Рішення № 98431889, 07.07.2021, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" липня 2021 р.м. Одеса Справа № 916/405/21

Господарський суд Одеської області

У складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань Ловга В.М.

За участю представників сторін:

Від позивача: Вакаренко І.В. в порядку самопредставництва;

Від відповідача: Єпіхіна Ю.О. на підставі ордеру;

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до товариства з обмеженою відповідальністю „ВКО” про стягнення, розірвання договору та виселення, –

ВСТАНОВИВ:

Департамент комунальної власності Одеської міської ради (далі по тексту – Департамент) звернувся до господарського суду із позовними вимогами до товариства з обмеженою відповідальністю „ВКО” (далі по тексту – ТОВ „ВКО”) про стягнення заборгованості у загальному розмірі 564 933,02 грн., яка складається із суми основного боргу у розмірі 502 437,43 грн., пені у розмірі 18 137,05 грн., збитків від інфляції у розмірі 27 341,30 грн., 3% річних у розмірі 17 017,24 грн.; розірвання договору оренди №181/2 від 08.11.2019р., укладеного між сторонами по справі, та виселення відповідача з нежитлових приміщень №504 першого поверху, загальною площею 134,3 кв. м., що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Дерибасівська, 8, на користь Департаменту.

Позовні вимоги обґрунтовані фактом неналежного виконання відповідачем зобов`язань, прийнятих на себе за умовами договору оренди №181/2 від 08.11.2019р., в частині своєчасної та повної сплати орендних платежів протягом періоду з 12.11.2019р. по 28.02.2021р. Наведене, за твердженням позивача, свідчить про наявність систематичного та істотного порушення ТОВ „ВКО” прийнятих на себе зобов`язань, що є підставою для стягнення заборгованості, розірвання договору та виселення відповідача із займаних приміщень.

Ухвалою суду від 09.03.2021р. дана справа була призначена до розгляду за правилами загального позовного провадження.

23.06.2021р. до господарського суду від Департаменту надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд стягнути із відповідача заборгованість у загальному розмірі 44 559,63 грн., яка складається із пені у розмірі 201,09 грн., збитків від інфляції у розмірі 27 341,30 грн., 3% річних у розмірі 17017,24 грн.; розірвати договір оренди №181/2 від 08.11.2019р. та виселити відповідача з нежитлових приміщень №504 першого поверху, загальною площею 134,3 кв. м., що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Дерибасівська, 8, на користь Департаменту. В обґрунтування поданої заяви позивачем було зазначено, що після відкриття судом провадження по даній справі відповідачем було сплачено заборгованість з орендної плати у повному обсязі та погашено частину нарахованої Департаментом пені.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Враховуючи надане позивачу право на звернення до суду із заявою про зменшення розміру позовних вимог, господарським судом було прийнято заяву Департаменту до розгляду як остаточну редакцію позовних вимог.

ТОВ „ВКО” заперечувало проти задоволення заявлених Департаментом позовних вимог в частині розірвання договору оренди №181/2 від 08.11.2019р. та виселення відповідача з нежитлових приміщень. Оскільки ТОВ „ВКО” не скористалось наданим законом правом на подання відзиву на позовну заяву, суд розглядає справу за наявними в матеріалах справи доказами відповідно до ст. 178 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення учасників судового процесу, суд встановив наступне.

26.04.2012р. виконавчим комітетом Одеської міської ради було видано свідоцтво про право комунальної власності територіальної громади міста Одеса в особі Одеської міської ради на нежитлові приміщення, загальною площею 134,3 кв. м., що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Дерибасівська, 8.

21.06.2018р. між Департаментом (Орендодавець) та ТОВ „ВКО” (Орендар) було укладено договір оренди №181/2 нежитлового приміщення, відповідно до п. п. 1.1, 1.3 якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування нежитлові приміщення першого поверху № 504, загальною площею 134,3 кв. м., що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Дерибасівська, 8. Договір укладено на строк до 21.05.2021р.

20.06.2019р. між Департаментом та ТОВ „ВКО” було підписано акт приймання-передачі приміщень, з якого вбачається, що позивачем було передано у користування відповідача нежитлове приміщення першого поверху, загальною площею 134,3 кв .м, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Дерибасівська, 8.

Як вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права за №188330643 від 11.11.2019р. до реєстру було внесено запис про державну реєстрацію права ТОВ „ВКО” користування (найму) нежитловим приміщенням першого поверху, загальною площею 134,3 кв .м, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Дерибасівська, 8.

08.11.2019р. між Департаментом та ТОВ „ВКО” було укладено договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ткаченко І.В. за реєстровим №1222, згідно якого сторони дійшли згоди викласти договір оренди №181/2 нежитлового приміщення від 21.06.2018р. у новій редакції.

Згідно з п. 1.1, 1.4 договору оренди №181/2 від 21.06.2018р. (в новій редакції) Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування нежитлові приміщення першого поверху №504, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Дерибасівська, буд. № 8, загальною площею 134,3 кв. м., основною площею – 67,7 кв. м. Термін дії договору оренди - до 31.12.2050р.

Відповідно до п. п. 2.2, 2.4 договору оренди №181/2 від 21.06.2018р. за орендовані нежитлові приміщення Орендар зобов`язується сплачувати орендну плату, що становить за перший після підписання договору оренди місяць 26151,64 грн. та розрахована станом на 01.10.2019р. (без урахування додатку на додану вартість) та є базовою ставкою орендної плати за місяць. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України. Податок на додану вартість розраховується відповідно до вимог чинного законодавства. Орендар зобов`язаний вносити орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності.

Умовами п. 3.3 договору оренди №181/2 від 21.06.2018р. визначено, що Орендодавець має право виступати з ініціативою розірвання договору оренди у разі невиконання або неналежного виконання Орендарем обов`язків, передбачених цим договором, у тому числі несплати орендної плати своєчасно та у повному обсязі.

Відповідно до п. 4.1 договору оренди №181/2 від 21.06.2018р. вказані у п. 1.1 нежитлові приміщення передаються Орендодавцем Орендарю виключно для розміщення офісу.

Згідно з п. 4.7 договору оренди №181/2 від 21.06.2018р. після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання, Орендар зобов`язаний у п`ятнадцятиденний термін передати Орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі їх в оренду, та відшкодувати Орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об`єкта оренди.

Положеннями п. 5.2 договору оренди №181/2 від 21.06.2018р. врегульовано, що за несвоєчасне внесення орендної плати Орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день такого прострочення платежу. Нарахування пені за прострочення виконання обов`язку припиняється через один рік з дня, коли обов`язок мав бути виконаний.

Згідно з п. 7.11 договору оренди №181/2 від 21.06.2018р. дія договору оренди припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; продажу об`єкта оренди за участю Орендаря; загибелі об`єкта оренди; достроково за згодою сторін або за рішенням господарського суду; банкрутства або ліквідації Орендаря; в інших випадках, передбачених чинним законодавством.

10.02.2021р. Департамент звернувся до ТОВ „ВКО” із претензією №01-13/486, відповідно до якої позивач просив погасити заборгованість зі сплати орендної плати за договором оренди №181/2 від 21.06.2018р., розмір якої станом на 31.01.2021р. з урахуванням індексу інфляції становив 489 899,07 грн. Крім того, позивач просив сплати нараховані три відсотки річних та пеню у зв`язку з несвоєчасним виконання прийнятих на себе грошових зобов`язань.

На підставі платіжного доручення №133 від 12.04.2021р. ТОВ „ВКО” було перераховано на рахунок Департаменту орендну плату за договором оренди №181/2 від 21.06.2018р. у загальному розмірі 554 286,11 грн. Факт отримання від відповідача 12.04.2021р. грошових коштів був визнаний позивачем у поданій до суду заяві про зменшення розміру позовних вимог.

Вирішуючи питання про обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить з наступного.

Згідно з ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Положеннями ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.

Варто зауважити, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв`язку з чим, суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Відповідно до ч.1 ст. 179 Господарського кодексу України (далі по тексту – ГК України) майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Господарським судом в процесі вирішення даного спору було встановлено, що 21.06.2018р. між Департаментом та ТОВ „ВКО” було укладено договір оренди №181/2 нежитлових приміщень першого поверху № 504, загальною площею 134,3 кв. м., що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Дерибасівська, 8.

Відповідно до ст. 2, ч. 1 ст. 4 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” № 2269-XII від 10.04.1992р. (в редакції чинній на 21.06.2018р. - - дату укладення договору оренди) орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Об`єктами оренди за цим Законом є, зокрема, нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення) та інше окреме індивідуально визначене майно підприємств.

Статтею 5 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” № 2269-XII від 10.04.1992р. врегульовано, що Орендодавцями є, зокрема, органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування управляти майном, - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке відповідно належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Частиною 1 ст. 19 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” № 2269-XII від 10.04.1992р. визначено, що Орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Відповідно до ст. 286 ГК України орендна плата – це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Орендна плата встановлюється у грошовій формі. Залежно від специфіки виробничої діяльності орендаря орендна плата за згодою сторін може встановлюватися в натуральній або грошово-натуральній формі. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

27.12.2019р. набув чинності Закон України „Про оренду державного та комунального майна” № 157-IX від 03.10.2019р. (далі по тексту - Закон України „Про оренду державного та комунального майна”), який згідно п. 1 Прикінцевих та перехідних положень був введений в дію з 01.02.2020р. При цьому, згідно п. 5 Прикінцевих та перехідних положень Закон України "Про оренду державного та комунального майна" № 2269-XII від 10.04.1992р. із наступними змінами з дня введення в дію Закону № 157-IX визнано таким, що втратив чинність.

Відповідно до ч. ч. 1, 4 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором. Орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності.

Відповідно до п. п. 2.2, 2.4 договору оренди №181/2 від 21.06.2018р. за орендовані нежитлові приміщення Орендар зобов`язується сплачувати орендну плату, що становить за перший після підписання договору оренди місяць 26151,64 грн., та розрахована станом на 01.10.2019р. (без урахування додатку на додану вартість) та є базовою ставкою орендної плати за місяць. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України. Податок на додану вартість розраховується відповідно до вимог чинного законодавства. Орендар зобов`язаний вносити орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Проте, в порушення наведених норм закону та умов договору оренди №181/2 від 21.06.2018р. ТОВ „ВКО” не було своєчасно сплачено орендну плату за період з 12.11.2019р. по 28.02.2021р., що стало підставою для звернення Департаменту до господарського суду із даними позовними вимогами.

Згідно з ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У зв`язку із порушенням відповідачем прийнятих на себе грошових зобов`язань щодо здійснення своєчасної та в повному обсязі сплати орендних платежів, позивачем, в порядку ст. 625 ЦК України, було нараховано ТОВ „ВКО” до сплати збитки від інфляції у розмірі 27 341,30 грн. та 3% річних у розмірі 17017,24 грн., які були нараховані на суму основного боргу протягом періоду з 16.06.2019р. по 28.02.2021р.

Проаналізувавши здійснений позивачем розрахунок збитків від інфляції та трьох відсотків річних, господарський суд дійшов висновку про їх правильність та обґрунтованість. Викладене має наслідком необхідність задоволення позовних вимог Департаменту до ТОВ „ВКО” шляхом присудження до стягнення на користь позивача збитків від інфляції у розмірі 27 341,30 грн. та 3% річних у розмірі 17 017,24 грн.

З посиланням на умови п. 5.2 договору оренди №181/2 від 21.06.2018р. Департаментом було нараховано відповідачу до сплати пеню за порушення строків внесення орендних платежів у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України у розмірі 18 137,05 грн., яка була розрахована позивачем за кожним із орендних платежів окремо протягом періоду з 16.03.2020р. по 28.02.2021р. При цьому, в результаті часткової сплати відповідачем нарахованої пені Департамент у поданій до суду заяві про зменшення розміру позовних вимог просив стягнути з відповідача пеню у розмірі 201,09 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 549, п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки – грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобов`язання. Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов`язань. Частиною ст. ст. 547, 548 ЦК України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 вказаного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

При здійсненні нарахування пені слід мати на увазі приписи ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, згідно з якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, заявленої до стягнення, господарський суд зазначає про його правильність, у зв`язку з чим, позовні вимоги Департаменту в частині стягнення із ТОВ „ВКО” пені у розмірі 201,09 грн. підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про наявність правових підстав для задоволення заявлених Департаментом до ТОВ „ВКО” позовних вимог про розірвання договору оренди та виселення відповідача із орендованих приміщень, господарський суд виходить з наступного.

Як зазначалось вище по тексту рішення, 27.12.2019р. набув чинності Закон України „Про оренду державного та комунального майна” № 157-IX від 03.10.2019р., який згідно п. 1 Прикінцевих та перехідних положень був введений в дію з 01.02.2020р.

Враховуючи набрання чинності новим Законом України „Про оренду державного та комунального майна” № 157-IX від 03.10.2019р., питання розірвання договірних орендних відносин має вирішуватися із застосуванням наведеного Закону, який є спеціальним нормативним актом у сфері регулювання правовідносин з оренди державного та комунального майна.

Відповідно до преамбули Закон України „Про оренду державного та комунального майна” № 157-IX від 03.10.2019р. цей Закон визначає правові, економічні та організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим, а також передачею права на експлуатацію такого майна. майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим.

Згідно з ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 3 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” законодавство України про оренду державного та комунального майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим, складається з цього Закону, інших законодавчих актів. Об`єктами оренди за цим Законом може бути окреме індивідуально визначене майно.

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 17 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором. Орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності.

Умови припинення договору оренди визначені ст. 24 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, відповідно до вимог якої договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його укладено; укладення з орендарем договору концесії такого майна; приватизації об`єкта оренди орендарем (за участю орендаря); припинення юридичної особи - орендаря або юридичної особи - орендодавця (за відсутності правонаступника); смерті фізичної особи - орендаря; визнання орендаря банкрутом; знищення об`єкта оренди або значне пошкодження об`єкта оренди. Договір оренди може бути достроково припинений за згодою сторін. Договір оренди може бути достроково припинений за рішенням суду та з інших підстав, передбачених цим Законом або договором. У разі банкрутства орендар відповідає за свої борги майном, яке належить йому на праві власності, відповідно до законодавства України. Договір оренди вважається припиненим в односторонньому порядку за умови встановлення факту надання орендарем недостовірної інформації про право бути орендарем відповідно до положень частин третьої і четвертої статті 4 цього Закону.

Слід зазначити, що ч. 3 ст. 26 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” № 2269-XII від 10.04.1992р., який на момент вирішення даного спору втратив чинність, було закріплено, що договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов`язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Враховуючи положення приписів ст. 24 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” № 157-IX від 03.10.2019р., які підлягають до застосування під час вирішення даного спору, суд дійшов висновку, що право на припинення договору оренди комунального майна може бути реалізовано лише з передбачених цим Законом або договором підстав. Слід зазначити, що приписами Закону України „Про оренду державного та комунального майна” несвоєчасна сплата орендних платежів взагалі не віднесена до підстав, встановлених для припинення договору.

Позовні вимоги Департаменту в частині розірвання договору обґрунтовані умовами п. 3.3 договору оренди №181/2 від 21.06.2018р. При цьому, позивач посилається на істотне порушення відповідачем прийнятих на себе зобов`язань, що, за переконанням Департаменту, є підставою для розірвання договору у відповідності зі ст. 651 ЦК України.

Відповідно до ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Згідно з ч. ч. 1, 4 ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Господарський суд зазначає, що за загальним правилом оцінка істотного порушення договору здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені законом. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суд має встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Проте, оцінка наявності істотного порушення договору, як підстави для розірвання договору, у будь-якому випадку здійснюється судом за умови можливості розірвання договору з передбачених ст. 651 ЦК України підстав.

Як зазначалось вище по тексту рішення, умови припинення договору оренди визначені ст. 24 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, а, отже, питання наявності підстав для застосування до спірних правовідносин приписів ст. 651 ЦК України має вирішуватись судом із урахуванням вимог спеціального закону. Так, ч. 2 ст. 24 вказаного Закону чітко визначено, що договір оренди може бути достроково припинений за рішенням суду та з інших підстав, передбачених цим Законом або договором.

Наведене дозволяє суду дійти висновку, що під час вирішення питання про припинення договірних відносин приписи цивільного та господарського законодавства, якими визначені наслідки порушення зобов`язань за договором, в тому числі, у випадку порушення зобов`язань за договором оренди, не застосовуються, оскільки суд має керуватись виключно Законом України „Про оренду державного та комунального майна” та умовами договору оренди. При цьому, як зазначалось вище по тексту рішення приписами Закону України „Про оренду державного та комунального майна” несвоєчасна сплата орендних платежів взагалі не віднесена до підстав, встановлених для припинення договору.

З викладених обставин, господарський суд доходить висновку про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин приписів ст. 651 ЦК України, з посиланням на яку Департаментом було заявлено позовні вимоги про розірвання договору. Доводи позивача про наявність підстав для розірвання договору оренди №181/2 від 21.06.2018р. із посиланням на приписи ч. 3 ст. 26 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” № 2269-XII від 10.04.1992р. судом відхиляються, оскільки на момент вирішення даного спору вказаний Закон втратив чинність.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, ч. 2 ст. 20 ГК України способами захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення правовідношення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом, зокрема, установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Враховуючи закріплені приписами чинного законодавства способи захисту порушених прав, суд зазначає, що позивач, в першу чергу, має право звернутись до суду із вимогою про припинення правовідношення. Разом з цим, суд має право захистити цивільне право або інтерес іншим способом, передбаченим законом. Так, ст. 24 чинного Закону України „Про оренду державного та комунального майна” визначені умови припинення договору оренди. При цьому, Законом зазначено, що договір оренди може бути достроково припинений за рішенням суду.

З викладених обставин суд доходить висновку про можливість захисту порушених прав орендодавця у випадку звернення останнього до суду із позовною вимогою про припинення договору, вимога про припинення якого згідно приписів ст. 24 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” є належним способом захисту порушених прав. Натомість, застосування судом такого способу захисту як розірвання договору оренди Законом України „Про оренду державного та комунального майна” не передбачено.

Умовами п. 3.3 договору оренди №181/2 від 21.06.2018р. визначено, що Орендодавець має право виступати з ініціативою розірвання договору оренди у разі невиконання або неналежного виконання Орендарем обов`язків, передбачених цим договором, у тому числі несплати орендної плати своєчасно та у повному обсязі. Таким чином, договором оренди №181/2 від 21.06.2018р. передбачено право Орендодавця саме на розірвання договірних відносин.

З огляду на викладене вище, керуючись приписами ст. 24 Законом України „Про оренду державного та комунального майна”, господарський суд доходить висновку про необхідність відмови у задоволенні заявлених позовних вимог. Враховуючи вищенаведений аналіз приписів чинного законодавства, суд зазначає, що вимога про розірвання договору оренди є неналежним способом захисту у спірних правовідносинах, а, отже, у будь-якому випадку не може бути задоволена судом.

Підсумовуючи викладене вище, враховуючи відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин приписів ст. 651 ЦК України, з посиланням на яку Департаментом було заявлено позовні вимоги про розірвання договору, приймаючи до уваги відсутність у Законі України „Про оренду державного та комунального майна” підстав для припинення договірних орендних відносин у зв`язку з несвоєчасною сплатою орендних платежів, а також враховуючи обрання Департаментом неналежного способу захисту господарський суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні заявлених Департаментом до ТОВ „ВКО” позовних вимог про розірвання договору оренди №181/2 від 21.06.2018р.

Враховуючи висновку суду про необхідність відмови у задоволенні вимог про розірвання договору, підстави для задоволенні вимог Департаменту про виселення відповідача із займаного приміщення, які є похідними від вимоги про розірвання договору, також відсутні.

Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Разом з тим, ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку щодо необхідності часткового задоволення заявлених Департаментом комунальної власності Одеської міської ради до товариства з обмеженою відповідальністю „ВКО” позовних вимог шляхом присудження до стягнення на користь позивача пені у розмірі 201,09 грн., збитків від інфляції у розмірі 27 341,30 грн., 3% річних у розмірі 17017,24 грн., у задоволенні позовних вимог про розірвання договору оренди №181/2 від 08.11.2019р. та виселення відповідача з нежитлових приміщень №504 першого поверху, загальною площею 134,3 кв. м., що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Дерибасівська, 8, необхідно відмовити.

Судові витрати зі сплати судового збору покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до приписів ст. 129 ГПК України. При цьому, решта суми судового збору у розмірі 6204,00 грн. може бути повернута з державного бюджету на підставі ухвали суду за клопотанням позивача відповідно до Закону України „Про судовий збір”.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 236 – 238, 240 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „ВКО” /65026, Одеська обл., м. Одеса, вул. Дерибасівська, буд. 8; ідентифікаційний код 41415204/ на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради /65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1, ідентифікаційний код 26302595/ пеню у розмірі 201,09 грн. /двісті одна грн. 09 коп./, збитки від інфляції у розмірі 27 341,30 грн. /двадцять сім тисяч триста сорок одна грн. 30 коп./, 3% річних у розмірі 17017,24 грн. /сімнадцять тисяч сімнадцять грн. 24 коп./ судовий збір у розмірі 2270,00 грн. /дві тисячі двісті сімдесят грн. 00 коп./.

3. В решті позову відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції до Південно-Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту рішення суду.

Повний текст рішення складено 19 липня 2021 р.

Суддя С.П. Желєзна