Ухвала суду № 9815777, 27.07.2009, Харківський апеляційний адміністративний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

61064, м.Харків, вул.Володарського, 46 (1 корпус)

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2009 р.Справа № 22-а-5393/09

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді:

Суддів: Спаскіна О.А.

за участю секретаря судового засідання Верман А. М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова на постанову Харківський окружний адміністративний суд від 20.11.2008р. по справі№2-а-1038/08/2070

за позовом Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харків-Форвард", Товариства з обмеженою відповідальністю "Сакіс-Ком"

про визнання недійсним господарського зобов'язання та стягнення сум,

ВСТАНОВИЛА:

07.11.2007року, Державна податкова інспекція у Московському районі м.Харкова (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Харків Форвард” (далі відповідач-1), та Товариства з обмеженою відповідальністю ”Сакіс Ком” (далі відповідач -2)в якому просила суд визнати недійсними господарські зобов”язання відповідачів, які виникли на підставі договору № 02-09 від 01.08. 2006року, як такі, що суперечать інтересам держави та суспільства відповідно до ст.207 ГК України; застосувати наслідки нікчемної угоди та стягнути з відповідача -1 на користь держави отримані товари на загальну суму 221 000 000грн;стягнути з відповідача - 2 в дохід держави грошові кошти отримані від громадянина ОСОБА_1 згідно договорів поруки в сумі 106 000 000 грн., а також отримані від відповідача -1 прості векселя на суму 115 000 000грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 20.11.2008року провадження по справі в частині визнання недійсним господарське зобов”язання відповідача - 1 та відповідача - 2, які виникли на підставі договору № 02-09 від 01.08.2006року було закрито.

В частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача-1 на користь держави отримані товари від громадянина ОСОБА_1 згідно договорів поруки в сумі 106 000 000грн., а також отримані від відповідача -1 прості векселя на суму 115 000 000грн. - відмовлено.

Державна податкова інспекція у Московському районі м.Харкова, не погодившись з постановою суду першої інстанції подала апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення скасувати, постановити нову постанову, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст.174, 203,215, 250 ГК України,ст.ст.11, 86,159 КАС України, що призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів, заслухавши суддю доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що 27.04.2007 року працівниками позивача була проведена виїзна планова перевірка відповідача-1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 15.12.2005року по 31.12.2006року, про що складений акт №2202/23/33898875.

Під час перевірки було виявлено, що між відповідачами по справі під час здійснення господарської діяльності був укладений договір поставки товарів №02-09 від 01.08.2006року на суму 221 000 000грн., відповідно до умов якої відповідач отримав, а відповідач - 2 поставив товар.

Крім цього, між відповідачем -1 та ОСОБА_1 з 09.08.2006року по 31.12.2006року були укладені договори поруки готівкових коштів, відповідно, за №1 від 31.08.2006року на суму 42000000,00 грн., за №2 від 30.09.2006року на суму 31000000,00 грн., №3 від 31.10.2006року на суму 33000000,00 грн., всього на суму 106000000,00 грн. , відповідно до якого ОСОБА_1 передав кошти, а відповідач 1 отримав на зазначену вище суму.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що визнання недійсним господарського зобов”язання, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не можуть предметом позову, тому провадження по справі в цій частині слід закрити.

Щодо частини позовних вимог про стягнення з відповідача-1 на користь держави отримані товари від громадянина ОСОБА_1 згідно договорів поруки в сумі 106 000 000грн., а також отримані від відповідача-1 прості векселя на суму 115 000 000грн., та стягнення на користь держави з відповідача-1 отримані товари на загальну суму 221000000 грн., то вони мають конфіскаційний характер, тому повинні застосовуватись з дотриманням строків, передбачених ст. 250 ГК України.

Колегія суддів частково погоджується з цим висновком суду, виходячи з наступного.

Згідно ч.1 ст. 208 ГК України, якщо господарське зобовязання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка за відомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін у разі виконання зобовязання обома сторонами в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобовязанням, а в разі виконання зобовязання однієї стороною з другої сторони стягується з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено драгуй стороні, а одержане останнього або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Відповідно до ст. 228 ЦК України, угодою, вважається яка порушує публічний порядок , якщо вона була направлена на порушення конституційних прав та свобод людини та громадянина, знищення, пошкодження, майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Угода, що порушує публічний порядок є нікчемною.

На підставі ч.2 ст. 215 ЦК України, нікчемна є угода, якщо її нікчемність встановлена законом (нікчемна угода). В цьому випадку визнання такої угоди недійсною у судовому порядку не вимагається.

Як визначив позивач, предметом спору частини позовних вимог є визнання недійсним договору поставки товару №02-09 від 01.08.2006року, укладених між відповідачами на суму 221000000,00 грн. з підстав порушення публічного порядку, вчинення її з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про закриття в цій частині провадження по справі, оскільки визнання недійсною угоди, яка визначена законом як нікчемна не вимагається.

Доводи апеляційної скарги з цих підстав є необґрунтованими.

Щодо частини позовних вимог про стягнення з відповідача1 на користь держави отриманні товари на загальну суму 221000000,00 грн., з відповідача 2 кошти отримані від громадянина ОСОБА_1, згідно договорів поруки в сумі 106000000,00 грн., крім цього, отримані від відповідача1 прості векселя на суму 115000000,00 грн., тому колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 238 ГК України, за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до субєктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, а саме засоби організаційно-правового або майнового характеру, що направлені на припинення правопорушення субєкта господарювання або ліквідації його наслідків.

Безоплатне вилучення прибутку, передбачено ст. 240 ГК України, яка каже, що цей вид адміністративно-господарської санкції застосовується, крім іншого, у випадку порушення встановлених законодавством правил здійснення господарської діяльності.

Згідно до ст. 250 ГК України, адміністративно-господарська санкція можу бути застосована до субєкта господарювання на протязі шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш чим через один рік з дня порушення цим субєктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Як правильно було встановлено судом першої інстанції відповідачі по справі уклали та виконали оскаржувані угоди у серпні 2006року, час виявлення працівниками позивача квітень 2007 року, час поданні даного позову до суду - 07.11. 2007року

Між тим, як було зясовано під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, відповідача-2 - Товариство з обмеженою відповідальністю „Сакіс-ком”, було вилучено із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Відповідно до п.5 ч.1 ст. 157 КАС України, суд закриває провадження у справі у разі ліквідації підприємства, установи, організації, які були стороною у справі.

Стаття 203 КАС України зазначає, що постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу.

Якщо судом першої інстанції ухвалено законне та обґрунтоване судове рішення, а обставини, які стали підставою для закриття провадження у справі, виникли після його ухвалення, суд апеляційної інстанції визнає таке рішення нечинним і закриває провадження у справі.

Колегія суддів, вважає, що оскільки зазначене підприємство було вилучено із Єдиного державного реєстру юридичних і фізичних осіб-підприємців - 24.07.2007 року, а постанова суду першої інстанції ухвалена 20.11.1008 року, то постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог позивача про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю „Сакіс-ком” в дохід держави кошти та векселі, а провадження в цій частині позовних вимог слід закрити.

Відповідно ч.1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Відповідно до п.4ч.1 ст. 198КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати постанову суду і закрити провадження по справі.

Тому, колегія суддів, вважає що постанова суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню, а апеляційна скарга - частковому задоволенню

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.6 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2008 року по справі №2-а-1038/2008року скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог Державної податкової інспекції у Московському районі м.Харкова про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю „Сакіс-ком” в дохід держави кошти та векселі, і провадження в цій частині справи закрити.

В решті постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.11.2008 року по справі №2-а-1038/08 залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом місяця з дня складання ухвали у повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяКононенко З.О.

Судді Донець Л.О. Спаскін О.А. Повний текст ухвали виготовлений 31.07.2009 р.