Рішення № 98574388, 20.07.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/7321/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 липня 2021 року зал судових засідань №3

Львівський окружний адміністративний суд,

у складі:

головуючої-судді Братичак У.В.,

секретар судового засідання Середа О.-В.І.,

представника позивача Клименко Н.В.,

представника відповідача Рудика А.М.,

розглянувши у режимі відеоконференції в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) звернулася з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул.Митрополита Андрея, 10, м.Львів, 79016, код ЄДРПОУ: 13814885), в якій просить:

- визнати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком незаконним;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу для обчислення пенсії, трудовий стаж за період з 25.08.1982 по 23.09.1983 ( 1 рік 29 днів) та з 25.08.01982 по 31.05.1988 рік ( 4 роки 7 місяців 6 днів);

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити та виплачувати пенсію починаючи з дня набуття ОСОБА_1 права на пенсію за віком.

Ухвалою суду від 11 травня 2021 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 15 червня 2021 року задоволено клопотання представника відповідача про проведення судового засідання з викликом сторін.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначила, що 17 серпня 2020 року вона звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком, до заяви вона додала копії трудових книжок з усіма необхідними документами. За результатами розгляду її заяви, відповідач виніс рішення про відмову в призначенні пенсії за віком №262/03.32-10 від 27 січня 2021 року. Підставою для відмови в призначенні пенсії за віком відповідач зазначив, що у позивачки відсутній страховий стаж в розмірі 26 років, оскільки до страхового стажу не враховано періоди її роботи за межами України (на території Російської Федерації) - 4 роки 7 місяців 6 днів та стаж роботи набутий на території Республіки Польщі становить 4 місяці (формуляр PL-UА 6 від 19.10.2020). Відповідач вказав, що право на призначення пенсії за віком за наявності страхового стажу від 20 до 30 років (24 роки 1 місяць 29 днів), заявниця набуде після досягнення віку 63 роки, що встановлено пунктом 2 статті 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, за умови відсутності страхового стажу передбаченого частиною першою цієї статті. Позивачка вважає, що відповідачем протиправно не враховано до її страхового стажу періоди роботи за межами України. З наведеного позивач робить висновок про наявність правових підстав для ухвалення судового рішення про задоволення позовних вимог.

Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що страховий стаж роботи позивача згідно записів трудових книжок НОМЕР_2 та НОМЕР_3 , диплому ЗВ № 801228, свідоцтва про народження НОМЕР_4 , а також з урахуванням архівної довідки від 22.12.2020 № 199, якою підтверджено стаж роботи з 25.08.1982 по 23.09.1983 складається з наступних періодів: в Україні 25 років 2 місяці 18 днів з врахуванням 1 року 29 днів оспорюваного періоду; за межами України (на території Російської Федерації) - 4 роки 7 місяців 6 днів; стаж роботи набутий на території Республіки Польщі становить 4 місяці. Тобто, страховий стаж позивачки не досягав необхідних 26 років, передбачених ч. 1 ст. 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”. Відповідач звертає увагу на ту обставину, що позивачка, за посередництвом фонду Соціального Страхування Республіки Польща (ZUS), 17.08.2020, подала заяву на території Договірної Сторони (Республіка Польща) про призначення пенсії за віком (формуляр PL-UА 7), яка надійшла на адресу відповідача 29.10.2020 за вхідним № 4361/10. До заяви були долучені копії трудових книжок НОМЕР_2 та НОМЕР_3 , диплом ЗВ № 801228, свідоцтво про народження НОМЕР_5 . Оскільки позивачка звернулась із заявою про призначення пенсії до Головного управління за посередництвом Фонду Соціального Страхування Республіки Польща (ZUS) на території Республіка Польща в порядку ст. 24 Угоди між Україною та Республікою Польщею про соціальне забезпечення ратифікованою Верховною Радою України 05.09.2013 № 458 - VII відповідно і норми даної Угоди підлягають застосуванню. Відтак, не зарахування стажу роботи на території Російської Федерації (4 роки 7 місяців 6 днів) не може трактуватися, як протиправність дій. На думку пенсійного органу позивачка довільно трактує норми права та безпідставно посилається на норми (Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року), яка на неї в контексті даних правовідносин не розповсюджується, оскільки в даному випадку, Головне управління керується Угодою між Україною та Республікою Польщею про соціальне забезпечення, оскільки позивачка звернулась за призначенням пенсії на території Республіки Польщі, а не на території України. Відповідач звертає увагу суду на те що позивачем безпідставно наводяться у позовних вимогах періоди роботи з 25.08.1982 по 23.09.1983 ( 1 рік 29 днів) та повторно з 25.08.1982 по 31.05.1988 ( 4 роки 7 місяців 6 днів), адже періодом, який не зарахований Головним управлінням до страхового стажу для обчислення пенсій, а саме трудовий стаж набутий на території Російської Федерації згідно із записами трудової книжки НОМЕР_3 є з 24.10.1983 по 31.05.1988. Все це, на думку відповідача, є підставами для відмови в задоволенні позовних вимог.

Представник позивача подала до суду відповідь на відзив, я якій зазначила, що неврахування пенсійним органом до спірних правовідносин Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року є помилковим.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, яка виїхала на постійне місце проживання до Республіки Польща та перебуває там на консульському обліку, що не заперечується сторонами.

17 серпня 2020 року ОСОБА_1 за посередництвом фонду Соціального Страхування Республіки Польща (ZUS), подала на території Республіки Польщі заяву про призначення пенсії за віком (формуляр PL-UА 7), яка надійшла на адресу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області 29.10.2020 за вхідним № 4361/10.

До заяви були долучені копії трудових книжок НОМЕР_2 та НОМЕР_3 , диплом ЗВ № 801228, свідоцтво про народження НОМЕР_5 , відповідач не має претензій до наданих документів та не ставить під сумнів їх автентичність.

За результатами розгляду заяви позивачки про призначення пенсії за віком відповідач виніс рішення про відмову в призначенні пенсії за віком №262/03.32-10 від 27 січня 2021 року, оскільки у позивачки не вистачає страхового стажу в розмірі 26 років для призначення пенсії за віком.

Частина трудового стажу позивачки не враховано до страхового стажу, оскільки в період з 24.10.1983 по 31.05.1988 вона працювала на території Російської Федерації.

Позивач не погодився з такою позицією відповідача та звернувся до суду з даним позовом.

З урахуванням позиції сторін, спірним питанням в справі є наявність або відсутність правових підстав для врахування до страхового стажу позивача період роботи з 24.10.1983 року по 31.05.1988 року на території колишньої РРФСР та обґрунтованість доводів позивача для врахування до страхового стажу періоду роботи в Дніпропетровському радіозаводі з 25.08.1982 року по 23.09.1983 року.

При вирішенні справи по суті суд враховує наступне.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

Під час розгляду справи, судом встановлено, що відповідач відмовив позивачці у призначенні пенсії за віком, оскільки при розрахунку загального стажу не врахував періоди роботи з 25.08.1982 року по 23.09.1983 року через відсутність відмітки про наявність печатки на записі про звільнення, а у зарахуванні періоду роботи з 24.10.1983 року по 31.05.1988 року через набуття його на території Російської Федерації.

Суд дослідив трудову книжку позивача за вказаний період з 25.08.1982 року по 23.09.1983 року і зазначає наступне.

Від 25.08.1982 року в трудовій книжці НОМЕР_3 міститься запис№1 такого змісту (суд наводить записи українською мовою) «Прийнята у відділ головного енергетика на посаду інженера-технолога 3 категорії», на підставі наказу Дніпропетровського радіозаводу №1-636 від 24.08.1982 року.

Від 23.09.1983 року в трудовій книжці НОМЕР_3 міститься запис№2 «Звільнена із займаної посади у зв`язку з переїздом за місцем переводу чоловіка», на підставі наказу Дніпропетровського радіозаводу №1-909 від 28.09.1983 року.

Суд вважає необхідним звернути увагу на те, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи-працівника, а отже, й не може впливати на її особисті права та інтереси. З огляду на вищевикладене позивач не несе відповідальність за порушення вимог ведення трудових книжок третіми особами.

Вищевказана позиція узгоджується з висновками Верховного суду, викладеними у постановах від 06.02.2018 у справі №677/277/17 та у справі №813/782/17 від 13 червня 2018 року.

За таких обставин, суд вважає відмову відповідача зарахувати до страхового стажу позивачки період роботи в Дніпропетровському радіозаводі з 25.08.1982 року по 23.09.1983 року необґрунтованою та протиправною.

Стосовно трудового стажу за період з 24.10.1983 року по 31.05.1988 року на території РРФСР, то суд враховує наступне.

Згідно з ст.4 Закону №1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні. Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Згідно з ст.6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі - Угода від 13.03.1992) для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, отриманий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набрання чинності цією Угодою.

Відповідно до ст.11 Угоди від 13.03.1992 необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані в належному порядку на території держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав-учасниць Співдружності без легалізації.

Суд дослідив трудову книжку позивача за період з 24.10.1983 року по 31.05.1988 року та зазначає наступне.

Від 24.10.1983 року в трудовій книжці НОМЕР_3 міститься запис №3 такого змісту (суд наводить записи українською мовою) «Прийнята на посаду інженера-технолога 3 категорії», на підставі наказу філіалу ПКБ «Проектенерговентиляція» №189/к від 26.10.1983 року.

Від 12.04.1985 року в трудовій книжці НОМЕР_3 міститься запис №4 «Звільнена за переводом в СУ «Енергоналадка»», на підставі наказу філіалу ПКБ «Проектенерговентиляція» №67/к від 08.04.1985 року.

Від 15.04.1985 року в трудовій книжці НОМЕР_3 міститься запис №5 «Зарахована інженером-налагоджувальником до московської налагоджувальної дільниці», на підставі наказу Спеціалізованого управління «Енергоналадка»№58-к від 08.04.1985 року.

Від 31.05.1988 року в трудовій книжці НОМЕР_3 міститься запис №8 «Звільнена за власним бажанням», на підставі наказу Спеціалізованого управління «Енергоналадка»№84-к від 01.06.1988 року.

Статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

У відповідності до пункту 2.2. Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, що затверджена постановою Держкомпраці СРСР № 162 від 20.06.1974 (далі Інструкція № 162, чинна на момент роботи позивачки), заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.

Пунктом 2.3. Інструкції № 162 всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - в день звільнення мають точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Згідно з пунктом 2.5. Інструкції № 162 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та ін. виправлення робиться адміністрацією того підприємства, де було зроблено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов`язана надати працівникові в цьому необхідну допомогу.

При звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (п. 4.1. Інструкції № 162).

Адміністрація зобов`язана видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення (п. 4.1. Інструкції № 162).

Відповідно до ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» Кабінет Міністрів України затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній №637 від 12.08.1993 (далі - Порядок №637).

Відповідно до п. 1 цього Порядку основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 20 Порядку №637 визначено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: - періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; - професія або посада; - характер виконуваної роботи; - розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; - первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Пунктом 220 Порядку №637 визначено, що стаж роботи громадян України за її межами підтверджується документами, легалізованими відповідно до законодавства (крім роботи на території колишнього СРСР і держав, з якими колишнім СРСР було укладено угоди про соціальне забезпечення (до укладення відповідних двосторонніх угод).

З урахуванням викладеного стаж роботи позивачки на території колишньої РРФСР підтверджено записами в трудовій книжці, зазначено номери наказів та дати цих наказів, пенсійний орган не ставить під сумнів автентичність записів в трудовій книжці, а тому суд визнає відмову відповідача зарахувати до страхового стажу позивачки період роботи на території колишньої РРФСР з 24.10.1983 року по 31.05.1988 року необґрунтованою та протиправною.

Тобто, періоди роботи позивачки з 25.08.1982 року по 23.09.1983 року, з 24.10.1983 року по 31.05.1988 року повинні бути включені до страхового стажу.

При врахуванні даних періодів, позивачка має страховий стаж в розмірі більшому ніж 26 років, який в свою чергу, підтверджений належними та допустимими доказами, що, у свою чергу доводить протиправність рішення відповідача щодо відмови в призначенні їй пенсії за віком.

Відповідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіряючи поведінку відповідача на відповідність критеріям визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України, суд дійшов висновку, що рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії за віком №262/03.32-10 від 27.01.2021 року, є необґрунтованим, в зв`язку з чим, визнається протиправним.

Фактично, в даному випадку має місце протиправна бездіяльність в не призначенні пенсії за віком.

Відповідно до пункту 4 частини першої 1 статті 5 КАС України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.

Наслідком визнання бездіяльності протиправною є покладення на відповідача обов`язку призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з дня набуття нею права на таку пенсію.

Оцінюючи наявні докази, суд дотримується позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.2 ст.74 КАС України).

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (ч.1 ст.90 КАС України).

Позивач належними доказами довів правомірність своїх вимог.

Щодо судового збору, то згідно ч.1 ст.139 КАС України такий відшкодовується позивачу в повному обсязі.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -

в и р і ш и в:

позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 від 262/03.32-10 від 27 січня 2021 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу для обчислення пенсії, трудовий стаж за період з 25.08.1982 по 23.09.1983 ( 1 рік 29 днів) та з 25.08.01982 по 31.05.1988 рік (4 роки 7 місяців 6 днів).

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з дня набуття права на таку пенсію.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 908 (дев`ятсот вісім) грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення виготовлено 26 липня 2021 року.

Суддя Братичак Уляна Володимирівна