Ухвала суду № 99000739, 13.08.2021, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/24/19

Провадження № 2-р/522/28/21

У Х В А Л А

13 серпня 2021 року Приморський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого – судді Чернявської Л.М.,

за участю секретаря судових засідань Палун І.В.,

розглянувши матеріали справи за заявою представника ОСОБА_1 адвоката Логовського В.В. про роз`яснення судового рішення,

встановив:

02 серпня 2021 року до суду надійшла заява представника ОСОБА_1 адвоката Логовського В.В. про роз`яснення судового рішення Приморського районного суду міста Одеси від 11 березня 2020 року.

Заявник зазначає, що зі змісту судового рішення не зрозуміло чи є скасування запису про право власності ОСОБА_2 на нежилі приміщення (номер-апартаменти з кухнею) АДРЕСА_1 та витребування з володіння Відповідача всіх квартир, утворених в результаті поділу цих нежилих приміщень, підставою для припинення права власності ОСОБА_2 на них (нежилі приміщення) і закриття відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. До заяви представника позивачки додано копію рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 30 липня 2021р. № 59581674, мотиви якого узгоджуються з обґрунтуванням заяви.

Учасники справи в судове засідання не з`явились. Від заявника до суду надійшла заява про розгляд справи за відсутності.

Відповідно до ч.ч. 1 ст. 271 ЦПК України за заявою учасників справи, державного виконавця, приватного виконавця суд роз`яснює судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення.

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 11 березня 2020 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , державного реєстратора Комунального підприємства «Департамент державної реєстрації» Шевченко Максима Олександровича, державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг» Мельник Тетяни Іванівни, приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Дімітрової Т.А., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Акціонерне товариство «УкрСиббанк», про скасування рішення державного реєстратора, cкасування записів, витребування майна з чужого незаконного володіння було задоволено:

- скасовано рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Департамент державної реєстрації» Шевченко Максима Олександровича № 44125543 від 19.11.2018 року про реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на нежилі приміщення (номер-апартаменти з кухнею) АДРЕСА_1 .

- скасовано запис державного реєстратора КП «Департамент державної реєстрації» Шевченко Максима Олександровича № 28992362 про право власності ОСОБА_3 на нежилі приміщення (номер-апартаменти з кухнею) АДРЕСА_1 , внесений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 44125543 від 19.11.2018 року.

- скасовано запис приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Дімітрової Т.А. № 29157533 про право власності ОСОБА_2 на нежилі приміщення (номер-апартаменти з кухнею) АДРЕСА_1 , внесений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 44302759 від 28.11.2018 року.

- скасовано запис державного реєстратора КП «Агенція реєстраційних послуг» Мельник Тетяни Іванівни № 29604233 про право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 , внесений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) № 44779077 від 21.12.2018 року.

- скасовано запис державного реєстратора КП «Агенція реєстраційних послуг» Мельник Тетяни Іванівни № 29604436 про право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 , внесений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) № 44779253 від 21.12.2018 року.

- скасовано запис державного реєстратора КП «Агенція реєстраційних послуг» Мельник Тетяни Іванівни № 29604570 про право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 , внесений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) № 44779394 від 21.12.2018 року.

- скасовано запис державного реєстратора КП «Агенція реєстраційних послуг» Мельник Тетяни Іванівни № 29604711 про право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 , внесений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) № 44779526 від 21.12.2018 року.

- витребувано з незаконного володіння ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_2 :

квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна – 1729487851101;

квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна – 1729495851101;

квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна – 1729501551101;

квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна – 1729507451101;

які до поділу разом складали нежилі приміщення (номер-апартаменти з кухнею) АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна – 1697845951101.

- вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду набрало законної сили 20 квітня 2020 року.

Подання заяви про роз`яснення судового рішення допускається, якщо судове рішення ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред`явлене до примусового виконання.

Суд розглядає заяву про роз`яснення судового рішення у порядку, в якому було ухвалено відповідне судове рішення, протягом десяти днів з дня її надходження. У разі необхідності суд може викликати учасників справи, державного чи приватного виконавця в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розглядові заяви про роз`яснення рішення.

Про роз`яснення або відмову у роз`ясненні судового рішення суд постановляє ухвалу, яку може бути оскаржено.

Системне тлумачення положень вказаної статті дозволяє дійти висновку, що рішення суду може бути роз`яснено у разі, якщо без такого роз`яснення його важко виконати, оскільки існує значна ймовірність неправильного його виконання внаслідок неясності резолютивної частини рішення. В ухвалі про роз`яснення судового рішення суд викладає більш повно та зрозуміло ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не змінюючи при цьому суть рішення і не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду.

У пункті 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009р. № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що роз`яснення рішення суду можливе тоді, коли воно не містить недоліків, що можуть бути усунені лише ухваленням додаткового рішення, а є незрозумілим, що ускладнює його реалізацію. Зазначене питання розглядається судом, що ухвалив рішення, і в ухвалі суд викладає більш повно та ясно ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не вносячи змін у суть рішення і не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду. Якщо фактично порушено питання про зміну рішення або внесення в нього нових даних, у тому числі й роз`яснення мотивів ухваленого рішення, суд ухвалою відмовляє в роз`ясненні рішення.

Касаційний цивільний суд в ухвалі від 01.08.2019р. по справі № 667/7960/14-ц вказав, що тлумачення статті 271 ЦПК України дозволяє стверджувати, що підставою для роз`яснення рішення суду є утруднення чи неможливість його виконання.

За своєю правовою суттю роз`яснення судового рішення зумовлено його нечіткістю за змістом, коли воно є неясним та незрозумілим як для осіб, стосовно яких воно ухвалене, так і для тих, які будуть здійснювати його виконання. Незрозумілим є рішення суду, в якому припускається кілька варіантів тлумачення; роз`яснюються не висновки, яких дійшов суд, а ухвалене судове рішення; підставою для роз`яснення рішення суду є утруднення чи неможливість його виконання. Зрозумілість судового рішення полягає у тому, що його резолютивна частина не припускає кілька варіантів тлумачення. Роз`яснення інших частин рішення (крім резолютивної) не має правового значення, оскільки вони не мають обов`язкового характеру для примусового виконання.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону № 1952-IV, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) – офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частина 1 ст. 5 Закону № 1952-IV передбачає, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування регламентується ст. 26 Закону № 1952-IV.

На момент проведення реєстраційних дій, які були предметом оскарження, так само як і на момент звернення ОСОБА_1 до суду та закриття підготовчого провадження у цій справі діяла редакція ст. 26 Закону № 1952-IV, яка передбачала, що у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Водночас, відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 22 серпня 2018 року (справа № 925/1265/16, провадження № 12-158 гс18), належним способом захисту права або інтересу позивача є саме скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності (користування) (частина друга статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Тобто, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 обрала ефективний спосіб захисту своїх прав – скасування записів про право власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , що узгоджувався як з вимогами Закону № 1952-IV, так і з актуальною судовою практикою. Разом з тим, 16 січня 2020 року, тобто вже під час розгляду справи по суті, що відповідно до ст. 49 Цивільного процесуального кодексу України виключає можливість зміни позивачем предмета або підстав позову, набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» від 05 грудня 2019 року № 340-IX, яким ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року № 1952-IV було викладено в новій редакції.

Так, відповідної до чинної станом на поточний момент редакції ст. 26 Закону № 1952-IV відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, діюча редакція 26 Закону № 1952-IV, на відміну від попередньої, дійсно не конкретизує правові наслідки скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Вказаний перелік не є вичерпним, оскільки суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Права та охоронювані законом інтереси особи за відсутності будь-яких механізмів захисту залишатимуться декларативними. Тож у разі незаконного посягання на майнові та особисті немайнові права та законні інтереси особи, останні повинні підлягати захисту, що, у свою чергу, вимагає від держави забезпечення належного правового регулювання з тим, щоб визначити засоби реалізації таких прав та інтересів, а також закріпити ефективні способи їх захисту.

Захист порушеного права має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який здатний відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.

Водночас, за змістом ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Конституційний Суд України також висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп).

Пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» від 05 грудня 2019 року № 340-IX передбачено, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" до набрання чинності цим Законом.

Водночас, вказаний Закон жодним чином не регулює питання виконання судових рішень у справах, де провадження було відкрито в період дії «старої» редакції ст. 26 Закону № 1952-IV, а судове рішення було ухвалене після 16 січня 2020р., тобто вже в період дії «нової» редакції цієї статті.

Частиною 4 статті 3 Цивільного процесуального кодексу України також передбачено, що закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Таким чином, суд погоджується з доводами представника позивачки про те, що остання у січні 2019р. з об`єктивних причин не могла сформулювати свої позовні вимоги з урахуванням положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» від 05 грудня 2019 року № 340-IX, як і не могла їх змінити/уточнити в межах встановлених Цивільним процесуальним кодексом України строків (до закінчення підготовчого засідання). На сторону по справі не можна покласти виконання вимог, яких на момент її звернення до суду ще не існувало.

Разом з тим, спираючись на існуюче на момент звернення до суду правове регулювання спірних відносин, позивачка, звертаючись до суду, обґрунтовано розраховувала на вичерпне, ефективне та остаточне (таке, що не потребує нових звернень до суду) відновлення своїх прав.

Юридична нікчемність підстав, на яких ОСОБА_3 у свій час набула право власності на спірні нежилі приміщення, виключає правомірність відповідних реєстраційних дій та дійсність речових прав самої ОСОБА_3 і осіб, яким вона в подальшому продала вказані приміщення.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи Витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 150737567, 150738916, 150739843, 150740780, 21 грудня 2018 р. нежилі приміщення (номер-апартаменти з кухнею) під № 33, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 було поділено на чотири окремих квартири з відкриттям окремих розділів та присвоєнням окремих реєстраційних номерів.

Відповідно до ст. 14 Закону № 1952-IV (як в чинній редакції, так і в редакції, що діяла до 16 січня 2020р.) у разі поділу об`єкта нерухомого майна або виділу частки з об`єкта нерухомого майна відповідний розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються, реєстраційний номер цього об`єкта скасовується. На кожний новостворений об`єкт нерухомого майна відкривається новий розділ Державного реєстру прав та формується нова реєстраційна справа, присвоюється новий реєстраційний номер кожному з таких об`єктів.

Хоча нежилі приміщення (номер-апартаменти з кухнею) АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна – 1697845951101 було поділено на 4 окремих об`єкти: квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна – 1729487851101; квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна – 1729495851101; квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна – 1729501551101; квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна – 1729507451101, з відкриттям нових розділів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, розділ на нежилі приміщення (номер-апартаменти з кухнею), як цілий об`єкт нерухомості, закрито не було, що суперечить вказаним вище положенням Закону № 1952-IV та логіці державної реєстрації загалом.

Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного суду, сформованою під час розгляду справи № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) та викладеною у постанові від 14 листопада 2018 р., однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

Рішення суду про витребування з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна – 1729487851101; квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна – 1729495851101; квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна – 1729501551101; квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна – 1729507451101, які до поділу разом складали нежилі приміщення (номер-апартаменти з кухнею) АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна – 1697845951101 якраз і є рішенням про припинення права власності ОСОБА_2 на вказані нежилі приміщення (номер-апартаменти).

Судове рішення не може враховувати всі алгоритми та особливості роботи програмних засобів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Однак, витребування на користь ОСОБА_1 всіх приміщень, які ОСОБА_2 незаконно набув у власність, виключає подальше збереження будь-яких його прав на ці приміщення. Причому, йдеться як про цілий об`єкт нежилі приміщення (номер-апартаменти з кухнею), так і про утворені в результаті його поділу квартири: АДРЕСА_3 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_1 .

Таким чином, право власності ОСОБА_2 на нежилі приміщення (номер-апартаменти з кухнею) АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна – 1697845951101 підлягає припиненню.

Відповідно до ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9).

Частиною 4 ст. 10 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Стаття 6 § 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує виконання остаточних, обов`язкових судових рішень (на відміну від виконання рішень, що можуть оскаржуватись у судах вищої інстанції) (Ouzounis and Others v. Greece, (Узуніс проти Греції), § 21).

Право на виконання рішень, винесених судом, є невід`ємною частиною «права на суд» (Hornsby v. Greece (Горнсбі проти Греції), § 40; Scordino v. Italy (Скордіно проти Італії) (no. 1) [ВП], § 196). У іншому випадку, положення статті 6 § 1 будуть позбавлені ефекту корисної дії (Burdov v. Russia (Бурдов проти Росії), §§ 34 і 37).

Ефективний захист сторони у справі, а отже і відновлення справедливості, передбачає зобов`язання адміністративних органів виконувати рішення (Hornsby v. Greece (Горнсбі проти Греції), § 41; Kyrtatos v. Greece (Кіртатос проти Греції), §§ 31-32).

Виконання рішення повинно бути повним та вичерпним, а не частковим (Matheus v. France (Матецс проти Франції), § 58; Sabin Popescu v. Romania (Sabin Popescu проти Франції), §§ 68-76), і рішення не може не виконуватись, бути позбавлено юридичної сили, або незаконно відкладено (Immobiliare Saffi v. Italy (Іммобільяре Саффі проти Італії) [ВП], § 74).

Дії, прийняті національними органами влади для забезпечення виконання рішень мають бути ефективними та співрозмірними зі своїм основним завданням (Ruianu v. Romania (Руйану проти Румунії), § 66), зважаючи на їх зобов`язання у забезпеченні виконання рішень, оскільки саме вони є представниками влади (там же, §§ 72-73).

З огляду на вищевикладене, заяву представника ОСОБА_1 адвоката Логовського В.В. про роз`яснення судового рішення слід задовольнити.

Керуючись ст. 271 ЦПК України, суд,

постановив:

Заяву представника ОСОБА_1 адвоката Логовського В.В. про роз`яснення судового рішення Приморського районного суду міста Одеси від 11 березня 2020 року - задовольнити.

Роз`яснити рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 березня 2020 року по цивільній справі №522/24/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , державного реєстратора Комунального підприємства «Департамент державної реєстрації» Шевченко Максима Олександровича, державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг» Мельник Тетяни Іванівни, приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Дімітрової Т.А., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Акціонерне товариство «УкрСиббанк», про скасування рішення державного реєстратора, cкасування записів, витребування майна з чужого незаконного володіння.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси по справі № 522/24/19 є підставою для державної реєстрації припинення права власності ОСОБА_2 (РНОКПП – НОМЕР_1 ) на нежилі приміщення (номер-апартаменти з кухнею) АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна – 1697845951101 та закриття відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на ухвалу суду подається до суду апеляційної інстанції через Приморський районний суд міста Одеси протягом п`ятнадцяти днів з дня складення ухвали.

Суддя Л.М. Чернявська