Ухвала суду № 9822099, 15.04.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" квітня 2010 р. К-3581/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:Конюшко К.В.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Степашко О.І.

при секретарі Коротковій О.В.,

за участю представників сторін:

позивача:Копанистому В.І.

відповідача:не зявився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у м. Львові

на постановуГосподарського суду Львівської області

від07.11.2006 р.

та ухвалуЛьвівського апеляційного господарського суду

від18.01.2007 р.

у справі№5/2464-13/246А

за позовомДочірньої компанії «Укргазвидобування»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»в особі філії Газопромислового управління «Львівгазвидобування»

доДержавної податкової інспекції у м. Львові

проскасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Львівської області (суддя Л.Л.Станько) від 07.11.2006р., залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду (судова колегія у складі: головуючий суддя: Я.О.Юрченко, судді: Т.С.Процик, Н.А.Галушко) від 18.01.2007 р., у справі №5/2464-13/246А задоволено адміністративний позов Дочірньої компанії «Укргазвидобування»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» в особі філії Газопромислового управління «Львівгазвидобування»(надалі позивач) до Державної податкової інспекції у м. Львові (надалі відповідач), скасовано податкове повідомлення-рішення №13202/17-0 від 08.08.2005 р., стягнуто з відповідача на користь позивача 3,40 грн. судового збору.

Задовольняючи позов про скасування податкового повідомлення-рішення, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що спірне податкове повідомлення-рішення було прийнято у період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів позивача, тобто в той час, коли було зупинено виконання зобовязань щодо сплати податків, зборів (обовязкових платежів), строк виконання яких настав до введення мораторію, і зупинено заходи, спрямовані на забезпечення виконання зобовязань щодо сплати податків і зборів (обовязкових платежів), застосованих до прийняття рішення з введення в дію мораторію. Тому з урахуванням положень абз.1, 2 п.4 ст.12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»№2343-ХІІ від 14.05.1992 р., нарахування податкових зобовязань та застосування штрафних санкцій визнано необґрунтованим та безпідставним.

Крім того, судом першої інстанції було зазначено, що оскільки відповідачем протягом 30 днів з моменту оголошення порушення провадження у справі про банкрутство позивача не було подано до суду письмової заяви з вимогами про сплату позивачем податкових зобовязань та штрафних санкцій, такі вимоги є погашеними.

Не погодившись із прийнятими судовими рішеннями, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій з підстав порушення судами норм матеріального та процесуального права просить скасувати вказані рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог.

У запереченні на касаційну скаргу відповідача позивач просить залишити її без задоволення, а судові рішення без змін.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини справи.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 04.07.2005 р. у справі №19/22 порушено провадження у справі про банкрутство позивача та введено в дію мораторій на задоволення вимог його кредиторів.

У серпні 2005 року представниками податкового органу було проведено планову документальну перевірку позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів (обовязкових платежів), додержання вимог валютного законодавства за період з 01.04.2003 р. по 31.03.2005 р., якою, крім інших, встановлено порушення позивачем ст.2, п.3 ст.7, ст.11, ст.12, пп. а п.2 ст.19 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян»№13-92 від 26.12.1992 р., пп.3.1.3 п.3.1, п.3.4 ст.3, пп.4.2.1 п.4.2 ст.4, ст.7, пп.8.1.1, пп.8.1.2 п.8.1 ст.8, ст.17, пп. а, б п.19.2 ст.19, пп.20.3.2 ст.20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»від 22.05.2003 р. №889-IV, в результаті чого підприємством не утримано та не сплачено прибутковий податок та податок з доходів фізичних осіб у сумі 4.762,50 грн..

За результатами вказаної перевірки представниками відповідача було складено акт №91/23-2/25560533 від 05.08.2005 р. на підставі якого прийнято податкове повідомлення-рішення №13202/17-0 від 08.08.2005 р., яким визначено позивачу суму податкового зобовязання за основним платежем 4.762,49 грн. та 9.524,90 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи наведені у касаційній скарзі, надані сторонами письмові докази в їх сукупності, перевіривши та дослідивши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»№2343-XII від 14.05.1992 р. мораторій на задоволення вимог кредиторів визначено як зупинення виконання боржником грошових зобовязань і зобовязань щодо сплати податків та зборів (обовязкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобовязань та зобовязань щодо сплати податків і зборів (обовязкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Згідно з ч.4 ст.12 вказаного Закону мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобовязань щодо сплати страхових внесків на загальнообовязкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообовязкового державного соціального страхування,податків і зборів (обовязкових платежів).

Керуючись саме зазначеними нормами законодавства, суди попередніх інстанцій, скасовуючи спірне податкове повідомлення-рішення, дійшли висновку, що встановлені нормами ч.4 ст.12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»обмеження є достатньою підставою для звільнення позивача від обовязку сплати податкових зобовязань, нарахованих під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Проте системний аналіз зазначених правових норм дає підстави вважати обґрунтованими посилання відповідача на помилкове застосування попередніми судовими інстанціями ч.4 ст.12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», оскільки застосування положень цієї статті можливе лише з урахуванням змісту поняття мораторію на задоволення вимог кредиторів, який наведено у ст.1 цього ж Закону. А саме, попереднім судовим інстанціям слід було врахувати, що введення мораторію на задоволення вимог кредиторів не забороняє контролюючому органу нараховувати як поточні податкові зобовязання та штрафні (фінансові) санкції за ними, так і податкові зобовязання, які виникли до, а виявлені після порушення провадження у справі про банкрутство платника податку, а також штрафи за їх невиконання. Адже наведені законодавчі норми регулюють правовідносини, які виникли між боржником і кредиторами у звязку із неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку існуючих зобовязань і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідації з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом кредиторів. З порушенням провадження у справі про банкрутство не повязується завершення підприємницької діяльності боржника, він має право укладати договори та вчиняти інші правочини, у звязку з чим у нього виникають права та обовязки, виконання яких забезпечується на загальних засадах. Таким чином, дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів. Що ж стосується зобовязань поточних кредиторів, то за цими зобовязаннями, згідно із загальними правилами, нараховуються неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобовязань та зобовязань щодо сплати податків і зборів (обовязкових платежів).

Тому на нарахування, здійснене податковим органом оспорюваним податковим повідомленням-рішенням, встановлені ч.4 ст.12 вказаного Закону обмеження не поширюються.

Саме у контексті викладеного застосування норм законодавства, суди мали оцінити правомірність донарахування відповідачем податкових зобовязань позивачу, що зокрема включає в себе перевірку правильності визначення їх розміру.

Відповідно до розяснень Пленуму Верховного суду України, викладених у п.1 Постанови №11 від 29.12.1976 р. «Про судове рішення», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Згідно ч.2 ст.227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

На підставі викладеного, ухвалені судові рішення не можуть бути визнані законними та обґрунтованими, тому касаційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, судові рішення скасуванню, а справа №5/2464-13/246А направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду необхідно врахувати викладене в цій ухвалі, всебічно, повно та обєктивно дослідити обставини справи, що мають значення для її розгляду та вирішення спору по суті, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Львові на постанову Господарського суду Львівської області від 07.11.2006р. та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 18.01.2007 р. у справі №5/2464-13/246А задовольнити частково.

2. Постанову Господарського суду Львівської області від 07.11.2006р. та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 18.01.2007 р. у справі №5/2464-13/246А скасувати.

Справу №5/2464-13/246А направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Конюшко К.В. Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г. Степашко О.І.