Рішення № 98837563, 03.08.2021, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2021 року справа № 580/3261/21

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Білоноженко М.А.,

за участю:

секретаря судового засідання - Хіврич В.В.

представника позивача - Хотіної О.О.

представника відповідача - Коваля І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Департаменту освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради до Північного офісу Держаудитслужби про визнання протиправним та скасування вимоги,

ВСТАНОВИВ:

24.05.2021р. до Черкаського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Департаменту освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради (далі - позивач) до Північного офісу Держаудитслужби (далі - відповідач) в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати п.2 Вимоги Управління Північного офісу Держаудитслужби в Черкаській області Про усунення виявлених порушень №262303-14/994-2021 від 25.02.2021 року.

В обґрунтування позовних вимог, представником позивача зазначено, що Управління Північного офісу Держаудитслужби в Черкаській області проведено ревізію фінансово-господарської діяльності департаменту освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради за період 01.04.2016 по 30.09.2020, якою встановлено ряд фінансових порушень, що відображені в Акті ревізії №03-31/2 від 20.01.2021року, зокрема, на думку Управління Північного офісу Держаудитслужби в Черкаській області, департаментом порушено ч.5 ст. 21 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07.06.2011 №2493-111 (далі - Закон №2493), п.22 Порядку №228, а саме - допомога на оздоровлення працівникам Департаменту в період із 01.04.2016 по 30.09.2020 нараховувалася і виплачувалася у розмірі середньомісячної заробітної плати, а не посадового окладу, як це передбачено ч.5 статті 21 Закону №2493, що призвело до зайвої виплати працівникам Департаменту допомоги на оздоровлення, внаслідок чого допущено втрат фінансових (матеріальних) ресурсів на загальну суму 2553431,00 грн.

Позивач зазначає, що розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та допомоги для оздоровлення при наданні щорічної відпустки для посадових осіб органів місцевого самоврядування обмежений мінімальною і максимальною межами: допомога на оздоровлення обов`язково виплачується у розмірі посадового окладу, а за наявності коштів у місцевому бюджеті - у розмірі, що не перевищує середньомісячну зарплату. Позивач наголошує, що в місцевому бюджеті були передбачені кошти на виплату матеріальної допомоги на оздоровлення посадових осіб департаменту освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради, що підтверджується рішеннями Черкаської міської ради про міський бюджет за 2016-2020 роки. Крім того, оскаржувана Вимога контролюючого органу не відповідає критеріям чіткості та зрозумілості акту індивідуальної дії.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 31.05.2021р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 14.06.2021р. здійснено перехід у розгляді справи №580/3261/21 із спрощеного провадження до загального та призначено підготовче засідання.

В судовий засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила позов задовольнити.

23.06.2021р. від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог, зазначивши при цьому, що при прийнятті відповідних управлінських рішень щодо виплати працівникам допомоги на оздоровлення Департамент повинен був керуватися вимогами Закону № 2493. Відповідна норма ст. 21 Закону №2493 не допускає двозначного її трактування та не визначає мінімальних і максимальних меж розміру допомоги, а містить чітку норму щодо розміру допомоги на оздоровлення (у розмірі посадового окладу), яка виплачується при наданні щорічної відпустки. Також, позивач співвідносить приписи ст. 21 Закону № 2493 та Постанови № 268, відповідно як загальні та спеціальні, тим самим намагаючись надати пріоритет спеціальним, як він вважає, нормам Постанови № 268 порівняно з загальними нормами Закону № 2493, що вважає безпідставним, оскільки загальна та спеціальна норма як предмет правової конкуренції можуть бути виявленими лише в актах рівної юридичної сили. В свою чергу положення акту нижчої юридичної сили (Постанови № 268) не можуть отримати пріоритет перед нормами акту вищої юридичної сили (Закону № 2493).

Крім того, вказано, що в порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов`язки для Позивача. Документи, складені за результатами перевірки не породжують жодних правових наслідків чи обов`язків для позивача, а тому не мають ознак рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), оскарження яких здійснюється за нормами Кодексу адміністративного судочинства України.

В судових засідання представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог з підстав викладених у відзиві на адміністративний позов.

03.07.2021р. від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зокрема вказано, що Мінсоцполітики у власних роз`ясненнях фактично визначило мінімальні та максимальні межі вказаної матеріальної допомоги, а саме: мінімум згідно ч.5 ст.21 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» у розмірі посадового окладу, а максимум згідно пп.3 п.2 Постанови КМУ №268 у розмірі середньомісячної заробітної плати, отже, виплачуючи матеріальну допомогу на оздоровлення при наданні щорічної відпустки у розмірі середньомісячної заробітної плати, позивач діяв в умовах недостатньої правової визначеності в такому питанні та при існуванні вищенаведених роз`яснень профільного Міністерства соціальної політики України.

21.07.2021р. позивачем подано до суду заяву про уточнення позовних вимог, в якій просив:

- визнати протиправним та скасувати п.2 Вимоги Управління Північного офісу Держаудитслужби в Черкаській області Про усунення виявлених порушень №262303-14/994-2021 від 25.02.2021 року на суму 2553431,00 грн.

16.07.2021р. відповідачем подано до суду заперечення, згідно яких оскаржувана вимога не породжує правові наслідки (зокрема обов`язки) для свого адресата - Департаменту, як підконтрольної установи, і не може бути предметом судового розгляду в порядку адміністративного судочинства за позовом Департаменту, з посиланням на практику Великої Палати Верховного Суду. Також вказано, що Листи Міністерства соціальної політики України не встановлюють правових норм та не є нормативно-правовими актами.

21.07.2020р. закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

На виконання Плану проведення заходів державного фінансового контролю Північного офісу Держаудитслужби на IV квартал 2020 року Управлінням Північного офісу Держаудитслужби в Черкаській області проведено ревізію фінансово-господарської діяльності Департаменту освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради за період з 01.04.2016 по 30.09.2020, результати якої оформлено Актом від 20.01.2021 №03-31/2.

Акт ревізії підписано посадовими особами Департаменту із запереченнями (лист Департаменту від 29.01.2021 № 123-12-4/1), які розглянуті Управлінням, заперечення не прийнято та надано висновки на заперечення (лист Управління від 22.02.2021 № 262303-14/893-2021).

Ревізією у тому числі встановлено, що на порушення частини п`ятої статті 21 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07.06.2001 № 2493-ІІІ (далі - Закон № 2493), п. 22 Порядку складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 №228, допомога на оздоровлення працівникам Департаменту в періоді із 01.04.2016 по 30.09.2020 нараховувалась і виплачувалась у розмірі середньомісячної заробітної плати, а не посадового окладу, як це передбачено частиною п`ятою статті 21 Закону № 2493, що призвело до зайвої виплати працівникам Департаменту допомоги на оздоровлення, внаслідок чого допущено втрат фінансових (матеріальних) ресурсів на загальну суму 2553431,00 гривень.

За результатами ревізії, з метою усунення встановлених порушень законодавства, на адресу Департаменту Управлінням направлено вимоги (лист від 25.02.2021 № 262303-14/994-2021) про усунення виявлених порушень.

Пунктом 2 Вимоги Департамент зобов`язано забезпечити відшкодування відповідно до норм статей 130-136 Кодексу законів про працю України на користь Департаменту втрат фінансових (матеріальних) ресурсів, спричинених внаслідок не дотримання законодавства при нарахуванні та виплаті працівникам заробітної плати на загальну суму 4244430,87 грн. (з урахуванням сум інших встановлених порушень по оплаті праці).

Позивач, вважаючи протиправною зазначену вимогу, звернувся з даним позовом до суду, за захистом порушених прав та інтересів зі сторони суб`єкта владних повноважень.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 2 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26.01.1993 року №2939-XII (надалі - Закон №2939-XII) встановлено, що головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов`язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про закупівлі, діяльністю суб`єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.

Пунктом 7 статті 10 Закону № 2939-XII передбачено право органу фінансового контролю пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

У підпункті 9 пункту 4 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 лютого 2016 року № 43, встановлено, що Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань: вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, зокрема: вимагає від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, усунення виявлених порушень законодавства; здійснює контроль за виконанням таких вимог; звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Процедуру проведення інспектування в міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і у суб`єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували в період, який перевіряється) кошти з бюджетів всіх рівнів, державних фондів або використовують (використовували у період, який перевіряється) державне чи комунальне майно, а на підставі рішення суду - в інших суб`єктів господарювання визначено Порядком проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006 № 550 (надалі - Порядок).

Відповідно до пункту 2 цього Порядку інспектування полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності об`єкта контролю і проводиться у формі ревізії, яка повинна забезпечувати виявлення фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб.

Згідно з пунктами 45, 46 Порядку у міру виявлення ревізією порушень законодавства посадові особи органу державного фінансового контролю, не чекаючи закінчення ревізії, мають право усно рекомендувати керівникам об`єкта контролю невідкладно вжити заходів для їх усунення та запобігання у подальшому. Якщо вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, органом державного фінансового контролю у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, а у разі надходження заперечень (зауважень) до нього не пізніше ніж 3 робочих дні після надіслання висновків на такі заперечення (зауваження) надсилається об`єкту контролю письмова вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування.

Відповідно до пункту 50 Порядку за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав контролюючі органи вживають заходів для забезпечення, зокрема, звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства.

Аналізуючи чинне законодавство у сфері здійснення державного фінансового контролю суд вважає, що органу державного фінансового контролю надані повноваження здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів, а у разі виявлення порушень законодавства пред`являти обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

При вирішенні даного спору по суті, суд зазначає наступне.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства є обов`язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

За таких обставин у органу фінансового контролю наявне право заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов`язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства, не пов`язаних із стягненням виявлених в ході перевірки збитків.

Зі змісту оскаржуваної вимоги, в частині щодо забезпечення відшкодування відповідно до норм статей 130-136 Кодексу законів про працю України на користь Департаменту втрат фінансових (матеріальних) ресурсів, спричинених внаслідок не дотримання законодавства при нарахуванні та виплаті працівникам заробітної плати на загальну суму 4244430,87 грн, видно, що в них викладено висновки Держаудитслужби про виявлення під час ревізії порушення позивачем вимог чинного законодавства, що призвело до завдання збитків та визначено розмір цих збитків.

Водночас, вимога не містить визначення конкретних дій, обов`язкових до виконання Департаментом освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради для усунення виявлених порушень.

З огляду на правову природу письмової вимоги контролюючого органу, вона породжує правові наслідки (зокрема обов`язки) для свого адресата, відтак наділена рисами правового акта індивідуальної дії (з урахуванням її змістовної складової, незалежно від форми документу, в якому вона міститься) і як такий акт може бути предметом судового контролю в порядку адміністративного судочинства у разі звернення із відповідним позовом. При цьому «законність» письмової вимоги контролюючого органу безумовно передбачає її обґрунтованість, тобто наявність підстав для її скерування адресату.

Верховний Суд у постанові від 02.07.2020 року у справі № 826/1508/17 звернув увагу на те, що така обставина як відсутність у вимозі конкретного способу її виконання не свідчить про її протиправність та не може бути підставою для скасування.

Більше того, якщо існує декілька способів усунення виявлених у ході ревізії порушень, правом вибору певного конкретного способу відповідно до приписів законодавства наділений саме керівник підприємства. Разом з тим, вказана обставина не позбавляє підконтрольного об`єкта права звернутися до контролюючого органу з метою отримання певних роз`яснень.

Аналогічна позиція викладена у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02.04.2020 у справі № 820/3534/16, від 28.04.2020 у справі 826/8741/16

Звертаючись до суду з позовом, Департамент освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради фактично не погодився з висновками акта ревізії щодо допущених нею порушень та, як наслідок, з вимогою про відшкодування шкоди.

Водночас, шкода, щодо наявності якої зроблено висновок Північним офісом Держаудитслужби, може бути відшкодована у судовому порядку за позовом цього органу. Наявність шкоди, правильність обчислення її розміру перевіряє суд, який розглядає відповідний позов, а не позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 820/3534/16.

Натомість, у справі, яка розглядається, Північний офіс Держаудитслужби пред`явив вимогу про усунення порушень, виявлених під час перевірки позивача, при цьому в оскаржуваній частині вимога вказує на виявлені збитки та їхній розмір.

Водночас дії відповідача щодо включення до оскаржуваної вимоги певних відомостей самі по собі не створюють та не припиняють права чи обов`язків особи, а лише фіксують певні факти.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.04.2019 року у справі № 820/339/17, від 11.02.2020 у справі № 804/2282/16.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині визнання протиправною та скасування пункту 2 вимоги, оскільки він не містить імперативного характеру та не створюють правових наслідків для позивача.

Висновки аналогічного змісту були викладені Верховним Судом у постанові від 17.06.2021р. №0440/6907/18, у постанові від 20.02.2020 року у справі №826/7733/16 , від 30.07.2020 року у справі №817/663/18.

Зі змісту оскаржуваної вимоги видно, що її єдиною метою є спонукання позивача (підконтрольної установи) до добровільного відшкодування у визначений строк шкоди, виявленої останнім.

Таким чином, відповідно до сталої судової практики застосування законодавства у спірних правовідносинах, оскаржувана вимога не породжує правові наслідки (зокрема обов`язки) для свого адресата - підконтрольної установи, і не може бути предметом судового контролю в порядку адміністративного судочинства за позовом такої установи. За невиконання такої вимоги не може наступати і відповідальність, зокрема і та, про яку зазначено в оскаржуваній вимозі.

Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку про те, що звернення Департаментом освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради з позовом про оскарження п.2 вимоги в частині щодо забезпечення відшкодування відповідно до норм статей 130-136 Кодексу законів про працю України на користь Департаменту втрат фінансових (матеріальних) ресурсів, спричинених внаслідок не дотримання законодавства при нарахуванні та виплаті працівникам заробітної плати на суму 2553431,00 грн., яка за своїм змістом спрямована на відшкодування збитків, є неналежним способом захисту порушеного права, а відтак такий позов не підлягає задоволенню у вказаній частині.

Щодо змісту встановленого порушення вимог частини 5 статті 21 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07.06.2001 № 2493 при нарахуванні і виплаті матеріальної допомоги на оздоровлення посадовим особам позивача у розмірі середньомісячної заробітної плати, суд зазначає наступне.

Ревізією встановлено, що в порушення вимог ч. 5 ст. 21 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07.06.2001 року №2493-ІІІ нарахування і виплата матеріальної допомоги на оздоровлення посадовим особам Департаментом освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради у 2016-2020 роках проводилась в розмірі середньомісячної заробітної плати. Внаслідок допущеного порушення за ревізійний період у завищеному розмірі нараховано та виплачено матеріальну допомогу на оздоровлення із урахуванням проведених нарахувань на суму 2553431,00 гривень.

Частинами 3-4 ст. 21 Закону України від 07.06.2001 «Про службу в органах місцевого самоврядування» (далі - Закон №2493) передбачено, що умови оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування визначаються Кабінетом Міністрів України. Джерелом формування фонду оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування є місцевий бюджет.

Відповідно до ч. 5 ст. 21 Закону №2493 посадовим особам місцевого самоврядування надається щорічна відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законами України не передбачено тривалішої відпустки, з виплатою допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу.

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 №268 «Про впорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» зі змінами та доповненнями (далі- Постанова №268) умови оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування визначаються органом місцевого самоврядування виходячи з умов оплати праці, встановлених цією постановою, і схем посадових окладів згідно з додатками 48-54 і 57. Згідно з пунктом 2 Постанови №268 надано право керівникам органів, зазначених у пункті 1 Постанови №268, у межах затвердженого фонду оплати праці надавати працівникам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу на оздоровлення при наданні щорічної відпустки у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника (місячного грошового забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького складу).

Таким чином, Постановою № 268 визначено право, а не обов`язок керівників надавати працівникам матеріальну допомогу на оздоровлення при наданні щорічної відпустки у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника.

Суд наголошує, що Постанова №268 регулює умови оплати праці не тільки працівників органів місцевого самоврядування, а й працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів, Законами про які («Про державну службу», «Про прокуратуру», тощо) передбачена виплата матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати.

Водночас ч.5 статті 21 Закону №2493 передбачено, що посадовим особам місцевого самоврядування надається щорічна відпустка з виплатою допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу.

Зазначене не суперечить нормам Постанови № 268, оскільки не перевищує середньомісячної заробітної плати, водночас норма Постанови №268 про виплату допомоги у розмірі ссрсньомісячного заробітку суперечить нормі ч.5 ст.21 Закону №2493.

Отже, з урахуванням того, що закон має вищу юридичну силу, підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі Закону та повинні відповідати йому, застосованню належить норма ч.5 ст.21 Закону №2493.

Таким чином, застосовуючи визначені ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України критерії правомірності рішень суб`єкта владних повноважень, суд вважає, що відповідач діяв правомірно, при прийнятті п.2 вимоги «Про усунення виявлених порушень» №262303-14/994-2021 від 25.02.2021 року, яка містить у собі зобов`язання до вчинення дій: забезпечити відшкодування відповідно до норм статей 130-136 Кодексу законів про працю України на користь Департаменту втрат фінансових (матеріальних) ресурсів, спричинених внаслідок не дотримання законодавства при нарахуванні та виплаті працівникам заробітної плати на загальну суму 4244430,87 грн.

Крім того, суд зазначає, що посилання представника позивача на те, що рішеннями Черкаської міської ради, якими визначені міські бюджети на 2016-2020 роки (з урахуванням додатків до них), було виділено, нараховані та фактично виплачені суми на оздоровлення працівників Департаменту, не знайшло свого підтвердження під час дослідження доказів у даній справі.

Стосовно науково-правового висновку Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, на який посилається позивач в обгрунтування позовних вимог, суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до статті 112 КАС України, учасники справи мають право подати до суду висновок експерта у галузі права щодо: застосування аналогії закону чи аналогії права; змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування, доктриною у відповідній іноземній державі.

Статтею 113 КАС України визначено, що висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов`язковим для суду.

Суд може посилатися в рішенні на висновок експерта у галузі права як на джерело відомостей, які в ньому містяться, та має зробити самостійні висновки щодо відповідних питань.

Суд зазначає, що науково-правовий висновок Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого не є висновком експерта в галузі права, з огляду на те, що в ньому не досліджувались питання передбачені ст. 112 КАС України, а також він не є доказом в розумінні ст. 72 КАС України.

Щодо посилань преставника позивача на листи Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, Асоціації міст України, Черкаської обласної організації профспілки працівників державних установ, згідно яких підтверджується можливість виплати матеріальної допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника, суд зазначає, що лист не є нормативно-правовим актом, носить лише роз`яснювальний, інформаційний та рекомендаційний характер.

Вказаний висновок узгоджується із правовим висновком Верховного Суду висловлений у постанові від 11.02.2020р. у справі № №210/3268/15-а.

Підсумовуючи наведене, позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування п.2 оскаржуваної вимоги щодо виплати матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі середньомісячної заробітної плати як порушення ч. 5 ст. 21 Закону України №2493, яке призвело до завищення видатків на оплату праці з нарахуваннями на загальну суму 2553431,00 грн. є необґрунтовані і задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, з огляду на обгрунтованість п.2 оскаржуваної вимоги, приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог належить відмовити.

У відповідності до положень ст. 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 6, 14, 77, 241-246, 255, 263, 295, КАС України суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову - відмовити.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України через суд першої інстанції до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.А. Білоноженко

Повний текст рішення складено 06.08.2021р.