Рішення № 98762028, 04.08.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 серпня 2021 року м. Київ № П/320/1020/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до командування Сухопутних військ ЗСУ (військова частина А0105)

про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (позивач) з позовом до командування Сухопутних військ ЗСУ (військова частина А0105) (відповідач), у якому просить суд:

- визнати неправомірними дії відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2019 році;

- зобов`язати відповідача провести нарахування та виплату позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік.

Позовні вимоги позивач мотивує тим, що у зв`язку з проходженнямвійськової служби у військовій частині А0105 Міністерства оборони України Командування Сухопутних військ ЗСУ він має право на отримання грошового забезпечення. Проте на день виключення його із списків особового складу частини та з усіх видів забезпечення відповідачем протиправно не проведено з ним повного розрахунку при звільненні, зокрема, не нараховано та не виплачено матеріальну допомогу для вирішення соціально - побутових питань за 2019 рік. Таку бездіяльність відповідача позивач вважає протиправною та такою, що порушує гарантоване йому державою право як військовослужбовця.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.03.2020 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Призначено судове засідання на 27 квітня 2020 року.

Відповідач позов не визнав, надав суду відзив від 30.04.2020 на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позову з огляду на те, що підставою для виплати матеріальної допомоги є наказ командира військової частини, який може бути виданий лише в разі наявного фонду грошового забезпечення. Так рішенням Міністра оборони України від 20.02.2019 було визначено, що матеріальна допомога надається у межах доведених граничних обсягів видатків для її виплати із розрахунку погодженого місячного фонду грошового забезпечення на 2019 рік, необхідного для утримання 20% спискової чисельності військовослужбовців. У зв`язку з граничними обсягами видатків та отриманих асигнувань, рішення про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань командиром військової частини А0105 приймалося у відповідності до вимог Розділу 24 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 та наказу Міністерства оборони України від 25.01.2019 № 30 «Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2019 рік» в межах виділених асигнувань на відповідний рік. При цьому, як зазначає відповідач, військовослужбовець до проведення з ним усіх розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Оскільки позивача з 14.09.2019 було виключено із списків особового складу військової частини А0105 та з усіх видів забезпечення, то відповідно з ним булой погоджено проведення усіх необхідних розрахунків.

До суду надійшло заперечення на відзив, в якому позивач зауважує на тому, що 13.09.2019 він подава рапорт за вх. №27527 про неотримання ним належної матеріальної допомоги під час здачі посади при звільненні. При цьому, як зазначає позивач, раніше подані ним рапорти від 04.04.2019 та від 21.06.2019 та відповідні медичні документи були погоджені (підтверджені) начальником медичної служби, про що свідчить підпис на їх звороті. У зв`язку з цим позивач вважає протиправними дії відповідача щодо не нарахування та не виплати йому матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік, оскільки відповідний рапорт про виплату такої допомоги ним подавався іще задовго до винесення наказу про його звільнення у відставку, а право на отримання цієї допомоги підтверджується також відповідною медичною документацією.

Сторони у судове засідання, призначене на 10.09.2020, не з`явилися, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином та своєчасно. Заяв або клопотань про відкладення розгляду справи або оголошення перерви до суду від сторін не надходило.

Від позивача 10.09.2020 до суду надійшло клопотання про здійснення розгляду справи в порядку письмового провадження.

З огляду на клопотання позивача про здійснення розгляду справи в порядку письмового провадження та неявкою відповідача, суд на місці ухвалив на підставі статтей 194 та 205 Кодексу адмінітсративного судочинства України здійснювати подальший розгляд даної справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , у зв`язку з чим має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.

Позивач проходив військову службу у військовій частині А0105 Міністерства оборони України командування Сухопутних військ ЗСУ.

21.06.2019 позивачем на ім`я т.в.о. начальника розвідувального управління штабу Командування Сухопутних військ ЗСУ подавався рапорт про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік в розмірі місячного грошового забезпечення (у зв`язку з хворобою) відповідно до вимог пункту 1 розділу ХХІV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України 06 червня 2018 року № 260.

06.08.2019 за дорученням командувача Сухопутних військ ЗСУ порушене в рапорті ОСОБА_1 питання щодо виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік в розмірі місячного грошового забезпечення (у зв`язку з хворобою) було направлено на розгляд комісії КСВ ЗСУ.

Проте, станом на момент звернення позивача з позовом до суду відповідного рішення комісією КСВ ЗСУ про виплату ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік прийнято не було.

Наказом командувача Сухопутних військ ЗСУ (по стройовій частині) від 16.09.2019 №176 полковника ОСОБА_1 , заступника начальника розвідувального управління штабу Командування Сухопутних військ ЗСУ, звільнено з військової служби наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 30 липня 2019 року №424 у відставку за підпунктом «б» (за станом здоровя), відповідно до пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з 14 вересня 2019 року виключено зі списків особового складу частини, з усіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Києво-Святошинського районного військового комісаріату Київської області.

Вважаючи дії відповідача по невиплаті матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік протиправними, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Частиною 1 статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

Частиною другої вказаної статті передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

В силу вимог частини 4 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі по тексту - Постанова №704) визначено порядок, умови та розмір грошового забезпечення військовослужбовців.

Відповідно до пункту 2 Постанови № 704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Згідно із пунктом 3 Постанови № 704 виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації.

Пунктом 5 Постанови № 704 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі по тексту - Порядок №260).

Відповідно до пункту 1 розділу ХХIV Порядку № 260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Згідно із пунктом 7 Розділу ХХIV Порядку № 260 розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.

Пунктом 9 Розділу ХХIV Порядку № 260 встановлено, що виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.

Таким чином, для нарахування відповідної допомоги військовослужбовець повинен ініціювати своє бажання її отримати шляхом подання рапорту.

Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

За приписами частини 2 статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992№2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, зокрема щодо належного матеріального та побутового забезпечення, враховуючи особливості військової служби, з метою стимулювання досягнення високих результатів у службовій діяльності. Звільнена з військової служби особа на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Відповідно до пункту 7 наказу Міністерства оборони України від 25.01.2019 №30 «Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2019 рік» матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань підлягає виплаті військовослужбовцям у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення (без урахування винагород). Накази про виплату матеріальної допомоги слід видавати виключно в межах доведених граничних обсягів видатків та отриманих асигнувань на її виплату з урахуванням порядку, передбаченого пунктом 5 цього наказу, після розгляду заяв військовослужбовців. У заявах про виплату матеріальної допомоги зазначаються конкретні причини (важкий стан здоров`я військовослужбовця або членів його сім`ї, смерть рідних по крові або шлюбу, пожежа або стихійне лихо та з інших соціально-побутових питань), які стали підставою для порушення клопотання, та розмір потреби.

Таким чином, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань вважається саме одноразовим додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців і входить до його складу. Вона надається військовослужбовцям у межах асигнувань, у розмірі, що не перевищує розміру місячного грошового забезпечення на підставі наказу командира військової частини, що видається за наслідками розгляду рапорту військовослужбовця із зазначенням обґрунтованих підстав для її отримання.

Зазначене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, висловленою в постанові від 21.08.2019 у справі № 814/238/17, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).

Дослідженням матеріалів справи судом встановлено, що 04.04.2019 позивачем було подано рапорт на ім`я т.в.о. начальника розвідувального управління штабу Командування Сухопутних військ ЗСУ про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік в розмірі місячного грошового забезпечення (у зв`язку з хворобою) згідно пункту 1 розділу ХХІV Порядку № 260.

У зв`язку з неприйняттям відповідного рішення, позивач 21.06.2019 повторно звернувся із рапортом на ім`я т.в.о. начальника розвідувального управління штабу Командування Сухопутних військ ЗСУ про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік в розмірі місячного грошового забезпечення (у зв`язку з хворобою) згідно пункту 1 розділу ХХІV Порядку № 260.

09.08.2019 за дорученням командувача Сухопутних військ ЗСУ порушене в рапорті ОСОБА_1 питання щодо виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік в розмірі місячного грошового забезпечення (у зв`язку з хворобою) було направлено на розгляд комісії КСВ ЗСУ.

Однак на момент розгляду цієї справи відповідного рішення щодо виплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік комісією КСВ ЗСУ прийнято не було.

За таких обставин суд вважає, що позивач виконав усі необхідні дії для отримання ним матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік, а саме подав за підпорядкуванням рапорт, у якому вказав розмір допомоги та конкретні підстави для її отримання, однак відповідачем в порушення вимог чинного законодавства не було вжито заходів по нарахуванню та виплаті йому вказаної допомоги.

Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 року №8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 року №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення (рішення № 5-рп/2002).

Виходячи з висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини щодо їхнього пенсійного забезпечення виникають на момент звернення за призначенням пенсії.

Таким чином, враховуючи встановлені під час розгляду справи обставини та оцінюючи зібрані у справі докази, суд приходить до висновку про порушення відповідачем права позивача в частині нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні за 2019 рік в розмірі місячного грошового забезпечення (у зв`язку з хворобою), а тому вимоги даного позову суд знаходить обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно із частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини 1 та 2 статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Під час розгляду справи відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав до суду належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності відмови у нарахуванні та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні за 2019 рік.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення з даним позовом до суду позивач судовий збір не сплачував, оскільки має пільги щодо сплати судового збору згідно пункту 13 частини першої статті 5 Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір». Таким чином, судовий збір за рахунок відповідача на користь позивача відшкодуванню не підлягає.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії командування Сухопутних військ ЗСУ (військова частина А0105) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2019 році.

3. Зобов`язати командування Сухопутних військ ЗСУ (військова частина А0105) (код ЄДРПОУ 22991037, місцезнаходження: 04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 19) провести нарахування та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ) матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Панова Г. В.