Ухвала суду № 9826772, 02.06.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" червня 2010 р. м. КиївК-25647/08

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддівЛанченко Л.В.

Карася О.В.

Костенка М.І.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі

на постанову Господарського суду Запорізької області від 20.08.2007 р.

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2008 р.

у справі № 5/327-3/386/07-АП

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛюЗа»

доСпеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Запорізької області від 20.08.2007 р., залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2008 р., позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення СДПІ у м. Запоріжжі від 15.11.2004 р. №0000920301/0 в частині нарахування 2008758 грн., в тому числі 1339281,00 грн. основного платежу та 669477,00 грн. штрафних санкцій. Присуджено з Державного бюджету України на користь ТОВ «ЛюЗа»судовий збір у сумі 3,40грн.

СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі подало касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову у позові, посилаючись на порушення судами норм матеріального права: п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (із змінами та доповненнями).

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлені такі обставини.

Податкове повідомлення-рішення від 15.11.2004 р. № 0000920301/0 про визначення позивачеві податкового зобовязання з податку на додану вартість у сумі 2008940,00 грн., у тому числі 1339293,00 грн. основного платежу та 669647,00грн. штрафних санкцій, прийнято СДПІ по роботі з великими платниками податків у м.Запоріжжі на підставі акту від 11.11.2004 р. № 134/33-1/19366502 планової документальної перевірки дотримання податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2006 р. по 30.06.2004 р., яким зафіксовано порушення позивачем вимог п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», яке полягало у тому, що позивач безпідставно відніс до складу податкового кредиту у періодах з червня 2003 року по січень 204 року, з березня 2004 року по червень 2004 року суми податку на додану вартість за товарами оплаченими, але фактично не отриманими. При цьому, податкова інспекція виходила з таких обставин.

Відповідно до умов укладеного ТОВ «ЛюЗа»(покупець) з ТОВ «Оптіма-Звязок-Есетс»(продавець) договором від 10.06.2003 р. № 1006 продавець зобовязався передати у власність покупця обладнання згідно із специфікацією, а останній, в свою чергу, прийняти та оплатити обладнання. Поставка обладнання передбачена протягом 30 днів з моменту остаточного розрахунку за договором.

З урахуванням додаткової угоди від 07.06.2004 р. № 2, обладнання продавець поставляє у термін до 31.01.2005 р., а остаточний розрахунок за договором покупець повинен здійснити до 31.09.2004 р. Обладнання передається покупцеві на підставі накладних у кількості та комплектності згідно додатку № 1 до договору.

Після передачі обладнання сторони підписують акт здачі-приймання обладнання, що в свою чергу засвідчує факт виконання продавцем своїх договірних зобовязань. Право власності на обладнання переходить від продавця до покупця після передачі обладнання та підписання акту здачі-приймання.

З аналізу умов договору податкова інспекція дійшла висновку, що для отримання у власність обладнання згідно специфікації покупець має здійснити 100 % передплату вартості обрання на рахунок продавця і право власні позивач набуде тільки з моменту отримання товару. Без фактичного отримання товару позивач не має права на податковий кредит.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального права, на які посилається податкова інспекція у касаційній скарзі, та вважає, що суди повно встановили обставини у справі та надали їм правильну правову оцінку на підставі норм законодавства, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору.

Відповідно до абзацу першого п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час формування позивачем спірного податкового кредиту) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанцій, аналізуючи положення п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», дійшов правильного висновку про те, що необхідною умовою для віднесення до складу податкового кредиту звітного періоду податку на додану вартість є його сплата (нарахування) у такому звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат. При цьому, право віднести до складу податкового кредиту звітного періоду податку на додану вартість Закон України «Про податок на додану вартість»не повязує з фактичним одержанням товару покупцем з переходом до нього права власності у такому ж звітному періоді, на чому помилково наголошує податкова інспекція.

Позиція судів попередніх інстанцій щодо правомірності віднесення позивачем до складу податкового кредиту вказаних вище звітних періодів сум податку на додану вартість, сплачених у таких звітних періодах у звязку з придбанням товарів, вартість яких відноситься до складу валових витрат, за правилом першої події, визначеної у п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997р. № 168/97-ВР, а саме: на дату списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), визнається судом касаційної інстанції правильною.

При чому, з виникненням у покупця права на податковий кредит на дату списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів, в силу вимог п.п. 7.3.1. п. 7.3 ст. 7 вказаного Закону на дату зарахування коштів від покупця на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, у постачальника виникає податкове зобовязання.

Відповідно до п.п. 7.2.3. п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобовязань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Отже, податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобовязань продавця, які виникають за першою із законодавчо визначених подій, зокрема на дату зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці.

Таким чином, виписана податкова накладна є звітним податковим і розрахунковим документом, який складається у момент виникнення податкових зобовязань продавця і підтверджує податковий кредит покупця, у даному випадку, на дату списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату робіт.

Враховуючи викладене, доводи податкової інспекції, наведені у касаційній скарзі, які зводяться фактично до того, що податкова накладна видається тільки при передачі продавцем товарів (робіт, послуг), у звязку із чим позивач не мав права на податковий кредит внаслідок здійснення авансової оплати, визнаються судом касаційної інстанції такими, що не узгоджуються з наведеними положеннями законодавства.

До того ж, застосувавши приписи ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій правильно врахували обставини, встановлені постановою Вищого адміністративного суду України від 10.05.2007 р. у справі № 5/326, стосовно того, що сума придбаного позивачем у ТОВ «Оптіма-Звязок-Есетс»за договором від 10.06.2003 р. № 1006 обладнання правомірно була віднесена до складу валових витрат за правилом першої події.

За таких обставин, підстав для задоволення касаційної скарги та скасування законних та обґрунтованих судових рішень не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Запорізької області від 20.08.2007 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2008 р. без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

СуддіЛ.В. Ланченко

О.В. Карась

М.І. Костенко

О.А. Степашко