Постанова № 9803570, 18.03.2010, Харківський апеляційний адміністративний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

61064, м.Харків, вул.Володарського, 46 (1 корпус)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2010 р. Справа № 2-а-6423/08/2070

Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя Філатов Ю.М.,

Суддя Водолажська Н.С., Суддя Гуцал М.І.

при секретарі Баглаєнко Я.В.

за участю:

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Грузінова Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківської обєднаної державної податкової інспекції у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.11.2009 року по справі № 2-а-6423/08/2070

за позовом Приватного підприємства «Торгівельний Будинок Аркада»

до Харківської обєднаної державної податкової інспекції у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень, рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Приватне підприємство „Торгівельний Будинок Аркада", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому з урахуванням уточнень позовних вимог просив суд скасувати податкові повідомлення-рішення Харківської ОДПІ у Харківській області від 10.06.08 р. № 0001432310/3 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 23020,0 грн., у т.ч. за основним платежем - 17708,0 грн., за штрафними санкціями - 5312,00 грн.; № 0001442310/3 про визначення податкового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 196608,0 грн., у т.ч. за основним платежем -131072,0 грн., за штрафними санкціями - 65536,0 грн., рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0000502200/0 від 14.11.07 р., № 0000502200/1 від 22.01.08 р., № 0000502200/2 від 26.03.08 р., № 0000502200/3 від 10.06.08 р. за порушення ст. 1 та ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»на суму 74905,0 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 23.11.09 р. по справі № 2-а-6423/09/2070 позов був задоволений частково: скасовані податкові повідомлення-рішення Харківської ОДПІ у Харківській області від 10.06.08 р. № 0001432310/3 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 23020,0 грн., у т.ч. за основним платежем -17708,0 грн., за штрафними санкціями - 5312,00 грн., та № 0001442310/3 про визначення податкового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 196608,0 грн., у т.ч. за основним платежем - 131072,0 грн., за штрафними санкціями - 65536,0 грн., скасовані рішення Харківської ОДПІ у Харківській області № 0000502200/0 від 14.11.07 р., № 0000502200/1 від 22.01.08 р., № 0000502200/2 від 26.03.08 р., № 0000502200/3 від 10.06.2008 р. в частині нарахування штрафних санкцій (фінансових) на суму 37958,7 грн. В задоволенні решти позовних вимог було відмовлено.

Відповідач не погодився з судовим рішенням та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.11.09 р. по справі № 2-а-6423/09/2070 в частині задоволення позовних вимог і в цій частині прийняту нову постанову про відмову у задоволенні вимог позивача, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права з тих підстав, що суд невірно застосував норми спеціального законодавства та дав неправильну оцінку фактам порушення, які були встановлені при проведенні перевірки.

Позивач подав письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких просить залишити постанову суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду, дослідивши доводи апеляційної скарги та пояснення представників сторін в судовому засіданні, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено, що підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень від 14.11.07 р. № 0001432310/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 17708,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 5312,0 грн., № 0001442310/0 про визначення податкового зобов'язання з ПДВ в сумі 131072,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 65538,0 грн., та рішення № 0000502200/0 про застосування штрафних санкцій в розмірі 74905,0 грн. є акт № 3553/23-32548751 від 05.11.07 р. виїзної планової перевірки підприємства позивача з питань дотримання вимог податкового, іншого законодавства за період з 01.07.06 р. по 01.07.07 р. та валютного законодавства за період з 01.07.06 р. по 30.09.07 р.

Позивач оскаржував вказані рішення в адміністративному порядку шляхом подання первинної та повторних скарг. За результатами розгляду скарг органами ДПС приймались рішення про залишення скарг підприємства без задоволення, а оскаржуваних рішень - без змін.

Листом Харківської ОДПІ № 13973/10/23-118/8011 від 19.12.07 р. позивача було повідомлено про помилку, допущену при оформленні податкового повідомлення-рішення № 0001442310/0 від 14.11.07 р., а саме: при визначенні розміру фінансових санкцій по ПДВ була вказана сума 65538,0 грн., а фактично сума фінансових санкцій складає 65536,0 грн. Відповідно в податковому повідомленні-рішенні № 0001442310/1 від 22.01.08 р. відображена сума фінансової санкції 65536,0 грн.

За результатами розгляду первинної та повторних скарг відповідачем були прийняті нові податкові повідомлення-рішення № 0001432310/1 від 22.01.08 р., № 0001432310/2 від 26.03.08 р., № 0001432310/3 від 10.06.08 р. про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 17708,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 5312,0 грн., № 0001442310/1 від 22.01.08 р., № 0001442310/2 від 26.03.08 р., № 0001442310/3 від 10.06.08 р. про визначення податкового зобов'язання з ПДВ в сумі 131072,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 65538,0 грн., рішення № 0000502200/1 від 22.01.08 р., № 0000502200/2 від 26.03.08 р., № 0000502200/3 від 10.06.08 р. про застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення вимог ст. 1 та ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»на суму 74905,0 грн.

Колегія суддів вважає доцільним відмітити, що порядок розгляду скарг платників податків на податкові повідомлення-рішення визначений в ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», а в ст. 6 цього Закону врегульований порядок прийняття нових податкових повідомлень-рішень по закінченню процедури адміністративного оскарження. Вказані норми не передбачають прийняття нового податкового повідомлення-рішення в разі незадоволення скарги платника та без додаткового визначення податкового зобовязання та/або штрафних санкцій.

Оскільки оскарженим податковим повідомленням-рішенням Харківської ОДПІ у Харківській області № 0001432310/3 від 10.06.08 р. були визначені податкове зобов'язання з податку на прибуток та застосовані штрафні санкції в тих же розмірах, що в оскарженому податковому повідомленні-рішенні № 0001432310/0 від 14.11.07 р., то слід зробити висновок про те, що при його прийнятті відповідачем були порушені приписи ст. 6 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», що свідчить про його протиправність та правомірність рішення суду першої інстанції про задоволення вимог позивача в цій частині.

З тих же самих підстав є неправомірними оскаржене податкове повідомлення-рішення № 0001442310/3 від 10.06.08 р. про визначення податкового зобов'язання з ПДВ в сумі 131072,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 65536,0 грн. та рішення № 0000502200/1 від 22.01.08 р., № 0000502200/2 від 26.03.08 р., № 0000502200/3 від 10.06.08 р. про застосування штрафних санкцій в розмірі 74905,0 грн. за порушення вимог ст. 1 та ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», оскільки стосовно останніх прийняття нових рішень без зміни розміру застосованих штрафних санкцій не передбачено Положенням «Про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби», затвердженим наказом ДПА України № 29 від 11.12.96 р. (з подальшими змінами), яке розроблене на підставі норм, передбачених Законами України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", "Про державну податкову службу в Україні", "Про звернення громадян", Кодексом України про адміністративні правопорушення та іншими законодавчими актами України, та визначає порядок подання та розгляду органами державної податкової служби скарг платників податків при оскарженні ними в адміністративному порядку, в т.ч. рішень про застосування штрафних санкцій.

При цьому слід відмітити, що податкові повідомлення-рішення № 0001432310/2 від 26.03.08 р., № 0001432310/1 від 22.01.08 р., № 0001432310/2 від 26.03.08 р. відкликаними не вважаються.

Колегія суддів вважає необхідним зауважити, що відповідно положенням ст. 2 КАС України основним завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними управлінських функцій на основі законодавства, в т.ч. на виконання делегованих повноважень.

Таким чином, з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2 КАС України, колегія суддів вважає себе зобовязаною незалежно від підстав, наведених у позові, перевірити оскаржувані рішення на їх відповідність усім, визначеним у вказаній нормі. вимогам.

Як вказано в акті перевірки, перевіряючими були виявлені порушення позивачем вимог п. 1.32 ст. 1, п. 5.1 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", повязані з реалізацією ПП „ТД „Аркада" зерна пшениці та соняшника за ціною, нижчої від ціни придбання.

Задовольняючи позов в цій частині, суд першої інстанції вказав на те, що ним було встановлено, що за договором постачання б/н від 19.09.06 р., видаткової накладної № 0000000568 від 14.12.06 р. позивач придбав у ПП «Золота Нива 1»на умовах СРТ (перевезення оплачені до місця призначення) 190,0 т соняшнику по ціні (без ПДВ) 1250,0 грн. за 1 т на суму 237500,0 грн., ПДВ 47500,0 грн., та за договором поставки б/н від 19.09.06 р. та видаткової накладної № 0000000451 від 30.09.06 р. 140,00 т соняшнику по ціні (без ПДВ) 833,33 грн. за 1 т на суму 116666,67 грн., ПДВ - 23333,33 грн.

Відповідно до умов договору постачання до ціни товару враховуються витрати, пов'язані зі зберіганням товару, його транспортуванням та вантажно-розвантажувальними роботами. Згідно п. 5.4 цього договору його сторони погодили, що після переходу права власності на товар до покупця згідно умов п. 5.2 договору до моменту повної поставки товару покупцю відповідно до п. 2.1 договору товар зберігається на складі постачальника відповідно до умов ст. 667 ЦК України.

Оскільки позивач не має власних та не орендує складські приміщення, тому до ціни товару увійшла вартість зберігання, транспортування та навантаження товару, що призвело до збільшення ціни придбання товару.

В обґрунтування висновків про правомірність дій позивача при визначенні валових витрат по вказаним операціям, суд першої інстанції послався на те, що відповідно п. 5.1 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", валові витрати виробництва та обігу це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Отже, визначальною ознакою валових витрат є їх зв'язок з господарською діяльністю платника податку. При цьому відповідно п. 1.32 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

За таких підстав зроблений висновок про те, що придбання зерна соняшнику та пшениці здійснювалось в межах господарської діяльності позивача.

В п. 5.2 ст. 5 Закону визначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. У п. 5.3 цієї статті 5 наведено вичерпний перелік операцій, за якими витрати не включаються до складу валових витрат.

В п. 5.3.9 та п. 5.11. ст. 5 Закону визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку і встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

В п. 11.2.1 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається вата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів, або дата оприбуткування платником податку товарів, а тому суд першої інстанції зробив висновок про те, що позивач правомірно включив до складу валових витрат суми витрат, пов'язаних з придбанням зерна соняшнику та пшениці.

Колегія суддів вважає доцільним зауважити, що порушення з боку позивача вимог п. 1.32 ст. 1, п. 5.1 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" відповідачем повязувалося не з тим, як ці витрати були відображені в обліку при придбання товару, а з тим, що при продажу придбаного за вищевказаними договорами соняшника покупцю - ТОВ «Кернер -Трейд»за договором № Х-592/7 від 28.02.07 р. була застосована ціна 1200,0 грн. (з ПДВ) за 1 т, а зерно пшениці реалізовано на користь ТОВ «Укрбізнесінвест»за договором № 15/01 від 15.01.07 р. за ціною 800,0 грн. (з ПДВ) за 1 т, тобто за цінами нижчими цін придбання.

За висновками перевіряючих проведені операції по придбанню та подальшому продажу зерна спричинили збиток в сумі 70833,34 грн. і штучне завищення валових витрат на цю ж суму.

В обґрунтування правомірності дій позивача при проведенні даних операцій, суд першої інстанції вказав на те, що ціна придбання зерна соняшнику та пшениці включала витрати, пов'язані з довготерміновим (кілька місяців) зберіганням товару, його транспортуванням та вантажно-розвантажувальними роботами, тоді як ціна реалізації - не включала вказані витрати. Крім того, реалізація позивачем зерна соняшнику та пшениці за цінами, визначеними в договорах № Х-592/7 від 28.02.07 р. та № 15/01 від 15.01.07 р., відбулася за існуючими ринковими цінами, що склалися на зерновому ринку України на час укладання договорів постачання зерна, що підтверджується інформацією Харківської товарної біржі № 13-224 від 21.07.09 р., наданою за даними АПК-Інформ.

Наведені операції і здійснення підприємством продажу товарів за цінами нижчими ціни придбання були досліджені перевіряючими при перевірці правильності формування податкового кредиту і зроблені висновки про порушення вимог п. 4.1, п. 4.3 ст. 4, п. 7.4.1, п. 7.4.4 ст.7 Закону України „Про ПДВ", в результаті чого визначені податкові зобовязання по ПДВ в сумі 131072,0 грн. та застосовані штрафні санкції в розмірі 65536,0 грн.

Слід відмітити, що твердження позивача про те, що реалізація за нижчими цінами ніж ціна придбання була проведена у відповідності до існуючих на той час цін на ринку і формувалася з виключенням ціни зберігання, розвантаження та навантаження не можуть бути визнані обґрунтованими, оскільки вони не ґрунтуються на нормах права з огляду на те, що порушення законодавства не повязано з застосуванням звичайної ціни при продажу товарів.

Колегія суддів зауважує, що відповідно п. 7.4.1 ст. 7 Закону України "Про ПДВ" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації. В п. 5.1 ст. 5 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу визначені як сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), що придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Оскільки позивачем не надані докази того, що продаж товарів нижче ціни придбання був обумовлений обєктивними причинами, що підприємство здійснювало заходи по реалізації зерна за іншими цінами, тобто не обґрунтували наявність розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного продажу товару за ціною, значно нижчою за ціну придбання, та одержання внаслідок таких операцій збитків.

Факт купівлі товару та продажу його за ціною, значно нижчою за ціну придбання без належного економічного обґрунтування може бути підтвердженням того, що позивач не мав наміру використовувати і не використовував його у власній господарській діяльності.

Такий висновок не суперечить п. 1.32 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", згідно з яким господарською діяльністю визнається будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Суд першої інстанції при задоволенні позову в цій частині не врахував, що продаж товарів за збитковими цінами був викликаний не об'єктивними, а суб'єктивними причинами і залежав виключно від волі платника податку. Продаж платником податку товарів за збитковими цінами з невідомо якою метою не дає правового підґрунтя для покриття ним власних ризиків від результатів окремих господарських операцій за рахунок можливого відшкодування з бюджету ПДВ. Намір одержати дохід лише в такий спосіб без здійснення реальної господарської діяльності не можна розглядати як самостійну ділову мету.

Такий висновок колегії суддів співпадає з позицією Верховного суду України, викладеній в постанові від 07.05.08 р. по справі № 08/104.

В обґрунтування постанови в частині задоволення позову суд першої інстанції послався на висновки судово-економічної експертизи № 617 від 28.04.09 р., на вирішення якої було постановлене, зокрема, питання чи підтверджуються документально висновки акту перевірки щодо порушення позивачем вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Як вбачається з наданого висновку експертизи, експертом були досліджені рахунки аналітичного бухгалтерського обліку та первинні документи по вищенаведеним операціям і зроблений висновок про те, що збитки в сумі 70833,0 грн. та відповідно донарахування податку на прибуток за 1 квартал 2007 р. в сумі 17708,0 грн. не підтверджується.

Проте колегія суддів не приймає як доказ того, що при продажу товарів за ціною нижчою за ціну придбання позивач правомірно відніс до валових витрат різницю між вказаними цінами, оскільки питання правомірності таких дій є суто правовим і не може доводитися або спростовуватися даними бухгалтерського обліку.

Зважаючи на те, що колегією суддів встановлено, що позивач безпідставно відносив до валових витрат різницю в ціні придбаних та проданих товарів, то і формування податкового кредиту по цим операціям здійснено всупереч приписам чинного законодавства, а тому у суду першої інстанції не було законного права задовольняти позовні вимоги в частині скасування податкового повідомлення-рішення № 0001442310/3 про визначення податкового зобов'язання з ПДВ в сумі 14167,0 грн.

Також за даними перевіряючих були виявлені порушення позивачем вимог п. 4.1, п. 4.3 ст. 4 Закону України „Про ПДВ", повязані з реалізацією товару (композитних листів зі сплаву алюмінію) за цінами нижче митної вартості імпортованого товару. На думку відповідача, митна вартість, визначена митним органом, є базою оподаткування при продажу на території України, тобто звичайною ціною і посилається на довідку Універсальної біржі «Україна»№ 724 від 21.12.07 р., в якій вказано, що вартість панелей «алюпром»складає від 65,0 грн. до 130,0 грн. за одиницю продукції.

Задовольняючи позов в цій частині, суд першої інстанції вказав на те, що вказана довідка ним не була прийнята як доказ, оскільки видана не на підставі даних незалежних досліджень на території України, а, як зазначено в самій довідці, на підставі інформації, отриманої від єдиного підприємства - ТОВ «Промдизайн», якому, як вбачається з матеріалів справи, позивач поставляв імпортовані ним композитні листи зі сплаву алюмінію.

При цьому суд вказав на те, що ТОВ «Промдизайн»листом вих. № 10-08/09 від 10.08.09 р. повідомило, що в листі для Універсальної біржі «Україна»ним було зазначено роздрібну ринкову вартість панелей «алюпром»на території України із врахуванням доставки покупцю, яка включає в себе складські витрати, витрати на утримання торгівельних площ, персоналу, витрати на рекламу, транспортні витрати, інші витрати на збут продукції, ПДВ та податок на прибуток.

Відповідно до довідки Українсько-Російської товарної біржі від 06.08.2009 р. про вартість імпортованих композитних листів зі сплаву алюмінію 3 та 4 мм виробництва КНР в 2006-2007рр. згідно проведеного аналізу ринку подібного майна, а також умов імпортних контрактів, вартість панелей «алюпром»на умовах поставки CIF (порт) Україна (Інкотермс - 2000) в період з 2006 р. по 2007 р. складала: 2,15-3,45дол.США за 1 кв.м - панелі «алюпром»3 мм poliester/brushed, 3,74-4,90 дол.США за 1 кв.м - панелі «алюпром»4 мм.

З огляду на зазначене, з врахуванням офіційного курсу дол. США в 2006 -2007 роках (505,00 грн. за 100 дол. США) вартість панелей «алюпром»на умовах поставки CIF (порт) Україна (Інкотермс - 2000) в період з 2006 р. по 2007 р. складала: 10,86-17,42 грн. за 1 кв.м - панелі «алюпром»3 мм poliester/brushed, 18,89 -24,75 грн. за 1 кв.м - панелі «алюпром»4 мм.

За таких підстав судом першої інстанції зроблений висновок про те, що позивачем реалізовані імпортовані панелі «алюпром»на території України за цінами, вище фактурної (договірної) вартості і не нижче звичайних цін - оптових ринкових цін, що діяли в період реалізації товару на території України. Суд першої інстанції зауважив, що норми чинного законодавства України не містять жодних обмежень чи заборон щодо реалізації суб'єктом господарювання імпортованого товару на внутрішньому ринку країни за цінами нижче митної вартості.

В обґрунтування вказаного висновку суд першої інстанції послався на положення п. 4.1 ст. 4 Закону України „Про ПДВ", де визначено, що база оподаткування операцій з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни. У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами. Згідно п. 1.18 ст. 1 цього Закону звичайні ціни розуміються і застосовуються за правилами, визначеними п. 1.20 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств".

Відповідно п. 1.20.1 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Відповідачем під час перевірки та судом під час розгляду справи не встановлено наявності жодної з наведених обставин, які б дозволяли зробити висновок, що ціни продажу товарів позивача не відповідають визначенню терміна «справедлива ринкова ціна», а саме: не встановлена наявність примусу у відносинах позивача та його покупців, не встановлено, що позивач та його покупці є залежними юридично та фактично, не встановлено, що позивач та його покупці не володіють достатньою інформацією про товари позивача та ціни на них. Отже, ціни, що визначені позивачем у договорах поставки з покупцями, відповідають справедливим ринковим цінам, а тому вони є звичайними.

Крім того суд першої інстанції вказав на те, що в п. 1.20.1 ст.1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що ринок товарів (робіт, послуг) - це сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території. Тобто, імпорт товарів (купівля товарів за межами території України) і продаж товарів на території України - є здійснення діяльності на різних ринках товарів, що обумовлено не тільки віддаленістю постачальників - нерезидентів, але і з зовсім іншими ринковими та регулятивними умовами такої діяльності. Тому будь-яке порівняння цін продажу на зовнішньому та внутрішньому ринках не відповідає вимогам п. 1.20.1 ст.1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств".

Таким чином, звичайні ціни при продажу товару (панелей алюпром), раніше імпортованих з КНР, визначалися позивачем виходячи з договірних цін, що відповідає вимогам п. 1.18 ст. 1, п. 4.1 ст. 4 Закону України „Про ПДВ", п. 1.20.1 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств".

Що стосується п.4.3 ст.4 Закону України „Про податок на додану вартість", то він встановлює, що для товарів, які імпортуються на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, пов'язаних з імпортом таких товарів, плати за використання об'єктів інтелектуальної власності, що належать до таких товарів, акцизних зборів, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком ПДВ, що включаються у ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування.

Отже, п. 4.3 ст. 4 Закону України „Про ПДВ" регулює правила визначення бази оподаткування при імпорті товарів (ввезенні товарів на митну територію України) для визначення ПДВ в митній декларації та сплаті його при розмитненні товарів. Цей пункт не застосовується при визначенні бази оподаткування для товарів, які були ввезені, розмитнені та продаються на митній території України.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки вони не враховують положення п. 7.2.7 та п. 7.4.5 ст. 7 Закону України «Про ПДВ», в яких записано, що у разі імпорту товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на отримання податкового кредиту, вважається вантажна митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку на додану вартість, або погашений податковий вексель та не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З аналізу наведених норм випливає, що саме митна вартість товарів при їх імпорті визначає включається в розрахунок податкового кредиту, що в свою чергу свідчить про те, що всі подальші операції з цим товаром, які враховуються при визначенні податкових зобовязань та податкового кредиту, повинні обраховуватися з урахуванням саме митної вартості та задекларованого в ВМД ПДВ, який сплачується при митному оформленні цих товарів.

За таких обставин є недоцільним посилання суду першої інстанції на порядок заповнення митної декларації, застосування звичайної ціни та визначення податкових зобовязань за непрямими методами, оскільки ці доводи та документи не мають відношення до даного спору.

Зважаючи на встановлені колегією суддів обставини, у суду першої інстанції не існувало законних підстав для задоволення позову в цій частині.

Згідно з висновками акту перевірки встановлено порушення підприємством вимог ст. 1 та ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», повязані з порушення терміну надходження виручки від нерезидента по експортним контрактам.

Задовольняючи позов в частині вимог щодо визнання неправомірним нарахування пені в сумі 37958,7 грн., суд першої інстанції послався на те, що відповідно ст. 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», в редакції, що діяла на момент вчинення порушення, виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики.

Згідно з приписами ст. 4 Закону порушення резидентами строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

Відповідно ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», в редакції, що діяла на момент вчинення порушення, імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики.

Відповідно п. 2 ст. 1 Митного кодексу України ввезення товарів і транспортних засобів на митну територію України, вивезення товарів і транспортних засобів за межі митної території України це сукупність дій, пов'язаних із переміщенням товарів і транспортних засобів через митний кордон України у відповідному напрямку. За приписами п. 15 ст. 1 Митного кодексу України митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються митними органами в межах своєї компетенції з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань митної справи, міжнародних договорів України, укладених в установленому законом порядку. Переміщенням товарів через митний кордон України у вантажних відправленнях відповідно п. 23 ст. 1 Митного кодексу України є переміщення товарів через митний кордон України при здійсненні експортно-імпортних операцій, а також інших операцій, пов'язаних із ввезенням товарів на митну територію України, вивезенням товарів за межі митної території України або переміщенням їх митною територією України транзитом.

За приписами ст. 43 Митного кодексу України товари і транспортні засоби перебувають під митним контролем з моменту його початку і до закінчення згідно з заявленим митним режимом. У разі ввезення на митну територію України товарів і транспортних засобів митний контроль розпочинається з моменту перетинання ними митного кордону України. В ст. 70 Митного кодексу України визначено, що метою митного оформлення є засвідчення відомостей, одержаних під час митного контролю товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, та оформлення результатів такого контролю, а також статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів і транспортних засобів. Митне оформлення здійснюється посадовими особами митного органу. Операції митного оформлення, порядок їх здійснення, а також форми митних декларацій та інших документів, що застосовуються під час митного оформлення товарів і транспортних засобів, визначаються Кабінетом Міністрів України.

У відповідності до абз. 38 ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від моментом здійснення імпорту є момент перетину товаром митного кордону України або переходу права власності на зазначений товар, що експортується чи імпортується, від продавця до покупця.

Згідно п. 1.18 Інструкції про порядок заповнення вантажної митної декларації, затвердженої наказом Державної митної служби України N 307 від 09.07.97 р. (у редакції наказу Держмитслужби України N 207 від 18.04.02 р.), який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29.05.02 р. за N 462/6750, моментом перетину митного кордону при морських і річкових перевезеннях є при експорті - здійснення або завершення митного оформлення в порту навантаження на території України, при імпорті - початок або здійснення митного оформлення в першому порту вивантаження чи перевантаження на території України, якщо факт перевантаження підтверджено митним органом цього порту.

Наказом Державної митної служби України № 771 від 08.12.98 р., зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 22.01.99 р. за № 42/3335, затверджено Положення «Про порядок здійснення контролю за доставкою вантажів у митниці призначення». У відповідності до п. 1.2 цього Положення його дія поширюється на переміщення товарів, що перебувають під митним контролем і переміщуються між митницями, структурними підрозділами однієї митниці територією України юридичними та фізичними особами, за винятком товарів, на які поширюється дія Порядку здійснення контролю за доставкою в митниці призначення переміщуваних через митний кордон України товарів окремих видів, затвердженого наказом Держмитслужби України N 969 від 13.10.05 р. і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.11.05 р. за № 1393/11673.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов до висновку про безпідставність тверджень відповідача, що факт перетину митного кордону не може свідчити про здійснення поставки товару в розумінні ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Як свідчать матеріали справи, частина імпортованого товару була поставлена на користь позивача до спливу 90 календарних днів з моменту здійснення попередньої оплати за зовнішньоекономічними контрактами з резидентами КНР № 1/0502007 від 05.02.07 р., СМR № 3708 від 18.05.07 р. (90 днів - 22.05.07 р.); № 100305 від 28.02.05 р., СМR № 4004 від 19.07.07 р. (90 днів - 22.07.07 р.); контракт № 08-12/2005 від 08.12.05 р., СМR № 3831 від 06.06.07 р. (90 днів - 17.06.07 р.); контракт № ARHUT0603 від 01.12.06 р. згідно до даних відповідно СМR № 386 від 03.08.07 р. (90 днів - 22.05.07 р.).

За іншими зовнішньоекономічними контрактами відбулося порушення строку поставки товару на користь резидента 90 календарних днів з моменту здійснення попередньої оплати, але в меншій кількості днів прострочення поставки товару за даними міжнародних вантажних накладних, ніж було визначено відповідачем за даними вантажних митних декларацій типу ІМ 40. Так, за контрактом № 3-НУМ04 від 21.03.05 р. відповідно до даних СМR № 3798 від 19.05.07 р. кількість днів прострочення 90 днів з 10.05.07 р. складає 9 днів, сума пені - 9,35 грн.; СМR № 3924 від 23.06.07 р. кількість днів прострочення 90 днів з 21.06.07 р. складає 2 дні, сума пені -336,14 грн.; СМR № 4003 від 19.07.07 р. кількість днів прострочення 90 днів з 04.07.07 р. складає 15 днів, сума пені - 3042,31 грн.; СМR № 4006 від 21.07.07 р. кількість днів прострочення 90 днів з 04.07.07 р. складає 17 днів, сума пені - 3447,95 грн.; СМR № 4007 від 21.07.07 р. кількість днів прострочення 90 днів з 04.07.07 р. складає 17 днів, сума пені - 3035,21 грн.; СМR № 14683 від 17.09.07 р. кількість днів прострочення 90 днів з 12.09.07 р. складає 5 днів, сума пені - 1143,62 грн.; СМR № 14682 від 17.09.07 р. кількість днів прострочення 90 днів з 12.09.07 р. складає 5 днів, сума пені - 1143,62 грн.; за контрактом № СWI-14 від 06.03.06 р. відповідно до даних СМR № 34876 від 28.07.07 р. кількість днів прострочення 90 днів з 21.07.07 р. складає 7 днів, сума пені - 977,55 грн.; за контрактом № 1-18/04/2006 від 18.04.06 р. відповідно до даних СМR № 3849 від 06.06.07 р. кількість днів прострочення 90 днів з 29.05.07 р. складає 8 днів, сума пені - 232,09 грн.; за контрактом № 250706 від 01.08.06 р. відповідно до даних СМR № 4226 від 28.09.07 р. кількість днів прострочення 90 днів з 26.07.07 р. складає 64 дні, сума пені - 9921,95 грн.; за контрактом № 100705 від 20.07.06 р. відповідно до даних СМR № 4226 від 28.09.07 р. кількість днів прострочення 90 днів з 22.07.07 р. складає 68 днів, сума пені - 2462,18 грн.; за контрактом № 1-10/04/06 від 10.04.06 р. відповідно до даних СМR № 4226 від 28.09.07 р. кількість днів прострочення 90 днів з 04.07.07 р. складає 86 днів, сума пені - 2208,42 грн.; за контрактом № 270706 від 25.07.06 р. відповідно до даних СМR № 3925 від 23.06.07 р. кількість днів прострочення 90 днів з 10.05.07 р. складає 38 днів, сума пені - 1739,71 грн.; за контрактом № 050307 від 05.03.07 р. відповідно до даних СМR № РБ-2007003 від 23.06.07 р. кількість днів прострочення 90 днів з 20.06.07 р. складає 3 дні, сума пені - 853,69 грн., відповідно до даних СМR № 14237 від 01.09.07 р. кількість днів прострочення 90 днів з 08.08.07 р. складає 24 дні, сума пені - 5868,72 грн.; за контрактом № 230507 від 15.05.07 р. відповідно до даних СМR № 14603 від 13.09.07 р. кількість днів прострочення 90 днів з 29.08.07 р. складає 15 днів, сума пені - 261,79 грн., всього 36684,30 грн.

В обґрунтування наведених розрахунків суд першої інстанції послався на те, що за умовами вищезазначених зовнішньоекономічних контрактів постачання товару нерезидентами на користь позивача відбувалося за умовами, визначеними «ІНКОТЕРМС»Офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (в редакції 2000 р.) і передбачали поставку товарів на умовах FОВ франко-борт (назва порту відвантаження - Китай) - поставка є здійсненою продавцем, коли товар перейшов через поручні судна в названому порту відвантаження (Китай). Це означає, що з цього моменту усі витрати і ризики втрати чи пошкодження товару повинен нести покупець, та на умовах CIF вартість, страхування та фрахт (назва порту призначення - Україна) - поставка є здійсненою продавцем, коли товар перейшов через поручні судна в порту відвантаження - Китай. Продавець зобов'язаний понести витрати та оплатити фрахт, необхідні для доставки товару до названого порту призначення - Україна, проте, ризик втрати чи пошкодження товару, а також будь-які додаткові витрати, спричинені подіями, що виникають після здійснення поставки, переходять з продавця на покупця.

Отже, згідно зазначених вище умов зовнішньоекономічних контрактів позивача ризики втрати чи пошкодження товару від постачальника до покупця (позивача) переходять в момент передання товару перевізнику - коли товар перейшов через поручні судна в порту відвантаження, що свідчить про виконання нерезидентом умов постачання товару на користь позивача.

Порядок оформлення документів в пункті пропуску на митному кордоні України визначено Положенням про порядок здійснення контролю за доставкою вантажів в митниці призначення, затвердженого наказом ДМСУ № 771 від 08.12.98 р. У відповідності до п. 4.12 цього Положення після в'їзду в зону митного контролю в пункті пропуску перевізник подає інспектору митниці товаросупровідні документи на товари, які ввозяться в Україну, та інформує його про номер і дату попереднього повідомлення. В межах своїх повноважень інспектор митниці в пункті пропуску здійснює перевірку достовірності пред'явлених документів і їх відповідність фактично переміщуваному вантажу. Підтвердженням здійснення митного оформлення в пункті пропуску, відповідно п. 4.18 цього Положення є проставлення відбитку номерного штампу «Під митним контролем»на всіх поданих для оформлення документах, в тому числі на CMR.

Таким чином, ПП «ТБ Аркада»виконало вимоги Митного кодексу України та Положення про порядок здійснення контролю за доставкою вантажів в митниці призначення у повному обсязі: товаросупровідні документи після перетину митного кордону України були подані інспектору митниці в пункті пропуску, документи були перевірені інспектором митниці і оформлені, що підтверджується наявністю на товаросупровідних документах CMR та Invoice штампу «Під митним контролем». Після проведення даних дій, інспектором митниці відповідно п. 4.18 цього Положення було надано дозвіл на відправлення вантажу в митницю призначення для проходження подальшого оформлення.

Зважаючи на вищенаведені обставини та правове обґрунтування, суд першої інстанції зробив висновок про те, що відсутні підстави для притягнення позивача до відповідальності за порушення вимог ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»по ЗЕД контрактам № 1/0502007 від 05.02.07 р., № 100305 від 28.02.05 р., № 08-12/2005 від 08.12.05 р., № ARHUT0603 від 01.12.06 р. та нарахування пені у розмірі 37958,70 грн.

З даними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки доводи апеляційної скарги їх не спростовують.

Враховуючи те, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 23.11.09 р. по справі № 2-а-6423/09/2070 була прийнята з частковим порушенням норм матеріального права, вона підлягає зміні в частині підстав та мотивів задоволення позову про скасування податкових повідомлень-рішень Харківської ОДПІ у Харківській області від 10.06.08 р. № 0001432310/3 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 23020,0 грн., у т.ч. за основним платежем -17708,0 грн., за штрафними санкціями - 5312,00 грн., та № 0001442310/3 про визначення податкового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 196608,0 грн., у т.ч. за основним платежем - 131072,0 грн., за штрафними санкціями - 65536,0 грн.

Керуючись ст. ст. 160, 165, 195, 196, 198, 201, 205, 207, 209, 254 КАС України колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Харківської обєднаної державної податкової інспекції у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.11.2009 року по справі № 2-а-6423/08/2070 - залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.11.2009 року по справі № 2-а-6423/08/2070 за позовом Приватного підприємства «Торгівельний Будинок Аркада»до Харківської обєднаної державної податкової інспекції у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень, рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій змінити в частині підстав та мотивів задоволення позову про скасування податкових повідомлень-рішень Харківської ОДПІ у Харківській області від 10.06.08 р. № 0001432310/3 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 23020,0 грн., у т.ч. за основним платежем -17708,0 грн., за штрафними санкціями - 5312,00 грн., та № 0001442310/3 про визначення податкового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 196608,0 грн., у т.ч. за основним платежем - 131072,0 грн., за штрафними санкціями - 65536,0 грн.

В іншій частині постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.11.2009 року по справі № 2-а-6423/08/2070 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили негайно з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги протягом місяця з моменту виготовлення повного тексту.

Головуючий Ю.М. Філатов

Судді Н.С. Водолажська

М.І. Гуцал

Повний текст постанови виготовлений 23.03.2010 р.