Ухвала суду № 9813884, 29.03.2010, Харківський апеляційний адміністративний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

61064, м.Харків, вул.Володарського, 46 (1 корпус)

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2010 р.Справа № 2-а-3073/09/1870

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого судді - Шевцової Н.В.,

суддів - Мінаєва О.М. , Макаренко Я.М.

секретаря судового засідання Антоненко Н.В.

представника позивача : Деревянко О.В.

представника відповідача Бут Л.В., Кагадій А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду в м. Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою Конотопської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 28.08.2009р. по справі№2-а-3073/09/1870

за позовом Конотопської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області

до Державного підприємства «Конотопське лісове господарство»

Приватного підприємства «Торговий дім «Нафта»

про визнання недійсними господарських зобовязань та стягнення коштів в доход держави ,-

ВСТАНОВИЛА:

Конотопська міжрайонна державна податкова інспекція Сумської області (далі по тексту позивач) звернулась до суду з позовом до Державного підприємства «Конотопське лісове господарство»(далі по тексту перший відповідач, ДП «Конотопське лісове господарство»), Приватного підприємства «Торговий дім «Нафта»(далі по тексту другий відповідач, ПП «Торговий дім «Нафта»), в якому просить суд:

-визнати недійсним договір № 177 від 01.02.2006 р. та визнати недійсними господарські зобов'язання, які виникли на підставі цього договору № 177 від 01.02.2006 року на загальну суму 740127,03 грн.;

-стягнути з Державного підприємства "Конотопське лісове господарство" в доход держави вартість паливно-мастильних матеріалів в розмірі 740127,03 грн., отриманих від приватного підприємства "Торговий дім "Нафта";

-стягнути з приватного підприємства "Торговий дім "Нафта" в доход держави кошти в розмірі 740127,03 грн., отриманих від державного підприємства "Конотопське лісове господарство".

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 28.08.2009р. в задоволенні позову відмовлено.

Позивач не погодившись із постановою суду подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на прийняття постанови з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції, оскаржуване рішення суду скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті постанови ст. ст. 203,207, 208, 215, 216 Цивільного кодексу України, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідачем надані заперечення на апеляційну скаргу, в яких посилаючись на прийняття оскаржуваної постанови з дотриманням норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Колегія суддів, заслухавши суддю доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ДП "Конотопське лісове господарство" зареєстроване як юридична особа Виконавчим комітетом Конотопської міської ради Сумської області та взяте на облік як платник податків (а.с.55).

01.02.2006 року Державне підприємство "Конотопське лісове господарство" та Приватне підприємство "Торговий дім "Нафта" уклали договір поставки паливно-мастильних матеріалів № 177 (а.с.32-33-37).

ДП "Конотопське лісове господарство" за отримання товару здійснило оплату, перерахувавши кошти на розрахунковий рахунок ПП "Торговий дім "Нафта"(а.с.38-48).

09.02.2009 року позивачем проведено планову виїзну перевірку ДП "Конотопське лісове господарство" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2006р. по 31.12.2008р. (а.с.6-31).

22.04.2009року за результатами перевірки складено акт № 130/23-3/00992935 про результати перевірки ДП "Конотопське лісове господарство" в якому встановлено, факти, які свідчать про укладення договору поставки паливно-мастильних матеріалів № 177 від 01.02.2006 року між ДП "Конотопське лісове господарство" та ПП "Торговий дім "Нафта" з порушенням вимог ст. 203 ЦК України (а.с.32-33).

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що постановою про порушення кримінальної справи, прийняття до провадження та об'єднання кримінальних справ від 12.08.2008 року порушено кримінальну справу за фактом фіктивного підприємництва ПП "Торговий дім "Нафта" за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.205 КК України (а.с.51,52).

28.05.2009 року відмовлено в порушенні кримінальної справи стосовно службових осіб ДП "Конотопське лісове господарство" в частині ухилення від сплати податків, у зв'язку з відсутністю в їх діях складу злочину, передбаченого ст.212 Кримінального кодексу України.

Кримінальна справа № 49-2119 за фактом фіктивного підприємства ПП "Торговий дім "Нафта" за ознаками злочину передбаченого ч.2 ст.205 КК України, яка за підсудністю передана за № 80-0213. в Шевченківське РУВС в м. Києві станом на 27.08.2009 року триває досудове слідство.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, виходив з того, що позивачем не зазначено, в чому саме полягає і в кого з відповідачів був протиправний умисел на вчинення оспорюваного договору ким цей умисел встановлено, та з якою метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства договір був укладений. При цьому судом зазначено, що згідно вимог ст. 207 ГК України умисел на ухилення від сплати податків повинен виникнути заздалегідь, тобто бути наявним при укладанні угоди, зобов'язання, але відсутні докази що на момент виникнення зобов'язань був відповідний умисел у відповідачів.

Виходячи з вищенаведеного, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено наявності умислу, який суперечить інтересам держави та суспільства по спірній угоді.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову в частині застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

За змістом ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно ч.1 ст.208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Отже, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Однак для прийняття рішення про визнання угоди недійсною необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.

Зі змісту договору від 01.02.2006 року, укладеного між відповідачами, не вбачається умислу сторін цього договору на його укладення з метою заздалегідь суперечною інтересам держави та суспільства.

Посилання позивача на вищезазначену кримінальну справу, порушеної за фактом фіктивного підприємництва, не є достатніми для висновку про суперечність спірного договору інтересам держави і суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на момент укладення договору між ДП "Конотопське лісове господарство" та ПП "Торговий дім "Нафта", останнє було внесено до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України та мало статус платника ПДВ.

Діючим законодавством України не передбачено покладення на сторону цивільно-правової угоди обов'язку по перевірці відповідності діючому законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин та обов'язок сторони договору перевіряти наміри контрагента щодо сплати ним податків, а порушення стороною договору законодавства про податки не є підставою для визнання його недійсним. Таким чином, наявність у відповідачів умислу на укладення договору з метою, суперечною інтересам держави та суспільства є не обґрунтованими.

Крім того, наявні у справі докази, а саме накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, рахунки-фактури, платіжні доручення, акти приймання ПММ та відомості про відпуск ПММ доводять реальність виконання сторонами договору своїх господарських зобовязань.

За вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені частиною 1 статті 208 ГК. За змістом статті це можливо лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Зазначені санкції не можна застосовувати за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину.

Згідно з частиною 1 статті 208 ГК передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських санкцій як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині першій статті 238 Господарського Кодексу України.

З матеріалів справи вбачається, що договір між відповідачами було укладено 01.02.2006 року, господарські операції за цим договором відповідачами вчинялись до 06.03.2008 року. Зазначені обставини доводять наявні у справі накладні, податкові накладні, рахунки-фактури, платіжні доручення, акти приймання ПММ.

Адміністративний позов до суду про застосування адміністративно-господарських санкцій подано 02.06.2009 року, тобто після спливу одного року з моменту вчинення останньої господарської операції .

Таким чином, враховуючи, що санкції, передбачені ч.1 ст.208 ГК України, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими як такі, що відповідають визначенню частини першої статті 238 Господарського кодексу України. Тому такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених статтею 250 Господарського кодексу України.

Згідно 250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків , передбачених законом.

Отже, оскільки позивач подав адміністративний позов до господарського суду лише 02.06.2009 року, тобто більш ніж через рік після укладення та виконання відповідачами спірної угоди та господарських зобовязань, колегія суддів погоджується з обґрунтованістю висновків суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову на підставі ст.250 ГК України.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з висновками суду щодо відмови в задоволенні позову в частині визнання недійсним господарських зобовязань, які виникли на підставі, укладеного відповідачами договору, як таких, що суперечать інтересам держави та суспільству.

Статтею 228 ЦК України встановлено, що правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним. Як зазначено у частині 2 статті 215 цього Кодексу визнання судом такого правочину недійсним не вимагається.

Враховуючи наведене, колегія вважає, що позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов'язання) недійсним судовому розгляду не підлягають.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 статті 10 Закону України від 04.12.1990р. № 509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. Висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Відмовляючи в задоволенні цієї частини позову, суд не врахував того, що вимоги про визнання недійсною угоди, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не можуть бути предметом позову. Порушення судом приписів ст..228 та ч.2 ст.215 ЦК України призвело до неправильного вирішення справи в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсними господарських зобовязань.

Відповідно до статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд закриває провадження у ній.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що через порушення судом першої інстанції норм матеріального права постанова суду в частині відмови в задоволенні позову про визнання недійсними господарських зобовязань підлягає скасуванню із прийняттям ухвали про закриття провадження у справі.

Керуючись ст.160, 195, п.1,5 ст.198, 204, п.1,4 ч.1 ст. 205, ст.ст.206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Конотопської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 28.08.2009р. по справі№2-а-3073/09/1870 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання господарських зобовязань недійсними скасувати із закриттям провадження у справі.

В іншій частині постанову Сумського окружного адміністративного суду від 28.08.2009р. по справі№2-а-3073/09/1870 залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом місяця з дня набрання ухвали законної сили, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя<підпис >Шевцова Н.В.

Судді<підпис >

<підпис >Мінаєва О.М. Макаренко Я.М. <Список ><Текст > Повний текст ухвали виготовлений 01.04.2010 р.