Ухвала суду № 9820956, 19.05.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" травня 2010 р. м. КиївК-31178/09

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддівЛанченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Рибченка А.О.

Сергейчука О.А.

при секретарі Кравченко В.О.

за участю представників

позивача Клопотенка С.І.

відповідача Мельника А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Ватутінського комунального виробничого підприємства «Водоканал»

на постанову Господарського суду Черкаської області від 01.04.2008 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.06.2009 р.

у справі № 09/32а (22-а-20487/08)

за позовом Державної податкової інспекції у місті Ватутіному Черкаської області

до Ватутінського комунального виробничого підприємства «Водоканал»

про стягнення 362686,40 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Черкаської області від 01.04.2008 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.06.2009 р., позов задоволено повністю. Стягнуто з Ватутінського комунального виробничого підприємства «Водоканал»в доход бюджету через ДПІ у м.Ватутіному 362686,40 грн. податкового боргу, у тому числі 320695,18 грн. податку на додану вартість, 2933,00 грн. податку на прибуток, 1033,00 грн. податку з власників транспортних засобів, 12116,43 грн. земельного податку, 365,39 грн. плати за використання водних ресурсів, 17712,33 грн. відрахування на геологорозвідувальні роботи, 2025,04 грн. комунального податку та 5806,03 грн. збору за забруднення навколишнього природного середовища. Стягнуто з Ватутінського комунального виробничого підприємства «Водоканал»в доход Державного бюджету України через ДПІ у місті Ватутіному 1700 грн. судового збору.

Ватутінське комунальне виробниче підприємство «Водоканал»подало касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову повністю.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлені такі обставини.

За даними податкового обліку станом на 16.11.2007 р. за Ватутінським комунальним виробничим підприємством «Водоканал»обліковується податковий борг у загальній сумі 362686,40 грн.

ДПІ у місті Ватутіному Черкаської області прийнято рішення від 10.04.2007р. № 17/24-014/24359125 про стягнення податкового боргу, яким запропоновано відповідачеві на підставі п.п. 10.1.3 п. 10.1 протягом 10 днів від дня його отримання повідомити податкового керуючого про склад та черговість продажу своїх активів, кошти від реалізації яких будуть направлені на повне погашення податкового боргу.

ДПІ у місті Ватутіному Черкаської області просить стягнути з Ватутінського комунального виробничого підприємства «Водоканал»податковий борг зі сплати податків у загальній сумі 362686,40 грн., однак між даними позивача та відповідача виникли розбіжності у звязку з тим, що позивач відповідно до п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ здійснював зарахування поточних платежів відповідача у рахунок погашення його податкового боргу.

Задовольняючи позов повністю, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що сума податкового боргу підтверджується довідкою, розрахунком суми боргу, даними облікових карток по кожному податку, податковими деклараціями та розрахунками платника податків.

Суд касаційної інстанції не може визнати законними та обґрунтованими судові рішення судів попередніх інстанцій, оскільки суди неповно зясували обставини, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, а також порушили норми матеріального права, що могло призвести до неправильного вирішення справи.

Судом першої інстанції не враховано, що порядок погашення податкового боргу державних або комунальних підприємств регламентується статтею 11 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ.

Абзацом першим пунктом 11.1. ст. 11 вказаного Закону визначено, що, у разі коли платник податків, який перебуває у державній або комунальній власності, не погашає суму податкового боргу у строки, встановлені цим Законом, податковий орган здійснює заходи щодо продажу активів такого платника податків, які не входять до складу цілісного майнового комплексу, що забезпечує здійснення основної діяльності платника податків.

Таким чином, самого лише факту наявності податкового боргу комунального підприємства не достатньо для застосування п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ та прийняття судом рішення про стягнення активів такого платника податків в рахунок погашення його податкового боргу. Податковий орган мав довести, що ним вжиті передбачені податковим законодавством заходи, зокрема визначені ст. 11 вказаного Закону, для погашення податкового боргу, але вони не дали позитивного результату.

Судами попередніх інстанцій дана обставина, яка має суттєве значення для правильного вирішення справи, не досліджувалась. Суд апеляційної інстанції послався на приписи п. 11.1 ст. 11 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ та зазначив, що податковий орган має підтвердити, що ним вжиті всі передбачені податковим законодавством заходи для погашення податкового боргу, але дану обставину взагалі не зясував, таким чином дану норму закону фактично не застосував при вирішенні даного спору.

Суди попередніх інстанцій не надали правової оцінки направленню податковим органом у рахунок погашення податкового боргу самостійно сплачених платником податку платежів, не зясували, у рахунок сплати якого податкового зобовязання та за який період, з яким граничним строком сплати, направлений певний платіж.

Зясування таких обставин має суттєве значення, оскільки податковий орган не наділений правом самостійно змінювати призначення платежу визначеного платником податків при сплаті податкових зобовязань з податків, зокрема з метою погашення податкового боргу змінювати період, за який сплачується податкове зобовязання.

Згідно із п. 3 ч. 1, ч. 3 ст. 9 Закону України «Про систему оподаткування»від 25.06.1991 р. № 1251-XII (із змінами та доповненнями) платники податків і зборів (обовязкових платежів) зобовязані сплачувати належні суми податків і зборів (обовязкових) платежів у встановлені законами терміни.

Обовязок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обовязкових платежів) припиняється із сплатою податку, збору (обовязкового платежу) або його скасуванням або списанням податкової заборгованості відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Таким чином, у разі самостійного перерахування до бюджету суми податкового зобовязання, вважається, що такий платник виконав своє зобовязання зі сплати податку за визначеними ним періодами.

Згідно із п.п. 5.4.1. п. 5.4 ст. 5 цього ж Закону узгоджена сума податкового зобовязання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платника податків.

Пунктом 7.7. статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фонами»визначена рівність бюджетних інтересів. З цією метою визначено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобовязань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обовязковими платежами) - у рівних пропорціях.

Утім, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу, передбаченого п.п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», податковий орган не наділений правом чи обовязком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

Законом України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу, і серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

В силу вимог п.п. 3.1.1. п. 3.1 ст. 3 цього Закону активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду. В інших випадках платники податків самостійно визначають черговість та форми задоволення претензій кредиторів за рахунок активів, вільних від заставних зобов'язань забезпечення боргу. У разі, якщо такого платника податків визнано банкрутом, черговість задоволення претензій кредиторів визначається законодавством про банкрутство.

Оскільки у податкової інспекції не має правових підстав направляти у рахунок погашення податкового боргу сплачені позивачем суми податку на прибуток за інші періоди, ніж визначені платником податків, то визначення періоду протягом якого відбулася затримка сплати узгодженого податкового зобовязання, виходячи із дати погашення таким платником інших зобовязань з податку, є помилковим.

Допущені судами попередніх інстанцій вищевказані порушення не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, який згідно із ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

З огляду на викладене, судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і, в залежності від встановлених обставин, вирішити спір у відповідності із нормами законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Ватутінського комунального виробничого підприємства «Водоканал»задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Черкаської області від 01.04.2008 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.06.2009 р. скасувати, а справу направити на новий розгляд до Черкаського окружного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

СуддіЛ.В. Ланченко

О.М. Нечитайло

А.О. Рибченко

О.А. Сергейчук