Ухвала суду № 9802613, 15.03.2010, Харківський апеляційний адміністративний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

61064, м.Харків, вул.Володарського, 46 (1 корпус)

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2010 р.Справа № 2-а-2174/09/1623 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого судді Шевцової Н.В.,

суддів - Макаренко Я.М., Мінаєвої О.М.

за участю секретаря судового засідання Антоненко Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду в м. Харкові адміністративну справу за апеляційними скаргами Управління праці та соціального захисту населення Оржицької районної державної адміністрації та Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області

на постанову Оржицького районного суду Полтавської області від 25.12.2009р. по справі№2-а-2174/09/1623

за позовом ОСОБА_1

до Управління праці та соціального захисту населення Оржицької районної державної адміністрації, Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області

про виплату одноразової грошової компенсації у звязку з інвалідністю, перерахунок допомоги на оздоровлення,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 (надалі по тексту позивач) звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Оржицької районної державної адміністрації ( надалі по тексту - перший відповідач), Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області ( надалі по тексту другий відповідач), в якому просив суд:

-зобовязати відповідача провести перерахунок згідно ст.. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»допомоги на оздоровлення в сумі 7102, 5 грн. та одноразової компенсації 22890, 6 грн., всього 29993, 1 грн.;

-стягнути з Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області виплатити вказані суми, тобто допомоги на оздоровлення в сумі 7102, 5 грн. та

-одноразової компенсації 22890, 6 грн., всього 29993, 1 грн.

Постановою Оржицького районного суду Полтавської області від 25.12.2009 р. позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Оржицької районної державної адміністрації щодо відмови ОСОБА_1 виплатити щорічну матеріальну допомогу на оздоровлення за 2000-2005 роки та одноразової компенсації за 2008 рік із розрахунку мінімальної заробітної плати. Зобовязано Управління праці та соціального захисту населення Оржицької районної державної адміністрації здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову компенсацію в сумі 13590, 60 грн. та разову допомогу на оздоровлення за 2004, 2005 роки у загальній сумі 1937 грн. Зобовязано Управління праці та соціального захисту населення Оржицької районної державної адміністрації здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1 разову допомогу на оздоровлення за 2000-2003 роки з урахуванням виплачених раніше сум. В іншій частині позовних вимог відмолено.

Перший відповідач, не погодившись з постановою суду, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправомірність оскаржуваного рішення, просить суд апеляційної інстанції постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог позивачу відмовити в повному обсязі.

Також, не погодившись з постановою суду першої інстанції, апеляційну скаргу подав другий відповідач, просить суд апеляційної інстанції оскаржувану постанову скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги другий відповідач посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 95, 116 Конституції України, Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ст.ст. 22, 51, 87 Бюджетного кодексу України, Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік», Постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року за № 836, ст..ст. 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України, що призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач є інвалідом ІІ групи як учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС з 11.12.2007 року. З 2003 року був інвалідом ІІ групи.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Оржицької районної державної адміністрації щодо відмови ОСОБА_1 виплатити щорічну допомогу на оздоровлення за 2000-2005 роки із розрахунку мінімальної заробітної плати, зобовязання Управління праці та соціального захисту населення Оржицької районної державної адміністрації здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1 разову допомогу на оздоровлення за 2004, 2005 роки у загальній сумі 1937 грн. та зобовязання Управління праці та соціального захисту населення Оржицької районної державної адміністрації здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1 разову допомогу на оздоровлення за 2000-2003 роки з урахуванням виплачених раніше сум, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач повинен був здійснити позивачу виплату разової допомоги на оздоровлення, виходячи з її розміру, встановленого ст. 48 Закону України „Про соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, а не Постановами Кабінету Міністрів України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

В 2000-2005 р.р. грошова допомога на оздоровлення виплачувалася позивачу, відповідно до постанов Кабінету Міністрів України № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 26.07.1996 року та № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 12.07.2005 року, а не статті 48 Закону України „Про соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

Відповідно до частини 3 статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Кабінет Міністрів України не уповноважений Законом № 796-ХІІ зменшувати встановлені останнім конкретні розміри доплат, пенсій і компенсацій, зокрема допомоги на оздоровлення. Навпаки, у частині 1 статті 67 зазначеного Закону встановлено, що ці розміри підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

У Законі № 796-ХІІ викладено основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, оскільки відповідно до частини 1 статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою, конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження підзаконним актом змісту та обсягу права, наданого Законом № 796-ХІІ, є безпідставним.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно ст.48 Закону України „Про соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, передбачено, що щорічна допомога на оздоровлення інвалідам ІІ групи виплачується в розмірі пяти мінімальних заробітних плат, інвалідам ІІІ групи в розмірі чотирьох заробітних плат.

Згідно ч. 7 ст.48 Закону України „Про соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Зі змісту законів України про встановлення розмірів мінімальних заробітних плат на 2000-2005 роки не вбачається будь-яких обмежень щодо можливості застосування розміру мінімальної заробітної плати з метою реалізації норми ст.48 Закону України „Про соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

Слід зазначити, що встановлений ще в 1996 році постановою Кабінету Міністрів України „Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 26.07.1996 року за №836 розмір щорічної допомоги на оздоровлення протягом тривалих років не змінювався і не відповідає розміру, встановленому іншими законами України. Оскільки ні Верховна Рада України, ні Кабінет Міністрів України в наступному будь-яких рішень із цих питань не приймали, то виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні даного спору, застосуванню підлягає саме ст.48 „Про соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та законодавство щодо розмірів мінімальних заробітних плат на 2000-2005 роки, а не Постанови Кабінету Міністрів України № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 26.07.1996 року та № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»від 12.07.2005 року.

Відповідно до ч. 5 ст. 48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту населення.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проживає в АДРЕСА_1 а тому обовязок по призначенню та виплаті щорічної допомоги на оздоровлення покладено на Управління праці та соціального захисту населення Оржицької районної державної адміністрації, за місцем проживання позивача.

За таких обставин та з урахуванням вимог ст.48 Закону України „Про соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, колегія суддів погоджується, що ерший відповідач по справі повинен здійснити перерахунок позивачу щорічну допомогу на оздоровлення за період з 2000 по 2005 р.р. із сум мінімальної заробітної плати на момент виплати.

Також колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог в частині зобовязання Управління праці та соціального захисту населення Оржицької районної державної адміністрації здійснити перерахунок та виплату допомоги на оздоровлення, згідно ст.. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», за 2006-2008 роки, виходячи з наступного.

Згідно із п. 37 ст. 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20 грудня 2005 року, дія ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»на 2006 рік була зупинена в частині виплати компенсацій та щорічної допомоги на оздоровлення у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати. Зазначене положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», Конституційним Судом України до теперішнього часу неконституційним не визнано, а тому дії відповідача щодо нарахування позивачу щорічної допомоги на оздоровлення за 2006 рік були правомірними, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Крім того, зазначені виплати щорічної допомоги на оздоровлення здійснюються щороку та мають разовий характер. Таким чином право особи на їх отримання та обовязок органів соціального захисту населення здійснити такі виплати припиняються з моменту виплати певних сум, розмір яких визначається на час їх здійснення.

З 01.01.2007 року по 09.07.2007 року та з 01.01.2008 року по 22.05.2008 року конкретний розмір щорічної допомоги на оздоровлення, особам, які постраждали, внаслідок ліквідації на Чорнобильської АЕС були встановлені певними нормами Закону України «Про Держаний бюджет України на 2007 рік»та Закону України «Про Держаний бюджет України на 2008 рік», відповідно.

Як вбачається з матеріалів справи щорічну допомогу на оздоровлення за 2007 рік позивачу виплачено в березні 2007 року, за 2008 рік в лютому 2008 року (а.с. 16)

Таким чином, органи соціального захисту населення, здійснивши у зазначений період, виплату щорічної допомоги на оздоровлення у розмірах, встановлених Законами України «Про Держаний бюджет України на 2007 рік»та «Про Держаний бюджет України на 2008 рік», правомірно діяли, на підставі у межах повноважень та у спосіб, що визначено діючим законодавством України. Отже, з 01.01.2007 року по 09.07.2007 року та з 01.01.2008 року по 22.05.2008 року органи соціального захисту населення не мали повноважень здійснювати зазначені виплати у розмірі встановленому статтею 48 «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки протягом цього часу положення базових законів не діяли.

Застосування законодавства України у такий спосіб, ґрунтується на висновках Конституційного Суду України, наведених в мотивувальній частині рішення від 03.10.1997 року №4-зп, який у п.3 зазначив наступне: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».

Виходячи з наведеного, не підлягають задоволенню позовні вимоги щодо покладення на органи соціального захисту населення обовязку здійснити перерахунок та виплату щорічної допомоги на оздоровлення відповідно ст.. 48 «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, які отримали таку допомогу протягом 01.01.2007р.-09.07.2007р. та 01.01.2008р.-22.05.2008р. у розмірах встановлених законом про державний бюджет на відповідний рік. Протягом цього часу органи соціального захисту населення діяли у відповідності з приписами діючого законодавства, а враховуючи разовий характер цих виплат, в момент їх здійснення особа реалізувала своє право на їх отримання, і як наслідок, у органу соціального захисту населення припинився обовязок щодо їх виплати.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності Управління праці та соціального захисту населення Оржицької районної державної адміністрації щодо відмови ОСОБА_1 виплатити одноразової компенсації за 2008 рік із розрахунку мінімальної заробітної плати, зобовязання Управління праці та соціального захисту населення Оржицької районної державної адміністрації здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову компенсацію в сумі 13590, 60 грн., суд першої інстанції виходив з того, що відповідач повинен був здійснити позивачу виплату одноразової компенсації, виходячи з її розміру, встановленого ст. 48 Закону України „Про соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, а не Постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року за № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоровя, створення єдиного порядку визначення категорії зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту населення визначені та закріплені в Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»№796.

Відповідно до ч. 1 ст. 48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС І категорії, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи передбачена виплата одноразової компенсації, для інвалідів ІІ групи в розмірі 45 мінімальних заробітних плат, для інвалідів ІІІ групи в розмірі 30 мінімальних заробітних плат.

Частиною 3 зазначеної статті визначено, що виплата зазначеної компенсації здійснюється виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, яка склалася на момент встановлення інвалідності.

Як вбачається з матеріалів справи позивачу в грудні 2003 року була встановлена ІІІ група інвалідності, повязаної з виконанням робіт по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Виплата одноразової компенсації позивачу здійснена відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року за № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»у лютому 2004 року.

В грудні 2007 року позивачу встановлена ІІ група інвалідності, повязаної з виконанням робіт по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Різниця у компенсаціях, у звязку із встановленням вищої групи інвалідності, позивачу виплачена відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року за № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»у січні 2008 року.

Проте, Кабінет Міністрів України не уповноважений Законом № 796-ХІІ зменшувати встановлені останнім конкретні розміри доплат, пенсій і компенсацій, зокрема одноразової компенсації. Навпаки, у частині 1 статті 67 зазначеного Закону встановлено, що ці розміри підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

У Законі № 796-ХІІ викладено основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, оскільки відповідно до частини 1 статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою, конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження підзаконним актом змісту та обсягу права, наданого Законом № 796-ХІІ, є безпідставним.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положенням ч.4 ст.9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обовязковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, виходячи з системного аналізу ч.2 ст.19, ст.48 Закону №796-ХІІ та приписів ч.4 ст.9 КАС України, відповідач не мав підстав застосовувати постанову постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року за № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»та був зобовязаний діяти у відповідності з приписами діючої норми ст. 48 Закону №796-ХІІ, який має вищу юридичну силу ніж зазначена постанова, нараховувати та здійснювати позивачу виплату одноразової компенсації у розмірі, визначеному ч. 1 ст.48 Закону №796-ХІІ.

Відповідно до ч. 5 ст. 48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 796-ХІІ від 28.02.1991 року, одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи виплачується за місцем їх проживання органами соціального захисту населення.

Отже, саме на першого відповідача покладено обовязок щодо здійснення позивачу виплати зазначеної компенсації.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо покладення на першого відповідача обовязку здійснити перерахунок позивачу одноразової компенсації відповідно до вимог ст. 48 Закону України “Про соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Крім того, колегія суддів не приймає до уваги посилання другого відповідача в апеляційній скарзі на пропущення позивачем річного строку для звернення до суду з адміністративним позовом, виходячи з наступного.

Згідно ст.48 Закону України «Про соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» виплата одноразової компенсації та щоріної разової допомоги на оздоровлення є компенсацією за шкоду або відшкодуванням шкоди, заподіяної здоровю особам, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, учасникам ліквідації аварії на Чорнобильській АЄС та сімям за втрату годувальника.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 268 Цивільного кодексу України позовна давність на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоровя або смертю не поширюється.

За змістом ч.3 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи Кодексом адміністративного судочинства України та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, ніж річний строк передбачений ч.2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, виходячи з системного аналізу ст.48 Закону України „ Про соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи ”, п.3 ч.1 ст. 268 Цивільного кодексу України та ч .ч. 2, 3 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає, що на вимоги позивача відшкодувати шкоду, заподіяну його здоровю строки позовної давності не поширюються та річний строк звернення до адміністративного суду не застосовується.

Таким чином, колегія суддів, підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують.

Відповідно приписів ч. 7 ст. 187 Кодексу адміністративного судочинства України, п. «З»ч. 1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 року № 7-93 «Про державне мито»з наступними змінами та доповненнями, колегія суддів приймає рішення про стягнення з відповідачів судового збору у розмірі 1,70 грн. (одержувач: УДК у Жовтневому районі м. Харкова, код ОКПО 24134113, банк: ГУДКУ у Харківській області, МФО 85011, рахунок 31412537700008). Пільг щодо сплати судового збору, відповідно до ст. 4 зазначеного Декрету, відповідачі не мають.

Керуючись ст. ст. 160, 195, п.2 ч.1 ст.198, п.2 ч.1 ст. 201, ст. 205, ст. 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги Управління праці та соціального захисту населення Оржицької районної державної адміністрації та Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Оржицького районного суду Полтавської області від 25.12.2009р. по справі№2-а-2174/09/1623 залишити без змін.

Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Оржицької районної державної адміністрації на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1,70 грн. (одержувач: УДК у Жовтневому районі м. Харкова, код ОКПО 24134113, банк: ГУДКУ у Харківській області, МФО 85011, рахунок 31412537700008).

Стягнути з Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1,70 грн. (одержувач: УДК у Жовтневому районі м. Харкова, код ОКПО 24134113, банк: ГУДКУ у Харківській області, МФО 85011, рахунок 31412537700008).

Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двох місяців шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду України в порядку цивільного судочинства.

Головуючий суддя<підпис >Шевцова Н.В.

Судді<підпис >

<підпис >Макаренко Я.М. Мінаєва О.М. <Список ><Текст > Повний текст ухвали виготовлений 19.03.2010 р.