Рішення № 9836507, 16.03.2010, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Справа № 22ц - 2659 2010 рік Головуючий в 1-й інстанції Мірошніченко Л.Є.

Категорія 53 Доповідач Пономарьова О.М.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 березня 2010 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Пономарьової О.М.

суддів Соломахи Л.І., Бондаренко Л.І.,

при секретарі Артамоновій С.О.,

за участю позивачки ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку

апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Словянського міськрайонного суду Донецької області від 22 січня 2010 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства «Санаторно-курортний реабілітаційний центр «Словянський курорт» закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» про визнання переведення та притягнення до дисциплінарної відповідальності незаконним, стягнення заробітної плати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди, -

в с т а н о в и в:

19 листопада 2009 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом до відповідача і посилалася на те, що з 26 серпня 1998 року працювала у відповідача на посаді молодшої медсестри. В березні 2000 року призначена на посаду чергового адміністратора. 12 лютого 2009 року відповідач незаконно звільнив її з роботи за ч. 1 ст. 40 КЗпП України за скороченням штату. За рішенням апеляційного суду Донецької області від 21 липня 2009 року її поновлено на посаді чергового адміністратора. 25 серпня 2009 року відповідач видав наказ №342/п, за яким у звязку з виробничою необхідністю її переведено на посаду молодшої медсестри астрологічного відділення терміном на 1 місяць з 25 серпня 2009 року. Вважає, що переведення здійснено незаконно, оскільки вона не давала своєї згоди на переведення, а тому 25 серпня 2009 року вона відмовилась виконувати вищевказаний наказ. 26 серпня 2009 року відповідач видав наказ, яким наклав на неї дисциплінарне стягнення у вигляді догани за порушення трудової дисципліни та Правил внутрішнього трудового розпорядку і визнав, що 25 серпня 2009 року вона здійснила прогул і цей день не підлягає оплаті. Наказом відповідача від 23 вересня 2009 року вона знову звільнена з роботи за ч. 1 ст. 40 КЗпП України за скороченням штату та на теперішній час не має трудових відносин з відповідачем.

З дисциплінарним стягненням вона не згодна, вважає його незаконним, бо у вказаний день вона працювала на посаді чергового адміністратора, тому заробітна плата за 25 серпня 2009 року повинна бути нарахована та виплачена їй в сумі 55,98 грн.. Оскільки відповідач затримав виплату їй зарплати за 25 серпня 2009 року при звільненні, повинен виплатити їй середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Крім того, відповідач при звільнення її з роботи не виплатив їй компенсацію за невикористану відпустку, тому у відповідності до ст. 117 КЗпП України повинен виплатити їй середній заробіток за кожен день затримки розрахунку. Вважає, що відповідач повинен їй виплатити моральну шкоду в розмірі 5000 грн. за порушення трудового законодавства відносно неї, на підставі ст. 2371 КЗпП. Просила також визнати таким, що не відповідає закону наказ про накладення на неї дисциплінарного стягнення.

Рішенням Словянського міськрайонного суду Донецької області від 22 січня 2010 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства «Санаторно-курортний реабілітаційний центр «Словянський курорт» закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» про визнання переведення та притягнення до дисциплінарної відповідальності незаконним, стягнення заробітної плати, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати і задовольнити її позовні вимоги, оскільки суд неповно зясував обставини справи, неправильно зробив висновки і ухвалив незаконне и необґрунтоване рішення, не врахував надані нею докази.

В судовому засіданні апеляційної інстанції позивачка ОСОБА_1 підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.

Представник відповідача в судове засіданні не зявився, про час слухання справи повідомлений належним чином, подали заяву про розгляд справи у відсутність представника.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення позивачки, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з березня 2000 року працювала у відповідача на посаді чергового адміністратора. 25 серпня 2009 року відповідач видав наказ №342/п, за яким у звязку з виробничою необхідністю позивачку переведено на посаду молодшої медсестри артрологічного відділення терміном на 1 місяць з 25 серпня 2009 року. Позивачка відмовилась виконувати вищевказаний наказ і 26 серпня 2009 року відповідач видав наказ № 347/п, яким наклав на неї дисциплінарне стягнення у вигляді догани за порушення трудової дисципліни та Правил внутрішнього трудового розпорядку В наказі зазначено: 25 серпня 2009 року вважати прогулом та не оплачувати.

Вирішуючи питання обґрунтованості заявлених позивачкою вимог, суд правильно виходив з вимог ч.4 ст. 61 ЦПК, про те, що вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили або постанова суду у справах про адміністративне правопорушення обовязків для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Суд правильно послався на те, що відповідно до постанови судді Словянського міськрайонного суду від 4 грудня 2009 року по адміністративній справи про адміністративне правопорушення за ст. 41 ч. 1 КУпАП стосовно генерального директора відповідача, заведеній на підставі звернення позивачки до територіальної державної інспекції праці в Донецькій області, не встановлена провина адміністрації підприємства у несвоєчасній виплаті компенсації за невикористану відпустку ОСОБА_1 та встановлено, що існувала виробнича необхідність у тимчасовому переведенні ОСОБА_1 на посаду молодшої медсестри. Суд не встановив в діях ОСОБА_2 склад правопорушення, передбачений ч. 1 ст. 41 КУпАП, закрив провадження у справі.

Постанова судді від 4 грудня 2009 року набула чинності.

З урахуванням встановленого в адміністративній справі, суд дійшов правильного висновку про те, що переведення ОСОБА_1 25 серпня 2009 року на посаду молодшої медичної сестри, винесення їй догани за невиконання наказу, є законним і обгрунтованим і правильно в цій частині відмовив в задоволенні позовних вимог.

В той же час суд, відмовляючи в задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд першої інстанції послався знову ж на вищевказану постанову по адміністративній справі, в якій зазначено, що немає провини адміністрації в несвоєчасній виплаті заробітної плати за час відпустки, оскільки заяву про відпустку позивачка надала 9 вересня 2009 року і з цього дня просила їй надати відпустку .

Проте з таким висновком суду погодитись неможна .

Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після предявлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Суд першої інстанції не врахував, що позивачка була звільнена з підприємства 23 вересня 2009 року, а компенсація за відпустку розмірі 97,50грн. їй виплачена лише 3 листопада 2009 року, тобто з затримкою на 1 місяць на 10 днів.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Звільняючи 23 вересня 2009 року ОСОБА_1, відповідач повний розрахунок з нею не провів, чим допустив порушення вимог ст. 116 КЗпП України.

За викладених обставин апеляційний суд дійшов висновку про те, що рішення суду першої інстанції в частині відмови позивачці в задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за затримки розрахунку відповідно до вимог ст. 117 КЗпП України підлягає скасуванню і в цій частині належить ухвалити нове рішення про стягнення на користь позивачки середнього заробітку за затримку виплати розрахункових сум .

Розраховуючи розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача за час затримки розрахунку, апеляційний суд керується Порядком обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, з подальшими змінами та доповненнями, відповідно до якого розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку складає 977,78 грн. (виходячи з 28 днів затримки розрахунку та середньоденного заробітку 34,92 грн.).

Проте апеляційний суд враховує розяснення, викладені у 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року № 13, про те що суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Апеляційний суд, виходячи з наявності заборгованості у відповідача перед позивачкою на час її звільнення 97,50 грн., її середнього заробітку 700 грн., та враховуючи принцип пропорційності сум компенсації заборгованій сумі, вважає можливим стягнути на користь позивачки середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 100 грн. .

Крім цього, відмовляючи в задоволенні вимог позивачки в стягненні моральної шкоди, суд виходив з того, що діями відповідача не було допущено порушень трудових прав позивачки.

Проте апеляційний суд дійшов іншого висновку, тому в цій частині рішення суду також підлягає скасуванню. Апеляційний суд, з урахуванням обставин справи, а також того, що визнання факту порушення відповідачем строків розрахунку з позивачкою саме по собі становить достатню справедливу сатисфакцію за моральну шкоду, завдану позивачці, вважає, що в стягненні моральної шкоди з відповідача на користь позивачки належить відмовити.

У відповідності до вимог ст.ст. 81 та 88 ЦПК України з відповідача на користь держави належить стягнути судовий збір в розмірі 51 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу 120 грн..

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, апеляційний суд, -

в и р і ш и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 частково задовольнити.

Рішення Словянського міськрайонного суду Донецької області від 22 січня 2010 року в частині відмови в задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення та моральної шкоди скасувати і в цій частині ухвалити нове рішення.

Стягнути з Дочірнього підприємства «Санаторно-курортний реабілітаційний центр «Словянський курорт» закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» ( 84110 м. Словянськ Донецької області, вул. Пушкінська, 2, р\р 26008301662586 у відділенні «Промінвестбанку» м. Словянськ МФО 334561 код ЗКПО 30708792) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 100 грн., на користь держави судовий збір в сумі 51 грн. (р/р 31411537700004; отримувач місцевий бюджет Ворошиловського району, ЄДРПОУ 34686537; МФО 834016; банк ГУ ДКУ у Донецькій області) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн. (р/р 31219259700001; отримувач Державний бюджет, ЄДРПОУ 34686537, МФО -834016, банк ГУ ДКУ у Донецькій області).

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди відмовити.

В решті вищевказане рішення суду залишити без змін.

Рішення суду набирає законної сили з дня його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: