Рішення № 98485633, 21.07.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2021 р. Справа № 120/3404/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Слободонюка М.В., розглянувши в м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вінницької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2021 року поштовим засобом зв`язку до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (позивач, ОСОБА_1 ) до Вінницької міської ради (відповідач), в якій позивач просить суд визнати протиправним та скасувати рішення 7 сесії 8 скликання Вінницької міської ради від 26.03.2021 року за № 342, в частині відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивачу (п. 13 вказаного рішення) та зобов`язати відповідача надати дозвіл позивачу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), комунальної форми власності, орієнтованою площею 0,10 га, яка розташована в межах міста Вінниці Вінницької області.

Заявлені позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернувся до Вінницької міської ради з письмовим клопотанням про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), комунальної форми власності, орієнтованою площею 0,10 га, яка розташована в межах міста Вінниці Вінницької області (бажана земельна ділянка межує із суміжною земельною ділянкою за кадастровим номером: 0520680203:02:001:0113). Однак, за результатами розгляду відповідного клопотання відповідач рішенням 7 сесії 8 скликання від 26.03.2021 року за № 342 (п. 13 рішення) відмовив у наданні такого дозволу, у зв`язку з невідповідністю намірів вимогам містобудівної документації (зона транспортної інфраструктури). Позивач вважає, що така підстава для відмови суперечить положенням ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК України). Окрім того, також вказує на недотримання відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення вимог Законів України “Про доступ до публічної інформації” та “Про місцеве самоврядування в Україні” в частині не опублікування проекту рішення, результатів поіменного голосування, протоколів постійної комісії, висновків (рекомендацій) постійних комісій, порядку денного, а також рішення, що оскаржується, чим допущено порушення процедури прийняття відповідного рішення. За таких обставин позивач вважає прийняте міською радою рішення № 342 від 26.03.2021 у відповідній частині, що стосується його інтересів, протиправним, а тому звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою від 11.05.2021 судом відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін (у письмовому провадженні). Крім того, встановлені сторонам строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення. Цією ж ухвалою у відповідача витребувано додаткові докази, необхідні для вирішення справи.

На виконання вимог вказаної ухвали, 26.05.2021 відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву з витребуваними судом доказами. Так, заперечуючи проти позову відповідач зазначив, що відповідно до ст. 18 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" План зонування території встановлює функціональне призначення, вимоги до забудови окремих територій (функціональних зон) населеного пункту, їх ландшафтної організації. Зонування території здійснюється з дотриманням, зокрема, вимог узгодження меж зон з межами територій природних комплексів, смугами санітарно-захисних, санітарних, охоронних та інших зон обмеженого використання земель, червоними лініями. Відповідач вказує, що відповідно до Плану зонування м. Вінниці, затвердженого Вінницькою міською радою від 04.07.2008 № 2012 (зі змінами, затвердженими рішенням Вінницької міської ради від 20.02.2020 № 2199) через бажану для позивача земельну ділянку, щодо якої останній звернувся з проханням про отримання дозволу на розроблення документації із землеустрою, проходить вулична мережа "зона ТР-3", магістральні шляхи та червона лінія. При цьому, містобудівні регламенти не дають змоги відвести таку ділянку під цільове призначення - "для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд". За таких обставин відповідач вважає, що видача позивачу відповідного дозволу буде суперечити вимогам містобудівної документації, позаяк бажана для позивача земельна ділянка відноситься до зони транспортної інфраструктури. Таким чином відповідач переконує суд, що оскаржуване рішення міської ради прийняте у відповідності до вимог діючого законодавства, а тому у задоволенні позовних вимог просить суд відмовити.

08.06.2021 на адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній викладає власну позицію щодо доводів відповідача та наводить додаткову аргументацію своїх вимог. При цьому, представником позивача також долучено заяву про розподіл судових витрат, а саме щодо стягнення із відповідача понесених позивачем витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 10700 грн.

В подальшому, 09.06.2021 від представника відповідача до суду надійшли заперечення, в яких зроблено виклад тих самих обставин, що раніше зазначені у відзиві на позовну заяву. Окрім того, додатково наведені обґрунтування щодо спростувань доводів позивача в частині порушення процедури прийняття міською радою оскаржуваного рішення та офіційного оприлюднення інших супутніх документів, що стосуються обставин його прийняття, а також висловлено заперечення щодо відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката.

Дослідивши наявні у справі докази та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив, що 08.02.2021 до Вінницької міської ради надійшло клопотання ОСОБА_1 , датоване 04.02.2021, про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), комунальної форми власності, орієнтованою площею 0,10 га, яка розташована в межах міста Вінниці Вінницької області (бажана земельна ділянка межує із суміжною земельною ділянкою за кадастровим номером: 0520680203:02:001:0113).

За наслідком розгляду вказаного клопотання, рішенням 7 сесії 8 скликання Вінницької міської ради від 26.03.2021 № 342 (пункт 13) відмовлено ОСОБА_1 у наданні відповідного дозволу з посиланням на положення ст. 118 ЗК України у зв`язку з невідповідністю намірів вимогам містобудівної документації, оскільки бажана для позивача земельна ділянка відноситься до зони транспортної інфраструктури.

Позивач вважає прийняте рішення протиправним та таким, що не відповідає положенням ч. 7 ст. 118 ЗК України, оскільки на етапі надання дозволу на розробку проекту землеустрою не відбувається передача земельної ділянки у власність, а вирішується питання щодо її формування та ідентифікації. Окрім того, на переконання останнього, відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення всупереч Законів України “Про доступ до публічної інформації” та “Про місцеве самоврядування в Україні” порушено процедуру його прийняття, що додатково свідчить про його протиправність.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля визнана основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями частини першої статті 3 ЗК України встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини другої статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Відповідно до ст. 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Конкретні категорії земель визначені у частині першій статті 19 ЗК України, до яких зокрема належать землі житлової та громадської забудови.

Як зазначено у статті 40 ЗК України, громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом.

Згідно пункту “г” ч. 1 ст. 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у містах - не більше 0,01 гектара.

Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV Земельного кодексу України.

Відповідно до частини 2 статті 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування та порядок надання земельних ділянок комунальної власності у користування передбачені статтями 118, 122 та 123 ЗК України.

Згідно з частиною 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (частина 7 статті 118 ЗК України).

Так, аналіз частин шостої та сьомої статті 118 ЗК України дає підстави для висновку, що з метою реалізації права на отримання земельної ділянки зацікавлена особа повинна звернутися із клопотанням до компетентного органу державної влади чи місцевого самоврядування. Наведене законодавче регулювання обумовлено розмежуванням компетенції між органами державної влади та місцевого самоврядування щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної форми власності.

Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (частина 1 статті 122 ЗК України).

Разом із тим, порядок прийняття органом місцевого самоврядування відповідних рішень врегульований Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Відповідно до пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються, зокрема, питання регулювання земельних відносин.

Частиною 1 статті 46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.

Сесії ради проводяться гласно із забезпеченням права кожного бути присутнім на них, крім випадків, передбачених законодавством. Порядок доступу до засідань визначається радою відповідно до закону. Протоколи сесії ради є відкритими та оприлюднюються і надаються на запит відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації" (ч. 17 ст. 46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Для вивчення, попереднього розгляду і підготовки питань, які належать до її відання, здійснення контролю за виконанням рішень ради, її виконавчого комітету з числа депутатів ради обираються постійні комісії ради (ч. 1 ст. 47 України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Відповідно до ч. 4 ст. 47 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" постійні комісії за дорученням ради або за власною ініціативою попередньо розглядають проекти програм соціально-економічного і культурного розвитку, місцевого бюджету, звіти про виконання програм і бюджету, вивчають і готують питання про стан та розвиток відповідних галузей господарського і соціально-культурного будівництва, інші питання, які вносяться на розгляд ради, розробляють проекти рішень ради та готують висновки з цих питань, виступають на сесіях ради з доповідями і співдоповідями.

За результатами вивчення і розгляду питань постійні комісії готують висновки і рекомендації. Висновки і рекомендації постійної комісії приймаються більшістю голосів від загального складу комісії і підписуються головою комісії, а в разі його відсутності - заступником голови або секретарем комісії. Протоколи засідань комісії підписуються головою і секретарем комісії. Висновки і рекомендації постійної комісії, протоколи її засідань є відкритими та оприлюднюються і надаються на запит відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації" (ч. 10 ст. 47 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Згідно з ч. 1 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням. Результати поіменного голосування підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації". На офіційному веб-сайті ради розміщуються в день голосування і зберігаються протягом необмеженого строку всі результати поіменних голосувань. Результати поіменного голосування є невід`ємною частиною протоколу сесії ради (ч. 3 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Крім того, приписами ч. 11 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації". Проекти актів органів місцевого самоврядування оприлюднюються в порядку, передбаченому Законом України "Про доступ до публічної інформації", крім випадків виникнення надзвичайних ситуацій та інших невідкладних випадків, передбачених законом, коли такі проекти актів оприлюднюються негайно після їх підготовки.

Водночас, відповідно до пунктів 2 та 12 ч. 1 ст. 15 Закону України "Про доступ до публічної інформації" розпорядники інформації зобов`язані оприлюднювати нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних), прийняті розпорядником, проекти рішень, що підлягають обговоренню, інформацію про нормативно-правові засади діяльності, а також іншу інформацію про діяльність суб`єктів владних повноважень, порядок обов`язкового оприлюднення якої встановлений законом.

Отже, приписами Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні" та "Про доступ до публічної інформації" передбачено обов`язок розпорядників інформації, до яких належить і Вінницька міська рада, оприлюднювати інформацію про свою діяльність, а саме: результати поіменного голосування; висновки і рекомендації постійних комісій, протоколи засідань постійних комісій; акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, а також проекти актів органів місцевого самоврядування (крім деяких виключень).

Так, предметом даного спору є рішення Вінницької міської ради 7 сесії 8 скликання від 26.03.2021 року за № 342 в частині відмови в наданні дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (п. 13 рішення Вінницької міської ради від 26.03.2021 року за № 342).

Отже, виходячи із підстав заявлених позовних вимог, в межах даної адміністративної справи судом підлягає з`ясуванню питання правомірності прийняття відповідачем оскаржуваного рішення щодо фактичних підстав відмови в наданні дозволу на розроблення документації у зв`язку з невідповідністю намірів вимогам містобудівної документації (зона транспортної інфраструктури), а також наявності порушень процедурних питань, пов`язаних із забезпеченням прийняття такого рішення.

Із цього приводу суд звертає увагу на таке.

Як уже встановлено судом, підставою для відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою стало те, що бажана для нього земельна ділянка не відповідає вимогам містобудівної документації, позаяк відповідно до Плану зонування м. Вінниці відноситься до зони транспортної інфраструктури.

Так, в межах даної адміністративної справи суд звертає увагу на ст. 9 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", де визначено, що нормативне регулювання планування та забудови територій здійснюється шляхом прийняття нормативно-правових актів, правил, державних та галузевих будівельних норм.

Частинами 2, 3 статті 8 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено, що планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку. Рішення з питань планування та забудови територій приймаються сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами, районними, обласними радами, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями в межах визначених законом повноважень з урахуванням вимог містобудівної документації.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. На підставі затвердженого генерального плану населеного пункту розробляється план земельно-господарського устрою, який після його затвердження стає невід`ємною частиною генерального плану. Послідовність виконання робіт з розроблення генерального плану населеного пункту та документації із землеустрою визначається будівельними нормами і правилами та завданням на розроблення (внесення змін, оновлення) містобудівної документації, яке складається і затверджується її замовником за погодженням з розробником. У складі генерального плану населеного пункту може розроблятися план зонування території цього населеного пункту. План зонування території може розроблятися і як окрема містобудівна документація після затвердження генерального плану.

Згідно приписів ст. 18 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" план зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон. План зонування території розробляється з метою створення сприятливих умов для життєдіяльності людини, забезпечення захисту територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання надмірній концентрації населення і об`єктів виробництва, зниження рівня забруднення навколишнього природного середовища, охорони та використання територій з особливим статусом, у тому числі ландшафтів, об`єктів історико-культурної спадщини, а також земель сільськогосподарського призначення і лісів та підлягає стратегічній екологічній оцінці.

План зонування території встановлює функціональне призначення, вимоги до забудови окремих територій (функціональних зон) населеного пункту, їх ландшафтної організації.

Зонування території здійснюється з дотриманням таких вимог: 1) урахування попередніх рішень щодо планування і забудови території; 2) виділення зон обмеженої містобудівної діяльності; 3) відображення існуючої забудови територій, інженерно-транспортної інфраструктури, а також основних елементів планувальної структури територій; 4) урахування місцевих умов під час визначення функціональних зон; 5) установлення для кожної зони дозволених і допустимих видів використання територій для містобудівних потреб, умов та обмежень щодо їх забудови; 6) узгодження меж зон з межами територій природних комплексів, смугами санітарно-захисних, санітарних, охоронних та інших зон обмеженого використання земель, червоними лініями; 7) відображення меж прибережних захисних смуг і пляжних зон водних об`єктів; 8) відображення обмежень (у тому числі меж) використання приаеродромної території, встановлених відповідно до Повітряного кодексу України.

Параметри використання території та будівель, запропонованих для розташування у межах декількох земельних ділянок або окремої земельної ділянки, зокрема функціональне призначення, граничні поверховість та площа забудови, можливе розміщення на ділянці, є обов`язковими для врахування під час зонування відповідної території.

Перелік зазначених параметрів визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування. Внесення змін до плану зонування території допускається за умови їх відповідності генеральному плану населеного пункту. Склад, зміст, порядок розроблення плану зонування території визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування. За порушення вимог, встановлених планом зонування території, фізичні та юридичні особи несуть відповідальність відповідно до закону. План зонування території затверджується на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради протягом 30 днів з дня його подання.

Відповідно до положень статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" зміна функціонального призначення територій не тягне за собою припинення права власності або права користування земельними ділянками, які були передані (надані) у власність чи користування до встановлення нового функціонального призначення територій. Забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства.

У разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється, крім випадків: 1) розташування на земельній ділянці будівлі (споруди), що перебуває у власності фізичної або юридичної особи; 2) приватизації громадянином земельної ділянки, наданої йому в користування відповідно до закону; 3) надання земельної ділянки, розташованої на території зони відчуження чи зони безумовного (обов`язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; 4) надання земельної ділянки для розміщення лінійних об`єктів транспортної та енергетичної інфраструктури (доріг, мостів, естакад, ліній електропередачі, зв`язку); 5) буріння, влаштування та підключення нафтових і газових свердловин за межами населених пунктів; 6) будівництва, експлуатації військових та інших оборонних об`єктів.

Зміна цільового призначення земельної ділянки, яка не відповідає плану зонування території та/або детальному плану території забороняється.

Уповноважені органи з питань містобудування та архітектури і центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, забезпечують відкритість, доступність та повноту інформації про наявність на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці земель державної та комунальної власності, не наданих у користування, що можуть бути використані під забудову, про наявність обмежень і обтяжень земельних ділянок, містобудівні умови та обмеження в містобудівному і державному земельному кадастрах.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що містобудівні умови та обмеження є складовою вихідних даних, отримання яких є необхідною умовою для набуття власниками земельних ділянок або землекористувачами права на забудову земельної ділянки. Містобудівні умови та обмеження є видом містобудівної документації та визначають комплекс планувальних вимог до проектування і будівництва, дотримання яких є обов`язковим для всіх суб`єктів містобудівної діяльності.

Судом установлено, що рішенням Вінницької міської ради від 23.11.2007 № 1798 затверджено містобудівну документацію «Генеральний план» (зі змінами, затвердженими рішенням Вінницької міської ради від 01.02.2013 № 1140), копію витягу з якого відповідачем долучено до матеріалів справи.

Крім того, наступним рішенням Вінницької міської ради від 04.07.2008 № 2012 затверджено також "План зонування м. Вінниці" (зі змінами, затвердженими рішенням Вінницької міської ради від 20.02.2020 № 2199), витяг з якого також наявний у справі.

Так, при дослідженні даних витягу із Плану зонування м. Вінниці та витягу із Генерального плану із зазначенням планувальних обмежень на використання території, що стосуються спірної земельної ділянки, судом встановлено, що бажана для позивача земельна ділянка, яка межує із суміжною земельною ділянкою за кадастровим номером: 0520680203:02:001:0113, пересікається із вуличною зоною транспортної інфраструктури ТР-3, магістральним шляхом та червоною лінією.

В той же час, п. 6.1.33 ДБН Б.2.2-12:2019 "Планування і забудова територій", встановлено, що житлові будинки на присадибних ділянках слід розміщувати з відступом від червоних ліній магістральних вулиць - 6 м, житлових - 3 м.

Додатково суд звертає увагу, що відповідно до пункту 14 статті 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" червоні лінії - це визначені в містобудівній документації щодо пунктів геодезичної мережі межі існуючих та запроектованих вулиць, доріг, майданів, які розділяють території забудови та території іншого призначення.

Лінії регулювання забудови - це визначені в містобудівній документації межі розташування будинків і споруд відносно червоних ліній, меж окремих земельних ділянок, природних меж та інших територій (пункт 6 статті 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").

Тобто, червоні лінії є складовою даних містобудівної документації на місцевому рівні, а невідповідність вказаним вимогам містобудівної документації на місцевому рівні - межам червоних ліній, намірів щодо забудови земельної ділянки, є підставою для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень в розумінні частини п`ятої статті 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.01.2019 у справі №200/1438/16-а .

Відтак, враховуючи те, що відповідно до Плану зонування м. Вінниці та Генерального плану через ділянку, яку позивач бажає отримати у власність, проходить вулична мережа, а саме: зона ТР-3, магістральні шляхи та червона лінія, тому суд погоджується із доводами відповідача, що містобудівні регламенти не дають змогу відвести таку ділянку під цільове призначення – для індивідуального житлового будівництва.

Щодо доводів позивача та долучених ним до справи фотоматеріалів із місця бажаного розташування земельної ділянки, з яких останній робить висновок про те, що наявна дорога про яку вказує відповідач розміщена осторонь цієї ділянки, то суд їх не може прийняти до уваги, позаяк такі дані не є офіційними та не відповідають наявним у справам відомостям Генерального пану та Плану зонування м. Вінниці.

За наведених вище обставин суд вважає, що положення ч. 7 ст. 118 ЗК України, згідно яких підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою є невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, затверджених у встановленому законом порядку, є застосованими до даної спірної ситуації, позаяк розташування бажаної для позивача земельної ділянка якраз і не відповідає таким вимогам містобудівної документації.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що за таких обставин Вінницькою міською радою правомірно прийнято рішення № 342 від 26.03.2021 (пункт 13) про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із зазначених у ньому підстав.

Що ж до інших доводів позивача, які стосуються процедурних порушень прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, то суд зазначає наступне.

Як свідчить інформація, розміщена на офіційному веб-порталі Вінницької міської ради, у розділі "Рішення" (ел.а.с. 251 - 300) оприлюднена інформація та, власне, сам проект рішення міської ради від 11.03.2021 № 667, у якому під номером 13 зазначено про розгляд питання про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у м. Вінниці, біля ділянки з кадастровим номером 0520680203:02:001:0113 у зв`язку з невідповідністю намірів вимогам містобудівної документації (зона транспортної інфраструктури).

Крім того, перед прийняттям відповідного рішення на сесії 7 скликання, що відбулось 26.03.2021, проект рішення попередньо розглядався постійною комісією міської ради з питань містобудування, будівництва, земельних відносин та охорони природи, про що свідчить опублікований на офіційному сайті міської ради протокол № 9 від 18.03.2021.

Відтак, доводи позивача про те, що відповідна інформація не перебувала у відкритому доступі на не була оприлюднена є надуманими та безпідставними.

Щодо інших недоліків, про які наголошує позивач, то суд в цьому випадку враховує висновки, що викладені Верховним Судом у постанові від 22 травня 2020 року (справа № 825/2328/16), згідно яких: "Порушення процедури прийняття рішення суб`єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення. Певні дефекти адміністративного акта можуть не пов`язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі). Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.

Суд наголошує, що, у відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.

Таким чином, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: “протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків” і, на противагу йому, принцип “формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення”.

В даному випадку позивачем на наведено суду жодних переконливих аргументів про те, що можливі процедурні порушення, які пов`язані із підготовкою до прийняття та офіційного оприлюднення проекту оскаржуваного рішення чи інших документів міської ради, що стосуються відповідного питання, призвели до таких порушень, які б ставили під сумнів правомірність прийняття відповідачем оскаржуваного рішення.

За наведених вище обставин суд доходить висновку, що оскаржуване рішення 7 сесії 8 скликання Вінницької міської ради від 26.03.2021 року за № 342, в частині відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивачу (п. 13 рішення) прийняте в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом, а тому підстав для його скасування не має. Як наслідок, відсутні підстави для задоволення заявлених позивачем позовних вимог.

Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

За змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Таким чином, перевіривши обґрунтованість ключових доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову належить відмовити повністю.

З урахуванням положень ст. 139 КАС України відсутні підстав для відшкодування позивачу судових витрат пов`язаних як зі сплатою судового збору так із оплатою правничої допомоги адвоката.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні вимог адміністративного позову відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 21.07.21.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 );

Відповідач: Вінницька міська рада (код ЄДРПОУ: 03084813, місцезнаходження: вул. Соборна, 59, м. Вінниця, 21100).

Суддя Слободонюк Михайло Васильович