Постанова № 9909665, 28.05.2010, Донецький апеляційний адміністративний суд

Суддя-доповідач Міронова Г.М. Головуючий у 1 інстанції Логойда Т.В.

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 травня 2010 року № 2-а-19144/09/0570

зала судових засідань № 7 у приміщенні суду за адресою: м. Донецьк, бульвар Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого Міронової Г.М. суддів:

при секретарі

за участю позивача

відповідача Яманко В.Г., Радіонова О.О.

Сухоцькій Д.Ю.

Хорошилова І.І. по довіреності;

Ємельянова С.М. по довіреності; Управління Пенсійного фонду України у Ворошиловському районі м. Донецька

Донецького окружного адміністративного суду

01 грудня 2009 року

№ 2-а-19144/09/0570

приватного підприємства «Фірма Партнер»

Управління Пенсійного фонду України у Ворошиловському районі м. Донецька

скасування рішень

ВСТАНОВИЛА :

У листопаді 2009 року позивач звернувся до суду із вищевказаним позовом та після зміни позовних вимог в сторону зменшення просив суд скасувати рішення субєкта владних повноважень від 01 жовтня 2009 року № 1088/02-51/32686163 за приховування сум заробітної плати, рішення від 01 жовтня 2009 року № 1087/02-51/32686163 за донарахування сум своєчасно не нарахованих та не сплачених страхових внесків.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що рішення прийняті на підставі помилкових висновків органу Пенсійного фонду відносно сум виплаченої у грудні 2006 року та грудні 2007 року матеріальної допомоги працівникам підприємства, на які не повинні нараховуватися страхові внески.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що згідно з наказами директора приватного підприємства «Фірма Партнер» від 29 грудня 2006 року № 4 та від 26 грудня 2007 року № 9 деяким працівникам підприємства було виплачено матеріальну допомогу на підставі поданих ними заяв. З часу існування підприємства протягом 2003-2005 років, 2008 року і 2009 року матеріальна допомога не нараховувалась і не надавалася. За результатами проведеної територіальним органом Пенсійного фонду України планової перевірки підприємства з питань дотримання вимог законодавства щодо нарахування, обчислення та сплати внесків на загальнообовязкове державне пенсійне страхування, інших платежів за період з 03 грудня 2003 року по 01 серпня 2009 року та надання достовірних відомостей до органів Пенсійного фонду за період з 03 грудня 2003 року по 31 грудня 2008 року складено акт від 26 серпня 2009 року № 03-18/329, в якому відображені порушення:

- ч. 1 ст. 19 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», а саме: заниження загальної суми фактичних виплат, на які нараховуються страхові внески за ставкою 31,8%, 1-2% за грудень 2006 року у сумі 1340 грн., за ставкою 33,2%, 0,5-2% за грудень 2007 року у сумі 4440 грн., внаслідок не включення суми матеріальної допомоги, яка надана працівникам підприємства згідно з наказами підприємства від 29 грудня 2006 року № 4, від 26 грудня 2007 року № 9 та відповідно до підпункту 2.3.3. пункту 2.3 частини 2 Інструкції із статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13.01.2004 року № 5, входить до інших заохочувальних та компенсаційних виплат фонду оплати праці та відповідно до ч.1 ст. 19 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» підлягає оподаткуванню страховими внесками на загальнообовязкове державне пенсійне страхування;

- ст.ст. 19,20 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» щодо не нарахування страхових внесків на суми матеріальної допомоги, що має систематичний характер, яка надана працівникам згідно з наказами підприємства від 29 грудня 2006 року № 4, від 26 грудня 2007 року № 9 у звязку з необхідністю оздоровлення, а саме: за грудень 2006 року за ставкою 31,8% у сумі 426,12 грн., за грудень 2007 року за ставкою 33,2% у сумі 1474,08 грн. та неутримання внесків за ставкою 1-2% за грудень 2006 року у сумі 26,80 грн., 0,5-2% за грудень 2007 року у сумі 37,68 грн., що підтверджується розрахунково-платіжними відомостями за грудень 2006 року, грудень 2007 року.

28 серпня 2009 року територіальним органом Пенсійного фонду України прийнято вимогу № Ю-12/9/02-23/4 про сплату недоїмки зі страхових внесків на загальну суму 1964,68 грн. За результатами розгляду скарг та заяви про погодження вказаної вимоги Управлінням Пенсійного фонду України у Ворошиловському районі м. Донецька та Головним Управлінням Пенсійного фонду України у Донецькій області прийнятті рішення від 09 вересня 2009 року № 10159/02-18 та від 20 жовтня 2009 року № 16189/08, якими в їх задоволенні відмовлено. На підставі акту відповідачем 01 жовтня 2009 року прийнятті рішення про застосування фінансових санкцій № 1087/02-51/32686163, яким за донарахування органом Пенсійного фонду України своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків до позивача застосовані фінансові санкції в сумі 2236,40 грн., № 1088/02-51/32686163, яким за приховування (заниження) страхувальником суми заробітної плати (виплат, доходу), на які нараховуються страхові внески до позивача застосовані фінансові санкції в сумі 5780 грн.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 01 грудня 2009 року позов задоволено. Скасовано рішення Управління Пенсійного фонду України у Ворошиловському районі м. Донецька від 01 жовтня 2009 року № 1087/02-51/32686163 та від 01 жовтня 2009 року № 1088/02-51/32686163. Присуджено приватному підприємству «Фірма Партнер» здійснені ним документально підтверджені судові витрати в розмірі 3,40 грн. з Державного бюджету України.

Не погодившись з таким судовим рішенням, Управління Пенсійного фонду України у Ворошиловському районі м. Донецька звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просило постанову Донецького окружного адміністративного суду від 01 грудня 2009 року скасувати і прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити, вважаючи, що дане судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У судовому засіданні представник відповідача наполягав на задоволенні апеляційної скарги, проти чого заперечував представник позивача.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги та наданих заперечень, пояснення сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, задовольнити, а постанову суду скасувати, з наступних підстав.

Стаття 159 КАС України передбачає, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно зясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд першої інстанції не врахував при вирішення спору приписи пунктів 1 і 2 частини 1 статті 21 Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування у звязку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням», які передбачають, що: 1. Розмір страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, щорічно за поданням Кабінету Міністрів України встановлюється Верховною Радою України відповідно для роботодавців і застрахованих осіб у відсотках:

1) для роботодавців - до сум фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що підлягають обкладенню податком з доходів фізичних осіб;

2) для найманих працівників - до сум оплати праці, які включають основну та додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які підлягають обкладенню податком з доходів фізичних осіб;

Окрім того, підпункт 4.3.22 пункту 4.3. статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» змістує: доходи, які не включаються до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу:

4.3.22. кошти або вартість майна (послуг), що надаються як допомога на лікування та медичне обслуговування платника податку його працедавцем за рахунок коштів, які залишаються після оподаткування такого працедавця податком на прибуток підприємств, за наявності відповідних підтверджуючих документів, крім витрат, зазначених у підпунктах "а" - "з" підпункту 5.3.4 пункту 5.3

статті 5 цього Закону.

Колегія суддів зазначає, що матеріальна допомога, що виплачена позивачем своїм співробітникам один раз на рік, не має систематичного характеру. Згідно з п.3.5. Інструкції щодо заповнення форми державного статистичного спостереження № 1-РС "Звіт про витрати на утримання робочої сили" від 20.11.2006 року № 524 матеріальна допомога має тоді систематичний характер, коли виплачується не рідше, ніж раз у квартал.

Таким чином, колегія суддів наголошує, що суд першої інстанції неправильно розтлумачив приписи п.3.5. Інструкції де, зокрема, зазначено, що у рядку 140 відображаються премії та винагороди, у тому чисті за вислугу років, що мають систематичний характер, тобто виплачуються не рідше ніж раз у квартал, тобто в зазначеному пункті систематичність визначається лише премій та винагород, і ніяк не стосується матеріальної допомоги.

Крім того, колегія суддів відзначає, що наказом Державного комітету статистики України від 05.10.2006 року № 463 була затверджена Інструкція щодо заповнення форми державного статистичного спостереження № 1-ПВ термінова - квартальна «Звіт з праці», подання якого здійснюється відповідно до положень пункту 1.2. зазначеної Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 р. № 286.

Відповідно до зазначених нормативних документів дії цих Інструкцій поширюються на всіх юридичних осіб, їхні філії, представництва та інші відокремлені підрозділи (далі - підприємства), а також на фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю.

Отже, п. 2.8. Інструкції № 463 передбачено, що у рядку 4090, тобто до складу фонду оплати праці відносяться суми нарахованої матеріальної допомоги, яка має систематичний характер, передбаченої підпунктом 2.3.3. Інструкції № 5. Зокрема, допомога у розмірах, передбачених нормативно-правовими актами, або визначена у колективному договорі підприємства, що надається більшості працівників як за умови подання заяви, так і без неї. І тільки матеріальна допомога разового характеру, що була надана у непередбачених (екстрених) випадках (лікування, сімейні обставини тощо), коли необхідність її отримання виникла раптово, за умови подання заяви, а її розмір визначався адміністрацією підприємства згідно з п. 2.8. Інструкції № 463, не включається до фонду оплати праці.

Таким чином, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає, що матеріальна допомога, надана позивачем більшості працівникам при відсутності екстреної необхідності її надання повинна бути віднесена до складу фонду оплати праці, та й відповідно повинна бути об'єктом для нарахування та утримання страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 3 ст. 106 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», територіальні органи Пенсійного фонду за формою і у строки, визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Протягом десяти робочих днів із дня одержання вимоги про сплату недоїмки страхувальник зобов'язаний сплатити суми недоїмки та суми фінансових санкцій.Страхувальник у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки, зазначеної у вимозі про сплату недоїмки, узгоджує її з органами Пенсійного фонду в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду, а в разі неузгодження вимоги із органами Пенсійного фонду має право на оскарження вимоги в судовому порядку. Про оскарження вимоги територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки до виконавчої дирекції Пенсійного фонду або в судовому порядку страхувальник зобов'язаний письмово повідомити відповідний територіальний орган Пенсійного фонду протягом трьох робочих днів із дня звернення до виконавчої дирекції Пенсійного фонду чи суду.

У разі якщо страхувальник, який одержав вимогу територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки і протягом десяти робочих днів після її отримання не сплатив зазначену у вимозі суму недоїмки разом з застосованою до нього фінансовою санкцією, включеної до вимоги, або не узгодив вимогу з відповідним органом Пенсійного фонду, або не оскаржив вимогу в судовому порядку, а також у разі якщо страхувальник узгодив вимогу, але не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів після отримання узгодженої вимоги, відповідний орган Пенсійного фонду звертається в установленому законом порядку і подає вимогу про сплату недоїмки до відповідного підрозділу державної виконавчої служби. У зазначених випадках орган Пенсійного фонду також має право звернутися до суду чи господарського суду з позовом про стягнення недоїмки. У разі звернення органу Пенсійного фонду з позовом про стягнення недоїмки до господарського суду передбачені законодавством заходи досудового врегулювання спорів не застосовуються.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач зазначеним правом не скористався та вимогу відповідача, у передбаченому законом порядку та строки, не оскаржив.

Відповідно до приписів ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, за загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна надати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

В адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскаржень рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Оскільки таких справ найбільше з-поміж інших справ, то фактично загальним є правило про те, що тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача субєкта владних повноважень. Колегія суддів відзначає, що у даному конкретному випадку податковий орган довів правомірність і законність прийнятого ним рішення.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на приписи ч. 6 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, де, зокрема, зазначено: якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Слід зазначити, що дана норма Кодексу адміністративного судочинства України спрямована на дисциплінування осіб, які беруть участь у справі. Суд не може ухвалювати свої рішення на основі припущень. Тому якщо особа стверджує про певну обставину, вона має довести це доказами. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Таким чином, позивачем не було надано належних доказів щодо доведення обставин, на яких ґрунтуються вказані позовні вимоги.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів обґрунтовано дійшла висновку, що судове рішення першої інстанції не відповідає вимогам матеріального та процесуального права і підлягає скасуванню з підстав, що наведені в апеляційній скарзі, судом першої інстанції поверхньо перевірені доводи сторін, дано їм неправильну оцінку, постанова суду не є законною і обґрунтованою, доводами апеляційної скарги спростовуються висновки, викладені в судовому рішенні, і наявні підстави для скасування постановленого у справі судового рішення.

Враховуючи те, що судом першої інстанції неправильно встановлено обставини справи, а судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а постанову суду першої інстанції скасувати.

Керуючись ст.ст. 195-196, п. 3 ч. 1 ст. 198, ст. 202, п. 1 ч. 1 ст. 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Ворошиловському районі м. Донецька задовольнити.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 01 грудня 2009 року у справі № 2-а-19144/09/0570 скасувати.

У задоволенні позовних вимог приватного підприємства «Фірма «Партнер» - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом одного місяця з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції Вищого адміністративного суду України, а в разі виготовлення повного тексту у відповідності до ч. 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України з дня виготовлення повного тексту.

Повний текст виготовлено 03 червня 2010 року.

Головуючий суддя: Г.М.Міронова

Судді: В.Г. Яманко

О.О. Радіонова