Рішення № 99163426, 26.07.2021, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/7329/21-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2021 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Вовк С. В.,

при секретарі судових засідань - Брачун О. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІОЦ «РАДА» про повернення грошових коштів,

ВСТАНОВИВ:

І. Позиція сторін у справі.

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просив стягнути з відповідача суму грошових коштів у розмірі 24 101, 26 грн, які він сплатив як за послуги з утримання будинку та прибудинкової території, організації пропускного режиму за період з 01 січня 2018 року по 01 січня 2020 року, проте, як з`ясував, за адресою його проживання такі послуги надаються іншою обслуговуючою організацією.

Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву.

ІІ. Процесуальні дії і рішення суду.

09 лютого 2021 року до Печерського районного суду м. Києва надійшла вказана позовна заява, для розгляду якої, у відповідності до пункту 15 Розділу XIII Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року), визначено суддю та передано, для вирішення питання про відкриття провадження у справі, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

12 лютого 2021 року у справі відкрито провадження для розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін у судове засідання.

Відповідачу на адресу його зареєстрованого, відповідно до відомостей ЄДРПОУ, місцезнаходження було направлено копію позовної заяви з додатками та ухвалу про відкриття провадження, проте кореспонденція повернулася до суду у зв`язку із тим, що адресат відсутній за вказаною адресою, що зазначено у довідці форми № 20 ПАТ «Укрпошта». Відзив на позов або заяви з процесуальних питань до суду не надходив.

Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

ІІІ. Фактичні обставини справи.

Позивач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , відповідно до свідоцтва про право власності на квартиру від 24 жовтня 2000 року та договору дарування частини квартири від 01 жовтня 2010 року.

Відповідно до листа ТОВ «Рада 1» від 30 грудня 2020 року, адресованого ОСОБА_1 , яким останнього проінформовано про наявність боргу, саме це Товариство є житлово-експлуатаційною організацією, яка обслуговує будинок АДРЕСА_1 .

В той же час, позивач зазначає, що отримував квитанції про сплату за житлово-комунальні послуги з утримання будинку та прибудинкової території, організації пропускного режиму та вивезення твердих побутових відходів на користь ТОВ ІОЦ «Рада», з яким не має жодних договірних відносин, але які сплачував.

ІV. Позиція суду та оцінка аргументів сторін.

За загальним правилом статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 цього Кодексу, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Пунктом 1 частини першої ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачене право споживача одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів, при цьому, такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини другої ст. 7 цього Закону обов`язок споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами / тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Наявність відносин між сторонами, отже і виникнення цивільних прав та обов`язків у кожної із сторін, підтверджується діями сторін: постачальник надає послуги, у цьому випадку за послуги з утримання будинку та прибудинкової території, організації пропускного режиму, надсилає споживачу платіжні документи (рахунки) на оплату отриманих послуг, а особа як споживач послуг чи власник житла зобов`язаний здійснювати оплату виставлених рахунків.

За приписами частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до частини другої статті 1212 ЦК України, положення цієї глави (83 Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави) застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Згідно із частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Відповідно до частини першої ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності до частини першої ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно з частиною першою статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено частиною другою ст. 77 ЦПК України.

Відповідно до частини першої ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб`єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.

Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається у межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов`язані й взаємообумовлені. Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.

Як вбачається із змісту листа ТОВ «Рада 1», послуги з утримання будинку та прибудинкової території і вивезення твердих побутових відходів будинку АДРЕСА_1 , надаються саме ТОВ «Рада 1», проте, як вказав позивач, квитанції про їхню оплату надходили йому від ТОВ «ІОЦ «Рада», з яким у позивача відсутні договірні відносини, але він їх сплачував.

Згадуваних квитанцій від відповідача позивач суду не надав, тому перевірити доводи сторони про те, що ТОВ «ІОЦ «Рада» виставляло йому рахунок на сплату за послуги замість ТОВ «Рада 1», а також щодо невідповідності реквізитів юридичних осіб, призначення платежу суд не має можливості.

Так, позивач вказує, що за період грудень 2017 року по грудень 2019 року сплатив на користь ТОВ «ІОЦ «Рада» суму у розмірі 24 101, 26 грн, на підтвердження чого надав суду банківські квитанції за вказаний період часу. З таких квитанцій вбачається, що платіж внесено ОСОБА_1 на особовий рахунок № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 , за певний місяць року. Квитанції не містять вказівки у призначенні платежу, що він здійснений за послуги з утримання будинку та прибудинкової території, організації пропускного режиму та вивезення твердих побутових відходів, які надає ТОВ «Рада 1».

Враховуючи у сукупності встановлені обставини, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивачем не надано доказів порушення його прав відповідачем, а саме того, що останній виставляв йому рахунки до сплати за послуги, які не надавав, а позивач сплачував кошти на користь юридичної особи, яка не мала підстав їх отримувати. Відтак твердження про безпідставність набуття грошових коштів відповідачем залишилося не підтвердженим належними доказами, на які посилався позивач, але не представив суду.

V. Розподіл судових витрат.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись

ст.ст. 3, 8, 21, 55, 61, 129, 129-1 Конституції України,

ст.ст. 1-22, 1212 Цивільного кодексу України,

ст.ст. 1-23, 76-82, 89, 95, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІОЦ «РАДА» про повернення грошових коштів.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Суддя С. В. Вовк