Ухвала суду № 9813266, 29.03.2010, Харківський апеляційний адміністративний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

61064, м.Харків, вул.Володарського, 46 (1 корпус)

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2010 р.Справа № 2-а-617/09/1618 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого судді Шевцової Н.В.,

суддів - Макаренко Я.М., Мінаєвої О.М.

за участю секретаря судового засідання Антоненко Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду в м. Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради на постанову Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 25.06.2009р. по справі№2-а-617/09/1618

за позовом ОСОБА_1

до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради, Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Головного управління праці та соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації

про перерахунок та виплата моральної компенсації,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 (надалі по тексту позивач) звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради ( надалі по тексту - перший відповідач), Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Головного управління праці та соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації( надалі по тексту другий відповідач), в якому просив суд:

-зобовязати Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради нарахувати та здійснити дії щодо виплати ОСОБА_1 одноразову компенсацію за шкоду заподіяну здоровю, як учаснику ліквідації аварії на ЧАЕС, інваліду ІІ групи, в розмірі 46 мінімальних заробітних плат станом на день виплати.

Постановою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 25.06.2009р. позовні вимоги задоволено частково. Зобовязано Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради та Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Головного управління праці та соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації провести перерахунок та виплатити ОСОБА_1 недоплачену одноразову компенсацію за шкоду, заподіяну здоровю як інваліду ІІ групи в розмірі 45 мінімальних заробітних плат, відповідно до вимог ст.. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з розміру мінімальної заробітної плати встановленого законом станом на день її виплати.

Не погодившись з постановою суду, перший відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції оскаржуване рішення скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог позивачу відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального права, а саме: ст.. 116 Конституції України, ст. ст. 48, 62, 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ст. 32 Бюджетного кодексу України, Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік», Постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року за № 836, що призвело до неправильного вирішення справи.

Позивачем подано заперечення на апеляційну скаргу, в яких позивач посилаючись на прийняття оскаржуваної постанови з дотриманням норм матеріального та процесуального права, просить залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Колегія суддів, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, інвалідом ІІ групи з 08.11.2007 року. Інвалідність повязана з виконанням робіт по ліквідації наслідків аварії. Одноразова компенсація позивачу за встановлення групи інвалідності була призначена та виплачена в порядку та в розмірах, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року за № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

У серпні 2008 року позивач звернувся з заявою до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради з проханням виплатити разову компенсацію в розмірі 45 мінімальних заробітних плат згідно ст.. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», однак отримав відмову.

Задовольняючи позовні вимоги в частині зобовязання Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради та Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Головного управління праці та соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації провести перерахунок та виплатити ОСОБА_1 недоплачену одноразову компенсацію за шкоду, заподіяну здоровю як інваліду ІІ групи в розмірі 45 мінімальних заробітних плат, відповідно до вимог ст.. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з розміру мінімальної заробітної плати встановленого законом станом на день її виплати, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач повинен був здійснити позивачу виплату одноразової компенсації, виходячи з її розміру, встановленого ст. 48 Закону України „Про соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоровя, створення єдиного порядку визначення категорії зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту населення визначені та закріплені в Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»№796.

Відповідно до абз. 4 ч. 1 ст. 48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачена компенсаціями при встановленні групи інвалідності, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС І категорії інвалідам II групи - 45 мінімальних заробітних плат.

Частиною 3 зазначеної статті визначено, що виплата зазначеної компенсації здійснюється виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, яка склалася на момент встановлення інвалідності.

Відповідно до п.30 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»зупинено на 2007 рік дію абз. 4 ч. 1 ст.48 Закону України „Про соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

Між тим, 09.07.2007 року Конституційним Судом України було ухвалено рішення № 6-рп/2007, яким визнано неконституційним положення пункту 30 ст. 71 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік»щодо зупинення на 2007 рік дію Закону №796-ХІІ.

Рішення Конституційного Суду України у цих справах мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не можуть бути оскарженими.

З матеріалів справи, вбачається, що виплата одноразової компенсації позивачу призначена розпорядженням начальника управління праці та соціального захисту населення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року за № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»20.11.2007 року ( а.с. 10), тобто після прийняття Конституційним Судом України рішення від 09.07.2007 року за № 6-рп/2007.

Оскільки, відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визначені неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, суд дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач при здійсненні позивачу нарахування та виплати одноразової компенсації мав виходити з приписів ст..48 Закону №796-ХІІ.

Також, колегія суддів погоджується з висновками суду щодо відсутності підстав у відповідача здійснювати позивачу виплату одноразової компенсації у розмірах, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року за № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, виходячи з наступного.

Кабінет Міністрів України не уповноважений Законом № 796-ХІІ зменшувати встановлені останнім конкретні розміри доплат, пенсій і компенсацій, зокрема одноразової компенсації. Навпаки, у частині 1 статті 67 зазначеного Закону встановлено, що ці розміри підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

У Законі № 796-ХІІ викладено основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, оскільки відповідно до частини 1 статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою, конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження підзаконним актом змісту та обсягу права, наданого Законом № 796-ХІІ, є безпідставним.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, виходячи з системного аналізу ч.2 ст.19, ст.. 152 Конституції України, ст.48 Закону №796-ХІІ та приписів ч.4 ст.9 КАС України, відповідач не мав підстав застосовувати постанову постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року за № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»та був зобовязаний діяти у відповідності з приписами діючої норми ст. 48 Закону №796-ХІІ, який має вищу юридичну силу ніж зазначена постанова, нараховувати та здійснювати позивачу виплату одноразової компенсації у розмірі, визначеному ст.48 Закону №796-ХІІ, оскільки з 09.07.2007 року, на підставі Рішення Конституційного суду України за №6-рп\2007, положення пункту 30 ст. 71 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким було зупинено на 2007 рік дію абзацу 4 ч. 1 ст 48 Закону України „Про соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, втратили чинність.

Відповідно до ч. 5 ст. 48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 796-ХІІ від 28.02.1991 року в редакції закону від 09.07.2007 року, одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи виплачується за місцем їх проживання органами соціального захисту населення.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 проживає в м. Лубни Полтавської області, а тому обов'язок по виплаті одноразової компенсації покладено на Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради, за місцем проживання позивача.

За таких обставин та з урахуванням вимог ст.48 Закону України „Про соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, суд дійшов обґрунтованого висновку, що Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради повинно виплатити позивачу одноразову компенсацію в розмірі 45 мінімальних заробітних плат.

Таким чином, колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно приписів ч. 7 ст. 187 Кодексу адміністративного судочинства України, п. «З»ч. 1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 року № 7-93 «Про державне мито»з наступними змінами та доповненнями, колегія суддів приймає рішення про стягнення з відповідача судового збору у розмірі 1,70 грн. (одержувач: УДК у Жовтневому районі м. Харкова, код ОКПО 24134113, банк: ГУДКУ у Харківській області, МФО 85011, рахунок 31412537700008). Пільг щодо сплати судового збору, відповідно до ст. 4 зазначеного Декрету, відповідач не має.

Керуючись ч. 2 Закону України № 1691-VI, ст. ст. 160, 195, п.2 ч.1 ст.198, п.2 ч.1 ст. 201, ст. 205, ст. 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради залишити без задоволення.

Постанову Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 25.06.2009р. по справі№2-а-617/09/1618 залишити без змін.

Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1,70 грн. (одержувач: УДК у Жовтневому районі м. Харкова, код ОКПО 24134113, банк: ГУДКУ у Харківській області, МФО 85011, рахунок 31412537700008).

Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двох місяців шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду України в порядку цивільного судочинства.

Головуючий суддя<підпис >Шевцова Н.В.

Судді<підпис >

<підпис >Макаренко Я.М. Мінаєва О.М. <Список ><Текст > Повний текст ухвали виготовлений 02.04.2010 р.