Рішення № 98139695, 01.07.2021, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" липня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/801/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жельне С.Ч.

при секретарі судового засідання Федоровій Т.О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Керівника Харківської місцевої прокуратури № 3, м.Харків до 1.Харківської міської ради, м.Харків , 2.Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, м.Харків , 3.Фізичної особи-підприємця Дорошенко Івана Миколайовича, м.Харків про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору, повернення майна за участю представників:

прокурора: Ногіна О.М. ,посв.№057318 від 09.10.2020;

1-го відповідача: Скидан М.А., (витяг з ЄДР);

2-го відповідача: Скидан М.А., (витяг з ЄДР);

3-го відповідача: Михайлова О.С., адвокат.

ВСТАНОВИВ:

Керівник Харківської місцевої прокуратури №3 звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до:1) Харківської міської ради, м.Харків, 2) Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради, м.Харків, 3) Фізичної особи-підприємця Дорошенко Івана Миколайовича, м. Харків, в якому просить суд:

-Визнати незаконним та скасувати п.29 додатку до рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 26.10.2016 №412/16.

-Визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 20.07.2017 №5491-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та фізичною особою-підприємцем Дорошенком Іваном Миколайовичем (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Галіщевою О.А, і зареєстрований в реєстрі за №438.

-Витребувати у фізичної особи-підприємця Дорошенка Івана Миколайовича (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), на користь Харківської міської об`єднаної територіальної громади в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення підвалу №25-:-28, I загальною площею 74,4 кв.м., розташовані в житловому будинку літ. "А-16" за адресою: м.Харків, вул. Грицевця, 27 .

-Судові витрати по справі покласти на відповідачів.

Позов обґрунтовано порушенням вимог законодавства при здійсненні приватизації спірних приміщень.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 15.03.2021 призначено справу до розгляду у в порядку загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 14.04.2021 об 11:30.

05.04.2021 Перший відповідач (ХМР) надав відзив на позовну заяву (вх..№7600), в якому заперечує проти позову та просить відмовити прокурору у його задоволенні у повному обсязі, посилаючись на те, що при прийнятті рішення "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 26.10.2016 №412/16 Харківська міська рада діяла в межах своїх повноважень, відповідно до Законів України «Про приватизацію державного майна», Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», Закону Україи «Про місцеве самоврядування в Україні"», Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012 - 2016 роки, затвердженої рішенням 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23.12.2011 №565/11. Вказує, що позивачем не доведено та не підтверджено належними і допустимими доказами той факт, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням вимог законодавства України, з перевищенням компетенції та порушувало права інших осіб. Також, відповідач зауважив, що у позовній заяві не наведено правових підстав визнання договорів купівлі продажу нежитлових приміщень недійсними та не доведено наявність протиправної поведінки з боку відповідача-3, яка могла вплинути на дії органів приватизації. Відповідач зазначив про недоведеність підстав для звернення прокурора з даним позовом до суду.

Другий відповідач (УКМП) проти задоволення позову заперечує з аналогічних підстав, які викладені ним у відзиві (вх. № 8095 від 09.04.2021).

Також, Другим відповідачем (УКМП) 09.04.2021 надано заяву про залишення позову без розгляду (вх.8096), в якій вказує, на необхідність застосування положення п.2 ч.1 ст.226 ГПК України, оскільки прокурором не обґрунтовані і не доведені підстави представництва інтересів держави в суді, не подано доказів повідомлення в порядку ст.23 Закону України «Про прокуратуру» Харківської міської ради та Управління комунального майна та приватизації про звернення до суду з цим позовом.

12.04.2021 Перший відповідач (ХМР) до суду надав заяву про застосування строку позовної давності (вх.№8205).

06.05.2021 від Третього відповідача (ФОП Дорошенко І.М.) надійшов відзив на позовну заяву (вх.№10312), в якому просить у задоволенні позову відмовити повністю, з підстав недоведеності прокурором того, що приватизація спірних нежитлових приміщень була проведена з порушеннями норм закону. Право власності на спірні приміщення за договором купівлі-продажу від 20.07.2017 №5491-В-С відповідач набув законним шляхом та є добросовісним набувачем, а тому вимоги про витребування з володіння відповідача нежитлових приміщень є незаконними та такими, що не підлягають задоволенню. Також вказує на пропущення прокурором строків позовної давності.

07.05.2021 від прокуратури надійшли заперечення на заяву про застосування строку позовної давності (вх.№10399); відповідь на відзив Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради (вх. №10400), відповідь на відзив Харківської міської ради (вх.№10401); заперечення на заяву про залишення позову без розгляду (вх.№10402).

12.05.2021 в підготовчому засіданні оголошено протокольну ухвалу про продовження строку розгляду підготовчого провадження на 30 днів.

27.05.2021 від прокуратури надійшла відповідь на відзив (вх..№12386).

Протокольною ухвалою від 02.06.2021 відмолено у задоволенні заяви другого відповідача (УКМП) про залишення позову без розгляду (вх.8096); закрито підготовче провадження та призначено справу № 922/801/21 до судового розгляду по суті на 23.06.2021 о 12:45 год. При цьому, відмовляючи у задоволенні заяви про залишення позову без розгляду суд виходив з наступного:

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Частиною 3 вищевказаної статті унормовано, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Таким чином, вищевказаними нормами Закону прямо передбачено право прокурора на звернення до суду в інтересах держави.

Відповідно до п. 3 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99, державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної економічної інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не підлягають точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.

Надмірна формалізація "інтересів держави" може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 по справі №806/1000/17).

Прокурор набуває право на реалізацію своїх функцій, визначених законом, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захист або здійснює його неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є належною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захист або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

У справах за позовами прокурорів, заявлених в інтересах держави в особі уповноважених органів, позивачами є відповідні уповноважені органи, а прокурор у таких справах здійснює представництво їх інтересів в суді. Статус позивача прокурор набуває лише у випадках, коли звертається з позовом в інтересах держави у разі відсутності уповноваженого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду (постанова ВСУ від 21.02.2018 у справі №553/3280/16-а).

Крім того, у рішенні від 08.04.1999 №3-рп/99 Конституційний Суд України визначив, що інтереси держави є оціночним поняттям, тому прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає в чому відбулось чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати функції у спірних правовідносинах.

Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, з спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження процесуальної дії (відповідні функції).

Разом із цим, ст. 62 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком.

Згідно з положеннями ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Таким чином, законодавством прямо передбачено право прокурора звертатись до суду в інтересах держави у разі нездійснення або неналежного здійснення органом місцевого самоврядування відповідних повноважень.

Крім того, Харківська міська рада та Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, як органи наділеними відповідними повноваженнями не можуть обіймати декілька статусів у справі та виступати у якості як позивача так і відповідача, оскільки ж такими органами, які припустилися порушень та виступають у якості відповідачів у справі.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства, та знаходять засоби для їх вирішення.

Отже, створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов`язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

Положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і практики Європейського суду з прав людини забезпечено врахування принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав власників.

Як зазначив у позовній заяві прокурор, звернення з позовною заявою спрямоване саме на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання щодо відчуження майна з комунальної власності, з урахуванням принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав власників.

Згідно із ст. 327 ЦК України та ч. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", матеріальною основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Відчуження об`єктів нерухомості комунальної власності з порушенням вимог законодавства підриває матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування, що в свою чергу завдає шкоду інтересам держави, яка згідно із ст. 7 Конституції України, гарантує місцеве самоврядування.

Додержання всіма учасниками суспільних відносин принципу законності, який закріплено у ст. 68 Конституції України (кожен зобов`язаний неухильно додержуватись Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей) є обов`язковою передумовою досягнення загальнонаціональної мети українського народу - побудови демократичної, соціальної, правової держави.

Звернення прокурора до суду у цій справі спрямоване на дотримання встановлених Конституцією України принципів верховенства права та законності, а також задоволення суспільної потреби у дотриманні вимог чинного законодавства під час відчуження об`єктів нерухомості з комунальної власності.

Крім того, з огляду на висновки, викладені Європейським судом з прав людини у рішенні в справі "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 питання правомірності відчуження об`єктів нерухомості з комунальної власності становлять не тільки державний, а й суспільний інтерес.

Постановою Вищого господарського суду України від 26.04.2016 у справі №916/2129/15 щодо аналогічних правовідносин за позовом заступника прокурора Одеської області в інтересах держави, в особі Одеської міської ради, до ТОВ "Аверс Строй" про витребування майна зазначено, що "суспільним", "публічним" інтересом звернення прокурора до суду з вимогою витребування комунального майна із володіння ТОВ є задоволення суспільної потреби у відновленні законності та становища, яке існувало до порушення права комунальної власності, захист такого права шляхом повернення до комунальної власності об`єктів комунальної власності, які були передані із порушенням чинного законодавства.

Таким чином, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності втручання держави у право власності критеріям правомірного втручання у право особи на мирне володіння майном.

Крім того, застосовуючи принцип "справедливого балансу" між "суспільними" та "приватними" інтересами, суд дійшов висновку про порушення у відповідних правовідносинах.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Таким чином, Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування. Наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Повноваження прокуратури, у тому числі щодо представництва інтересів держави в суді, встановлені Основним Законом України, не можуть бути передані законом будь-яким іншим державним органам.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про прокуратуру" функції прокуратури України здійснюються виключно прокурорами; делегування функцій прокуратури, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається.

Аналогічна позиція висловлена в рішенні Конституційного Суду України від 05.06.2019 у справі №3-234/2018.

Згідно з ст. 7 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

З урахуванням того, що Харківська міська рада представляє інтереси громади міста Харкова, однак у даному випадку вона є відповідачем у справі і саме вона вчинила дії, які негативно впливають на інтереси громади, так само як і Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради, прокурор самостійно подав вказаний позов.

Крім того, захист інтересів держави в особі територіальної громади міста має здійснювати відповідна міська рада, проте, у разі, коли саме цей орган місцевого самоврядування вчинив дії у вигляді прийняття рішення, яке є незаконним та порушує інтереси держави в особі територіальної громади міста, правомірним є звернення до суду прокурора та визначення Харківської міської ради відповідачем, оскільки іншого органу місцевого самоврядування, який би міг здійснити захист інтересів держави в особі територіальної громади міста, не існує.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема у постановах Верховного Суду від 01.09.2020 у справі №922/1441/19, від 24.09.2020 у справі №922/3272/18.

За пунктом 4 ч. 5 ст. 174 ГПК України відсутність підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, є підставою для повернення позовної заяви і доданих до неї документів.

В той же час, п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України, на підставі якого позивач просить суд залишити позов без розгляду, передбачає, що суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано.

Інтереси держави сформульовані та вмотивовані в позовній заяві, поданій прокурором, з урахуванням повноважень прокурора самостійно визначати, в чому полягає порушення інтересів держави, а також визначати орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Суд визнав обґрунтованими підстави звернення керівника Харківської місцевої прокуратури №3 з цим позовом в інтересах держави та ухвалою суду від 15.03.2021 відкрив провадження у справі.

На думку суду, оцінка факту наявності чи відсутності порушеного інтересу держави, а також порушень норм чинного законодавства лежить у площині вирішення судом спору по суті позовних вимог та не може бути підставою залишення без розгляду позовної заяви прокурора.

Протокольною ухвалою від 23.06.2021 задоволено клопотання 3-го відповідача про відкладення судового засідання; судове засідання відкладено на 30.06.2021.

В порядку ст. 120-121 ГПК України сторони повідомлені на наступне судове засідання ухвалою від 23.06.2021.

30.06.2021 у судовому засіданні на підставі ч.2 ст.216 ГПК України оголошувалась перерва до 01.07.2021 о 14:00.

Представник прокуратури в судовому засіданні 01.07.2021 підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Представники відповідачів в судовому засіданні 01.07.2021 проти позову заперечували.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, судом встановлено наступне.

20.08.2012 між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та Фізичною особою-підприємцем Дорошенко Іваном Миколайовичем укладено договір оренди №511 нежитлових підвальних приміщень №25-:-28, I, загальною площею 74,4 кв.м. у житловому будинку літ. «А-16», розташованому за адресою: м.Харків, вул. Грицевця, 27 .

Відповідно до п.3.1 Договору, вартість об`єкту оренди склала 89 422,00 грн. без ПДВ станом на 21.05.2012р.

У подальшому, ФОП Дорошенко І.М. звернувся із листом до Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради з листом вх.№15270 від 05.09.2016, у якому просив дозволити приватизацію вказаних нежитлових приміщень шляхом викупу.

На підставі вказаного звернення Харківською міською радою прийнято рішення, а саме відповідно до п.29 додатку до рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова» від 26.10.2016 №412/16 міська рада дозволила приватизувати відповідачу вказані об`єкти нерухомого майна шляхом викупу.

ФОП Дорошенко І.М. 13.03.2017 звернувся до Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради з листом вх. №3833 від 13.03.2017, у якому просив оцінку для приватизації вказаного майна провести суб`єктом оціночної діяльності - ФОП Остащенко К.Ю.

Після цього ФОП Дорошенко І.М. звернувся до Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради з заявою про приватизацію від 23.03.2017 №3464, розглянувши яку орган приватизації способом приватизації визначив викуп.

Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради звернулося до суб`єкта оціночної діяльності ФОП Остащенко К.Ю. з листом від 27.03.2017 №5298, в якому запропонувало провести оцінку вказаних нежитлових приміщень на підставі договору з ФОП Дорошенком І.М.

На підставі вказаного листа ФОП Остащенко К.Ю. склав звіт про оцінку нерухомого майна від 03.05.2017, відповідно до якого вартість вказаного майна станом на 31.03.2017 без ПДВ складає 131 200,00 грн.

20.07.2017 між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради і ФОП Дорошенко І.М. укладено договір купівлі-продажу № 5491-В-С, відповідно до якого передано у власність ФОП Дорошенко І.М. нежитлові підвальні приміщення №25-:-28, I, загальною площею 74,4 кв.м. у житловому будинку літ. «А-16», розташованому за адресою: м.Харків, вул. Грицевця, 27 .

Договір нотаріально засвідчений та зареєстрований в реєстрі за № 438.

Відповідно до акту прийому-передачі № 5491-В-С нежитлові приміщення передані ФОП Дорошенко І.М.

Прокурор вважає рішення Харківської міської ради від 26.10.2016 № 412/16 в частині відчуження ФОП Дорошенко І.М. шляхом викупу об`єкту комунальної власності територіальної громади м. Харкова (нежитлових приміщень) є незаконним та підлягає скасуванню в зв`язку з тим, що прийнято з порушенням вимог ст. 345 ЦК України, ст.ст. 1, 2, 4, 29, Закону України "Про приватизацію державного майна", ст.ст. 11, 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що продаж об`єктів нерухомого майна, що перебуває у власності територіальної громади, має бути проведений шляхом аукціону або конкурсу (конкурсний продаж). У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу, а саме в даному випадку продаж шляхом викупу орендарем об`єкту, який вже перебуває у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.

Згідно з п. 4.7 Договору оренди, змінювати стан орендованого майна орендар зобов`язаний виключно за письмовою згодою орендодавця.

Відповідно до п. 4.8 Договору оренди, орендар зобов`язаний здійснювати поточний ремонт за письмовою згодою орендодавця. За свій рахунок здійснювати капітальний ремонт за письмовою згодою орендодавця при наявності узгодженої проектно-кошторисної документації та дозволу, отриманого відповідно з діючим законодавством.

Згідно з п. 5.3 Договору оренди, орендар має право за письмовою згодою орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, провадити невід`ємні поліпшення, які необхідні для здійснення господарської діяльності, що зумовлює підвищення його вартості. Якщо невід`ємні поліпшення майна зроблені за згодою орендодавця, орендар має право на відшкодування вартості необхідних витрат або зарахування їх вартості тільки у разі придбання об`єкта оренди у власність.

У даному випадку ФОП Дорошенко І.М. жодних поліпшень орендованого майна за період перебування об`єкту нерухомого майна у нього в оренді не здійснив.

У звіті про оцінку майна, договорі оренди, договорі купівлі-продажу, листі ФОП Дорошенко І.М. з проханням надати дозвіл на приватизацію будь-які відомості про такі поліпшення відсутні.

ФОП Дорошенко І.М. до органу приватизації, тобто до Управління комунального майна та приватизації, не подавав документи, передбачені п. 2.2 Порядку оцінки орендованого нерухомого майна, що свідчать про невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації.

Таким чином, як вважає прокурор, Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем, а відтак відповідне рішення міської ради є незаконним та підлягає скасуванню, а договір купівлі-продажу суперечить вимогам законодавства, інтересам держави і територіальної громади, в зв`язку з чим має бути визнаний недійсним.

Відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду України, враховуються іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Отже, надаючи правову кваліфікацію встановленим у справі обставинам, суд враховує правову позицію Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладену в постанові від 22.01.2021 у справі №922/623/20, в межах якої досліджувалися подібні правовідносини.

Зокрема, приймаючи рішення у справі, що розглядається, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

Підставами для визнання акту недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акту недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акту прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Відповідно до ст. 143 Конституції України, територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Згідно зі ст. 172 Цивільного кодексу України, територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їх компетенції, встановленої законом.

У ч. 1 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом від умерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Згідно з ч. 5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування й оренду.

Відповідно до ч. 4 ст. 3 Закону України "Про приватизацію державного майна" (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування) відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про приватизацію державного майна" (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування), приватизація державного майна (далі - приватизація) - платне відчуження майна, що перебуває у державній власності, у тому числі разом із земельною ділянкою державної власності, на якій розташований об`єкт, що підлягає приватизації, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів для здійснення структурної перебудови національної економіки.

Статтею 15 вказаного Закону визначені способи приватизації, зокрема, шляхом: продажу об`єктів приватизації на аукціоні (у тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу об`єктів приватизації за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (далі - конкурс); продажу акцій (часток, паїв), що належать державі у господарських товариствах, на аукціоні, за конкурсом, на фондових біржах та іншими способами, що передбачають загальнодоступність та конкуренцію покупців; продажу на конкурсній основі єдиного майнового комплексу державного підприємства, що приватизується, або контрольного пакета акцій акціонерного товариства при поданні покупцем документів, передбачених частиною першою статті 12 цього Закону; продажу акцій на міжнародних фондових ринках, у тому числі у вигляді депозитарних розписок; іншими способами, які встановлюються спеціальними законами, що регулюють особливості приватизації об`єктів окремих галузей, викупу.

Згідно із ст. 16-2 Закону України "Про приватизацію державного майна" (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування), викуп акцій (часток, паїв), що належать державі в статутному капіталі господарських товариств, інших господарських організацій та підприємств, заснованих на базі об`єднання майна різних форм власності, здійснюється відповідно до законодавства з питань приватизації та з урахуванням установчих документів таких товариств. Викуп об`єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", продавцями об`єктів малої приватизації, що перебувають у державній та комунальній власності, є відповідно: Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва; органи приватизації, створені місцевими радами.

Статтею 3 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено способи приватизації об`єктів малої приватизації. Приватизація об`єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу; продажу на аукціоні (у тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (далі - конкурс). Шляхом продажу за конкурсом може здійснюватися приватизація окремих єдиних майнових комплексів групи А та окремих об`єктів групи Ж.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), об`єктами малої приватизації є, зокрема, окреме індивідуально визначене майно, в тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано (група А).

Частиною шостою статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що доцільність, порядок та умови відчуження об`єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження об`єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку.

Таким чином, орган місцевого самоврядування, його виконавчий комітет, міський голова (в межах їх компетенції) у спірних правовідносинах реалізують права власника майна, що перебуває у комунальній власності, щодо володіння, користування та розпорядження таким майном на підставі та у порядку, визначеному чинним законодавством України.

Відповідно до ч. 1 ст. 345 Цивільного кодексу України, фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності.

Частинами 1, 4 ст. 289 Господарського кодексу України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування), передбачено, що орендар має право на викуп об`єкта оренди, якщо таке право передбачено договором оренди. Приватизація цілісних майнових комплексів, нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного майна, зданих в оренду, здійснюється у випадках і порядку, передбачених законом.

Рішенням Харківської міської ради від 23.12.2011 № 565/11 з метою найбільш ефективного використання нежитлового фонду м.Харкова та поповнення бюджету м.Харкова, на підставі Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Законів України "Про приватизацію державного майна", Законів України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та інших законодавчих актів, що регулюють питання власності, затверджено Програму приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова на 2012-2016 роки.

Відповідно до п. 3.1 Програми приватизації, ініціатива щодо приватизації об`єктів комунальної власності може виходити як від Управління, так і від інших виконавчих органів Харківської міської ради, осіб, які можуть бути покупцями відповідно до законодавства.

Ініціатива щодо визначення способу приватизації належить Управлінню.

Продаж об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова здійснюється способами, що визначаються законодавством України і цією Програмою для кожної групи об`єктів (пункт 5.1).

Згідно з п. 5.2 Програми, умови відчуження об`єктів комунальної власності визначено цією програмою та чинним законодавством України.

Пункт 5.4 Програми приватизації визначає, що приватизація об`єктів групи А здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та цієї Програми шляхом викупу, продажу на аукціоні, за конкурсом.

За змістом ч. 1 ст. 5-1 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції чинній на час прийняття рішення про відчуження об`єктів комунальної власності), з метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації об`єкти приватизації класифікуються за такими групами: група А окреме індивідуально визначене майно, у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано. Окремим індивідуально визначеним майном вважається рухоме та нерухоме майно.

Частиною 2 статті 5-1, частиною 2 статті 16-2 Закону України "Про приватизацію державного майна" встановлено, що об`єкти приватизації, що належать до груп А, Д і Ж, є об`єктами малої приватизації. Викуп об`єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) .

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), приватизація об`єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу, продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону.

З моменту прийняття рішення про приватизацію об`єктів, які перебувають у комунальній власності, органами приватизації здійснюється підготовка до їх приватизації відповідно до статті 8 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), що полягає, зокрема, у встановлені ціни продажу об`єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, або початкову ціну об`єкта на аукціоні, за конкурсом з урахуванням результатів оцінки об`єкта, проведеної відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України; публікації інформації про об`єкти малої приватизації у відповідних інформаційних бюлетенях та місцевій пресі, інших друкованих виданнях, визначених органами приватизації; а також вчиненні інших дій, необхідних для підготовки об`єктів малої приватизації до продажу.

Викуп застосовується до об`єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено законодавчими актами. Порядок викупу об`єкта встановлюється Фондом державного майна України (частини 1, 3 статті 11 Закону України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), приватизація об`єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.

Аналогічну умову визначено у п. 5.7 Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова на 2012-2016 роки.

Порядок викупу встановлений Фондом державного майна України. На час виникнення спірних правовідносин діяв Порядок продажу об`єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затверджений Фондом державного майна України від 02.04.2012 № 439 (далі Порядок № 439).

Згідно з пунктом 8.1 Порядку № 439, викуп об`єктів малої приватизації застосовується відповідно до пункту 3.3 розділу III та пункту 7.15 розділу VII цього Порядку щодо об`єктів малої приватизації, які не продані на аукціоні, за конкурсом, а також якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено чинним законодавством України.

Виходячи з аналізу наведених вище норм, суд доходить висновку, що Харківська міська рада має право прийняти рішення про продаж об`єктів нерухомого майна, що перебувають у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, а саме Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, має право укласти відповідний договір купівлі-продажу за результатами проведення аукціону або конкурсу (конкурсний продаж). У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу орендарем об`єкта, який перебуває у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25% ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.

Тобто викуп орендарем орендованого ним приміщення, виходячи з положення статті 11, статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", може бути лише за умови, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25% ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна. В іншому разі приватизація такого приміщення повинна здійснюватися у загальному порядку за результатами проведення аукціону або конкурсу.

Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства, зокрема, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до пункту 4 частини 3 ст.2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства є змагальність сторін.

Частиною 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (частина 1 ст.7 6 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що орендарем - ФОП Дорошенко І.М. здійснювалися будь-які поліпшення орендованих ним приміщень за Договором оренди № 511 від 20.08.2012, а відтак Рада як орган місцевого самоврядування у даному випадку не мала права обирати спосіб приватизації спірних нежитлових приміщень без урахування наведених законодавчих обмежень.

Згідно з ч. 10 ст. 51 Закону України "Про місцеве самоврядування", акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що пункт 29 додатку до рішення 9 сесій Харківської міської ради 7 скликання від 26.10.2016 № 412/16 «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» прийнято з порушенням вимог Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Закону України "Про приватизацію державного майна", Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова на 2012-2016 роки, а відтак є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки спрямоване не на досягнення мети, визначеної у цих Законах і Програмі, і тим самим порушує права територіальної громади на отримання максимального економічного ефекту від продажу об`єкта комунальної власності.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору №54914-В-С купівлі-продажу нежитлових приміщень, орендованих фізичною особою-підприємцем Дорошенком І.М., від 20.07.2017 суд зазначає таке.

Пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України визначені загальні підстави недійсності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей

За приписами ст. 207 ГК України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що продовжує змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду.

Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за цим договором, повинні здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Як зазначено вище, договір №5491-В-С купівлі-продажу нежитлових приміщень, орендованих фізичною особою-підприємцем Дорошенком .І.М.., від 20.07.2017, укладений на підставі, зокрема, п.29 додатку до рішення Харківської міської ради 9 сесії 7 скликання від 26.10.2016 №412/16 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова", яке з мотивів, зазначених вище, визнано незаконним та скасовано.

Отже, вимога про визнання недійсним Договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 20.07.2017 № 5491-В-С є законною та обґрунтованою.

Стосовно доводів Харківської міської ради про неможливість витребування у добросовісного набувача майна, з урахуванням висновків ЄСПЛ, суд зазначає, що висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника, адже певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування положень ст. 1 Першого протоколу Конвенції, можуть бути пов`язані із протиправною поведінкою самого набувача майна, що суд повинен достеменно дослідити та встановити.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Така правова позиція була викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.10.2019 у справі №905/2236/18, яка обґрунтована тим, що пунктами 32-35 рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 "Стретч проти Сполученого Королівства" визначено, що майном у зазначеній статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. За висновком Європейського суду в зазначеній справі "наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила". Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, у такому випадку мало місце "непропорційне втручання" у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції".

Крім того, за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України" суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Отже, судом встановлено обставини порушення органом місцевого самоврядування умов та порядку приватизації, а також наявність протиправної поведінки самого покупця, який за відсутності у нього законодавчо встановлених підстав для приватизації майна шляхом викупу у зв`язку з нездійсненням ним поліпшень майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, звернувся до органу місцевого самоврядування з такою заявою, що свідчить про недобросовісність дій орендаря. Отже, позбавлення такої особи майна не суперечитиме принципам, встановленим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки такі наслідки обумовлені протиправною поведінкою самого набувача майна.

Повернення у власність територіальної громади майна (приміщення), незаконно відчуженого (шляхом викупу) фізичній особі-підприємцю органом місцевого самоврядування переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке відчуження відбувалося у передбачений чинним законодавством спосіб та сприяло досягненню максимального економічного ефекту від продажу об`єкта комунальної власності.

Суд вважає, що у даному випадку позбавлення відповідача (ФОП Дорошенко І.М.) майна не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право власності, оскільки викуп орендованого майна відповідачем здійснено з порушенням вимог чинного законодавства, а саме п. 1 ч. 1 ст. 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", внаслідок недобросовісних дій самого відповідача (ФОП Дорошенко І.М.).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду від 22.01.2021 у справі №922/623/20.

Таким чином, доводи, викладені відповідачами (ХМР та УКМП) у відзивах на позов не є помилковими, з огляду на різні фактичні обставини, встановлені у справі.

Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Виходячи з вищевикладеного, суд вважає позовні вимоги прокурора обґрунтованими, доведеними та підлягаючими задоволенню у повному обсязі.

2-м та 3-м відповідачами у справі заявлено про застосування до позовних вимог прокурора позовної давності.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою №14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому, встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Обґрунтовуючи необхідність застосування до позовних вимог позовної давності, 2-й та 3-й відповідачі посилаються на те, що рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 26.10.2016 № 412/16 оприлюднено на офіційному сайті Харківської міської ради. Отже, на думку відповідачів, позивач вважається таким, що довідався або міг би довідатись про порушення прав та прийняття оскаржуваного рішення безпосередньо в день пленарного засідання сесії Харківської міської ради - 26.10.2016. Крім того, як вказує 2-й відповідач, Харківською місцевою прокуратурою № 2 здійснюється процесуальне керівництво по кримінальному провадженню № 4201722108000002 від 04.01.2017 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 366 КК України. Враховуючи, що органи прокуратури України, становлять єдину централізовану систему, вищевказане, на думку відповідача, підтверджує факт обізнаності прокурора про обставини порушення прав, починаючи з 04.01.2017.

Проте, з пояснень прокурора вбачається, що про незаконне відчуження комунального майна, зокрема нежитлових приміщень органи прокуратури дізнались саме в рамках досудового розслідування у кримінальному провадженні за №42017221080000002 від 04.01.2017, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань Харківською місцевою прокуратурою № 2 за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 366 КК України.

В ході досудового розслідування на підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 06.02.2019 (справа № 639/687/19) в Управлінні комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради було проведено вилучення ряду приватизаційних справ, в тому числі щодо нежитлових підвальних приміщень №25-:-28, I, загальною площею 74,4 кв.м. у житловому будинку літ. «А-16», розташованому за адресою: м.Харків, вул. Грицевця, 27.

Таким чином, про вказані у позовній заяві порушення прокуратурі стало відомо 06.02.2019, тобто з часу отримання та вивчення приватизаційної справи в рамках кримінального провадження № 42017221080000002.

Будь-яких доказів на підтвердження того, що прокурор був обізнаний про порушення закону до 06.02.2019 2-м та 3-м відповідачами не надано.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що прокурор звернувся до суду з позовом в межах строку позовної давності, а відтак суд не вбачає підстав для застосування позовної давності до позовних вимог.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати належить стягнути з відповідачів на користь прокуратури Харківської області.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 124, 129-1 Конституції України, ст. ст. 1, 4, 20, 42, 47, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-238, 240-242 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати незаконним та скасувати п.29 додатку до рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 26.10.2016 №412/16.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 20.07.2017 №5491-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та фізичною особою-підприємцем Дорошенком Іваном Миколайовичем (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Галіщевою О.А, і зареєстрований в реєстрі за №438.

Витребувати у фізичної особи-підприємця Дорошенка Івана Миколайовича (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), на користь Харківської міської об`єднаної територіальної громади в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення підвалу №25-:-28, I загальною площею 74,4 кв.м., розташовані в житловому будинку літ. "А-16" за адресою: м.Харків, вул. Грицевця, 27.

Стягнути з Харківської міської ради (61003, м.Харків, м-н Конституції, 7; код ЄДРПОУ: 04059243) на користь Прокуратури Харківської області (61001, м.Харків, вул. Б.Хмельницького, 4; код ЄДРПОУ: 02910108) - витрати зі сплати судового збору в розмірі 2270 грн. 00 коп.

Стягнути з Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради (61003, м.Харків, м-н Конституції, 16; код ЄДРПОУ: 14095412) на користь Прокуратури Харківської області (61001, м.Харків, вул. Б.Хмельницького, 4; код ЄДРПОУ: 02910108) - витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 270 грн. 00 коп.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Дорошенка Івана Миколайовича ( АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Прокуратури Харківської області (61001, м.Харків, вул. Б.Хмельницького, 4; код ЄДРПОУ: 02910108) - витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 270 грн. 00 коп.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Рішення буде розміщено за адресою в мережі Інтернет: www.court.gov.ua.

Повне рішення складено "07" липня 2021 р.

Суддя(підпис) С.Ч. Жельне

7.07.2021р.