлення-рішення, що наданий позивачем (а.с.69), та представником позивача під час розгляду справи не оспорювалось і не заперечувалось.

Суд зазначає, що позивач в поданому адміністративному позові та під час надання пояснень в судових засіданнях під час розгляду справи в суді не оспорює підстави та порядок проведеної перевірки, своєчасність повідомлення про її проведення, дотримання порядку оформлення акту перевірки тощо; дотримання відповідачем порядку проведення зазначеної перевірки та оформлення її результатів не є предметом даного адміністративного спору. У звязку з викладеним судом не розглядаються та не оцінюються дії відповідача стосовно дотримання порядку проведення перевірки, оформлення її результатів і повідомлення позивача про висновки податкового органу стосовно порушення ВАТ «Кримський содовий завод» вимог податкового законодавства, та не розглядається питання щодо визнання дій податкового органу, що повязані з проведенням перевірки, неправомірними.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність субєктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із субєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Справою адміністративної юрисдикції (адміністративною справою) є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п.1 ч.1 ст.3 КАС України).

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України визначено поняття субєктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший субєкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Зазначений спір має ознаки публічно-правового спору та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Оцінюючи правомірність дій відповідача щодо прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, суд керувався критеріями, закріпленими у частині 3 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного субєкта.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобовязує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже “на підставі” означає, що субєкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобовязаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

“У межах повноважень” означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обовязків, встановлених законами.

“У спосіб” означає, що суб'єкт владних повноважень зобовязаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Суд зясовує, чи використане повноваження, надане субєкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.

Суд зазначає, що спеціальним законом з питань оподаткування, який встановлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення, є Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 р. №2181ІІІ (надалі - Закон №2181).

Пунктом 4.1 статті 4 даного Закону встановлено, що платник податків самостійно обчислює суму податкового зобовязання, яку вказує у податковій декларації. Пунктом 1.11 статті 1 даного Закону визначено, що податкова декларація, розрахунок - документ, що подається платником податків до контролюючого органу у строки, встановлені законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору (обов'язкового платежу).

Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону №2181 податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації. Зазначене податкове зобов'язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку. Якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок.

Підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Закону №2181 встановлені базові податкові (звітні) періоди. Згідно пункту "а" пп.4.1.4 п.4.1 даної статті податкові декларації за податковий (звітний) період, що дорівнює календарному місяцю (у тому числі при сплаті місячних авансових внесків), подаються протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Відповідно до абзацу 1 підпункту 7.8.1 пункту 7.8 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковим періодом є один календарний місяць.

Судом під час розгляду справи встановлено, що ВАТ «Кримський содовий завод» до Красноперекопської ОДПІ в АР Крим надано податкову декларацію з податку на додану вартість з додатками за податковий (звітний) період - квітень 2008 року (а.с.31-45), згідно з якою сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку, складає 3710535грн.00коп.

Відповідно до пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР (надалі Закон про ПДВ) бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків встановлені п.7.7 ст.7 Закону про ПДВ.

Згідно з пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 зазначеного Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону про ПДВ якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з підпунктом 7.7.10 пункту 7.7 статті 7 Закону про ПДВ джерелом сплати бюджетного відшкодування (у тому числі бюджетного боргу) є загальні доходи Державного бюджету України. Забороняється обумовлювати або обмежувати виплату бюджетного відшкодування наявністю або відсутністю доходів, отриманих від цього податку в окремих регіонах України.

Підпунктом 7.7.4 пункту 7.7 статті 7 Закону про ПДВ встановлено, що платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. При цьому платник податку в п'ятиденний термін після подання декларації податковому органу подає органу Державного казначейства України копію декларації, з відміткою податкового органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових декларацій у розрізі платників. До декларації додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування, копії погашених податкових векселів (податкових розписок), у разі їх наявності, та оригіналів п'ятих основних аркушів (примірників декларанта) вантажних митних декларацій, у разі наявності експортних операцій. Форма заяви про відшкодування та форма розрахунку суми бюджетного відшкодування визначаються за процедурою, встановленою центральним податковим органом.

Відповідно до пп.7.7.5 п.7.7 ст.7 Закону про ПДВ протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування.

Якщо за наслідками документальної невиїзної (камеральної) або позапланової виїзної перевірки (документальної) податковий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий податковий орган у разі перевищення заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування над сумою, визначеною податковим органом внаслідок проведення таких перевірок, податковий орган надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого перевищення та підстави для її вирахування (підпункт “б”пп.7.7.7 п.7.7 ст.7 Закону про ПДВ).

В акті перевірки від 17.12.2008 року Красноперекопською ОДПІ в АР Крим вказано, що підставою для висновку про завищення позивачем сум бюджетного відшкодування стало те, що до складу податкового кредиту включені суми по податковим накладним, виписаним ТОВ «Лізінг-Інвест» (код ЄДРПОУ 32792524), яке в свою чергу придбало вказаний товар у ТОВ «Ровенківська вугільна компанія» (код ЄДРПОУ 34128497). При цьому проведення зустрічної перевірки між ТОВ «Лізінг-Інвест» та ТОВ «Ровенківська вугільна компанія» неможливо у звязку зі знищенням документів; згідно з податковою декларацією з податку на прибуток ТОВ «Ровенківська вугільна компанія» за 3 квартали 2008 року балансова вартість основних засобів склала 88,4тис.грн., визначити кількість працівників вказаного ТОВ неможливо.

Красноперекопською ОДПІ в АР Крим в тексті акту перевірки також зроблено висновок про те, що відомості, які містяться в документах, отриманих від ТОВ «Лізінг-Інвест», не можуть бути підтверджені у звязку з відсутністю документального підтвердження факту придбання та сплати ПДВ до бюджету ТОВ «Ровенківська вугільна компанія». В акті перевірки Красноперекопська ОДПІ в АРК також посилається на вимоги діючого законодавства (зокрема, на Цивільний кодекс України), відповідно до яких встановлено нікчемність правочинів, однак не зазначає які саме правочини ДПІ вважає нікчемними: укладені позивачем з ТОВ «Лізінг-Інвест» та/або ТОВ «Лізінг-Інвест» з ТОВ «Ровенківська вугільна компанія».

Суд зазначає, що на підтвердження укладення договорів з ТОВ «Лізінг-Інвест» та їх наступного реального виконання позивачем надані:

- договори від 11.02.2008 року №Ю/803966 (а.с.27-28), протокол розбіжностей до нього (а.с.29) та додаткова угода по договору (а.с.29), згідно з якими позивачем було придбано вугіль антрацит виробництва ДП «Ровенькиантрацит»;

- видаткові накладні ТОВ «Лізінг-Інвест» №РН-0000333 від 28.02.2008 року (а.с.46), №РН-0000345 від 29.02.2008 року (а.с.48), №РН-0000509 від 02.03.2008 року (а.с.50), №РН-0000510 від 03.03.2008 року (а.с.52), №РН-0000511 від 03.03.2008 року (а.с.54) про продаж вугілля антрациту на суму 4011825грн.00коп. (3343187грн.49коп. без ПДВ, ПДВ 668637грн.51коп.);

- податкові накладні ТОВ «Лізінг-Інвест» №333 від 28.02.2008 року (а.с.47), №345 від 29.02.2008 року (а.с.49), №509 від 02.03.2008 року (а.с.51), №510 від 03.03.2008 року (а.с.53), №511 від 03.03.2008 року (а.с.55), в яких викладені відомості про продаж вугілля антрациту, що повністю відповідають даним вищенаведених видаткових накладних;

- накладні на маршрут або групу вагонів (а.с113-118, 120-123, 125, 127-128, 130-134), що підтверджують фактичне перевезення вказаного товару з м. Ровеньки Луганської області до м. Красноперекопськ, АР Крим.

Суд зазначає, що наявність під час проведення перевірки вказаних податкових накладних також підтверджена і актом перевірки Красноперекопської ОДПІ в АР Крим.

Крім того, в матеріалах справи наявний акт позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ «Лізінг-Інвест» з питань правових відносин з позивачем (№175/23-602/1 від 12.06.2008 року а.с.82), відповідно до якого вказані вище податкові накладні віднесені ТОВ «Лізінг-Інвест» до реєстру виданих податкових накладних, розрахунки між підприємствами проводились виключно в безготівковій формі прямими банківськими переказами.

Також дані вказаного акту перевірки містять відомості про те, що ТОВ «Лізінг-Інвест» станом на дату проведення перевірки, а також станом на дату виписки вказаних податкових накладних було зареєстровано як платник податку на додану вартість; в матеріалах справи відсутні відомості про те, що реєстрація платника податку на додану вартість ТОВ «Лізінг-Інвест» анульована або скасована, вказане підприємство було ліквідоване, відсутні відомості про визнання недійсними установчих документів ТОВ, анулювання та скасування його державної реєстрації; в акті не зроблено висновок про нікчемність укладеної позивачем угоди з ТОВ «Лізінг-Інвест», відповідачем під час розгляду справи не надано доказів подання до суду відповідного позову про визнання укладеної угоди недійсною. Представником відповідача під час розгляду справи також не надано доказів, що спростовують наведені обставини; той факт, що вказане підприємство є платником податку на додану вартість відповідачами під час розгляду справи також не заперечувалось та не оспорювалось.

Згідно з п.1.7 ст.1 Закону про ПДВ податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону про ПДВ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону про ПДВ встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Суд зазначає, що відповідно до вимог пп.7.2.3 п.7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Вимоги до податкової накладної встановлені пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” (надалі - Закон про ПДВ), згідно з яким платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);

є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;

ж) ціну поставки без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону про ПДВ податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону (пп.7.2.4 п.7.2 ст.7 зазначеного Закону).

Згідно з пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону про ПДВ не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, встановлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Крім того, частиною 1 статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999 року №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч.2 ст.9 вказаного Закону).

Суд зазначає, що в тексті акту перевірки відсутні посилання на те, що вказані видаткові накладні та податкові накладні, видані ТОВ «Лізінг-Інвест», не відповідають наведеним вимогам Закону про ПДВ та Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”. Дослідивши зазначені податкові накладні, суд приходить до висновку, що вони містять всі необхідні реквізити, що встановлені Законом про ПДВ, а видаткові накладні відповідають вимогам Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”.

Крім того, відповідачами під час розгляду справи не спростовані відомості стосовно реального виконання позивачем укладених з ТОВ «Лізінг-Інвест» договорів, що підтверджені наданими позивачем первинними документами та актом перевірки ТОВ «Лізінг-Інвест», а також відомості вказаного акту перевірки від 12.06.2008 року про те, що суми по операціям з позивачем були включені вказаним ТОВ до складу податкових зобовязань, податкові накладні до реєстру виданих податкових накладних. Таким чином, матеріалами справи підтверджено сплату ТОВ «Лізінг-Інвест» податкових зобовязань з ПДВ по операціям з позивачем до бюджету. Вказані обставини під час розгляду справи відповідачами не спростовані та не оспорені.

На підставі викладеного у суду відсутні підстави для неприйняття вказаних документів, зокрема, податкових накладних, як належних доказів по справі.

Правомірність віднесення позивачем відповідних витрат до складу податкового кредиту також підтверджена висновком судово-економічної експертизи №83 від 04.02.2010 року (а.с.149-158), згідно з якою висновки акту перевірки від 17.12.2008 року про завищення позивачем суми бюджетного відшкодування за квітень 2008 року в сумі 171923грн.00коп. не підтверджуються.

Суд також вважає необхідним зазначити, що як свідчить текст акту перевірки питання сплати ТОВ «Лізінг-Інвест» ПДВ до бюджету за відповідний податковий період, а також відображення операції з позивачем в податковій декларації з податку на додану вартість та включення відповідних сум ПДВ до складу податкових зобовязань по декларації взагалі не досліджувалось Красноперекопською ОДПІ в АР Крим під час проведення перевірки. Таким чином, враховуючі дані перевірки вказаної юридичної особи, суд приходить до висновку, що відповідачем під час розгляду справи в суді не надано будь-яких доказів несплати ТОВ «Лізінг-Інвест» ПДВ до бюджету по операції з позивачем.

Крім того, відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону про ПДВ платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобовязана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" пункту 10.1 статті 10 зазначеного Закону, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (пункт 10.2 стаття 10 Закону про ПДВ).

Отже, якщо контрагент не виконав свого зобовязання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Закон про ПДВ не встановлює обовязку покупця сплачувати ПДВ ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Відповідно до положень вказаного Закону України сума ПДВ, що включена до ціни товару, є податковим зобовязанням продавця товару, і саме продавець товару несе обовязок зі сплати цього податку до бюджету. Сама по собі несплата податку безпосереднім продавцем або одним з його постачальників (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця і суму бюджетного відшкодування. Тобто, покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобовязання безпосереднього продавця або постачальників по ланцюгам постачання. У звязку з викладеним суд приходить до висновку, що відсутність у ТОВ «Ровенківська вугільна компанія» фінансово-господарської документації на підтвердження взаємовідносин з ТОВ «Лізінг-Інвест» у звязку зі знищенням їх пожежею або з інших підстав (а.с.79-80, 90), не може призвести до відсутності у позивача права на включення відповідних сум ПДВ до складу податкового кредиту.

Суд зазначає, що в акті перевірки та в наданих під час розгляду справи документах відсутні відомості про те, що укладена між позивачем та ТОВ «Лізінг-Інвест» угода не була реально виконана сторонами. Відповідачами також не надано суду доказів стосовно невикористання отриманих товарів у власній господарській діяльності позивача. Про наявність таких доказів також не повідомлено і під час розгляду справи та представниками відповідачів не заявлено клопотання про їх витребування судом у третіх осіб для залучення до матеріалів справи.

Суд зазначає, що відповідно до п.4 ст.70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Для органів державної податкової служби таким доказом є акт документальної перевірки. Згідно з пунктом 1.7 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 327 від 10.08.2005 року (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25.08.2005 р. за №925/11205), факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. Відповідно до пп.2.3.2 зазначеного Наказу за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно: зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів. При цьому до акта перевірки додаються пояснення посадових осіб або інших працівників суб'єкта господарювання (у межах їх компетенції), що перевіряється, щодо відсутності первинних та інших документів.

Відповідачем на порушення зазначених вимог наказу ДПА України в акті перевірки не зазначено жодних доказів на підтвердження відсутності реального виконання укладеної угоди та не доведено невикористання придбаних товарів у власній господарській діяльності позивача. Суд зазначає, що питання виконання або невиконання укладеної угоди, отримання товару та його відображення у бухгалтерському обліку позивача взагалі не відображено в акті перевірки та інших документах, що надані представником відповідача під час розгляду справи в суді.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджено включення контрагентом позивача ТОВ «Лізінг-Інвест» - відповідних сум податкових зобовязань з податку на додану вартість по операціям з поставки товарів позивачу та декларування вказаних податкових зобовязань в податковій декларації за відповідні податкові (звітні) періоди.

Згідно частини 1 та 2 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З наведених підстав суд не приймає до уваги посилання відповідача на порушення позивачем вимог п.1.8 ст.1 та пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”, про які зазначено в тексті податкового повідомлення-рішення та акті перевірки.

Крім того, суд не приймає у якості доказу відсутності реального виконання угод, укладених позивачем з ТОВ «Лізінг-Інвест», лист ДПІ у м. Ровеньки від 21.10.2008 року (а.с.88), згідно з яким ДП «Ровенькиантрацит» за лютий-березень 2008 року не мало взаємовідносин з ТОВ «Лізінг-Інвест», оскільки факт придбання позивачем вугілля виробництва саме ДП «Ровенькиантрацит» не свідчить про обовязок ТОВ «Лізінг-Інвест» придбавати вказану продукцію лише у її виробника. В матеріалах справи наявні відомості про її придбання у іншої особи ТОВ «Ровенківська вугільна компанія» - що відповідачами під час розгляду справи не оспорювалось та не заперечувалось.

Таким чином, під час розгляду справи судом встановлено, що відповідач використав надані йому повноваження необґрунтовано, тобто без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття податкового повідомлення-рішення, без дотримання принципу рівності перед законом, непропорційно, тобто без дотримання розумного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Відповідно до частини 2 статті 11 суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб. Приймаючи до уваги, що позивач невірно зазначив позовні вимоги про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення, а не про визнання його протиправним та скасування, як це передбачено для актів індивідуальної дії, суд вважає можливим в цій частини вийти за межи позовних вимог, оскільки це необхідно для повного захисту прав та інтересів сторін по справі.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0002811502/0 від 19.12.2008 року Красноперекопської ОДПІ в АР Крим є законними та обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Частинами 1, 3 статті 94 КАС України встановлено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Позивачем під час судового розгляду здійснені витрати на проведення судово-економічної експертизи в розмірі 3000 гривень. Відповідно до рахунку-фактури про сплату вартості судово-економічної експертизи її вартість склала 3000 гривень (а.с.185).

Судом встановлено, що згідно платіжного доручення №7568 від 06.11.2009 року та листа позивача від 14.04.2010 року №21-10/112 (а.с.187-188) позивачем перераховано ТОВ “Інститут обліку та аудиту” за проведення судово-економічної експертизи 3000 гривень.

Витрати повязані з проведенням судових експертиз віднесено до виду судових витрат, в силу п. 3 ч. 3 ст. 87 КАС України, а частиною 5 статті 92 КАС України передбачено, що граничний розмір компенсації витрат на проведення судових експертиз встановлюється законом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 року №590 “Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави” встановлено граничний розмір компенсації витрат повязаних із проведенням судової експертизи, який не може перевищувати нормативну вартість проведення відповідних видів судової експертизи у науково-дослідних установах Міністерства юстиції України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01.07.1996 року №710 “Про затвердження Інструкції про порядок і розміри відшкодування витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним науково-дослідним установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів” встановлена нормативна вартість однієї експертогодини у науково-дослідних установах судової експертизи Міністерства юстиції України відповідно до ступеня важкості експертизи.

Отже відповідно до ст. 92 КАС України витрати, повязані із проведенням судово-економічної експертизи, а також витрати зі сплати судового збору в сумі 3,40 гривень, які були понесені позивачем, позовні вимоги якого задоволені у повному обсязі, підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь позивача.

У звязку зі складністю справи судом 30 квітня 2010 року проголошена вступна та резолютивна частина постанови, постанова складена у повному обсязі 05 травня 2010 року.

Керуючись ст.ст. 94, 98, 158-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Красноперекопської обєднаної державної податкової інспекції в АР Крим №0002811502/0 від 19.12.2008 року, прийняте стосовно Відкритого акціонерного товариства «Кримський содовий завод».

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Відкритого акціонерного товариства «Кримський содовий завод» (код ЄДРПОУ 05444546, юридична адреса: 96002, АР Крим, м. Красноперекопськ, вул. Проектна, буд.1) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 3 (три) гривні 40 копійок та судові витрати, повязані з проведенням судової експертизи, в сумі 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня складення у повному обсязі у разі неподання заяви про апеляційне оскарження (апеляційної скарги). Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови.

Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження апеляційна скарга не подана, постанова набирає законної сили через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Протягом 10 днів з дня проголошення постанови до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим може бути подана заява про апеляційне оскарження, після подачі якої протягом 20 днів може бути подана апеляційна скарга.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається в строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя Кудряшова А.М.