Рішення № 99000740, 05.08.2021, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/16339/19

Провадження № 2/522/820/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАІНИ

05 серпня 2021 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси, у складі :

головуючого - судді Науменко А.В.,

за участю секретаря судового засідання - Звонецької І.М.,

розглянувши у загальному позовному порядку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Національного університету «Одеська юридична академія», Ректора Національного університету «Одеська юридична академія» Загороднього Віктора Євстафійовича, третя особа на стороні відповідачів: Первинна профспілкова організація Національного університету «Одеська юридична академія» про визнання протиправною бездіяльності, скасування наказу ректора, поновлення на посаді, стягнення матеріальної шкоди заподіяну вимушеним прогулом та стягнення матеріальної шкоди у вигляді недоотриманого доходу,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач 25.09.2019 року звернулася до Приморського районного суду з позовом до Ректора Національного університету «Одеська юридична академія» за захистом порушеного права у трудових відносинах, про скасування наказу від 28.08.2019 року, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Також 08.10.2020 року позивач звернулася до суду з позовом до Національного університету та до Ректора Національного університету «Одеська юридична академія» з позовом за захистом порушеного права у трудових відносинах, про визнання бездіяльності протиправною.

Ухвалою суду від 27.11.2020 року за заявою позивача та згодою представника відповідачів зазначені позови були об`єднані в одне провадження.

Згідно останньої редакції позовних вимог від 27.11.2020 р. (Т.6, а. с. 88-95, 107-116) до Національного університету та до Ректора Національного університету «Одеська юридична академія», за участю третьої особи первинної профспілкової організації Національного університету «Одеська юридична академія», позивач просить суд наступне:

1.Визнати протиправною бездіяльність Національного університету «Одеська юридична академія», ректора Національного університету «Одеська юридична академія» Загороднього Віктора Євстафійовича щодо наступного:

- невключення ОСОБА_1 у Наказ по особовому складу працівників Національного університету «Одеська юридична академія» №3181-5 від 17 жовтня 2018 р. «Про переведення»;

- непереведення ОСОБА_1 із 17 вересня 2018 р. з 0,5 штатних ставки доцента кафедри кримінального права на одну ставку штатну цієї ж посади на умовах раніше встановленого строку трудового договору (по 31 серпня 2019 р.) у зв`язку із закінченням докторантури.

2. Визнати протиправною бездіяльність Національного університету «Одеська юридична академія», ректора Національного університету «Одеська юридична академія», ОСОБА_2 , щодо наступного:

- невключення ОСОБА_1 у План проходження стажування професорсько-викладацького складу кафедри кримінального права Національного університету «Одеська юридична академія» на 2018-2019 рр., затверджений ректором Національного університету «Одеська юридична академія» Віктором Євстафійовичем Загороднім 3 вересня 2018 р.;

- невключення ОСОБА_1 , у Наказ ректора Національного університету «Одеська юридична академія» Віктора Євстафійовича Загороднього «Про підвищення кваліфікації» від 6 березня 2019 р. №361-6;

- не направлення ОСОБА_1 на підвищення кваліфікації / стажування на кафедру кримінального права, процесу і криміналістики Міжнародного гуманітарного університету з 18 березня 2019 р. по 14 квітня 2019 р. ;

- не виконання приписів Міністерства освіти і науки України (лист Міністерства освіти і науки України №3/144-19 від 2 травня 2019 р.) щодо повідомлення ОСОБА_1 про результати розгляду її звернення від 4 березня 2018 р. про забезпечення включення у поточний план-графік підвищення кваліфікації викладачами кафедри кримінального права Національного університету «Одеська юридична академія» та направлення ОСОБА_1 на підвищення кваліфікації /стажування на кафедру кримінального права, процесу і криміналістики Міжнародного гуманітарного університету з 18 березня 2019 р. по 14 квітня 2019 р.

3. Скасувати Наказ ректора Національного університету «Одеська юридична академія» Віктора Євстафійовича Загороднього №2067-5 від 28 серпня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади доцента кафедри кримінального права Національного університету «Одеська юридична академія» у зв`язку із закінченням строку трудового договору.

4. Поновити ОСОБА_1 на посаді доцента кафедри кримінального права Національного університету «Одеська юридична академія» із 1 вересня 2019 р. на умовах, визначених наказом № 346-5 від 29 січня 2016 р., тобто на одну ставку штатну займаної посади.

5. Стягнути з Національного університету «Одеська юридична академія» на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду, заподіяну їй вимушеним прогулом у розмірі її середнього заробітку за увесь час вимушеного прогулу.

6. Стягнути з Національного університету «Одеська юридична академія» на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у вигляді недоотриманого доходу на посаді доцента кафедри кримінального права Університету за період з 17 вересня 2018 року по 31 серпня 2019 року розміром 93273,27 гривні (дев`яносто три тисячі двісті сімдесят три гривні двадцять сім копійок).

Додатково 05.08.2021 р. позивач надала до суду свій розрахунок середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (з 01 вересня 2019 р. по 05 серпня 2021 р.) у розмірі 689 245,83.

14.12.2020 року позивач надала до суду «План - схему дослідження матеріалів справи» та «Правову позицію у справі» у яких виклала додаткові пояснення щодо позову.

Ухвалою від 14.12.2020 року судом закрите підготовче провадження та справа призначена до судового розгляду.

Далі 20.01.2021 року та 02.02.2021 року позивачем надані до справи «Додаткові письмові пояснення».

17.03.2021 року представником відповідачів надані до справи Письмові відповіді на запитання позивача під час вступного слова.

06.04.2020 року позивачем надані до справи «Письмові пояснення щодо дослідження письмових доказів».

20.05.2021 року представником відповідачів надані до справи Письмові відповіді на запитання позивача під час вступного слова.

20.05. 2021 року позивачем надані до справи письмові «Зауваження на письмові відповіді представника відповідачів».

23.06.2021 року представником відповідачів надані до справи Письмові відповіді на запитання позивача під час вступного слова.

23.06. 2021 року позивачем надані до справи письмові «Зауваження на письмові відповіді представника відповідачів».

На судовому засіданні 27.07.2021 року позивач та представник відповідачів надали Письмову промову у судових дебатах.

На заключному засіданні 05.08.2021 року позивач та представник відповідачів надали до справи Письмові репліки виступу у судових дебатах.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що з 1 лютого 2012 р. її було призначено на посаду доцента кафедри кримінального права НУ «ОЮА» на 1 повну штатну ставку.

З 1 лютого 2013 р. продовжено трудову угоду ( контракт) з нею на посаді доцента кафедри кримінального права на 1 ставку по штату терміном на 3 роки, що підтверджується витягом з протоколу №1 засідання Вченої Ради Інституту прокуратури та слідства НУ «ОЮА» від 21 січня 2013 р.

З 1 лютого 2016 р. продовжено трудовий договір (контракт) з ОСОБА_1 на посаді доцента кафедри кримінального права на 1 повну штатну ставку по 31 серпня 2019 р., що підтверджується Наказом по НУ «ОЮА» від 29 лютого 2016 р. №346-5.

У період із 14 вересня 2016 р. по 14 вересня 2018 р. ОСОБА_1 перебувала у докторантурі НУ «Одеська юридична академія», яку закінчила за спеціальністю 081 «Право» ( витяг із наказу по Національному університету «Одеська юридична академія» від 14 вересня 2016 р. №4236а -10)

В кінці грудня 2016 р. було внесено зміни у чинне законодавство України, які суттєво обмежили право позивача працювати, перебуваючи у докторантурі. Виключно із причин вищезазначених змін у чинному законодавстві України позивач змушена була написати заяву, на підставі якої наказом по особовому складу працівників НУ «ОЮА»№795-5 від 10 квітня 2017 р., усім докторантам кафедри кримінального права НУ «ОЮА» з ОСОБА_1 ще ОСОБА_3 , та ОСОБА_4 , із 01.01.2017 р. було зменшено навчальне навантаження таким чином, щоб воно не перевищувало 0,5 ставки штатні, як того і вимагає абз. 5 п. 19 Постанови КМУ від 28 грудня 2016 р. №1050.

Після закінчення докторантури позивач вказує, що зверталася з письмовими заявами на ім`я ректора НУ «Одеська юридична академія» ОСОБА_2 із проханням з 17 вересня 2018 р. перевести її з 0,5 штатних ставки на одну ставку штатну цієї ж посади на умовах раніше встановленого строку трудового договору, які не були розглянуті, але вона на це мала право.

Крім того, позивач зазначила, що по факту підроблення документів, які стосуються індивідуального навчального навантаження науково-педагогічного працівника ОСОБА_1 на 2018-2019 рік відкрито кримінальне провадження №12019161500001554 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України.

Позивач також вважає, що було неправомірно порушено її право на підвищення кваліфікації (стажування) у встановлених п`ятирічних строк.

Наказом №2067-5 від 28 серпня 2019 р. по НУ «ОЮА» позивача було звільнено з посади доцента кафедри кримінального права НУ «ОЮА» в порядку п.2 ст. 36 КЗпП України (закінчення строку трудового договору). Позивач наполягає, сама виховує та утримує дитину ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому дане звільнення вважає незаконним, з підстав того, що при звільненні порушені гарантій для неї, як одинокої матері відповідно до положень ст. 184 КЗпП України, тому просить скасувати наказ про звільнення та поновити на роботі.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Байрактар О.В. уточнені позовні вимоги в редакції від 27.11.2020 р. підтримали з підстав наведених у позові та письмових поясненнях наданих до справи, просили задовольнити у повному обсязі.

У судовому засіданні представник відповідачів - адвокат Павлов В.О. в задоволенні позову просив відмовити у повному обсязі. В обґрунтування заперечень зазначив, що працівники - викладачі приймаються на роботу шляхом укладення трудового договору, в тому числі за строковим контрактом, в даному випадку між сторонами погоджений строк трудових відносин до 31.08.2019 року. Наполягав на тому, усі дії відповідача НУ «ОЮА» відповідали умовам трудових відносин погоджених самою позивачкою у власноручно оформлених заявах, усі рішення приймалися відповідно діючого законодавства. Вказав, що твердження позивача про підроблення частин тексту заяви ОСОБА_1 не підтверджені жодним доказом по справі. Щодо порушення права позивача на проходження підвищення кваліфікації, представник послався на те, що законодавцем передбачено підвищення кваліфікації не кожні п`ять років, а не рідше одного разу на п`ять років. Сама ОСОБА_1 проходила підвищення 14.02.2014 року тому з лютого 2019 року розпочався новий п`ятирічний термін. Наполягав на тому, що не продовження контракту з позивачем не було штучно створена ситуація відносно неї, тому як після 31.08.2019 року не був продовжений контракт ще чотирьом викладачам кафедри.

Представник третьої особи по справі в судове засідання не з`явився, був сповіщений належним чином.

Заслухавши пояснення осіб, які приймають участь у справі, дослідивши надані докази, суд дійшов наступних висновків.

Виходячи з предмету спору та доказування по справі, суд встановлює, що позивач звернулася за захистом порушених на її думку прав у сфері трудових відносин у зв`язку з її звільненням, а також оскарження дій-бездіяльності роботодавця під час трудових відносин за строковим договором.

Матеріалами справи та сторонами підтверджується, хронологія трудових відносин між сторонами, а саме що з 1 лютого 2012 р. за власноручною заявою, позивача було призначено на посаду доцента кафедри кримінального права НУ «ОЮА» на 1 повну штатну ставку на строк до 30.01.2013 року.

Далі з 01.02.2013 р. за власноручною заявою позивачу продовжено трудову угоду з позивачем на посаді доцента кафедри кримінального права на 1 ставку по штату терміном на 3 роки, що підтверджується витягом з протоколу №1 засідання Вченої Ради Інституту прокуратури та слідства НУ «ОЮА» від 21 січня 2013 р.

З 01. 02.2016 р. за власноручною заявою позивача продовжено трудовий договір з ОСОБА_1 на посаді доцента кафедри кримінального права на 1 повну штатну ставку з 01лютого 2016 року по 31 серпня 2019 р., що підтверджується Наказом по НУ «ОЮА» від 29 лютого 2016 р. №346-5. ( Т. 1, а.с. 13-19)

Суд встановлює, що сторони по справі визнають факт виникнення між позивачем та НУ «ОЮА» трудових правовідносин саме по строковому трудовому договору (контракту), які відповідно врегульовані положеннями ст. 23 КЗпП України. Також сторони визнають факт того, що строк трудового договору встановлений за погодженням сторін закінчився 31 серпня 2019 року.

У період із 14 вересня 2016 р. по 14 вересня 2018 р. ОСОБА_1 перебувала у докторантурі НУ «Одеська юридична академія», яку закінчила за спеціальністю 081 «Право» ( витяг із наказу по Національному університету «Одеська юридична академія» від 14 вересня 2016 р. №4236а -10) ) (Т.1 а.с. 49)

Згідно із абз. 5 п. 19 Постанови КМУ «Деякі питання стипендіального забезпечення» від 28 грудня 2016 р. №1050 внесені зміні до законодавства, а саме встановлене, що докторанти мають право на роботу у режимі неповного робочого часу, але не більш як на 0,5 ставки за займаною посадою.

Заявою (без дати) позивач звернулася до відповідача з проханням перевести її з повної ставки на 0,5 штатної ставки з 01.01.2017 року по 31.08.2019 року ( т. 3 а.с. 56). Зі змісту заяви суд не вбачає визначення позивачем підстави для переведення на 0,5 ставки у зв`язку з вимогами нового законодавства України.

Доводи позивача, що у вказаній заяві, яку вона дійсно писала є частина тексту, яка виконана не нею, не доведені жодними доказами, тому суд оцінює дану заяву за наявним змістом.

Наказом НУ «ОЮА»№795-5 від 10 квітня 2017 р. ( т. 3 а.с. 57) «Про переведення» позивача переведено з штатної 1 ставки на 0,5 штатної ставки з 01.01. 2017 року на умовах раніше встановленого строку договору по 31.08.2019 року. В наказі зазначені підстави: заява Вечерової, витяг з протоколу засідання кафедри, резолюція керівника. Даний наказ не був оскаржений позивачем та був виконаний. На підставі викладеного суд встановлює, що 0,5 штатної ставки була законно встановлена саме по 31.08.2019 року, до закінчення дії контракту.

До закінчення дії контракту ОСОБА_1 на ім`я президента НУ «ОЮА» (т. 1 а.с. 25-26), ректора НУ «ОЮА» (т.1, а. с. 27-28), завідувача кафедри кримінального права (т.1 а.с. 29-30) були подані письмові заяви від 10.06.2019 р., у яких вона просила продовжити їй трудовий договір щодо перебування на посаді доцента кафедри кримінального права після 31.08.2019 р..

Наказом №2067-5 від 28 серпня 2019 р. по НУ «ОЮА» позивача було звільнено з посади доцента кафедри кримінального права НУ «ОЮА» в порядку п.2 ст. 36 КЗпП України (закінчення строку трудового договору).

Згідно із п.6.5. Положення про порядок проведення конкурсного відбору при заміщенні вакантних посад науково-педагогічних працівників Національного університету «Одеська юридична академія» та укладення з ними трудових договорів (контрактів), прийнятого Вченою Радою НУ «ОЮА», протокол №7 від 2 липня 2016 р., рішення про продовження / припинення трудових відносин у зв`язку із закінченням терміну трудового договору (контракту) має прийматися на підставі мотивованого рішення трудового колективу кафедри, яке прийняте шляхом таємного голосування. Рішення кафедри вважається дійсним, якщо в голосуванні брало участь не менше 2/3 членів трудового колективу кафедри; претендент вважається рекомендованим до продовження трудових відносин на попередній посаді, якщо за це рішення проголосувало більше половини присутніх членів трудового колективу кафедри.

Згідно листів відповідей на звернення ОСОБА_1 за підписом ректора ОСОБА_2 від 08.07.2019 р. №1095-3 (т.1, а. с. 50), проректора з навчальної роботи, професора ОСОБА_6 від 30.07.2019 р. №1202/1-3 (т.1, а. с. 56), ректора ОСОБА_2 від 09.08.2019 р. №1259-3 (т.1, а. с. 57), а також витягу з протоколу засідання кафедри кримінального права НУ «ОЮА» №14 від 27.06.2019 р. (т.5, а.с. 18) вбачається, що рішення щодо припинення трудових відносин у зв`язку з закінченням терміну трудового договору з позивачем ОСОБА_1 приймалося одноголосно на засіданні кафедри кримінального права НУ «ОЮА» у кількості 24 співробітників кафедри. Суд звертає увагу, що зазначене рішення кафедри як підстава для відмови у продовженні строку договору не було позивачем оскаржене.

Дослідивши подані сторонами докази суд встановлює, що твердження позивача, що на засіданні кафедри кримінального права від 27 червня 2019 р. за наслідком якого оформлений протокол №14, не проводилося колективне обговорення і таємне голосування щодо викладачів кафедри, у яких термін дії контрактів спливав 31 серпня 2019 р., не доведене позивачем належними та допустимими доказами.

Згідно перевірки Департаменту контролю у сфері вищої, фахової передвищої освіти і освіти дорослих Державної служби якості освіти України ( лист відповідь вих.№03/01-28/255 від 27.12.2019 р.), проведеної на підставі звернення (скарги) позивача, вбачається, що звільнення позивача із НУ «ОЮА» було у зв`язку із закінченням строку трудового договору, погоджено з первинною профспілковою організацією Університету, що підтверджене копією довідки від 19.12.2019 р. №69. ( Том 3, а.с. 179-181). У відповіді також зазначене, що при підготовці наказів про звільнення враховувалося фактичне зменшення навчального навантаження по кафедрах, тому питання про продовження (не продовження ) трудових відносин з працівниками приймалося на підставі рішення трудового колективу кафедри. Суд вбачає, що за наслідком проведеної перевірки ініційованою позивачем «Департаментом» не було встановлено порушень при звільненні позивача.

Щодо доводів позивача, що засідання кафедри від 27 червня 2019 р відбувалося без попереднього проведення рейтингового оцінювання науково-педагогічних працівників кафедри та обов`язкового оприлюднення його результатів на офіційному веб-сайті Університету, чим порушено вимоги п.3 ч.2 ст.16, п.2 ч. 3 ст. 32 Закону України «Про вищу освіту» суд встановлює наступне.

Згідно п. 3.ч.2 ст. 16 Закону України «Про Освіту», щорічне оцінювання науково-педагогічних працівників, оприлюднення результатів такого оцінювання та офіційному сайті закладу вищої освіти чи у будь-який інший спосіб є процедурою системи внутрішнього забезпечення якості освітньої діяльності та здійснюється безпосередньо закладом вищої освіти. Зазначена процедура реалізується на підставі локальних актів закладу віщої освіти. Ця процедура підтверджена відповіддю на звернення позивача, листом з Національного агенства із забезпечення якості вищої освіти від 06.02.2020 р. №366 (див. Том 5, арк.. справи 58).

Згідно листа відповіді на звернення позивача із Державної служби якості освіти України (Департаменту контролю) від 19.03.2020 р. №03/01-28/38, виявлене порушення в НУ «ОЮА» зазначеної норми законодавства та керівництву Університету наголошено на недопустимість недотримання законодавства в галузі освіти (т 5, а.с. 65-66).

Суд враховує, що відносно позивача відповідачем прийняте рішення про звільнення саме з підстав закінчення строку трудового договору. Тому суд визнає, що позивачем не обґрунтоване та не доведене, що вказане виявлене перевіркою порушення в діяльності відповідача по не оприлюдненню рейтингового оцінювання науково-педагогічних працівників кафедри у 2019 році якимось чином вплинуло на рішення трудового колективу кафедри про не продовження з нею строку трудового договору.

Суд звертає увагу, що при звільненні в порядку п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України відсутні підстави для застосування положень ст. 42 КЗпП України, щодо встановлення умов для переважного права залишення на роботі.

Аналогічного висновок висловив Верховний суд у постанові від 20.03.2020 року у справі №592\8399\17.

Згідно з частиною 3 статті 54 Закону України «Про освіту», у редакції Закону України від 23 травня 1991 року № 1060-XI, яка була чинною на час укладення контракту, педагогічні та науково-педагогічні працівники приймаються на роботу шляхом укладення трудового договору, в тому числі за контрактом. Прийняття на роботу науково-педагогічних працівників здійснюється на основі конкурсного відбору.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку трудового договору (пункти 2, 3 статті 23 КЗпП України), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Частиною 1, 3 статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуючись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін.

Виходячи з наведеного суд встановлює, що позивач прийнята на посаду на підставі строкового трудового договору, строком до 31 серпня 2019 року у відповідності до вимог частини третьої статті 54 Закону України «Про освіту», у редакції, яка була чинною на час укладення контракту. Наказом №2067-5 від 28 серпня 2019 р. по НУ «ОЮА» позивача було звільнено з посади доцента кафедри кримінального права НУ «ОЮА» в порядку п.2 ст. 36 КЗпП України (закінчення строку трудового договору) про що остання була повідомлена роботодавцем за два місяці. Оскільки відповідач не виявив наміру на продовження строку дії контракту або його переукладення, то одностороння згода позивача на продовження строку трудових відносин, або укладення трудового договору на невизначений строк, не створює роботодавцю імперативного обов`язку продовжувати трудовий договір з нею.

Аналогічного висновку дійшов Верховний суд у постановах від 21.01.2020 року по справі № 592\13809\18 та від 20.03.2020 року по справі № 592\8399\17

У постанові від 07.05.2020 року № 711\3329\16-ц Верховний суд зазначив, що у разі закінчення строку дії трудового договору не потрібно отримувати згоду профспілки на звільнення працівника.

Таким чином, суд дійшов висновку, що припинення трудового договору з позивачем ОСОБА_1 відбулося з підстав, передбачених пунктом другим статті 36 КЗпП України.

На підставі вище викладеного суд вказує, що довід позивача, що відповідачами замість продовження строку контракту з нею, були незаконно продовжені трудові договори після 31.08.2019 р. з окремим науково-педагогічним працівникам кафедри кримінального права, рівень кваліфікації яких є значно нижчим, ніж у позивача є безпідставним та необґрунтованим, ці обставини не входять у предмет спору по справі.

Щодо доводів позивача, що вона одна виховую малолітню дитину - малолітнього сина ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому підлягає визнанню «одинокою матір`ю» суд дійшов наступних висновків.

Судом досліджені матеріали справи: - витяг із трудової книжки ОСОБА_1 (т 1, а.с. 20-21); свідоцтво про народження ОСОБА_5 (т 1, а.с. 63); рішення суду про розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 та стягнення аліментів від 08.11.2013 р. ( т 1, а.с. 64-65); відмітка в паспорті ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та місце проживання (т.1, а. с. 11); довідка про склад сім`ї (Том 1, а.с 66); довідка про склад сім`ї (т 1, а.с. 69); довідка із дитячого садка від 23.09.2019 р. №39 (т 1, а.с. 67); довідка зі школи від 23.09.2019 р. №167/5.3( т 1, а.с. 68);

Суд вважає доведеними обставини, яки мають значення для оцінки правовідносин між сторонами, що позивач ОСОБА_5 є одинокою матір`ю, яка виховує та утримує дитину сама.

Щодо порушення вимог статті 184 КЗпП України при звільненні позивача, суд зазначає наступне.

За частиною 3 статті 184 КЗпП України звільнення, зокрема, одиноких матерів з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням. Обов`язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Згідно роз`яснення Пленуму Верховного Суду України у пункті 9 постанови від 6 листопада 1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» звільнення на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України, зокрема, одиноких матерів провадиться з обов`язковим працевлаштуванням. Не може бути визнано, що власник або уповноважений ним орган виконав цей обов`язок по працевлаштуванню, якщо працівниці не була надана на тому ж або на іншому підприємстві (в установі, організації) інша робота або запропонована робота, від якої вона відмовилась з поважних причин (наприклад, за станом здоров`я). Передбачені частиною третьою статті 184 КЗпП України гарантії поширюються і на випадки звільнення у зв`язку з закінченням строку договору зазначених працівників, коли вони були прийняті на сезонні роботи.

Таким чином, частиною третьою статті 184 КЗпП України встановлено гарантії для окремих категорій працівників, а саме: заборонено звільнення, зокрема, одиноких матерів та передбачено обов`язкове працевлаштування у випадках її звільнення після закінчення строкового трудового договору. Невиконання підприємством (установою, організацією), яке провело звільнення, обов`язку по працевлаштуванню протягом трьох місяців є підставою для покладення на нього відповідно до частини другої статті 232 КЗпП України обов`язку надати на цьому або іншому підприємстві роботу, яку може виконувати працівниця, а не про поновлення на попередній роботі. Оскільки згідно з статтею 235 зазначеного Кодексу підставою для поновлення працівника на роботі є його звільнення без законних підстав, то у разі невиконання власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом протягом трьох місяців обов`язку по працевлаштуванню звільненого працівника за пунктом 2 статті 36 КЗпП України, зокрема одиноких матерів, за заявою такої особи може вирішуватися спір не про поновлення на роботі, а про виконання зобов`язання по працевлаштуванню.

Проте позивач ОСОБА_1 не заявила позовних вимог про виконання відповідачем зобов`язання по працевлаштуванню.

Вказана позиція, щодо застосування положень ст. 184 КЗпП України викладена у постанові Верховного суду від 21.01.2020 року по справі № 592\13809\18. Також зазначена правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 759/19440/15-ц (провадження № 14-105цс18), в якій встановлені подібні правовідносини та аналогічні фактичні обставини.

На підставі вище викладеного суд встановлює, що позовні вимоги позивача про скасування наказу про звільнення та про поновлення на роботі не підлягають задоволенню. Крім того, позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідною від вимоги про поновлення на роботі, а тому визнається судом такою, що також не підлягає задоволенню.

Щодо вимог позивача про визнання бездіяльності відповідачів протиправними суд дійшов наступних висновків.

Верховний суд у постанові по справі № 922/476/20 від 09.12.2020 року дійшов наступних висновків: «Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми в її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Так і право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

Позивач вказує, що двічі зверталася до керівника НУ «ОЮА» - із проханням перевести її з 0,5 ставки штатних на одну ставку штатну цієї ж посади на умовах раніше встановленого строку трудового договору у зв`язку із закінченням докторантури, однак ці заяви не були розглянуті.

З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 звернулася з заявою від 02.10.2018 р. на ім`я відповідача. ( т. 3, а.с. 102). Зі змісту власноручної заяви позивача датованої 02.10.2018 року вбачається, що остання просить перевести її з 0.5 штатної ставки на 1 штатну ставку кафедри на умовах раніше встановленого строку трудового договору з 17.09.2018 року у зв`язку з закінченням докторантури.

Також з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернулася з друкованою заявою від 07.12.2018 р. на ім`я відповідача. ( т. 3, а.с. 103). Зі змісту заяви позивача вбачається, що остання просить перевести її з 0.5 штатної ставки на 1 штатну ставку кафедри на умовах раніше встановленого строку трудового договору з 17.09.2018 року у зв`язку з закінченням докторантури. В даній заяві позивач також зазначає, що фактично з 17.09.2018 року працює за індивідуальним навчальним навантаженням об`ємом 1 штатної ставки. Вимагала видати наказ про переведення на 1 штатну ставку.

Суд вказує, що в зазначених заявах позивач просить оформити наказом про переведення на 1 шатну ставку «заднім числом». При цьому суд враховує, що остання була переведена на 0.5 ставки на підставі заяви в якої нею зазначений строк до 31.08.2019 року, хоча їй було достеменно відомо що строк докторантури закінчується 17.09.2018 року. Також суд бере до уваги пояснення представника відповідача у судових засіданнях, що на час звернення позивача з вказаними заявами про переведення, на кафедрі уже були сформовані індивідуальні навчальні навантаження, серед викладачів розподілені години, складений план навчання на навчальний рік, тобто робота на 0.5 штатної ставки для позивача вже була відсутня.

Зі змісту п.3.2. Додатку №4 до Колективного трудового договору НУ «ОЮА» від 15 травня 2015 р. вбачається, що Адміністрація НУ «ОЮА» зобов`язана дотримуватись законів та інших нормативно-правових актів, умов Колективного договору, угод та трудових договорів; правильно організовувати працю працівників, з повагою ставитися до потреб та вимог працівників, поліпшувати умови їх праці; надавати працівникам роботу, обумовлену трудовим договором (контрактом) (т 4, а.с. 120-184).

На підставі викладеного суд встановлює, що згідно діючих норм законодавства на відповідача був покладений обов`язок перевести позивачку на 0.5 шатної ставки на час докторантури, але в заяві на переведення позивач зазначену підставу не зазначала. Проте позивачем не обґрунтоване та не доведене виникнення у відповідача як роботодавця обов`язку на переведення на повну ставку, адже умови трудового договору змінюються саме за згодою сторін.

Враховуючи, що позивач в листі від 07.12.2008 року посилається на бездіяльність відповідача щодо її переведення на 1 штатну ставку, саме ця дата є початком обчислення строку звернення до суду за захистом порушення свого права у сфері трудових відносин. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 до звернення до суду в порядку цивільного судочинства ( 08.10.2020 року), вперше звернулася з адміністративним позовом по даним обставинам в червні 2019 року, тобто з пропуском тримісячного строку передбаченого ч.1 ст. 233 КЗпП України.

Позивач наполягала на тому, що фактично виконуваний нею об`єм індивідуального навчального навантаження науково-педагогічного працівника кафедри кримінального права НУ «ОЮА» у 2018-2019 рр. становив 1 ставка штатна, разом із тим заробітна плата за цей самий проміжок часу, згідно довідок про доходи ОСОБА_1 нараховувалася позивачеві за 0,5 ставки штатні, тобто була вдвічі меншою за фактично виконуваний об`єм індивідуального навчального навантаження.

Позивач вказує, що по факту дописки в її рукописній заяві, на підставі якої був виданий наказ від 10.04.2017 р. №795-5 про переведення ОСОБА_1 з повної ставки на 0,5 ставки штатних доцента кафедри кримінального права НУ «ОЮА» з 01.01.2017 р. «…по 31.08.2019 р.» та підроблення документів, які стосуються її індивідуального навчального навантаження науково-педагогічного працівника на 2018-2019 рік наразі відкрито кримінальне провадження №12019161500001554 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України.

Розглянувши матеріали справи, суд визнає, що позивачем не обґрунтовані та не доведені обставини бездіяльності відповідачів, щодо не включення у наказ та не переведення з 0,5 штатної ставки на 1 штатну ставку. Також суд встановлює, що зазначені позовні вимоги розглядаються одночасно з вимогами про поновлення на роботі та ефективність судового захисту по оскарженню бездіяльності відповідачів прямо залежить від відновлення трудових відносин позивача та роботодавця. Таким чином, враховуючі висновок суду про відмову у задоволенні позову про поновлення на роботі, зазначені вимоги про визнання бездіяльності протиправною суд визнає неефективним способом захисту позивача, а тому такими що не підлягають задоволенню.

Суд також встановлює, що позивач не довела належними та допустимими доказами ( ст. 76-81 ЦПК України) факт фактичного виконання нею роботи в період з 17.09.2018 по 31.08.2019 року не 0.5 штатної ставки , а в дійсності 1 штатної ставки, за що не отримувала заробітну плату. Суд звертає увагу, що позивач за наслідком порушення на її думку прав у трудових відносинах просить стягнути не виплачену заробітку плату ( ст. 117, 233 КЗпП України), а помилково просить стягнути матеріальну шкоду у вигляді неотриманного доходу в розмірі 93273, 27 грн.

Суд враховує, довід представника відповідача, щодо недоведеності даної вимоги та наявності протиріччя в позиції позивача, виходячи з того, що остання у листі від 04.07.2019 року вказала, що у другому семестрі 2018-2019 навчального року її навантаження по кафедрі було нульовим.

На підставці викладеного суд визнає вимогу про стягнення матеріальної шкоди у вигляді неотриманного доходу такою, що також не підлягає задоволенню.

Позивач в судових засіданнях послалася на те, що відповідачами під час її праці порушувалися вимоги чинного законодавства України та локальної нормотворчості НУ «ОЮА» у сфері вищої освіти. Так, на думку позивача відповідачі не дотримувалися к пріоритетності у розподілі навчального навантаження за штатними працівниками вузу порівняно із зовнішніми сумісниками. Не було забезпечене прозорість розподілу навчального навантаження, не був врахований рівень кваліфікації науково-педагогічних працівників під час такого розподілу).

Зазначені вище доводи позивача суд визнає такими, що не відносяться до предмету спору та доказування.

Щодо вимог позивача, пов`язаних оскарженням бездіяльності відповідачів по обставинам не проходження нею під час праці підвищення кваліфікації суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 32 Закону України «Про вищу освіту», заклади вищої освіти зобов`язані мати внутрішню систему забезпечення якості вищої освіти.

Згідно п. 4 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про вищу освіту», забезпечення підвищення кваліфікації педагогічних, наукових і науково-педагогічних працівників - невід`ємна складова системи внутрішнього забезпечення якості вищої освіти, тобто обов`язок, який прямо покладається законом на заклад вищої освіти.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 Закону України «Про вищу освіту», заклад вищої освіти забезпечує підвищення кваліфікації та стажування педагогічних, науково-педагогічних працівників не рідше одного разу на п`ять років.

Згідно із ч. 4 ст. 27 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» «…наукова установа забезпечує науковому працівникові підвищення кваліфікації не рідше ніж один раз на п`ять років….».

З матеріалів справи слідує, що на підставі заяви ОСОБА_1 про направлення на підвищення кваліфікації (стажування) від 13.01.2014 р., остання була направлена та проходила підвищення кваліфікації (стажування) педагогічного (науково-педагогічного) з 20.01.2014 р. по 14.02.2014 р. №90-3 від 16.01.2014 р.. Далі позивач не була включена до Плану проходження стажування професорсько-викладацького складу кафедри кримінального права НУ «ОЮА» на 2018-2019 рр., затверджений ректором НУ «ОЮА» В.Є. Загороднім 3 вересня 2018 р..

ОСОБА_1 зверталася з заявою до завідувача кафедри кримінального права НУ «ОЮА» ОСОБА_8 про направлення на підвищення кваліфікації від 04.03.2019 р.

Також зверталася з заявою до ректора НУ «ОЮА» ОСОБА_2 про направлення на підвищення кваліфікації від 04.03.2019 р.

Позивач вказує, що зазначені заяви не були розглянуті з метою отримання формального приводу для того, щоб не продовжувати із ОСОБА_1 в подальшому строковий трудовий договір (контракт).

З матеріалів справи вбачається, що позивачу були надані відповіді на її заяви, зокрема лист з НУ «ОЮА» від 11.06.2019 р. №968/1-3 за підписом проректора з навчальної роботи М.Р. Аракеляна, у якому роз`яснені причини не включення позивача в план підвищення кваліфікації на навчальний рік.

Суд приймає до уваги довід представника відповідачів, що останнє підвищення кваліфікації ОСОБА_1 проходила 14.02.2014 року, тому п`ятирічний строк ( один раз на п`ять років) закінчився 14.02.2019 року, отже з цієї дати розпочався новий п`ятирічний термін.

Зі змісту відповіді від 11.06.2019 р. №968/1-3 вбачається, що план підвищення кваліфікації на 2018\2019 навчальний рік був прийнятий протоколом № 1 засідання кафедри від 29.09.2018 року, яким затверджений графік проходження підвищення кваліфікації для семи викладачів. Зазначене рішення засідання кафедри не було оскаржене.

На підставі викладеного суд вказує, що позивачем не доведена протиправна бездіяльність відповідачів по відношенню до реалізації права позивача на підвищення кваліфікації до закінчення строкового договору 31.08.2019 року. Також суд по аналогії вказує, що зазначені позовні вимоги розглядаються одночасно з вимогами про поновлення на роботі та ефективність судового захисту по оскарженню бездіяльності відповідачів прямо залежить від відновлення трудових відносин позивача та роботодавця. Звідки, враховуючі висновок суду про відмову у задоволенні позову про поновлення на роботі, зазначені вимоги про визнання бездіяльності протиправною суд визнає неефективним способом захисту позивача, а тому такими що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом ст. 75 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (ч. ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Питання як про достовірність конкретного доказу, так і про достатність їх у сукупності суд вирішує у кожному випадку виходячи з конкретних обставин справи. З іншого боку, принциповим можна вважати положення щодо неможливості доказування на основі припущень.

Достатніми є докази, яких може бути достатньо для встановлення певного факту або усієї сукупності фактів, що обґрунтовують вимоги або заперечення сторони. Однак це має місце поки існування цього факту не буде заперечене іншими доказами. Тобто такі докази не є безспірними, але якщо протилежна сторона не надасть належні докази для їх спростування, вони є достатніми для ухвалення рішення на користь особи, котра їх подала.

Для встановлення конкретних ознак (критеріїв) мотивованості судового рішення, необхідно звернутися до аналізу практики національних судів та Європейського суду з прав людини.

Згідно з уже розробленими теоретичними підходами, зробленими на основі аналізу прецедентної практики ЄСПЛ, існують такі критерії мотивованості судового рішення: 1) у рішенні вмотивовано питання факту та права, проте обсяг умотивування може відрізнятися залежно від характеру рішення та обставин справи; 2) у рішенні містяться відповіді на головні аргументи сторін; 3) у рішенні чітко та доступно зазначені доводи і мотиви, на підставі яких обґрунтовано позицію суду, що дає змогу стороні правильно аргументувати апеляційну або касаційну скаргу; 4) рішення є підтвердженням того, що сторони були почуті судом; 5) рішення є результатом неупередженого вивчення судом зауважень, доводів та доказів, що представлені сторонами; 6) у рішенні обґрунтовано дії суду щодо вибору аргументів та прийняття доказів сторін.

Наприклад, у справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99; від 27 вересня 2001 р., пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява серія A № 303-A; від 9 грудня 1994 р.; пункт 29).

У іншому рішенні, зокрема, у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). На важливість дотримання судами вимоги щодо мотивованості (обґрунтованості) рішень йдеться також у ряді інших рішень ЄСПЛ (наприклад, «Богатова проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України» та ін.).

Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

На основі всебічно з`ясованих обставин, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог, а тому відмовляє у задоволенні позову в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76,77, 141, 259, 263, 264, 265, 268,272,273 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

У задоволені позову ОСОБА_1 до Національного університету «Одеська юридична академія», Ректора Національного університету «Одеська юридична академія» Загороднього Віктора Євстафійовича, третя особа на стороні відповідачів: Первинна профспілкова організація Національного університету «Одеська юридична академія» про визнання протиправною бездіяльності, скасування наказу ректора, поновлення на посаді, стягнення матеріальної шкоди заподіяну вимушеним прогулом та стягнення матеріальної шкоди у вигляді недоотриманого доходу - відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст. 354 ЦПК України.

Суддя А.В. Науменко

Повний текст рішення виготовлено 16.08.2021 року

Суддя А.В. Науменко

05.08.21