Рішення № 98410015, 01.07.2021, Пересипський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Суворовський районний суд м. Одеси)

Справа № 523/4410/17

Провадження №2-а/523/16/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" липня 2021 р. м.Одеса

Суворовський районний суд м.Одеси у складі головуючої судді Середі І.В. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головне управління Пенсійного Фонду України в Одеській області про зобов`язання провести поновлення пенсії, шляхом її призначення на загальних підставах,

В С Т А Н О В И В :

23.03.2017 р. позивач звернувся з позовом до Суворовського об`єднаного управління Пенсійного фонду України у м. Одесі про зобов`язання провести поновлення пенсії з 07.10.2009 року, шляхом її призначення на підставі документів, що знаходяться в пенсійнй справі, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

В обгрунтування позову він вказав на те, що як громадянин України , який проживає за кордоном має право на отримання пенсії, звернувшись до відповідача з заявою , отримав відмову . Відповідач повністю ігнорує вимоги закону та трактує їх на власний розсуд. У звязку з зазначеним він змушений звернутися до суду за захистом.

Ухвалою судді Шепітко І.Г. від 27.03.2017 р. вказаний позов було залишено без розгляду.

23.05.2017 р. Одеським апеляційним адміністративним судом вказану ухвалу скасовано а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

08.06.2017 р. суддею Шепітко І.Г. прийнято ухвалу про залишення без розгляду позову в частині вимог з 07.10.2009 по 22.09.2016 р., а в частині вимог за період з 23.09.2016 р. відкрито скорочене провадження.

01.08.2017 р. Суворовським районним судом ухвалено постанову про задоволення позовних вимог, зобов`язано відповідача поновити виплату, призначеної з 27.09.1992 року довічно пенсії за віком , починаючи з 23.09.2016 р. Постанова набрала законної сили.

20.10.2020 р. постановою Верховного Суду касаційну скаргу позивача задоволено, скасовано ухвалу Суворовського районного суду м.Одеси від 08.06.2017 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.09.2017 р. та направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду .

Відповідно до п.12 ч.1 Розділу VII Перехідних положень КАС України заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання ним чинності, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

06.11.2020 року суддею відкрито провадження у справі в частині вимог з 07.10.2009 р по 22.09.2016 р., які були заявлені в позові 23.03.2017 р..

У ході розгляду справи судом здійснено заміну відповідача на належного Головне управління Пенсійного Фонду України в Одеській області.

До суду надійшов відзив від Головного управління Пенсійного Фонду України в Одеській області за змістом якого просили відмовити в задоволені позову оскільки орган , на обліку в якому позивач перебував як пенсіонер, правомірно з 1996 року припинив виплату пенсії у звязку із відїздом на ПМЖ за кордон, тому у вказаний період пенсія позивачу була припинена на законних підставах, а з заявою про її поновлення він не звертався. Також просили справу передати за предметною підсудністю до Одеського окружного адміністративного суду.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Судом встановлено, що позивач до 06.12.1996 року проживав у Суворовському районі міста Одеси та отримував пенсію за віком з 27.09.1992 року в Управлінні праці та соціального захисту населення, згодом виїхав на постійне місце проживання до Ізраїлю, у зв`язку з чим виплату пенсії було припинено.

09.09.2016 року представник позивача за довіреністю звернувся із заявою до УПФ про поновлення виплати пенсії за віком позивачеві.

Рішенням від 21.09.2016 року №544/03 відповідач відмовив позивачу у поновленні пенсії за віком, у зв`язку з тим, що заява про поновлення виплати пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником, яким не є представник за довіреністю, зазначивши також, що функції призначення і виплати пенсії їм належить лише з 2002 року.

Так, ст.92 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються.

Пенсії, призначені в Україні до виїзду на постійне проживання за кордон, виплачуються за 6 місяців наперед перед від`їздом за кордон.

З 01.04.2004 року набув чинності Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», відповідно до п.2 ч.1 ст.49 якого, виплата пенсії припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно ст.51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Міжнародні договори між Україною та Ізраїлем стосовно призначення та виплати пенсії не укладалися.

Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року №25-рп/2009 положення п.2 ч.1 ст.49, другого речення ст.51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов`язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України, визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Як зазначено в Рішенні Конституційного Суду України №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

У відповідності до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, з 07.10.2009 року порядок виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон регулюється нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням рішення Конституційного суду України №25-рп/2009, тобто виплата пенсії повинна проводитися незалежно від місця проживання пенсіонера.

Відсутність законодавчо встановленого механізму поновлення виплати пенсії, припиненої у зв`язку з виїздом громадянина України на постійне місце проживання за кордон, або переведення з одного виду пенсії на інший, не може бути підставою для позбавлення таких осіб права на соціальний захист, що встановлений статтею 46 Конституції України.

Також, як зазначив Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у рішенні по справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (п.51 цього рішення).

У п.54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до ст.46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Тобто, з дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України №25-рп/2009 щодо неконституційності положень п.2 ч.1 ст.49, другого речення ст.51 Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу УПФ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Відповідно до п.1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1 (надалі - Порядок №22-1) заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім`ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.

Пунктом 1.7 Порядку №22-1 встановлено, що днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

Днем звернення за перерахунком пенсії, переведенням з одного виду пенсії на інший, поновленням виплати пенсії, виплатою недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами.

Згідно із п.2.8. Порядку №22-1 поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

Пунктом 2.22 Порядку №22-1 визначено, що документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання.

Відповідно до п.2.23 Порядку №22-1, документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію.

Згідно із п.4.1 Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).

Згідно із п.4.10 Порядку №22-1, не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Отже, суд дійшов висновку, що доводи відповідача, викладені в рішенні від 21.09.2016 року, про те, що заява про поновлення виплати пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником, яким не є представник за довіреністю, є необґрунтованими, оскільки пунктом 1.5 Порядку №22-1 передбачено можливість подачі такої заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником.

За таких обставин, позивач має право на відновлення виплати його пенсії.

Відповідно до ч.1 ст.45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», пенсія призначається з дня звернення за пенсією.

Згідно п.4.3 Порядку №22-1, не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

До правовідносин щодо призначення пенсії особі, яка постійно проживає за кордоном, слід застосувати висновки, які містяться в рішенні КСУ від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 та стосуються, зокрема, застосування статей 1, 3, 22, 24, 25, 46 Конституції України (постанова Верховного Суду від 31 березня 2020 року у справі № 826/14837/16);

З дня набрання чинності Рішення КСУ від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України № 1058-IV відсутні підстави для припинення права особи на отримання пенсії у зв`язку з виїздом за кордон; з цього часу орган ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон (постанова Верховного Суду від 13 червня 2019 року у справі № 204/1134/17 (2а/204/91/17);

Дії територіального органу ПФУ щодо припинення виплати пенсії особі - громадянину України, який виїхав на постійне місце проживання до іншої держави, з якою не укладений двосторонній договір, є порушенням конституційних прав такої особи; підстави для поновлення виплати пенсії такому громадянину виникають з дня припинення виплати пенсії (постанова Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 766/15025/16-а);

Громадяни України, які постійно проживають за кордоном, мають безумовне право на призначення пенсії, а обов`язком ПФУ є визначення територіального органу ПФУ, відповідального за вирішення питання щодо призначення пенсії такій особі (постанова Верховного Суду від 31 березня 2020 року у справі № 826/14837/16).

Враховуючи вказані норми та встановлені обставини, вимоги позивач цілком обгрунтовані, тому підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2,5,9,77,90,139,241,243-246,250,255,263 КАС України,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Одеській області поновити виплату, призначеної з 27.09.1992 року довічно пенсії за віком громадянинові України ОСОБА_1 , починаючи з 07.10.2009 р.по 22.09.2016 р.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів .

Суддя: