Ухвала суду № 9815537, 22.04.2009, Харківський апеляційний адміністративний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

61064, м.Харків, вул.Володарського, 46 (1 корпус)

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2009 р.Справа № 22-а-34/09

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді Мельнікова Л.В.

Суддів - Подобайло З.Г., Григоров А.М.

при секретарі: Холодна Д.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ДПІ у Московському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2008 року по справі № 2а-354/08

за позовом ДПІ у Московському районі м. Харкова

доФОП ОСОБА_1, ТОВ “Техноспец”

про визнання недійсним договору

встановила:

Позивач, Державна податкова інспекція у Московському районі м.Харкова звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ФОП ОСОБА_1, Товариства з обмеженою відповідальністю „Техноспец", в якому просить суд визнати недійсним господарських зобов'язань ФОП ОСОБА_1. та ТОВ „Техноспец", які виникли на підставі договору купівлі-продажу №26 від Ч 14.05.2004 року, стягнути з ФОП ОСОБА_1. на користь ТОВ „Техноспец" на загальну суму 404598,00 грн., стягнення з ТОВ „Техноспец" в доход держави грошових коштів, отриманих від ФОП ОСОБА_1. згідно договору купівлі-продажу №26 від 14.05.2004 року в сумі 404598,00 грн..

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2008 року по справі № 2а-354/08 за позовом ДПІ у Московському районі м. Харкова до ФОП ОСОБА_1, ТОВ “Техноспец” про визнання недійсним договору, в задоволенні позову відмовлено.

ДПІ у Московському районі м. Харкова, не погоджуючись з вказаною постановою, подала апеляційну скаргу, вважає, вважає рішення суду прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права та при неповному з'ясуванні обставин справи та просить суд апеляційної інстанції постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.02.2008р. скасувати, прийняти нове судове рішення, яким визнати недійсним договір купівлі-продажу № 26 від 14.05.2004р. укладений між ТОВ ..Техноспец" та ФО-П ОСОБА_1. на підставі ст.ст. 215, 234 ЦК України.; визнати недійсним господарські зобов'язання ФО-П ОСОБА_1. та ТОВ „Техноспец", які виникли на підставі договору купівлі-продажу № 26 від 14.05.2004р.; стягнути з ФО-П ОСОБА_1. на користь ТОВ «Техноспец» отриманий товар (соняшник) на загальну суму 404598,00 грн.;стягнути з ТОВ „Техноспец" в доход держави грошові кошти отримані від ФО-П ОСОБА_1. згідно договору купівлі-продажу № 26 від 14.05.2004р. в сумі 404598.00 грн.

Представник позивача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції підтримав вимоги апеляційної скарги в повному обсязі.

Сторони в судове засідання не явилися, про час та місце слухання справи були належним чином повідомлені, про що свідчать поштові повідомлення про отримання повісток про виклик у судове засідання.

Відповідач - ТОВ „Техноспец" повідомлений належним чином про час та дату судового розгляду, відповідачу не одноразова посилалася повістка на адресу зазначену в довідці з ЄДРПОУ, за адресою адресат не зареєстрований, суд вважає його повідомленим належним чином, згідно ст. 40 КАС України.

Справа №22-а-34/09 Доповідач 2 інстанції: суддя Подобайло З.Г.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України, - неприбуття в судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи у їх сукупності , доводи апеляційної скарги, постанову суду першої інстанції , приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 14.05.2004року між фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 та ТОВ „Техноспец" було укладено договір купівлі - продажу соняшника № 26, за яким, ТОВ „Техноспец" продало, а ФОП ОСОБА_1 прийняла та сплатила грошові суми за соняшник, при цьому факт отримання товару підтверджено податковою накладною № 31 від 14.05.2004 року на суму 404598,00 грн., а факт розрахунку за придбаний товар підтверджено прибутковим касовим ордером № 31 від 14.05.2004 року.

Згідно копії свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 зареєстрована виконавчим комітетом Харківської міської ради 13.08.2003р., номер запису про включення відомостей про фізичну особу-підприємця до ЄДР 2480О17 0000 023779. З 18.05.2005 року ОСОБА_1 взята на облік як платник податків за № 6521/К/28-112. Перший відповідач також є платником податку на додану вартість та має відповідне свідоцтво № 8181612 та індивідуальний податковий номер НОМЕР_1, копія якого додана до матеріалів справи. Згідно копії свідоцтва про державну реєстрацію (перереєстрацію) субєкта підприємницької діяльності-юридичної особи ТОВ „Техноспец" зареєстровано виконкомом Бабушкінської районної ради в м.Дніпропетровськ 10.03.2004р., про що 09.03.2004р. зроблено запис у журналі обліку реєстраційних справ за № 04052442Ю0033175.

Рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровськ від 19.12.2005р. визнано недійсними установчі документи -статут, свідоцтво про державну реєстрацію, свідоцтво платника податку на додану вартість, фінансово-господарські документи та первинні бухгалтерські документи ТОВ „Техноспец", код ЄДРПОУ 32906041 з моменту реєстрації виконкомом Бабушкінської районної ради М.Дніпропетровська з 10.03.2004р.

Відповідно до ст.ст. 207,208 Господарського кодексу України, господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка за відомо суперечить інтересам держави та суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка за відомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Виходячи з наведеного, суд першої інстанції вважає , що однією з ознак, яка дає підстави для визнання господарського зобов'язання таким, що не відповідає вимогам закону є наявність наміру на укладання угоди з метою, що завідомо суперечить інтересам держави й суспільства.

Як стверджує позивач в позові зобов»язання по договору купівлі-продажу № 26 від 14.05.2004р. ФО-П ОСОБА_1. виконані в повному обсязі на суму 404598,00 грн. Тобто, питання наявності наміру на уккладання угоди з метою, що завідомо суперечить інтересам держави й суспільства у ФО-П ОСОБА_1. у позивача не виникає, і він не заперечує проти того, що метою спірного договору з боку першого відповідача була саме купівля-продаж соняшника та одержання прибутку від підприємницької діяльності, а не ухилення від оподаткування.

У якості доказів щодо наявності у ТОВ „Техноспец" умислу на укладання угоди з метою, що завідомо суперечить інтересам держави й суспільства, позивач пропонує вважати визнання судом недійсними його установчих документів.

Предметом доказування по даній справі є наявність у ТОВ «Техноспец» умислу спрямованого на укладання спірного договору з метою, що заздалегідь суперечить інтересам держави та суспільства.

Суд першої інстанції зазначив , що наявність умислу не може бути підтверджена лише рішенням районного суду про визнання установчих документів однієї із сторін договору недійсними та скасування державної реєстрації, оскільки предметом дослідження у такій справі є, зокрема, відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства, а не наявність протиправного умислу при укладенні угод, що мали місце під час підприємницької діяльності суб'єкта.

Юридичним наслідком визнання установчих документів підприємства недійсними неподання підприємством податкової звітності і т.і., може стати лише підставою для скасування в судовому порядку його державної реєстрації, а також здійснення ліквідаційної процедури, під час якої вирішуються питання про задоволення вимог кредиторів, в тому числі держави. Навіть факт скасування державної реєстрації підприємства, не тягнув би за особою недійсність всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації і до моменту виключення з державного реєстру.

Більш того, держава, через державні податкові органи, прийняла на себе певну відповідальність за факт надання ТОВ „Техноспец" статусу суб'єкта господарювання легалізувавши діяльність підприємства та видавши останньому: свідоцтво про держану реєстрацію; довідку про взяття на податковий облік; свідоцтво платника податку на додану вартість.

Сам по собі факт визнання недійсними установчих документів суб'єкта підприємницької діяльності не є підставою для визнання недійсними укладених ним угод з іншими суб'єктами господарювання, оскільки це не передбачено законом та порушує основні принципи діючого законодавства, зокрема доведеність вини, недопущення позбавлення права власності, крім випадків, прямо передбачених Конституцією України та законами України, свободу підприємницької діяльності не забороненої законом, справедливість, сумлінність та розумність.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини наяд ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Суд першої інстанції вважає , що в даному випадку, позивач не надав суду доказів існування у ТОВ «Техноспец»умислу, направленого на укладання спірної угоди з метою, що заздалегідь суперечить інтересам держави та суспільства.

З огляду на вищевказані обставини, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність позовних вимог, а саме, недоведеність обов'язкових ознак правопорушення, передбаченого ст. 207 Господарського кодексу України, що робить неможливим застосування наслідки даної правової норми.

За таких обставин, з урахуванням приписів п.1 ст.71 КАС України, суд першої інстанції дійшов висновку , що правомірність вимог позивача про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 26 від 14.05.2004р., укладеного між ТОВ „Техноспец" та ФОП ОСОБА_1., визнання недійсним господарських зобов'язань ФОП ОСОБА_1. та ТОВ „Техноспец", які виникли на підставі договору купівлі-продажу №26 від 14.05.2004 року, стягнення з ФОП ОСОБА_1. на користь ТОВ „Техноспец" на загальну суму 404598,00 грн., стягнення з ТОВ „Техноспец" в доход держави грошових коштів, отриманих від ФОП ОСОБА_1. згідно договору купівлі-продажу №26 від 14.05.2004 року в сумі 404598,00 грн. не доведена, не обґрунтована і не підтверджена належними доказами по справі, а тому суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.

Проте, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо прийняття рішення про відмову в задоволенні позову щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу № 26 від 14.05.2004р., укладеного між ТОВ „Техноспец" та ФОП ОСОБА_1., визнання недійсним господарських зобов'язань ФОП ОСОБА_1. та ТОВ „Техноспец", які виникли на підставі договору купівлі-продажу №26 від 14.05.2004 року, які укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, тому вважає, що постанова суду в цій частині підлягає скасуванню із закриттям провадження по справі в цій частині , виходячи з наступного.

Приймаючи постанову по справі, суд першої інстанції не врахував , що з моменту

набрання чинності з 01.01.2004р. нових ЦК України та ГК України вимоги про визнання недійсним зобовязання (угоди) як такі, що суперечать інтересам держави та суспільства не можуть бути предметом позову.

Згідно з частиною 1 статті 208 ГК України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін у разі виконання зобов'язання обома сторонами в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, нікчемним. Як зазначено у частині 2 статті 215 цього Кодексу визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. У статті 49 ЦК УРСР, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, також ішлося про недійсність угоди, укладеної з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, тобто ця угода визнавалась недійсною на підставі закону. Тому позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов'язання) недійсним судовому розгляду не підлягають. ДПІ встановивши вході перевірки нікчемність угоди, може самостійно провести відповідні нарахування, і не повинна звертатися до суду про визнання недійсною угоди. В судовому порядку підлягають лише застосуванню санкції передбачені ст. 208 ГК України, в межах строку встановлено ст. 250 ГК України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції , що наявність умислу не може бути підтверджена лише рішенням районного суду про визнання установчих документів однієї із сторін договору недійсними та скасування державної реєстрації, в даному випадку, позивач в обґрунтування позовних вимог та вимог апеляційної скарги посилається лише на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровськ від 19.12.205року.

Відповідно до статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд закриває провадження у ній.

Вирішуючи питання щодо застосування стягнення, колегія суддів погоджуючись з висновком суду першої інстанції щодо відмови у позові та зазначає, що річний строк передбачений ст. 250 ГК України для застосування стягнення минув, оскільки даний позов подано до суду 31.08.2007р.

Відповідно, колегія суддів вважає, що в частині відмови в застосуванні санкцій постанова суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Таким чином, на підставі наведеного, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову щодо визнання недійсним правочину (договору) та господарського зобовязання (правочину) підлягає скасуванню, а провадження по справі в цій частині підлягає закриттю.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 157, 160, 195, п.4 ч.1 ст.198, ч.1 ст.203, п.4 ч.1 ст.205, ст.206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ДПІ у Московському районі м. Харкова задовольнити частково.

Скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2008 року по справі № 2а-354/08 в частині відмови у задоволенні позовних вимог ДПІ у Московському районі м. Харкова про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 26 від 14.05.2004р., укладеного між ТОВ „Техноспец" та ФОП ОСОБА_1. на підставі ст.ст. 215, 234 ЦК України, визнання недійсним господарських зобов'язань ФОП ОСОБА_1. та ТОВ „Техноспец", які виникли на підставі договору купівлі-продажу №26 від 14.05.2004 року.

В цій частині провадження у справі закрити.

В іншій частині постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2008 року по справі № 2а-354/08 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення , але може бути оскаржена у касаційному порядку протягом місяця, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст виготовлено та підписано 27 квітня 2009 року.

Головуючий Мельнікова Л.В.

Судді Подобайло З.Г.

Григоров А.М.