Рішення № 98645044, 20.07.2021, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.07.2021 Справа № 914/209/21

За позовом: Галицької окружної прокуратури м. Львова, м. Львів

до відповідача-1: Львівської міської ради, м. Львів

до відповідача-2: Дочірнього підприємства «Бристоль», м. Львів

до відповідача-3: Приватного підприємства «Бристоль-контракт», м. Львів

про визнання недійсним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору оренди землі та повернення земельної ділянки

Суддя Мороз Н.В.

при секретарі Банзулі М.С.

Представники:

Від позивача: прокурор- Сенів О.П.

Від відповідача-1: не з`явився

Від відповідача-2: адвокат Цімко П.О.

Від відповідача-3: не з`явився

Суть спору:

Позовну заяву подано Галицькою окружною прокуратурою м. Львова до відповідача-1 Львівської міської ради, відповідача-2 Дочірнього підприємства «Бристоль», відповідача-3 Приватного підприємства «Бристоль-контракт» про визнання незаконною та скасування ухвали Львівської міської ради № 2897 від 25.01.2018 «Про затвердження ДП «Бристоль» та ПП «Бристоль–контракт» технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надання земельної ділянки на проспекті Свободи, 19»; визнання недійсним договору оренди землі від 30.03.2018, укладеного між Львівською міською радою та Дочірнім підприємством «Бристоль», Приватним підприємством «Бристоль-контракт», який зареєстровано у Львівській міській раді 30.03.2018 за № Г-1604, про що в книзі записів реєстрації договорів оренди землі Г-2 внесено відповідний запис, та застосування наслідків недійсного правочину; повернення територіальній громаді м. Львова земельну ділянку кадастровий № 4610136600:02:005:0036 площею 0,1319 га на проспекті Свободи, 19 у м. Львові (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1532743046101) шляхом скасування запису №25756680 від 11.04.2018 про інше речове право- оренду земельної ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (рішення про державну реєстрацію (з відкриттям розділу) індексний номер 40671176 від 17.04.2018.

Ухвалою суду від 16.02.2021 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 02.03.2021.

Ухвалою суду від 02.03.2021 відкладено підготовче засідання на 23.03.2021, задоволено клопотання ДП «Бристоль» та продовжено процесуальний строк на подання відзиву до 12.03.2021.

12.03.2021 на адресу суду від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву.

Від позивача на адресу суду 23.03.2021 надійшла відповідь на відзив, від відповідача-1 - відзив на позовну заяву.

Підготовче засідання 23.03.2021 відкладено на 06.04.2021.

31.03.2021 від позивача через канцелярію суду поступила відповідь на відзив.

Від відповідача-1 через канцелярію суду 06.04.2021 надійшов відзив на позовну заяву, від відповідача-3 - заперечення на відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 06.04.2021 задоволено клопотання Львівської міської ради про поновлення пропущеного процесуального строку на подання відзиву. Продовжено підготовче провадження на 30 днів з 19.04.2021, підготовче засідання відкладено на 11.05.2021.

11.05.2021 в підготовчому засіданні оголошено перерву до 18.05.2021.

Ухвалою суду від 18.05.2021 Львівську місцеву прокуратуру №1 змінено на Галицьку окружну прокуратуру. Відмовлено в задоволенні заяви ДП «Бристоль» про залишення позову заступника керівника Львівської місцевої прокуратури №1 до Львівської міської ради, ДП «Бристоль», ПП «Бристоль-контракт» про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування недійсним договору оренди землі та повернення земельної ділянки без розгляду. Закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 01.06.2021.

01.06.2021 у судовому засіданні оголошено перерву до 29.06.2021.

29.06.2021 розгляд справи по суті відкладено на 20.07.2021.

В судове засідання 20.07.2021 представник позивача з`явився, позов підтримав з підстав, викладених у позовній заяві. Позов просить задоволити.

Представник відповідача-1 не з`явився, причин неявки не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового засідання.

Представник відповідача -2 з`явився, в задоволенні позову просив відмовити.

Відповідач-3 явку представника не забезпечив, причин неявки не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового засідання.

Відповідно до ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Враховуючи те, що сторони були належним чином повідомлені про розгляд справи по суті, однак не забезпечив явки повноважного представника в судове засідання та не повідомив причин неявки, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника позивача, за наявними у матеріалах справи доказами.

Позиція позивача.

Позовні вимоги позивача обґрунтовані наступним.

Щодо представництва прокуратурою інтересів держави в суді позивач зазначив, що у зв`язку з тим, що Львівська міська рада, як орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, виступає у даній справі відповідачем-1, тому прокурор звернувся до суду за захистом державних інтересів самостійно і набув статусу позивача. Позивач зазначив, що Законом України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» (ст. ст. 6, 9, 10), Положенням про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15 (далі - Положення), повноваження з реалізації державної політики у сфері земельних відносин, землеустрою, державного нагляду (контролю) в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності покладено на Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи. Посадові особи Держгеокадастру та його територіальних органів, які є державними інспекторами у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель, в межах своїх повноважень мають право: звертатися до суду з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився (п. 5-1 Положення). Водночас, предметом позовних вимог у даній справі є визнання незаконною ухвали Львівської міської ради «Про затвердження ДП «Бристоль» та ПП «Бристоль-Контракт» технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надання земельної ділянки на пр. Свободи, 19 в оренду», визнання недійсним договору оренди землі, на звернення з якими до суду в органів Держгеокадастру повноваження відсутні. Тому, на думку позивача, прокуратура правомірно набуває статусу позивача та самостійно звертається до суду з даною позовною заявою без визначення органу, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження щодо захисту інтересів держави.

Позивач вказав, що ухвалою Львівської міської ради від 25.01.2018 № 2897 «Про затвердження ДП «Бристоль» та ПП «Бристоль-контракт» технічної документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надання земельної ділянки на проспекті Свободи, 19» затверджено ДП «Бристоль» та ПП «Бристоль-контракт» технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на проспекті Свободи, 19 у м. Львові, а також надано ДП «Бристоль» та ПП «Бристоль-контракт» вказану земельну ділянку площею 0,1319 га на проспекті Свободи, 19 у м. Львові (кадастровий № 4610136600:02:005:0036) в оренду терміном на 10 років для обслуговування нежитлових будівель (код КВЦПЗ 03.15- для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови) за рахунок земель житлової та громадської забудови.

Позивач зазначив, що при прийнятті Львівською міською радою вищевказаної ухвали не враховано, що земельна ділянка знаходиться в межах території, віднесеної до історичного ареалу м. Львова оскільки на ній знаходиться пам`ятка культурної спадщини місцевого значення, тому відповідно така земельна ділянка в силу закону належить до земель історико культурного призначення.

30.03.2018 між Львівською міською радою, ДП «Бристоль» та ПП «Бристоль-контракт» укладено договір оренди землі №Г-1604, відповідно до якого, на підставі, зокрема, ухвали Львівської міської ради № 2897 від 25.01.2018 «Про затвердження ДП «Бристоль» та ПП «Бристоль-контракт» технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надання земельної ділянки на просп. Свободи, 19», орендодавець передав орендарям в оренду для обслуговування нежитлових будівель земельну ділянку кадастровий № 4610136600:02:005:0036 на проспекті Свободи, 19 у м. Львові площею 0,1319 га. Відповідно до п. п. 15, 16 договору, земельна ділянка передається в оренду для обслуговування нежитлових будівель із цільовим призначенням за кодом КВЦПЗ 03.15 – для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, за категорією земельної ділянки згідно ст. 19 ЗК України – землі житлової та громадської забудови.

11.04.2018 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на вказану земельну ділянку (кадастровий №4610136600:02:005:0036) зареєстровано право комунальної власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради. Цього ж дня, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, на підставі згаданого договору оренди землі зареєстровано інше речове право - право оренди ДП «Бристоль» та «Бристоль-контракт» строком 10 років до 25.01.2028 спірної земельної ділянки кадастровий №4610136600:02:005:0036 площею 0,1319 га за цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 15327430, номер запису про інше речове право: 25756680, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 40671176 від 17.04.2018 державного реєстратора Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради Стрихар М.І.).

Також вказав, що відповідно до інформації Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради, будинок на проспекті Свободи, 19 у м. Львові розташований в межах історичного ареалу м. Львова згідно з рішенням виконкому Львівської міської ради №1311 від 09.12.2005 «Про затвердження меж історичного ареалу та зони регулювання забудови м. Львова», а також є пам`яткою архітектури місцевого значення згідно з рішенням виконавчого комітету Львівської обласної Ради народних депутатів №280 від 21.05.1991 «Про взяття під охорону держави споруд Львівської області, що мають наукову, історичну, художню і містобудівельну цінність» (охоронний №1669). У Переліку пам`яток архітектури місцевого значення Львівської області, затвердженому вказаним рішенням виконавчого комітету Львівської обласної Ради народних депутатів № 280 від 21.05.1991, будинок на проспекті Свободи, 19 у м. Львові зазначено за № 97. Зважаючи на вимоги ч. 1 ст. 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини», земельна ділянка належить до земель історико-культурного призначення за фактом знаходження на ній споруди (будівлі), яка є пам`яткою архітектури.

Відповідно до акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 24.09.2019 № 607-ДК/616/АП/09/01/-19, проведеної Управлінням контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, було встановлено, що ця земельна ділянка знаходиться в межах території, віднесеної до історичного ареалу м. Львова та на ній знаходиться памятка культурної спадщини місцевого значення та в силу закону належить до земель історико-культурного призначення.

Таким чином, оскільки будинок на пр. Свободи,19 у м. Львові є пам`яткою архітектури місцевого значення, ухвала Львівської міської ради та укладений договір оренди землі не відповідають вимогам ч. 1 ст. 34 Закону України “Про охорону культурної спадщини”, ст. ст. 19, 20, 53, 54 ЗК України, 2, ч. 2 ст. 16 Закону України “Про оренду землі”, ст. ст. 53, 54 Земельного кодексу України, а відтак, підлягають оскарженню та визнанню незаконними в судовому порядку.

Позиція відповідача-1.

Відповідач-1 проти позовних вимог заперечив в повному обсязі, та вказав, що Львівською міською радою у межах своїх повноважень та у спосіб, передбачений законодавством прийнято ухвалу № 2897 від 25.01.2018 «Про затвердження ДП «Бристоль» та ПП «Бристоль-контракт» технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надання земельної ділянки на проспекті Свободи, 19. Зазначив, що Львівська міська рада, як орган, який наділений правом розпоряджатися власністю територіальної громади м. Львова, шляхом прийняття оскаржуваної ухвали розпорядилась землями комунальної власності, внаслідок чого між Львівською міською радою та ДП «Бристоль» та ПП «Бристоль-контракт» виникли договірні відносини, відповідно до яких останні стали орендарями та користувачами земельної ділянки, за користування якою сплачують орендну плату.

Відповідач-1 ствердив, що ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Територіальна громада міста Львова, як власник спірної земельної ділянки, делегує Львівській міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом. Тобто воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади. Таким чином, здійснення на думку відповідача-1, Львівською міською радою права власності, зокрема розпорядження земельною ділянкою, не у спосіб та не в межах повноважень передбачених законом, не може вважатися вираженням волі територіальної громади.

Окрім того, згідно з рішенням виконавчого комітету від 09.12.2005 №131, територія історичного ареалу складає 2441 га. Згідно даних земельного кадастру в межах цієї території є земельні ділянки різноманітного цільового призначення - це і землі житлової та громадської забудови, і землі природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, і землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та ін. Значна частина цієї території уже перебуває в приватній власності з належним чином оформленими правовстановлюючими документами на земельні ділянки, з визначеними в натурі (на місцевості) межами земельних ділянок і визначеною категорією земель, до яких відносяться земельні ділянки. Зазначив, що відповідно до витягу з державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, ДП «Бристоль» та ПП «Бристоль-Контракт» є співвласниками об`єкта нежитлової нерухомості літ. А-3 загальною площею 1115,3 кв. м., що розташований в м. Львів на пр. Свободи, 19. Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦК України, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Відтак, у разі правомірного набуття права власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, у власника цього будинку (будівлі або споруди) виникає право, а у відповідного суб`єкта владних повноважень кореспондуючий обов`язок, щодо передачі власнику цього будинку (будівлі або споруди) земельної ділянки, на якій він розташований. Згідно ст. 120 ЗК України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і втому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Тому, відповідач-1 ствердив, що згідно ст. 83 ЗК України, Львівська міська рада як власник комунальної землі вправі приймати рішення про передачу такої земельної ділянки в оренду. Також зазначив, що з моменту отримання права власності на житловий будинок (будівлю або споруду), виникають фактичні правовідносини по використанню земельної ділянки, на якій він розташований, так як експлуатація житлового будинку неможлива без використання земельної ділянки, на якій він розташований.

Також зазначив, у разі незатвердження історико-архітектурного опорного плану населенного місця, що внесене до Списку історичних населених місць України, проектна документація на нове будівництво, реконструкцію та капітальний ремонт (крім реконструкції та капітального ремонту квартир чи окремих приміщень, які здійснюються без зміни об`ємно-просторових характеристик) у межах історичного ареалу розробляється з урахуванням вимог історико-містобудівного обґрунтування, порядок розроблення якого визначається наказом Мінкультури та Мінрегіону. Однак, історико-архітектурний опорний план міста Львова не затверджений, як і не затверджені межі історичного ареалу м. Львова. А, отже, за таких обставин у Львівської міської ради були відсутні правові підстави відмовити у 2018 році у наданні земельної ділянки ДП «Бристоль», ПП «Бристоль-контракт» у користування для обслуговування належної йому на праві приватної власності будівлі.

Окрім того, відповідач-1 вказав, що при зверненні до суду із позовом, на прокурора покладено обов`язок обґрунтувати наявність підстав для представництва інтересів держави в суді, шляхом зазначення та доведення відсутності органу, уповноваженого здійснювати захист інтересів держави у відповідній сфері, або неналежного виконання таким органом своїх повноважень, що є обов`язковою умовою для виникнення у прокурора права на звернення до суду в інтересах держави. Однак, прокурор, вказуючи у позові про відсутність органу, до повноважень якого входить звернення до суду із позовними вимогами не обґрунтував вказаних доводів, зокрема не обгрунтував неможливість звернення компетентних органів, до повноважень яких відноситься захист інтересів держави в сфері регулювання земельних відносин, а також не надав підтверджень звернення до таких органів із питань захисту інтересів територіальної громади м. Львова у спірних правовідносинах.

У п. 54 постанови від 26.05.2020 у справі №912/2385 з метою забезпечення єдності судової практики з питань застосування положень ГПК України у справах за позовами прокурорів, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що якщо суд встановить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для застосування положень п. 2 ч.1 ст. 226 ГПК України - залишення позову без розгляду.

Спірна земельна ділянка була сформована та зареєстрована Відділом Держгеокадастру у Львові Львівської області 04.04.2016 року з присвоєнням кадастрового номера 4610136600:02:005:0036, як об`єкт цивільних прав (РНОНМ:1532743046101) із цільовим призначенням –для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, тобто з моменту державної реєстрації права комунальної власності за Львівською міською радою. Подальші рішення та дії, які вчинялись власником цієї земельної ділянки-Львівською міською радою і які оспорюються прокурором, стосуються не формування земельної ділянки, як об`єкта цивільних прав із зазначенням відповідного цільового призначення та державної реєстрації права власності на земельну ділянку, а розпорядження Львівською міською радою земельною ділянкою комунальної власності, як самостійним об`єктом цивільних прав, а саме прийняття ухвали про передання в строкове, платне користування цієї земельної ділянки згідно укладеного договору оренди ДП «Бристоль» та ПП «Бристоль-Контракт». Із позовної заяви вбачається, що під порушенням прав та інтересів, на захист яких подано позов, є невірне визначення цільового призначення земельної ділянки щодо якої прийнято ухвалу №2897 від 25.01.2018, укладено спірний договір оренди від 30.03.2018 та вчинено запис №25756680 від 11.04.2018 про інше речове право-право оренди земельної ділянки. Цільове призначення вказаної земельної ділянки було визначено з моменту її формування як об`єкта цивільних прав відповідно до ст.79-1 ЗК України, яке вказане в актуальній інформації про об`єкт нерухомого майна. Натомість прокурор оскаржив виключно підстави виникнення речового права-права оренди земельної ділянки шляхом прийняття Львівською міською радою рішення про передання земельної ділянки в оренду, не оскаржуючи правових підстав формування земельної ділянки, як об`єкта цивільних прав, виникнення у Львівської міської ради права власності на цей об`єкт нерухомого майна та його держаної реєстрації, відкриття розділу в ДРРПНМ на вказаний об`єкт нерухомого майна та внесення запису про право власності Львівської міської ради на земельну ділянку із цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови.

На підставі наведеного, відповідач-1 просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Позиція відповідача-2.

Відповідач-2 зазначив, що при зверненні до суду із позовом, на прокурора покладено обов`язок обгрунтувати наявність підстав для представництва інтересів держави в суді, зокрема, шляхом зазначення та доведення відсутності органу, уповноваженого здійснювати захист інтересів держави у відповідній сфері, або неналежного виконання таким органом своїх повноважень, що є обов`язковою умовою для виникнення у прокурора права на звернення до суду в інтересах держави. Натомість, прокурор зазначаючи у позові про відсутність органу, до повноважень якого входить звернення до суду із позовними вимогами, належно не підтвердив вказаних доводів, зокрема не обгрунтував неможливість звернення із позовом Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради (до компетенції якого входить підготовка та подання позовних заяв до суду, представництво інтересів управління у суді), Управління земельних ресурсів Департаменту містобудування Львівської міської ради (має право звертатись до суду з позовними заявами з питань, що належать до його компетенції, у порядку, встановленому законодавством України, у тому числі про визнання незаконними актів органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування , підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальної громади, а також повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування), чи інших державних органів, до повноважень яких відноситься захист інтересів держави у сфері регулювання земельних відносин, як і не надав підтверджень звернення до вказаних органів із питанням захисту інтересів територіальної громади м. Львова у спірних правовідносинах.

Відповідач-2 вказав, що з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про земельну ділянку, щодо якої виникли спірні правовідносини, вбачається, що така була сформована та зареєстрована Відділом Держгеокадастру у Львові Львівської області 04.04.2016 з присвоєнням кадастрового номера 4610136600:02:005:0036, як об`єкт цивільних прав (РНОНМ:1532743046101) із цільовим призначенням –для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, тобто з моменту державної реєстрації права комунальної власності за Львівською міською радою. Подальші рішення та дії, які вчинялись власником цієї земельної ділянки-Львівською міською радою і які оспорюються прокурором, стосуються не формування земельної ділянки, як об`єкта цивільних прав із зазначенням відповідного цільового призначення та державної реєстрації права власності на земельну ділянку, а розпорядження Львівською міською радою земельною ділянкою комунальної власності, як самостійним об`єктом цивільних прав та саме прийняття ухвали про передання в строкове, платне користування цієї земельної ділянки згідно укладеного договору оренди ДП «Бристоль» та ПП «Бристоль-Контракт». Із позовної заяви вбачається, що під порушенням прав та інтересів, на захист яких подано позов, є невірне визначення цільового призначення земельної ділянки щодо якої прийнято ухвалу №2897 від 25.01.2018, укладено спірний договір оренди від 30.03.2018 року та вчинено запис №25756680 від 11.04.2018 про інше речове право-право оренди земельної ділянки. Відповідач-2 вказав, що цільове призначення вказаної земельної ділянки було визначено з моменту її формування як об`єкта цивільних прав відповідно до ст.79-1 ЗК України, яке вказане в актуальній інформації про об`єкт нерухомого майна. Натомість прокурор оскаржує виключно підстави виникнення речового права-права оренди земельної ділянки шляхом прийняття Львівською міською радою рішення про передання земельної ділянки в оренду, не оскаржуючи правових підстав формування земельної ділянки, як об`єкта цивільних прав, виникнення у Львівської міської ради права власності на цей об`єкт нерухомого майна та його держаної реєстрації, відкриття розділу в ДРРПНМ на вказаний об`єкт нерухомого майна та внесення запису про право власності Львівської міської ради на земельну ділянку із цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови.

Що стосується розташування земельної ділянки в межах історичного ареалу м. Львова, відповідач-2 ствердив, що прокуратурою не надано належних доказів встановлення відповідно до ч. 3 ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» меж історичного ареалу м. Львова, а тому покликання на додані до позовної заяви докази в підтвердження встановлення меж історичного ареалу м. Львова не відповідає положенням вищевказаного закону. Відповідно до ч. 7 ст. 11 ГПК України, у разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили, суд застосовує норми правового акта вищою юридичної сили. Частина 2 ст. 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини» передбачено, що встановлення зон охорони пам`яток та затвердження меж історичних ареалів населених місць не може бути підставою для примусового вилучення з володіння (користування) земельних ділянок у юридичних та фізичних осіб за умов дотримання землевласниками та землекористувачами правил використання земель історико-культурного призначення. Разом з тим, як ствердив відповідач-2, прокурором не надано жодних доказів використання земель історико-культурного призначення, які б створювали сприятливі умови для незаконного використання земель.

Таким чином, відповідач-2 вважає поданий прокуратурою позов необгрунтованим та безпідставним, а тому у задоволенні позовних вимог просить відмовити в повному обсязі.

Позиція відповідача-3.

Відповідач-3 позовні вимоги заперечив в повному обсязі та вказав на наступне.

Межі історичних ареалів міста Львова, як історичного населеного місця України, визначаються науково-проектною документацією, погодженою відповідним органом місцевого самоврядування та затвердженою Мінкультури. Разом з тим, відомості щодо подання історико-містобудівного опорного плану, на розгляд до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері охорони культурної спадщини відсутні. На офіційному інтернет сайті Міністерства культури України міститься перелік історичних ареалів (Інформація щодо затвердження меж та режимів використання історичних ареалів населених місць) у якому інформація про м. Львів відсутня. Зважаючи на вказане, відповідач-3 вказує, що покликання позивача на те, що будинок 19 на проспекті Свободи у м. Львові розташований в межах історичного ареалу м. Львова з покликанням на рішення виконкому Львівської міської ради №1311 від 09.12.2005 року «Про затвердження меж історичного ареалу та зони регулювання забудови м. Львова» та лист управління охорони історичного середовища ЛМР №0004вих-1222 від 11.01.2020 року, є нормативно необґрунтованим та не доведеним. Станом на момент виникнення спірних правовідносин, межі історичного ареалу міста Львова, як того вимагають положення законодавства, належним чином не затверджені. Оскільки межі та режими використання історичного ареалу м. Львова не затверджено у встановленому законом порядку, за що частково відповідає безпосередньо Міністерство культури України, то відсутні правові підстави вважати, що земельна ділянка на проспекті Свободи, 19 розташована в межах історичного ареалу м. Львова.

Окрім того вказав, що згідно з ст. 5 Закону України «Про охорону культурної спадщини», до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, зокрема, належить занесення об`єктів культурної спадщини місцевого значення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України та внесення змін до нього щодо пам`яток місцевого значення. З аналізу вказаних законодавчих норм, можна дійти висновку, що кожен об`єкт культурної спадщини місцевого значення має бути внесено Міністерством культури до Державного реєстру нерухомих пам`яток України. На офіційному Інтернет сайті Міністерства культури України міститься Державний реєстр нерухомих пам`яток України, до якого включені Реєстр пам`яток місцевого значення та Реєстр пам`яток національного значення. Так, у вказаних Реєстрах відсутня інформація про об`єкт нерухомого майна за адресою: проспект Свободи, 19 у м. Львові, тобто така інформація не була включена Міністерством культури до Державного реєстру нерухомих пам`яток України станом на час прийняття оскаржуваної ухвали, укладення договорів оренди та реєстрації речових прав в ДРРПНМ. Таким чином позивачем не надано доказів занесення нерухомого майна на проспекті Свободи, 19 у м. Львові станом на час прийняття оскаржуваної ухвали, укладення договорів оренди та реєстрації речових прав до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Також відповідач-3 ствердив, що з інформації з ДРРПНМ про земельну ділянку щодо якої виникли спірні правовідносини, вбачається, що така була сформована та зареєстрована Відділом Держгеокадастру у Львові Львівської області 04.04.2016 з присвоєнням кадастрового номера 4610136600:02:005:0036, як об`єкт цивільних прав (РНОНМ: 1532743046101) із цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, тобто з моменту державної реєстрації права комунальної власності за Львівською міською радою. Разом з тим, позивач не оскаржує та не ставить під сумнів реєстрацію Відділом Держгеокадастру у Львові Львівської області 04.04.2016 з присвоєнням кадастрового номера 4610136600:02:005:0036 із визначенням відповідного цільового призначення. Подальші рішення та дії, які вчинялись власником цієї земельної ділянки - Львівською міською радою і які оспорюються прокурором, стосуються не формування земельної ділянки, як об`єкта цивільних прав із зазначенням відповідного цільового призначення та державної реєстрації права власності на земельну ділянку, а розпорядження Львівською міською радою земельною ділянкою комунальної власності, як самостійним об`єктом цивільних прав, а саме прийняття ухвали про передання в строкове, платне користування цієї земельної ділянки згідно укладеного договору оренди ДП «Бристоль» та ПП «Бристоль-Контракт».

Крім цього, ПП «Бристоль-контракт» вважає, що у позові та відповіді на відзив прокурор не навів передбачених Законом України «Про прокуратуру» підстав для представництва інтересів держави в суді шляхом подання позову у цій справі, зважаючи на обґрунтування позову, при цьому обов`язок по їх доведенню із наданням підтверджуючих доказів покладено саме на прокурора, який звертається до суду із позовом, зокрема відсутність органу до повноважень якого належить звернення до суду із позовом, пов`язаним із збереженням пам`яток культури населених місць та виконання завдань згідно Закону України «Про охорону культурної спадщини», зокрема не обґрунтовано неможливість звернення з таким позовом Міністерства культури та інформаційної політики України чи органів, яким делеговано повноваження у цій сфері.

Відповідач-3 зазначив, що прокурором не надано доказів порушення прав чи інтересів територіальної громади, держави у спірних правовідносинах, а тому в позові просив відмовити в повному обсязі.

Обставини справи.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, створивши у відповідності до ст. 13 ГПК України сторонам, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, суд встановив:

Рішенням Львівської міської ради № 1311 від 09.12.2005 “Про затвердження меж історичного ареалу та зони регулювання забудови міста Львова” визначено межі історичного ареалу міста, де в додатку до цього рішення графічно зображено межі історичного ареалу м. Львова та межі території історичної забудови, внесеної до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Згідно з цим рішенням, земельна ділянка, що знаходиться за адресою місто Львів, проспект Свободи, 19 відноситься до меж історичного ареалу міста Львова.

Відповідно до інформації управління охорони історичного середовища Львівської міської ради від 11.01.2020 № 0004вих-1222, будинок на проспекті Свободи, 19 у м. Львові розташований в межах історичного ареалу м. Львова згідно з рішенням виконкому Львівської міської ради №1311 від 09.12.2005 «Про затвердження меж історичного ареалу та зони регулювання забудови м Львова», а також є пам`яткою архітектури місцевого значення згідно з рішенням виконавчого комітету Львівської обласної Ради народних депутатів №280 від 21.05.1991 «Про взяття під охорону держави споруд Львівської області, що мають наукову, історичну, художню і містобудівельну цінність» (охоронний №1669). Зазначена будівля також розташована в буферній зоні об`єкта всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. У Переліку пам`яток архітектури місцевого значення Львівської області, затвердженому вказаним рішенням виконавчого комітету Львівської обласної Ради народних депутатів № 280 від 21.05.1991, будинок на проспекті Свободи, 19 у м. Львові зазначено за № 97. Щодо цього будинку були укладені 05.04.2012 охоронні договори на памятку культурної спадщини №86/12 (підписаний кінцевим бенефціарним власником контролером ПП «Бристоль-контракт» Лідуховером І.Ю.) та №87/12 (підписаний від імені ДП «Бристоль» та ПП «Бристоль-контракт» директором Зозулею М.П.). Згідно п. 1 договорів, користувач бере на себе зобов`язання щодо охорони житлового будинку 1-ї пол. XIX ст. пам`ятки архітектури та містобудування місцевого значення, згідно з рішенням Львівського облвиконкому №280 від 21.05.1991, охоронний №1669; колишнього готелю 1854 року пам`ятки архітектури та містобудування місцевого значення, згідно з рішенням Львівського облвиконкому № 227 від 17.07.1990 року, охоронний №1322, розташованих на проспекті Свободи, 19/21 у м. Львові. Термін дії договорів з 05.04.2012 року- на період користування (володіння) приміщеннями в пам`ятці (п. 2 договорів №86/12, №87/12).

Спірна земельна ділянка була сформована та зареєстрована Відділом Держгеокадастру у м. Львові Львівської області 04.04.2016 з присвоєнням кадастрового номера 4610136600:02:005:0036, як об`єкт цивільних прав із цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, тобто з моменту державної реєстрації права комунальної власності Львівською міською радою.

25.01.2018 Львівською міською радою прийнято ухвалу №2897, якою затверджено ДП “Бристоль” та ПП «Бристоль-Контракт» технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на проспекті Свободи, 19; надано ДП “Бристоль” та ПП «Бристоль-Контракт» земельну ділянку площею 0,1319 га на проспекті Свободи, 19 (кадастровий номер 4610136600:02:005:0036) в оренду терміном на 10 років для обслуговування нежитлових будівель (код КВЦПЗ 03.15-для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови) за рахунок земель житлової та громадської забудови.

30.03.2018 між Львівською міською радою (орендодавець), ДП «Бристоль» та ПП «Бристоль-контракт» (орендарі) укладено договір оренди землі №Г-1604, відповідно до п.п. 1, 2 якого, на підставі, зокрема, ухвали Львівської міської ради № 2897 від 25.01.2018 «Про затвердження ДП «Бристоль» та ПП «Бристоль-контракт» технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надання земельної ділянки на просп. Свободи, 19», орендодавець передав орендарям в оренду для обслуговування нежитлових будівель земельну ділянку кадастровий № 4610136600:02:005:0036 на проспекті Свободи, 19 у м. Львові площею 0,1319 га, строком на 10 років до 25.02.2028 року. Відповідно до п. п. 15, 16 цього договору оренди землі № Г-1604 від 30.03.2018, земельна ділянка передається в оренду для обслуговування нежитлових будівель із цільовим призначенням за кодом КВЦПЗ 03.15 - для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, за категорією земельної ділянки згідно ст. 19 ЗК України – землі житлової та громадської забудови.

11.04.2018 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на вказану земельну ділянку кадастровий №4610136600:02:005:0036 зареєстровано право комунальної власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради. Цього ж дня, 11.04.2018 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, на підставі згаданого договору оренди землі №Г-1604 від 30.03.2018 зареєстровано інше речове право - право оренди ДП «Бристоль» та «Бристоль-контракт» строком 10 років до 25.01.2028 спірної земельної ділянки кадастровий №4610136600:02:005:0036 площею 0,1319 га за цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 15327430, номер запису про інше речове право: 25756680, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 40671176 від 17.04.2018 державного реєстратора Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради Стрихар М.І.).

Актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом-земельної ділянки від 24.09.2019 №607-ДК/АП/09/01/-19 проведеним Управлінням контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Львівській області встановлено, що орган контролю прийшов до висновку, про порушення вимог ч. 1 ст. 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини» та встановлення цільового призначення всупереч вимогам ч. 7 ст. 20 Земельного кодексу при прийнятті ухвали Львівської міської ради №2897 від 25.01.2018 «Про затвердження ДП «Бристоль» та ПП «Бристоль-контракт» технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надання земельної ділянки на проспекті Свободи, 19», якою в межах історичного ареалу надано ДП «Бристоль» та ПП «Бристоль-Контракт» земельну ділянку площею 0,1319 га на проспекті Свободи, 19 (кадастровий номер 4610136600:02:005:0036) в оренду терміном на 10 років для обслуговування нежитлових будівель (код КВЦПЗ 03.15- для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови). При прийнятті ухвали не враховано, що земельні ділянки, які знаходяться в межах, віднесеної до історичного ареалу м. Львова та на ній знаходиться пам`ятка культурної спадщини місцевого значення, відповідно-такі земельні ділянки в силу закону належать до земель історико-культурного призначення. Таким чином, ухвала Львівської міської ради №2897 від 25.01.2018 року прийнята з порушенням вимог ст. ст. 20,53, 54 Земельного кодексу України.

Оцінка суду.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про землеустрій”, цільове призначення земельної ділянки-використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України, землі України, за основним цільовим призначенням поділяються на різні категорії. Частиною 1 ст. 20 Земельного Кодексу передбачено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Згідно з ч. 7 ст. 20 Земельного Кодексу, зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Отже, зміна цільового призначення земельних ділянок (тобто переведення земельної ділянки з однієї категорії, визначеної ч.1 ст. 19 ЗК України в іншу) здійснюється за проектами землеустрою та з дотриманням відповідної процедури.

Відповідно до ст. 53 та ст. 54 Земельного Кодексу, до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби. Землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, пам`яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам`яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель. Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом. Зміна цільового призначення земельних ділянок історико-культурного призначення, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за погодженням з Верховною Радою України.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про охорону культурної спадщини”: об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність; - пам`ятка культурної спадщини - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України; історичний ареал населеного місця - частина населеного місця, що зберегла об`єкти культурної спадщини і пов`язані з ними розпланування та форму забудови, які походять з попередніх періодів розвитку, типові для певних культур або періодів розвитку.

Відповідно до ч. 1 ст. 34 Закону України “Про охорону культурної спадщини”, землі, на яких розташовані пам`ятки, історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації.

Зважаючи на імперативність правової норми, передбаченої у ч. 1 ст. 34 Закону України “Про охорону культурної спадщини”, земельна ділянка належить до земель історико-культурного призначення за фактом знаходження на ній споруди (будівлі), яка є пам`яткою архітектури. Неприйняття міською радою рішення про зміну цільового призначення цієї земельної ділянки та приведення його у відповідність до дійсного призначення, не впливає на правовий режим цієї земельної ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, оскільки за законом такий правовий режим пов`язаний з фактом знаходження на ній споруди (будівлі), яка є пам`яткою архітектури, а не рішенням органу місцевого самоврядування.

Невиконання Львівською міської радою передбачених робіт з винесення меж історичного ареалу м. Львова та закріплення їх в натурі на місцевості, віднесення в його межах земель до земель історико-культурного призначення не може спростувати належності спірної земельної ділянки до земель історико-культурного призначення в силу ст. ст. 1, 34 Закону України “Про охорону культурної спадщини”.

Отже, умовою належності земельної ділянки до даної категорії земель є розташування на ній, об`єктів визначених ст. ст. 53, 54 ЗК України, ст.34 Закону України “Про охорону культурної спадщини”. Зважаючи на вимоги ч. 1 ст. 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини», земельна ділянка належить до земель історико-культурного призначення за фактом знаходження на ній споруди (будівлі), яка є пам`яткою архітектури. Така ж позиція висловлена в п. 43 Постанови Верховного Суду у справі №813/4701/16 від 31.07.2019.

Зазначеним спростовуються посилання відповідачів на те, що спірна земельна ділянка була сформована як об`єкт права власності з іншим цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, а тому не належить до категорії земель історико-культурного призначення.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсним рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, відмови у реєстрації земельної ділянки або визнання реєстрації недійсною.

Як встановлено в ході судового розгляду та не заперечується відповідачами, відповідної зміни цільового призначення спірної земельної ділянки її власник не здійснював. Суд бере до уваги, що у справі № 813/716/16 постановою Львівського окружного адміністративного суду від 19.04.2016, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 19.03.2021, визнано протиправною бездіяльність Львівської міської ради щодо незабезпечення проведення робіт з винесенням меж історичного ареалу м. Львова та закріплення їх в натурі (на місцевості) та віднесення в його межах земель до земель історико-культурного призначення, зобов`язано Львівську міську раду відповідно до вимог чинного законодавства України забезпечити проведення робіт з внесення меж історичного ареалу м. Львова та закріплення їх в натурі (на місцевості) та віднесення земель в його межах до земель історико-культурного призначення. Отже, враховуючи вищенаведене, дане рішення є обов`язковим до виконання та повинно було враховуватися Львівською міською радою при прийнятті оскаржуваної ухвали.

Водночас, судом встановлено, що на підставі оскаржуваної ухвали Львівської міської ради між Львівською міською радою (орендодавець) та відповідачами – 2, -3 (орендарі) був укладений оскаржуваний договір оренди землі від 30.03.2018, відповідно до умов якого Львівська міська рада передала в оренду орендарям для обслуговування нежитлових будівель земельну ділянку кадастровий № 4610136600:02:005:0036 на проспекті Свободи, 19 у м. Львові площею 0,1319 га. Відповідно до п.п. 15, 16 цього договору оренди землі № Г-1604 від 30.03.2018, земельна ділянка передається в оренду для обслуговування нежитлових будівель із цільовим призначенням за кодом КВЦПЗ 03.15 – для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, за категорією земельної ділянки згідно ст. 19 ЗК України – землі житлової та громадської забудови.

За змістом ч. 9 ст. 93 Земельного кодексу України та ч. 1 ст. 2 Закону України “Про оренду землі” слідує, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України “Про оренду землі”, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

У ст. 1 Закону України “Про оренду землі” визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Згідно ст. ст. 13, 14 Закону України “Про оренду землі”, договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Частиною 2 ст. 16 Закону України “Про оренду землі” передбачено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ст. 638 ЦК України). Так, сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов, скріпили договір підписами та відбитками печаток, провели реєстрацію договору у Львівській міській раді, а відтак вказані обставини свідчать про користування спірною ділянкою відповідачами -2 та 3.

У ч. 2 ст. 19 Конституції України закріплено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, при вирішенні земельних питань, Львівська міська рада, її виконавчі органи та посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України.

З наведеного вбачається, що оскаржувана ухвала Львівської міської ради №2897 від 25.01.2018 та укладений договір оренди землі від 30.03.2018 не відповідають вимогам ч. 1 ст. 34 Закону України “Про охорону культурної спадщини”, ст.ст. 19, 20, 53, 54 ЗК України, ч. 2 ст. 16 Закону України “Про оренду землі”, а відтак, вищевказана ухвала підлягає визнанню незаконною та відповідно договір оренди землі - недійсним.

Відповідно до приписів ч. 5 ст. 16, ч. 5 ст. 60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

При цьому, ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Територіальна громада міста Львова, як власник спірної земельної ділянки, делегує Львівській міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.

Тобто воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади. Таким чином, здійснення Львівською міською радою права власності, зокрема розпорядження земельною ділянкою, не у спосіб та не в межах повноважень, передбачених законом, не може вважатись вираженням волі територіальної громади. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 02.11.2016 справа № 6-2161цс16, 522/10652/15-ц.

Водночас, Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні та інші природні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами ст.ст. 4, 5 Земельного кодексу України, завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Таким чином, земля, як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

У сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. ст. 14, 19 Конституції України). Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 16.12.2015 у справі № 6-2510ц15.

Так, Львівською міською радою порушено вимоги законодавства при прийнятті оскаржуваного рішення та передачі земельної ділянки в оренду ДП «Бристоль» та ПП «Бристоль-контракт».

На підставі наявних доказів у даній справі, судом встановлено, що при прийнятті оскаржуваного рішення Львівською міською радою не було дотримано вимог земельного та цивільного законодавства, що тягне за собою наслідки, передбачені ст. 21 ЦК України визнання недійсним в судовому порядку спірного рішення органу місцевого самоврядування за позовами зацікавлених осіб.

Враховуючи викладене, вимога прокурора про визнання незаконною та скасування ухвали Львівської міської ради № 2897 від 25.01.2018 “Про затвердження ДП «Бристоль» та ПП «Бристоль-контракт»” технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надання земельної ділянки на просп. Свободи, 19” підлягає задоволенню.

Щодо вимоги прокурора про визнання недійсним договору оренди землі від 30.03.2018, укладеного між Львівською міською радою та ДП «Бристоль» та ПП «Бристоль-контракт», то суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України). Приписами ч. 3 ст. 228 ЦК України встановлено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Враховуючи те, що договір оренди землі від 30.03.2018, укладений на підставі ухвали Львівської міської ради № 2897 від 25.01.2018, яка визнана судом незаконною та скасована, то спірний договір оренди землі від 30.03.2018 підлягає визнанню недійсним на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України.

Щодо застосування наслідків недійсності правочину, суд зазначає наступне.

У п. 2.7 Постанови пленуму ВГС України “Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними” №11 від 29.05.2013 зазначено, що ч. 3 ст. 207 ГК України передбачена і можливість припинення господарського зобов`язання лише на майбутнє, зокрема, якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов`язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо). При цьому потрібно враховувати, що зобов`язання припиняються на майбутнє не на підставі відповідної вказівки в рішенні суду, а в силу закону, тому при визнанні недійсним правочину (господарського договору) зобов`язання його сторін припиняються на майбутнє з моменту набрання чинності рішення суду про визнання правочину (договору) недійсним, хоча б у судовому рішенні й не було зазначено про таке припинення.

Якщо господарське зобов`язання припиняється лише на майбутнє, господарським судам слід виходити з того, що у відповідних випадках і неможливості повернення одержаного за зобов`язанням у натурі правові наслідки такої недійсності визначаються відповідно до статті 216 ЦК України та частини другої статті 208 ГК України.

Враховуючи те, що неможливо повернути вже здійснене користування земельною ділянкою за спірним договором оренди, зобов`язання за цим договором припиняються на майбутнє.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (ч. 1 ст. 216 ЦК України). В даному випадку наслідком недійсності спірного договору є повернення земельної ділянки, яка є предметом оренди за цим договором.

Враховуючи наведене, а також те, що договір оренди землі від 30.03.2018 визнається недійсним, відтак, у суду відсутні правові підстави застосовувати наслідки недійсності правочину, які передбачені ст. 216 ЦК України та ч. 2 ст. 208 ГК України. На підставі наведеного, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позовної вимоги, що стосується застосування наслідків недійсності правочину.

Прокурор також просить повернути територіальній громаді м. Львова земельну ділянку кадастровий № 4610136600:02:005:0036 площею 0,1319 га на проспекті Свободи, 19 у м. Львові (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1532743046101) шляхом скасування запису №25756680 від 11.04.2018 про інше речове право- оренду земельної ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (рішення про державну реєстрацію (з відкриттям розділу) індексний номер 40671176 від 17.04.2018.

З приводу вищевказаної вимоги суд звертає увагу позивача на таке.

Згідно з Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" викладено у новій редакції.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 ч. 3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у редакції, чинній із 16.01.2020, відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 ч. 6 ст. 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції, на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Викладене свідчить, що з 16.01.2020 такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачає, тому цей спосіб захисту в практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати позивачеві відновлення порушеного права, а отже неспроможний надати особі ефективний захист її прав.

За таких обставин, позивач буде позбавлений можливості ефективного захисту своїх порушених прав шляхом ухвалення судового рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію речових прав на спірне нерухоме майно.

Суд звертає увагу позивача, що у зв`язку із викладенням статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у новій редакції відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16.01.2020, наразі чинне законодавство взагалі не передбачає скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а навпаки визначає, що такі відомості не підлягають скасуванню або вилученню.

Аналогічний за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 31.03.2021 у справі 925/1550/19.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, обраний прокурором спосіб захисту цивільного права не призводить до захисту порушеного права, є неналежним, що є підставою для відмови в цій частині позову.

Відповідно до ст.131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ст.1 Закону України “Про прокуратуру”, прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави. За приписами ст. 24 Закону України “Про прокуратуру” право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору України, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам.

За ч. ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У постанові Верховного Суду у справі № 910/11919/17 від 17.10.2018 зазначено, що існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі “Менчинська проти Російської Федерації” (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) Європейський суд з прав людини висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): “Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави”.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Крім цього, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття “інтерес держави”.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття “інтереси держави” висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини). Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що “інтереси держави” є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, “інтереси держави” охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація “інтересів держави”, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Саме до таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 23.10.2018 у справі № 906/240/18, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18.

У зв`язку з тим, що Львівська міська рада, як орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, виступає у даній справі відповідачем-1, прокурор звертається до суду за захистом державних інтересів самостійно і набуває статусу позивача.

Законом України “Про державний контроль за використанням та охороною земель” (ст.ст. 6, 9, 10), Положенням про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15 (далі - Положення), повноваження з реалізації державної політики у сфері земельних відносин, землеустрою, державного нагляду (контролю) в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності покладено на Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи.

Посадові особи Держгеокадастру та його територіальних органів, які є державними інспекторами у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель, в межах своїх повноважень мають право: звертатися до суду з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився (п. 5-1 Положення).

Водночас, предметом позовних вимог у даній справі є визнання незаконною ухвали Львівської міської ради “Про затвердження ДП “Бристоль” та ПП «Бристоль-контракт» технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надання земельної ділянки на пр. Свободи, 19”, визнання недійсним договору оренди землі, на звернення з якими до суду в органів Держгеокадастру повноваження відсутні.

Тому, прокурор правомірно набуває статусу позивача та самостійно звертається до суду з даною позовною заявою без визначення органу, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження щодо захисту інтересів держави.

Таку ж правову позицію виклав Верховний суд у постановах від 30.05.2018 (справа № 910/9373/17), від 23.04.2019 (справа № 910/5217/18), від 26.06.2019 (справа №587/430/16-ц).

Зокрема, у постанові від 23.04.2019 (справа № 910/5217/18) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду з вищезазначених підстав не погодився з висновком апеляційного суду щодо відсутності у прокурора права на самостійне звернення із позовом без визначення позивача – територіального органу Держгеокадастру (п. п. 8.14.-8.17 Постанови).

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічні висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі №924/831/17, від 28.11.2019 у справі №910/8357/18).

17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Мова йде про достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.

Усталеною є практика ЄСПЛ, в якій суд посилається на “balance of probabilities” (“баланс ймовірностей”) для оцінки обставин справи. Наприклад, у рішенні BENDERSKIY v. Ukraine 15.11.2007 суд застосовує “баланс ймовірностей”. У рішенні J.K. AND OTHERS v. Sweden 23.08.2016 суд вказує, що цей стандарт притаманний саме цивільним справам.

У постанові Верховного Суду України від 14.06.2017 у справі №923/2075/15 відхилено висновки апеляційного суду про відмову в позові про стягнення упущеної вигоди лише з тих підстав, що її розмір не може бути встановлений з розумним степенем достовірності, оскільки апеляційний суд не дослідив інших доказів, які надані позивачем, чим фактично позбавив останнього можливості відновити його порушене право, за захистом якого подано позов. Аналогічний підхід продемонстрував і Касаційний цивільний суд в складі Верховного Суду у своїй постанові від 06.11.2019 у справі №127/27155/16-ц (провадження №61-30580св18).

Отже, під розумним ступенем достовірності слід розуміти те, що факт є доведеним, якщо після оцінки доказів вбачається, що факт скоріше відбувся, аніж не мав місце.

У зв`язку з цим, суд першої інстанції при розгляді даної справи застосовує вищезазначений стандарт доказування.

У частині другій статті 86 ГПК України (в редакції Закону №132-IX від 20.09.2019) встановлено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 76 ГПК України).

Згідно з положеннями ч.3 ст.13 та ч. 1ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З огляду на вищенаведене, подані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що право за захистом якого позивач звернувся до суду є порушеним, а відтак позовні вимоги слід задоволити частково- визнати незаконною та скасувати ухвалу Львівської міської ради № 2897 від 25.01.2018 “Про затвердження ДП “Бристоль” та ПП «Бристоль-контракт» технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надання земельної ділянки на проспекті Свободи, 19”, а також визнати недійсним договір оренди землі від 30.03.2018, укладений між Львівською міською радою та ДП «Бристоль» та ПП «Бристоль-контракт», який зареєстровано у Львівській міській раді 30.03.2018 за № Г-1604. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”).

У свою чергу, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 р. у справі “Серявін проти України” зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі “Трофимчук проти України” (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010 р.) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Суд враховує висновки, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі “Проніна проти України” (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Судові витрати.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при поданні позову сплачено судовий збір в розмірі 6810,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 67 від 21.01.2021 за три вимоги немайнового характеру.

Відповідно до абз. 2 ч. 2.13 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 р. “Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними” за умови, що позовну вимогу заявлено про визнання правочину недійсним без застосування наслідків такої недійсності, судовий збір сплачується як з немайнового спору. За позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину судовий збір сплачується залежно від вартості майна (суми коштів), стосовно якого (якої) заявлено вимогу. У випадку об`єднання відповідних вимог судовий збір підлягає сплаті з вимог як немайнового так і майнового характеру.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем у позовній заяві заявлено три позовні вимоги немайнового характеру - визнати незаконною та скасувати ухвалу Львівської міської ради № 2897 від 25.01.2018 «Про затвердження ДП «Бристоль» та ПП «Бристоль–контракт» технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надання земельної ділянки на проспекті Свободи, 19»; визнати недійсним договір оренди землі від 30.03.2018, укладений між Львівською міською радою та Дочірнім підприємством «Бристоль», Приватним підприємством «Бристоль-контракт», який зареєстровано у Львівській міській раді 30.03.2018 за №Г-1604, про що в книзі записів реєстрації договорів оренди землі Г-2 внесено відповідний запис, та застосувати наслідки недійсного правочину; повернути територіальній громаді м. Львова земельну ділянку кадастровий № 4610136600:02:005:0036 площею 0,1319 га на проспекті Свободи, 19 у м. Львові (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1532743046101) шляхом скасування запису №25756680 від 11.04.2018 про інше речове право- оренду земельної ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (рішення про державну реєстрацію (з відкриттям розділу) індексний номер 40671176 від 17.04.2018.

Згідно з ч.1 п.п.1, 2 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що позов у даній справі задоволений частково, суд вважає за необхідне стягнути з відповідачів порівну на користь позивача 4 540 грн, тобто по 1513, 33 грн з кожного.

Керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 76- 79, 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 ГПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити частково.

2. Визнати незаконною та скасувати ухвалу Львівської міської ради № 2897 від 25.01.2018 «Про затвердження ДП «Бристоль» та ПП «Бристоль–контракт» технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надання земельної ділянки на проспекті Свободи, 19».

3. Визнати недійсним договір оренди землі від 30.03.2018, укладений між Львівською міською радою та Дочірнім підприємством «Бристоль», Приватним підприємством «Бристоль-контракт», який зареєстровано у Львівській міській раді 30.03.2018 за №Г-1604, про що в книзі записів реєстрації договорів оренди землі Г-2 внесено відповідний запис.

4. Стягнути з Львівської міської ради (79008, м. Львів, пл. Ринок, 1; код ЄДРПОУ 04055896) на користь Львівської обласної прокуратури (79005, м. Львів, пр-т Шевченка, 17-19; код ЄДРПОУ 02910031) - 1513,33 грн судового збору.

5. Стягнути з Дочірнього підприємства «Бристоль» (79007, м. Львів, пр-т Свободи, 19; код ЄДРПОУ 19363946) на користь Львівської обласної прокуратури (79005, м. Львів, пр-т Шевченка, 17-19; код ЄДРПОУ 02910031) - 1513,33 грн. судового збору.

6. Стягнути з Приватного підприємства «Бристоль-контракт» (79007, м. Львів, пр-т Свободи, 19; код ЄДРПОУ 34858016) на користь Львівської обласної прокуратури (79005, м. Львів, пр-т Шевченка, 17-19; код ЄДРПОУ 02910031) - 1513,33 грн. судового збору.

7. В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення складено 29.07.2021

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені ст. ст. 256, 257 ГПК України.

Суддя Н.В. Мороз