Ухвала суду № 98433521, 20.07.2021, Корольовський районний суд м. Житомира

Справа № 296/1602/21

4-с/296/41/21

У Х В А Л А

Іменем України

20 липня 2021 рокум. Житомир

Суддя Корольовського районного суду м. Житомира Драч Ю.І., розглянувши скаргу ОСОБА_1 на протиправні дії державного виконавця та бездіяльність начальника відділу ДВС, -

ВСТАНОВИВ:

19.07.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Корольовського районного суду м.Житомира зі скаргою від 19.07.2021 року 2021 в якій просить суд визнати неправомірними дії державних виконавців Корольовського ВДВС у м. Житомирі Центрально-Західного управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) відносно виконання судового наказу № 296/1602; визнати неправомірною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження № 65962418 від 02.07.2021 року; визнати неправомірною бездіяльність начальника Корольовського ВДВС у м. Житомирі Центрально-Західного управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Карпюка С.В. відносно відсутності здійснення ним перевірки законності дій державних виконавців щодо виконання ними судового наказу № 296/1602/21.

Скарга обґрунтована тим, що 02.07.2021 року завдяки порталу державних послуг ДІЯ ним було отримано письмове повідомлення про відкриття виконавчого провадження № 65962418.

Оскільки ОСОБА_1 не знав про наявність судового рішення, він звернувся до суду із заявою про ознайомлення з матеріалами справи та 08.07.2021 року був ознайомлений зі справою та отримав фотокопії.

Дослідивши матеріали даної справи, проаналізувавши положення чинного цивільного процесуального законодавства України та вимоги Закону України «Про виконавче провадження», суд дійшов висновку про залишення скарги ОСОБА_1 на протиправні дії державного виконавця та бездіяльність начальника відділу ДВС без розгляду з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 22.03.2021 року суддею Корольовського районного суду м. Житомира Сингаївським О.П. видано судовий наказ на стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖИТОМИРГАЗ ЗБУТ" заборгованість за спожитий природний газ у розмірі 5 492 грн. 88 коп. та судовий збір в сумі 227 грн.

Вказаний судовий наказ разом із матеріалами заяви про видачу судового наказу були направленні ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , однак, не отримана ним та повернулась до суду з відміткою за закінченням терміну зберігання.

Також, з матеріалів справи вбачається, що працівниками суду 08.07.2021 року складено Акт про зникнення документа (заяви про ознайомлення цивільної справи № 296/1602/21) з якого вбачається, що 08.07.2021 о 15 год. 30 хв. в приміщенні каб. 113-а, каб. 104 Корольовського районного суду м. Житомира було ознайомлення з цивільною справою № 296/1602/21 2-н/296/153/21. Після ознайомлення справи ОСОБА_1 о 16 год. 30 хв. виявлено зникнення заяви про ознайомлення та відмови від отримання копії судового наказу по справі.

Таким чином, слід дійти висновку, що про порушення свого права ОСОБА_1 дізнався 02.07.2021 року (дата, яку сам боржник вказує у скарзі). Також слід зазначити, що з матеріалами заяви про видачу судового наказу та самим судовим наказом скаржник ознайомився 08.07.2021 року, що вбачається з Акту складеного працівниками суду та зазначається ним у скарзі, проте до суду звернувся 19.07.2021, тобто з пропуском установленого статтею 449 ЦПК України строку.

Оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб органів ДВС передбачено частинами першою та п`ятою статті 74 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження». Згідно із цими нормами рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів ДВС щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

Положення ЦПК України, щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення передбачають вчинення таких дій у строки, що обчислюються не в робочих, а календарних днях.

Так, згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Одночасно підпунктом «а» частини першої статті 449 ЦПК України встановлено, що відповідну скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи.

Конституційний Суд України у Рішенні від 07.07.1998 № 11-рп/98 у справі щодо офіційного тлумачення частин другої і третьої статті 84 та частин другої і четвертої статті 94 Конституції України (справа щодо порядку голосування та повторного розгляду законів Верховною Радою України) зазначив: «Термін «дні», якщо він вживається у зазначених правових актах без застережень, означає лише календарні дні.

З огляду на встановлений статтею 122 ЦПК України порядок обчислення процесуальних строків зазначений десятиденний строк підлягає обчисленню в календарних днях. Такий порядок обчислення строків є єдиним для всіх норм ЦПК України та застосовується й у інших процесуальних кодексах України.

Таким чином, існують два законодавчі акти однакової юридичної сили, які встановлюють неоднаковий строк для оскарження дій державного виконавця щодо виконання судового рішення.

Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Отже, за змістом цієї норми при здійсненні судочинства суд керується положеннями ЦПК України, а не Законом України «Про виконавче провадження», про що також було зазначено Великою Палатою Верховного Суду щодо застосування вищевказаних правових норм (щодо їх співвідношення як загальної і спеціальної) у спірних правовідносинах.

ЦПК України регулює порядок оскарження саме до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції, дій державного виконавця, на виконанні якого перебуває судове рішення цього суду. Право на звернення зі скаргою і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов`язані з наявністю ухваленого за правилами ЦПК України судового рішення та з його примусовим виконанням. Відповідні положення вміщено у розділі VII цього Кодексу «Судовий контроль за виконанням судових рішень».

Стаття 74 Закону України «Про виконавче провадження» регулює оскарження дій державного виконавця не тільки до суду, а й до інших органів. Так, відповідно до частини третьої статті 74 зазначеного Закону рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня.

Стаття 74 Закону України «Про виконавче провадження» регулює відносини з оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців при виконанні не тільки судових рішень, але й інших виконавчих документів.

Так, у частині першій статті 3 цього Закону серед інших виконавчих документів, примусове виконання яких здійснюється ДВС, перераховано: виконавчі написи нотаріусів; посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди; постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; рішення інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами; рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України; рішення (постанов) суб`єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень (пункти 3-9).

Таким чином, стаття 74 Закону України «Про виконавче провадження» є загальною нормою по відношенню до статей 447-449 ЦПК України, адже застосовується до більш широкого кола відносин: 1) відносин, які виникають при оскарженні дій щодо виконання будь-якого виконавчого документа, а не тільки рішення суду; 2) відносин, які виникають при оскарженні дій державного виконавця не тільки до суду, але й до органів ДВС.

Зазначеної позиції притримується і Верховний Суд, зокрема у постанові від 13.03.2019 у справі № 920/149/18 щодо вирішення подібних правовідносин.

У даній справі ОСОБА_1 звернувся до суду із пропуском десятиденного строку, встановленого пунктом «а» частини першої статті 449 Цивільного процесуального кодексу України, який є основним нормативним актом, який регулює здійснення судочинства загальними судами і відповідно визначає процесуальний порядок звернення з такими скаргами та їх розгляду судом.

За правилами статей 120, 122, 127 ЦПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом. Строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати. Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Відповідно до частини другої статті 449 ЦПК України пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

За змістом ст. 126 ЦПК Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Хоча частина 5 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» і створює більш сприятливі умови для скаржника, але з огляду на передбачену частиною 2 статті 449 ЦПК України можливість поновлення судом пропущеного строку для подання такої скарги, скаржник не позбавлений права на захист його інтересів у разі звернення до суду зі скаргою з пропуском встановленого строку за умови подання обґрунтованого клопотання про поновлення такого строку.

Відтак суд наголошує, що у разі звернення учасника виконавчого провадження (будь то стягувач чи боржник) поза межами 10-денного строку, встановленого нормами цивільного процесуального законодавства для оскарження дій та рішень державних виконавців, такий учасник не позбавляється права на захист його порушеного права за умови подання клопотання про поновлення пропущеного строку із зазначенням причин такого пропуску та визнання судом причин пропуску цього строку поважними.

Судом встановлено, що при зверненні до суду 19.07.2021 зі скаргою від 19.07.2021 з порушенням строку, визначеного статтею 449 ЦПК України, ОСОБА_1 не подано клопотання про поновлення цього строку.

Отже, за відсутності клопотання про поновлення пропущеного строку для звернення до суду із скаргою на дії та рішення органу ДВС, вказана скарга, за приписами частини другої статті 126 ЦПК України підлягає залишенню без розгляду, що не позбавляє скаржника у подальшому права на звернення з клопотанням про поновлення такого строку.

Керуючись статтями 120, 122, 126, 127, 260, 261, 353, 447-449 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Скаргу ОСОБА_1 на протиправні дії державного виконавця та бездіяльність начальника відділу ДВС - залишити без розгляду.

Копію ухвали направити ОСОБА_1 .

Ухвала може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені статтями 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Суддя Ю. І. Драч