Рішення № 98461197, 14.07.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 липня 2021 року м. Київ № 640/22580/19

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі судді - Шевченко Н. М., за участі секретаря судового засідання - Поліщук О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

за участі учасників справи:

позивача - не з`явилась,

представника відповідача - Семенчука М.А.,

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з адміністративним позовом до Генеральної прокуратури України (надалі по тексту також - відповідач-1), Генерального прокурора (надалі по тексту також - відповідач-2), в якому просить визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора від 17.10.2019 № 1117ц про звільнення її з посади начальника відділу представництва органів прокуратури в суді управління представництва інтересів держави в суді Департаменту підтримання обвинувачення та представництва інтересів держави в судах Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру»; поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу представництва інтересів органу прокуратури управління організації участі прокурорів в суді Департаменту представництва інтересів держави в суді Генеральної прокуратури України з 19 жовтня 2019 року; стягнути на її користь з Генеральної прокуратури України середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що наказом Генеральної прокуратури України від 17.10.2019 № 1117ц її звільнено з посади начальника відділу представництва органів прокуратури в суді управління представництва інтересів держави в суді Департаменту підтримання обвинувачення та представництва інтересів держави в судах Генеральної прокуратури України та з органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 4 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру».

Вважає, що незаконність цього наказу полягає у відсутності підстав для його видання, передбачених п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру», оскільки Генеральна прокуратура України, як юридична особа, не ліквідована та не реорганізована, а Офіс Генерального прокурора на час звернення з позовом до суду не утворений, а також у порушенні ч. 2 ст. 19. ст. ст. 22. 43, 59 Конституції України, ст. ст. 42, 49-2 КЗпП України.

Вказує на те. що порушення її прав почалося з моменту прийняття Генеральним прокурором наказу від 17.09.2019 № 54шц, яким у структурі та штатному розписі Генеральної прокуратури України ліквідовано Департамент підтримання обвинувачення та представництва інтересів держави в судах і утворено Департамент представництва інтересів держави в суді.

Водночас без попередження про майбутнє звільнення, без пропонування жодної наявної з 18.09.2019 по 18.10.2019 вакантної посади у Генеральній прокуратурі України оскаржуваним наказом Генерального прокурора від 17.10.2019 № 1117ц її незаконно звільнено.

Також позивач посилається на те, що відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» Генеральний прокурор є особою, яка в установленому цим Законом порядку приймає рішення стосовно звільнення з посади прокурорів Офісу Генерального прокурора. який на день звільнення позивача ще не був створений, а тому згідно із законом не наділений повноваженнями приймати рішення про звільнення позивача.

Незаконність наказу про звільнення з посади, на думку позивача, полягає і в тому, що строк подачі заяви про переведення на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора Законом не визначений. Натомість це передбачено п. 10 Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 № 221, який, як вважає позивач, не набув чинності, оскільки згідно зі ст. 9 Закону України «Про прокуратуру» в редакції від 19.09.2019 усі накази Генерального прокурора оприлюднюються державною мовою на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора. Водночас зазначений наказ опублікований на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України.

Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, до матеріалів справи надано відзив, в якому зазначено, що звільнення позивача зумовило неподання заяви про переведення на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора установленого зразка та про намір пройти атестацію. Отже, під час прийняття оскаржуваного наказу про звільнення з посади відповідач діяв правомірно.

Ухвалою від 26.01.2021 суд замінив назву відповідача Генеральної прокуратури України на - Офіс Генерального прокурора.

Позивач в судових засіданнях, призначені на 20.05.2021 та 24.06.2021, підтримувала позовні вимоги та надавала пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві, однак 14.07.2021 не з`явилась, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлена належним чином.

До суду позивачем надано клопотання про відкладення, яке в судовому засіданні 14.07.2021 було розглянуто та причини, які слугували підставою для відкладення, визнано не поважними.

За приписами ч. 1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (п. 1 ч. 3 ст. 205 КАС України).

В судовому засіданні представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог.

Заслухавши представників сторін, вивчивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 безперервно працювала на різних посадах в органах прокуратури України з лютого 1998 року.

Наказом Генерального прокурора від 17.10.2019 № 1117ц ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу представництва органів прокуратури в суді управління представництва інтересів держави в суді Департаменту підтримання обвинувачення та представництва інтересів держави в судах Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру" з 18.10.2019.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 22 Конституції України Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно із ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до ст. ст. 38, 43 Конституції України громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, користуються рівним правом доступу до державної служби, до служби в органах місцевого самоврядування.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності.

Позивач в позовній заяві посилалась на приписи ст. ст. 42, 49-2 Кодексу законів про працю України, які на її думку підлягають застосуванню до спірних правовідносин, однак порядок звільнення прокурора з посади визначено спеціальним законодавством, в той час, як трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Вказану правову позицію неодноразово висловлено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31.01.2018 у справі № 803/31/16, від 30.07.2019 у справі № 804/406/16, від 08.08.2019 у справі № 813/150/16.

Так, правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначено Законом України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру" (із змінами і доповненнями) (далі також - Закон №1697).

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 № 113-IX запроваджено реформування системи органів прокуратури. Вказаний Закон набрав чинності 25.09.2019.

Відповідно до пункту 6 Розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".

Згідно підпункту 2 пункту 19 Розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" цього Закону прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури.

Загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді передбачені статтею 51 Закону України "Про прокуратуру".

Пунктом 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Як зазначалось вище, позивача звільнено із займаної посади Генеральної прокуратури України на підставі сукупних вимог п. 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX та п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру».

Виходячи з аналізу наведеної норми, законодавець виділяє дві окремі підстави для звільнення прокурора із займаної ним посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру", а саме у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду та у разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Статтею 104 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації або ліквідації.

Відповідно до статті 81 Цивільного кодексу України на юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах положення цього Кодексу поширюється, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частиною третьою статті 81 Цивільного кодексу України порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюється Конституцією України та законом.

Органи прокуратури України відносяться до юридичних осіб публічного права.

Необхідно зауважити, що ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то самого лише посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім. У зв`язку з цим при вирішенні спорів щодо поновлення на роботі працівників юридичної особи публічного права, про ліквідацію яких було прийнято рішення, судам належить, крім перевірки дотримання трудового законодавства щодо таких працівників, з`ясовувати фактичність такої ліквідації (чи мала місце у цьому випадку реорганізація). При вирішенні зазначеної категорії спорів підлягає оцінці і правовий акт, що став підставою ліквідації, зокрема: чи припинено виконання функцій ліквідованого органу, чи покладено виконання цих функцій на інший орган.

Аналогічні правові висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 04 березня 2014 року у справі № 21-8а14, від 28 жовтня 2014 року у справі № 21-484а14, у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду від 21 березня 2018 року у справі № 802/651/16-а, від 24 вересня 2019 року у справі № 817/3397/15.

Відповідно до наказу Генерального прокурора від 27.12.2019 року № 358 від 27.12.2019 "Про окремі питання забезпечення початку роботи Офісу Генерального прокурора", юридичну особу "Генеральна прокуратура України" перейменовано в "Офіс Генерального прокурора" без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Аналіз даних наказів вказує лише на перейменування юридичної особи.

Суд звертає увагу на те, що норми Закону № 113-IX не передбачають здійснення ліквідації чи реорганізації Генеральної прокуратури України, як і не визначають скорочення кількості прокурорів такого органу прокуратури. Так само, положення про ліквідацію чи реорганізацію Генеральної прокуратури України, скорочення кількості її прокурорів, не передбачені на рівні будь-якого іншого нормативно-правового акту, прийнятого у зв`язку з набранням чинності Законом № 113-IX.

Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, фактично мала місце лише зміна назви юридичної особи Генеральної прокуратури України на Офіс Генерального прокурора, і така зміна була здійснена після звільнення позивача з посади, у зв`язку з прийняттям наказу Генерального прокурора від 23.12.2019 № 351, опублікованого у газеті «Голос України» 23.12.2019, яким визначено, що днем початку роботи Офісу Генерального прокурора є 02.01.2020.

У зв`язку з цим, станом на час звільнення з посади відсутні ознаки ліквідації та реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймав посаду, так само як і відсутнє скорочення кількості прокурорів такого органу прокуратури, з огляду на що, відсутня нормативна підстава спірного наказу, передбачена п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру».

Суд наголошує, що наявність двох окремих підстав для звільнення породжує для позивача негативні наслідки у вигляді стану юридичної невизначеності щодо підстав такого звільнення.

Аналіз практики Європейського Суду з прав людини дає підстави для висновку, що принцип юридичної визначеності, в свою чергу, є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права.

Крім того, даний принцип є одним з визначальних принципів «доброго врядування» і «належної адміністрації» (встановлення процедури і її дотримання),

Таким чином, принцип правової визначеності має застосовуватись не лише на етапі нормотворчої діяльності, а й під час безпосереднього застосування існуючих норм права, що даватиме можливість особі в розумних межах передбачати наслідки своїх дій, а також послідовність дій держави щодо можливого втручання в охоронювані Конвенцією та Конституцією України права та свободи цієї особи.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про невідповідність наказу про звільнення позивача вимогам Закону України "Про прокуратуру", оскільки має місце порушення принципу юридичної визначеності щодо підстави звільнення, який є однією із складових принципу верховенства права.

Поряд з цим, суд звертає увагу на те, що при винесенні оскаржуваного наказу від 17.10.2019 № 1117ц про звільнення ОСОБА_1 з посади та з органів прокуратури, Генеральний прокурор послався на статтю 9 Закону України «Про прокуратуру».

Стаття 9 Закону № 1697 в редакції від 19 вересня 2019 року, що була чинною на час винесення вказаного наказу, визначала повноваження Генерального прокурора.

Відповідно до пункту 5 статті 9 Закону № 1697 Генеральний прокурор призначає на посади та звільняє з посад прокурорів Офісу Генерального прокурора у випадках та порядку, встановлених цим Законом.

Але звільнення прокурора у зв`язку з неподанням у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію - не передбачено Законом України «Про прокуратуру», а передбачено Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-IX.

Як висновок, Законом України «Про прокуратуру» не було передбачено повноважень Генерального прокурора на звільнення прокурора на підставі підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що відповідачем у цій справі невірно, без достатніх підстав застосовано щодо ОСОБА_1 норму підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113, а приймаючи рішення про звільнення, відповідач діяв всупереч вимогам частини 2 статті 19 Конституції України.

Крім цього, суд бере до уваги посилання позивача на науково-консультаційні висновки Науково-консультативної ради при Верховному Суді, Національної академії правових наук України та Науково-дослідного центру судової експертизи з питань інтелектуальної власності Міністерства юстиції України у відповідь на звернення Голови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Смоковича М.І.

У зазначених висновках викладено позицію щодо питання причинно-наслідкового зв`язку юридичних фактів, викладених у п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» і у п.19 Розділу 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону № 113, зокрема, що Закон № 1697 і Закон № 113 відносяться до спеціального законодавства, мають однакову юридичну силу для звільнення прокурорів з посад їх положення мають застосовуватись в єдиному системному зв`язку. Такий зв`язок передбачає обов`язкову наявність двох обставин: по перше, факт ліквідації, реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, чи скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, по друге, неподання у встановлений строк заяви про переведення до Офісу Генерального прокурора та про намір пройти у зв`язку з цим атестацію.

Відповідно, відсутність факту ліквідації, реорганізації органу прокуратури чи скорочення кількості прокурорів органу прокуратури на момент звільнення прокурора незважаючи на наявність передбачених п.19 Розділу 2 Закону № 113 підстав не може слугувати підставою для їх звільнення згідно з п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру».

Враховуючи вищезазначене в сукупності, суд приходить до висновку, що оскаржуваний наказ про звільнення позивача з посади від 17.10.2019 № 1117ц не відповідає вимогам Закону України «Про прокуратуру» та ставить позивача у стан правової невизначеності, оскільки його зміст не дозволяє позивачу встановити дійсні підстави звільнення та спрогнозувати подальші свої дії, зокрема, щодо оскарження такого наказу.

Як наслідок, наказ Генерального прокурора від 17.10.2019 № 1117ц належить визнати протиправним та скасувати із подальшими наслідками у вигляді поновлення позивача на прирівняній посаді та виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Суд не бере до уваги посилання відповідача на практику Верховного Суду, викладену в постанові від 26 листопада 2020 року по справі №200/13482/19-а, оскільки обставини у даній справі не є тотожними та містять відмінні обґрунтування.

Окремо суд зазначає, що позовна заява та відзив містить інші доводи на користь/проти заявлених вимог, які взяті до уваги, однак не зазначені в даному рішенні, оскільки мають опосередковане відношення у питанні встановлення протиправності або правомірності оскаржуваних рішень та, крім цього, суд виходить з того, що вони не впливають на правильність оцінки спірних правовідносин, що склалися в межах розгляду цієї справи щодо оскаржуваних рішень, та не піддають сумнівам правильності висновку суду.

Судом також враховується п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, згідно якого обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно зі ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені свободи, передбачені статтями 24, 25, 27- 29, 40, 47, 51, 52, 55- 63 Конституції України.

Відповідно до ч. 2 ст. 38 Конституції України, громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Згідно зі ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Отже, з викладених норм Конституції України убачається, що одним із принципів дії правової системи в Україні визначено принцип верховенства права та встановлено, що права і свободи можуть бути обмежені виключно у випадках, передбачених Конституцією України, а саме, у разі введення воєнного або надзвичайного стану.

Частина 6 ст. 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 у справі «Волков проти України», звертаючи увагу на необхідність поновлення особи на посаді як спосіб відновлення порушених прав, зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права має бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Відповідно до п. 17 Розділу ІІ № 113-IX, повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів забороняється.

Згідно зі ст. 8 Конституції України та ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Нормами ч. 2 ст. 5 КАС України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в ч. 1 ст. 235 та статті 240-1 КЗпП України, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, єдиним можливим рішенням суду є поновлення такого працівника на займаній або прирівняної до займаної посади.

Беручи до уваги наведене, суд дійшов до висновку про поновлення на посаді начальника відділу представництва інтересів органу прокуратури управління організації участі прокурорів в суді Департаменту представництва інтересів держави в суді Генеральної прокуратури України з 19 жовтня 2019 року.

Частиною 2 ст. 235 КЗпП України, передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до частини першої статті 27 Закону України №108/95-ВР "Про оплату праці" від 24.03.1995 (із змінами і доповненнями), порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, підпунктом "з" пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 (надалі - Порядок №100), встановлено, що вказаний Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадку вимушеного прогулу.

Пунктом 2 вказаного Порядку визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до пункту 5 цього Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 цього ж Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З огляду на викладене, розрахунок середньоденної заробітної плати проводиться шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

Відповідно до розрахункових листів за серпень та вересень 2019 року убачається, що загальна сума заробітної плати за останні два місяці проходження служби ОСОБА_1 становить 97 700,10 грн, у тому числі: за серпень 2019 року - 51 829,54 грн та за вересень 2019 року - 45 870,56 грн. Середньоденна заробітна плата позивача розрахована судом та становить 2 326,19 грн (97 700,10 грн : 42 робочих днів (21 робочий день за серпень + 21 робочий день за вересень 2019 року) = 2 326,19 грн).

Згідно з пунктом 3 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX передбачено, що за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури (постанова Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури").

Таким чином, за період з 19.10.2019 по дату вирішення справи по суті 14.07.2021 час вимушеного прогулу позивача складає 434 робочих дні.

Отже, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу складає 1 009 566,46 грн (2 326,19 грн (середньоденний заробіток позивача) * 434 днів (робочі дні за час вимушеного прогулу)). Сума вказана без утримання податків та інших обов`язкових платежів.

При цьому, доводи позивача щодо застосування коефіцієнту підвищення посадового окладу в розмірі 4,03 є помилковими та не беруться судом до уваги, оскільки згідно з постанови Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 № 1155 «Про умови оплати праці прокурорів» таке застосування коефіцієнту можливе лише за умови призначення на посаду прокурора до Офісу Генерального прокурора за результатами успішної атестації.

Відповідно до положень ч. ч. 1 та 2 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Підсумовуючи вищевикладене в сукупності, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно з п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Таким чином, рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу представництва інтересів органу прокуратури управління організації участі прокурорів в суді Департаменту представництва інтересів держави в суді Генеральної прокуратури України з 19 жовтня 2019 року та в частині стягнення з Офісу генерального прокурора середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 48 849,99 грн (2 326,19 грн х на 21 робочий день) підлягають негайному виконанню.

Згідно з ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись статтями 90, 139, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295- 297 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В :

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора від 17.10.2019 № 1117ц про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу представництва органів прокуратури в суді управління представництва інтересів держави в суді Департаменту підтримання обвинувачення та представництва інтересів держави в судах Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру».

3. Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу представництва інтересів органів прокуратури управління організації участі прокурорів в суді Департаменту представництва інтересів держави в суді Генеральної прокуратури України з 19 жовтня 2019 року.

4. Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19.10.2019 по 14.07.2021 у розмірі 1 009 566,46 грн (один мільйон дев`ять тисяч п`ятсот шістдесят шість гривень 46 копійок) без урахування обов`язкових відрахувань.

5. Рішення суду в частині поновлення на посаді та присудження виплати заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 48 849,99 грн (сорок вісім тисяча вісімсот сорок дев`ять гривень 99 копійок) допустити до негайного виконання.

6. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

7. Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім гривень 40 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач-1: Офіс Генерального прокурора (вул. Різницька 13/15. м. Київ. 01011. код ЄДРПОУ: 00034051)

Відповідач-2: Генеральний прокурор (01011. вул. Різницька 13/15, м. Київ)

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України та може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295- 297 КАС України відповідно.

Суддя Н.М. Шевченко

повний текс рішення складено 21.07.2021