Рішення № 98326752, 13.07.2021, Господарський суд Рівненської області

Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" липня 2021 р. м. Рівне Справа № 918/477/21

Господарський суд Рівненської області у складі судді Романюк Ю.Г. при секретарі судового засідання Рижій А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об`єднання Слов`янський завод високовольтних ізоляторів" до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" про стягнення 418 297,28 грн.

представники сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Гутнік М.А.

ВСТАНОВИВ:

У червні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробниче об`єднання Слов`янський завод високовольтних ізоляторів" звернулося до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" про стягнення 418 297,28 грн.

Ухвалою суду від 22 червня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження. Судове засідання у справі призначено на "13" липня 2021 року.

06 липня 2021 року через канцелярію суду від Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" надійшов відзив на позовну заяву зі змісту якого вбачається, що відповідач визнає суму основного боргу та просить суд про повернення позивачу 50 відсотків судового збору з Державного бюджету України у зв`язку з визнанням позову відповідачем до початку розгляду справи по суті. Крім того, зазначає, що заперечує проти нарахування 3% річних та інфляційних втрат, оскільки позивач вимоги до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" про сплату 3% річних та інфляційних втрат не заявляв, а тому у відповідача не виникло відповідного зобов`язання щодо оплати вказаних сум.

Також, 06.07.2021 року на адресу суду від представника ДП "Національна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє ВП "Рівненська атомна електрична станція" надійшла заява про проведення судового засідання в режимі відеоконфереції поза межами приміщення суду.

Ухвалою суду від 06.07.2021 року задоволено заяву представника відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням системи "Easycon".

Представник позивача у судове засідання не з`явився, однак 06.07.2021 року подав через канцелярію суду клопотання про розгляд справи без його участі.

В судовому засіданні представник відповідача визнав суму основного боргу та заперечив проти задоволення 3% річних та інфляційного збільшення. Крім того, просив суд повернути позивачу 50 відсотків судового збору з Державного бюджету України у зв`язку з визнанням позову відповідачем до початку розгляду справи по суті.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.

26.02.2021 року між ТОВ "Виробниче об`єднання Слов`янський завод високовольтних ізоляторів" (далі - постачальник/позивач) та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" (далі - замовник/відповідач) укладено договір поставки № 53-122-01-21-10414 (далі - договір) (а.с. 13-15).

Договір підписаний повноважними представниками постачальника та замовника, а також скріплений відтисками печаток вказаних юридичних осіб, що не заперечується сторонами.

Відповідно до п. 1.1. договору, постачальник зобов`язується поставити і передати у власність замовника продукцію, а замовник зобов`язується оплатити продукцію за кількістю та за цінами, ще передбачені у специфікації № 1, яка є додатком №1 до договору (а.с.14).

На виконання умов договору постачальник по видатковій накладній № - 000000298 від 03 березня 2021 року та рахунку-фактури № - 3/0301 від 01 березня 2021 року відвантажив замовнику зазначену у видатковій накладній продукцію, а саме: ізолятори ИОС- 110-2000 І-М УХЛ 1 у кількості 12 шт., ізолятори ИОС-110-1250 1-М УХЛ 1 у кількості 12 шт. та ізолятори ИОС-110-600 І-М УХЛ 1 у кількості 26 шт (а.с. 17-18).

Всього постачальником було відвантажено замовнику продукції на загальну суму 414 240, 00 грн.

За умовами п. 6.1. договору оплата за поставлену якісну продукцію здійснюється за мовником за умови реєстрації постачальником податкової накладної у ЄРПН, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 45 календарних днів з дати оформлення ярлика на придатну продукцію згідно СОУ НАЕК 038:2017 "Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для АЕС". Початок перебігу строку оплати починається з дня, наступного за днем оформлення ярлика на придатну продукцію.

Як стверджує позивач та вбачається з матеріалів справи, ярлик на придатну продукцію № 1-7-35 був оформлений 22.03.2021 року (а.с. 19).

Однак, замовник порушуючи платіжні зобов`язання, оплату продукції у встановлений договором термін не здійснив і станом на 08.06.2021 року заборгованість замовника перед постачальником за поставлену продукцію становить 414 240 грн. 00 коп.

З метою мирного врегулювання спору позивач 11.05.2021 року на адресу ВП "Рівненська АЕС" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" направи претензію № 14/02-08 з вимогою здійснити повний грошовий розрахунок шляхом перерахування грошових коштів в розмірі 414 240, 00 грн. на розрахунковий рахунок ТОВ "Виробниче об`єднання Слов`янський завод висмоковольтних ізоляторів" (а.с. 20-22).

В матеріалах справи наявна відповідь на претензію зі змісту якої вбачається, що замовник робить все можливе для забезпечення проведення розрахунків з постачальником та запевнив, що оплата за поставлену продукцію буде здійснена в обов`язковому порядку (а.с. 25).

Однак, позивач вказує, що на даний час платіжні зобов`язання за договором № 53-122-01-21-10414 відповідач не виконав.

Матеріали справи не містять, а відповідачем не надано доказів належної оплати заборгованості за отриману від позивача продукцію. При цьому, суд враховує, що відповідач повністю підтвердив розмір основної заборгованості, а тому станом на 13.07.2021 року основна заборгованість відповідача за поставлену продукцію становить 414 240,00 грн., доказів погашення якої суду не надано.

Розглядаючи спір по суті, господарський суд враховує наступне.

Судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини, пов`язані із виконанням умов договору поставки товару №53-122-01-21-10414 щодо своєчасної оплати поставленої продукції, регулювання яких здійснюється ГК України, ЦК України, тощо.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним Кодексом України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України. (ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ст. 174 ГК України, однією з підстав виникнення господарських зобов`язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 712 Цивільного Кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ст. 655 ЦК України, за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

За приписами ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

З положень ст. 509 ЦК України, що кореспондується із ст. 173 ГК України вбачається, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно приписів статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У силу положення статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України).

Судом встановлено, що на виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв продукцію на загальну суму 414 240,00 грн. Проте, всупереч взятих на себе зобов`язань, відповідач не оплатив вартість зазначеного товару. Таким чином, заборгованість Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" станом на момент розгляду справи у суді становить 414 240,00 грн.

Вказане підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та сторонами не оспорюється, а відтак, позовні вимоги в частині стягнення основної суми заборгованості в розмірі 414 240,00 грн. підлягають задоволенню.

Поряд з тим, в поданій позовній заяві позивач просить суд стягнути 1 157,60 грн. - 3% річних та 2 899,68 грн. - інфляційних втрат за порушення строків оплати за поставлений товар.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.

У кредитора згідно з частиною другою статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення в оплаті основного боргу.

При цьому, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Окрім того, зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.

За умовами п. 6.1. договору оплата за поставлену якісну продукцію здійснюється за мовником за умови реєстрації постачальником податкової накладної у ЄРПН, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 45 календарних днів з дати оформлення ярлика на придатну продукцію згідно СОУ НАЕК 038:2017 "Управління закупівлями продукції. організація вхідного контролю продукції для АЕС". Початок перебігу строку оплати починається з дня, наступного за днем оформлення ярлика на придатну продукцію.

Як вбачається з матеріалів справи, що ярлик на придатну продукцію № 1-7-35 був оформлений 22.03.2021 року.

Таким чином, останній день сплати поставленої продукції припадає на 06.05.2021 року.

При цьому, суд звертає увагу на те, що у позивача виникає право нарахування 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання з 07.05.2021 року, тобто з наступного дня, коли зобов`язання мало бути виконано, оскільки останнім днем сплати поставленої продукції є 06.05.2021 року. Однак, позивачем помилково визначено, що моментом, з якого у нього виникає право нарахування 3% річних та інфляційних втрат є 06.05.2021 року.

Суд, здійснивши власний розрахунок 3 % річних за допомогою Системи комплексного інформаційного забезпечення ЛІГА:ЗАКОН ENTERPRISE встановив, що розмір обґрунтованих 3% становить 1 123 грн. 56 коп., при заявленому - 1 157 грн. 60 коп. Відтак суд дійшов до висновку про те, що стягненню з відповідача підлягають 3%, які за розрахунком суду складають 1 123 грн. 56 коп. У решті позовних вимог в частині стягнення 3% в сумі 34 грн. 04 коп. слід відмовити.

Крім того, суд, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за допомогою Системи комплексного інформаційного забезпечення ЛІГА:ЗАКОН ENTERPRISE встановив, що обґрунтований розмір інфляційних втрат становить 5 385 грн. 12 коп., при заявленому 2 899 грн. 68 коп. Оскільки суд не може вийти за межі позовних вимог, то стягненню підлягають інфляційні втрати у заявленому позивачем розмірі в сумі 2 899 грн. 68 коп.

Заперечення представника відповідача про те, що без пред`явлення відповідної вимоги у відповідача не виникло обов`язку по сплаті 3% річних та інфляційних нарахувань є безпідставним, так як за умовами п. 6.1. договору оплата за поставлену якісну продукцію здійснюється за мовником за умови реєстрації постачальником податкової накладної у ЄРПН, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 45 календарних днів з дати оформлення ярлика на придатну продукцію згідно СОУ НАЕК 038:2017 "Управління закупівлями продукції. організація вхідного контролю продукції для АЕС". Початок перебігу строку оплати починається з дня, наступного за днем оформлення ярлика на придатну продукцію.

Як вбачається з матеріалів справи, що ярлик на придатну продукцію № 1-7-35 був оформлений 22.03.2021 року.

Таким чином, останній день сплати поставленої продукції припадає на 06.05.2021 року.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом ч. 1 ст. 612 ЦК України - боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, при цьому ст. 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Умовами договору поставки чітко передбачено строки оплати поставленої продукції, яку відповідач за умовами договору прострочив починаючи з 07.05.2021 року, а тому пред`явлення вимоги в даному випадку не потрібно.

Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, сукупним аналізом наведених вище норм права, взятих судом до уваги тверджень сторін та досліджених доказів, суд констатує, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 414 240 грн. 00 коп. - основного боргу, 1 123 грн. 56 коп. - 3% річних, 2 899 грн. 68 коп. - інфляційних втрат підтверджуються матеріалами справи, а тому підлягають до задоволення. В частині стягнення 3% річних в сумі 34 грн. 04 коп. слід відмовити.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про судовий збір" судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Частиною 1 статті 130 ГПК України, що кореспондується з ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", передбачено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Статтею 7 Закону України "Про судовий збір" унормовано підстави повернення судового збору, яким зокрема зазначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.

Оскільки відповідачем визнано основну наявну заборгованість в розмірі 414 240 грн. 00 коп. до початку розгляду справи по суті, суд вважає за необхідне повернути позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору в розмірі 3 106,80 грн., сплаченого при поданні позову щодо вимог, які визнані відповідачем. Решта судового збору в розмірі 3 167,15 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В той же час, на момент прийняття рішення у справі позивач з клопотанням про повернення судового збору у вказаному розмірі не звертався.

Керуючись статтями 13, 73-80, 86, 123, 129, 196, 202, 231, 232, 233, 236-241

Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об`єднання Слов`янський завод високовольтних ізоляторів" - задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" (34400, Рівненська область, м. Вараш, ЄДРПОУ 05425046) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об`єднання Слов`янський завод високовольтних ізоляторів" (84105, Донецька обл., м. Слов`янськ, вул. Краматорська, буд. 79, ЄДРПОУ 36368912) 414 240 (чотириста чотирнадцять тисяч двісті сорок) грн. 00 коп. - основного боргу, 1 123 (одну тисячу сто двадцять три) грн. 56 коп. - 3% річних, 2 899 (дві тисячі вісімсот дев`яносто дев`ять) грн. 68 коп. - інфляційних втрат та 3 167 (три тисячі сто шістдесят сім) грн. 15 коп. - судового збору.

3. В частині стягнення 3% річних в сумі 34 (тридцять чотири) грн. 04 коп. - відмовити.

4. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду Рівненської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку встановленому ст.ст. 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.uа

Повний текст рішення складено та підписано 15 липня 2021 року.

Суддя Романюк Ю.Г.