Ухвала суду № 9822102, 15.04.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" квітня 2010 р. К-23437/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:Конюшко К.В.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Степашко О.І.

при секретарі Коротковій О.В.,

за участю представників сторін

позивача:не зявився

відповідача:Тенети Н.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Дрогобицькому районі Львівської області

на постановуГосподарського суду Львівської області

від16.05.2007 р.

та ухвалуЛьвівського апеляційного адміністративного суду

від10.12.2007 р.

у справі№5/628-13/93А (22-а-2322/07 номер справи у суді апеляційної інстанції)

за позовомЗакритого акціонерного товариства транспортно-експедиційного комбінату «Західукртранс»

доДержавної податкової інспекції у Дрогобицькому районі Львівської області

провизнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Постановою Господарського суду Львівської області від 16.05.2007 р. (суддя Л.Л.Станько), залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2007 р. (судова колегія у складі: головуючий суддя І.М.Обрізко, судді Т.В.Онишкевич, І.О.Яворський), у справі №5/628-13/93А (22-а-2322/07 номер справи у суді апеляційної інстанції), повністю задоволено позовні вимоги Закритого акціонерного товариства транспортно-експедиційного комбінату «Західукртранс» (надалі позивач, ЗАТ ТЕК «Західукртранс») до Державної податкової інспекції у Дрогобицькому районі Львівської області (надалі відповідач, ДПІ у Дрогобицькому районі Львівської області), визнано недійсними податкові повідомлення-рішення №0004322301/0 від 20.11.2006 р. та №0000302301/0 від 13.02.2007 р..

Судові рішення аргументовано тим, що норми Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.1997 р. (надалі Закон України №168/97-ВР) не ставлять в залежність період, в якому відбувалась фактична сплата податку на додану вартість платником в ціні придбаних товарів (послуг), від його подальшого відшкодування з Державного бюджету України, оскільки залишок відємного значення такого податку, включений до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, підлягає бюджетному відшкодуванню в послідуючих звітних (податкових) періодах у разі проведення розрахунків за товари в частині відємного значення податку.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати вказані судові рішення, та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Свої доводи відповідач аргументує тим, що нормами пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України №168/97-ВР передбачено бюджетне відшкодування лише тієї суми податку, яка була фактично сплачена отримувачем товарів (послуг) саме у попередньому звітному (податковому) періоді постачальникам таких товарів (послуг). На думку податкового органу, у випадку сплати податку в ціні придбаних товарів (послуг) у інших податкових (звітних) періодах, сума такого податку бюджетному відшкодуванню не підлягає.

Письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача позивачем не надано.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами першої та апеляційної інстанцій у ході розгляду справи встановлено, що позивачем було заявлено до відшкодування з Державного бюджету України суми податку на додану вартість за серпень 2006 року 361.449,00 грн. та за грудень 2006 року 501.960,00 грн..

У листопаді 2006 року та в лютому 2007 року представниками податкового органу було проведено виїзні позапланові перевірки позивача з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника за серпень та грудень 2006 року відповідно. За результатами вказаних перевірок було складено акти №492/23-4/13825481 від 10.11.2006 р. та №82/23-4/13825481 від 07.02.2007 р., якими встановлено порушення позивачем пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України №168/97-ВР, в результаті чого ним завищено заявлені суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за серпень 2006 року на 56.774,00 грн. та за грудень 2006 року на 164.897,77 грн..

На підставі зазначених актів перевірки відповідачем було прийнято податкові повідомлення-рішення №004322301/0 від 20.11.2006 р., яким зменшено позивачу суму заявленого бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за серпень 2006 року на 56.774,00 грн., та №000302301/0 від 13.02.2007 р., яким зменшено позивачу суму заявленого бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за грудень 2006 року на 164.898,00 грн..

В іншій частині заявлені до бюджетного відшкодування суми податку на додану вартість підтверджено податковим органом.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, надані сторонами письмові докази в їх сукупності, перевіривши та дослідивши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Нормами п.1.8 ст. 1 Закону України №168/97-ВР визначено бюджетне відшкодування як суму, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у звязку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом (зокрема у випадках, вказаних у п.п.7.7.2 п.7.7 ст. Закону України №168/97-ВР бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого відємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг)).

Згідно з п.1.5 ст.1 вказаного Закону під поняттям звітного (податкового) періоду розуміється період, за який платник податку зобовязаний проводити розрахунки податку та сплачувати його до бюджету.

Попередніми судовими інстанціями зроблено правильний висновок, що законодавець не передбачив права платника податку на отримання бюджетного відшкодування в частині фактично сплаченого постачальникам товарів (послуг) лише за період, який безпосередньо передує звітному. Судова колегія суду касаційної інстанції також погоджується з тим, що з правового аналізу вказаних норм вбачається, що попереднім для звітного буде будь-який податковий період, в якому платник податків здійснював господарську діяльність як платник податку на додану вартість. Тому обґрунтовано встановлено, що незалежно від періоду, в якому відбувалась фактична сплата податку на додану вартість, залишок відємного значення такого податку, включений до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, підлягає бюджетному відшкодуванню e послідуючих звітних (податкових) періодах у разі проведення розрахунків за товари в частині відємного значення податку.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що оплату наданих позивачу послуг, а також правильність формування ним сум податкових зобовязань з податку на додану вартість та складу податкового кредиту, було підтверджено шляхом надання під час перевірки усіх необхідних первинних документів, а саме відомостей, реєстрів, декларацій, податкових накладних, що відповідачем не заперечується. Крім того, відповідачем не оспорюється наявність у позивача фактичних витрат, на підставі яких було сформовано склад податкового кредиту та отримано відповідні податкові накладні, як не оспорюється і правильність оформлення таких податкових накладних.

Суд касаційної інстанції погоджується з доводами судів попередніх інстанцій відносно безпідставності посилань відповідача на порушення позивачем норм пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України №168/97-ВР та вважає правомірним віднесення останнім до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість у розмірі 361.449,00 грн. за серпень 2006 року та 501.960,00 грн. за грудень 2006 року та в подальшому заявлення вказаних сум до бюджетного відшкодування.

З огляду на викладене, судовими інстанціями обґрунтовано визнано недійсними спірні податкові повідомлення-рішення.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

На підставі викладеного, судова колегія Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що порушень або неправильного застосування норм матеріального та процесуального ёёправа не вбачається, а тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасуванню не підлягають, а касаційна скарга не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дрогобицькому районі Львівської області на постанову Господарського суду Львівської області від 16.05.2007 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2007 р. у справі №5/628-13/93А (22-а-2322/07 номер справи у суді апеляційної інстанції) залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду Львівської області від 16.05.2007 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2007 р. у справі №5/628-13/93А (22-а-2322/07 номер справи у суді апеляційної інстанції) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Конюшко К.В. Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г. Степашко О.І.