Ухвала суду № 9798439, 01.06.2010, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 7/70 Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р.О.

Суддя-доповідач: Василенко Я.М

У Х В А Л А

Іменем України

"01" червня 2010 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Маслія В.І.,

при секретарі Киричуку Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.04.2009 у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Епос» до ДПІ у Голосіївському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

23.03.2009 ТОВ «Епос» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 25.09.2009 № 0000622302/0 та № 0000632302/0.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.04.2009 позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції не заперечується сторонами та підтверджується матеріалами справи, між позивачем (покупець) та ТОВ «Аквілон» (продавець) укладено договори № АЗ/09/04 від 04.09.2006р. та № АЗ/01/10 від 10.01.2007р. на поставку товару.

Згідно умов наведених договорів ТОВ «Аквілон» зобов'язується передати у власність ТОВ «Епос» нафтопродукти, а ТОВ «Епос» зобов'язується прийняти товар і оплатити його на умовах повної або часткової передплати.

На виконання зазначених договорів позивачем було здійснено передплату ТОВ «Аквілон», що не заперечується відповідачем.

Станом на 01.04.2007 дебіторська заборгованість позивача по взаєморозрахунках з ТОВ «Аквілон» складає 6262148,12 грн.

Залишок дебіторської заборгованості у позивача по розрахунках із ТОВ «Аквілон» станом на 20.04.2007 складає 5516595 грн., оскільки у квітні 2007 року ТОВ «Аквілон» поставлено позивачу товар на суму 745552,90 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи документами.

На виконання вимог ухвали Господарського суду м. Києва від 27.04.2007 по справі № 43/133, ТОВ «Аквілон» ліквідовано відповідно до реєстраційної картки на проведення державної реєстрації припинення юридичної особи за судовим рішенням щодо визнання юридичної особи банкрутом від 22.05.2007.

30.04.2007 між позивачем (цедент) та ТОВ «Намар» (цесіонарій) укладено договір № ЕН/07-01 відступлення права вимоги, відповідно до якого позивач відступає, а ТОВ «Намар» приймає право вимоги до ТОВ «Аквілон» по укладеним між позивачем та ТОВ «Аквілон» по договорам поставки суми основного боргу, а також усі інші права, пов'язані з правом вимоги по договорам поставки.

Згідно укладеної додаткової угоди від 30.04.2007 до договору № ЕН/07-01 від 30.04.2007 за відступлення права вимоги ТОВ «Намар» зобов'язалося перерахувати позивачу грошові кошти у розмірі 5516595 грн. протягом 540 календарних днів від дати підписання додаткової угоди.

Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва було проведено виїзну планову перевірку ТОВ «Епос» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2007 по 31.03.2008, за результатами якої складено акт перевірки № 394/1-23-02-31026977 від 15.09.2008.

В ході перевірки ТОВ «Епос» не були надані документи, які б свідчили про подання до господарського суду письмової заяви з вимогами до боржника, а саме до ТОВ «Аквілон». Виходячи з цього, відповідачем зроблено висновок про порушення ТОВ «Епос» вимог п. 1.32 ст. 1, п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки за І півріччя 2007 року не було зменшено валові витрати, податковий кредит на суму передоплати дебіторської заборгованості ТОВ «Аквілон», яка не підлягає погашенню у зв'язку із банкрутством контрагента.

Крім того, відповідач звертає увагу на укладений 30.04.2007 між позивачем (цедент) та ТОВ «Намар» (цесіонарій) договір відступлення права вимоги.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем були винесені податкове повідомлення-рішення від 25.09.2008 № 0000622302/0, згідно якого донараховано позивачу податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 1667623 грн., в т.ч. 731365 грн. основного платежу та 936258 грн. штрафних (фінансових) санкцій та № 0000632302/0, згідно якого позивачу донараховано податкове зобов'язання з ПДВ у розмірі 1156979 грн., в т.ч. 771319 грн. основного платежу та 385660 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідач штучно визначає додаткову підставу неможливості віднесення витрат до складу валових «витрати, які не призвели до збільшення доходів» та формування податкового кредиту «включення ПДВ до ціни товарів, які фактично були використані в господарський діяльності». У той же час, пп. 5.3-5.7 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено виключний перелік обмежень щодо віднесення витрат до складу валових, а п. 6.1 ст. 6 закону про ПДВ передбачено наявність лише мети для використання товару в господарський діяльності.

Таким чином, наведені в акті підстави застосування санкцій є неправомірними оскільки тлумачать у широкому значенні норми не на користь платника податку, звужуючи його права.

Доводи апелянта полягають у тому, що відповідно до абзацу 7 п. 1 ст. 23 Закону № 2343-ХІІ вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури.

Позивачем не були надані документи, які б свідчили про подання до господарського суду письмової заяви з вимогами до боржника до ТОВ «Аквілон».

Вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, - не розглядаються і вважаються погашеними.

Згідно пункту 1 статті 142 Господарського кодексу України прибуток (доход) суб'єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.

Тобто у визначенні Господарського кодексу України термін «доход» ототожнюється з «прибутком».

Враховуючи зазначене, апелянт стверджує, що у податковому обліку до витрат, пов'язаних із здійсненням власної господарської діяльності, відносяться лише ті витрати, які платником податку використані (направлені) на отримання доходу. У випадку якщо товари не отримані та не використані на потреби власної господарської діяльності отримання доходу, витрати, здійснені на придбання таких товарів (аванси перераховані в рахунок оплати за товари), не повинні відображатися у складі валових витрат платника податку на прибуток підприємств і враховуватися при обчисленні суми податкового кредиту по ПДВ.

Крім того, апелянт звертає увагу на те, що відповідно до п. 1.4 договору уступки, укладеного між позивачем (цедентом) та ТОВ «Намар» (цесіонарієм), в результаті відступлення права вимоги цедент повністю вибуває з договірних зобов'язань, що пов'язують його з боржником, і місце цедента у вказаних договірних зобов'язаннях переходять до цесіонарія.

Відповідно до п. 5.1 даного договору договір вступає в силу з моменту його укладання і діє до повного виконання зобов'язань сторонами і проведення розрахунків між ними. Колегія суддів вважає доводи апелянта безпідставними та погоджується з рішенням суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Як вбачається із наявних в матеріалах справи копій спірних податкових повідомлень-рішень (а. с. 11-12), відповідачем встановлено порушення наступних вимог норм податкового законодавства.

Так, пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що валові витрати виробництва та обігу це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або, нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пункту 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» господарська діяльність будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Підпунктом 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В свою чергу підставами для здійснення розрахунку сум податкових зобовязань та застосування штрафних (фінансових) санкцій стали наступні вимоги законодавства.

Так, відповідно до підпункту «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону № 2181-III контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

У разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули (підпункт 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181-III).

У разі коли платника податків (посадову особу платника податків) засуджено за скоєння злочину щодо ухилення від сплати податків або якщо платник податків декларує переоцінені або недооцінені об'єкти оподаткування, що призводить до заниження податкового зобов'язання у великих розмірах, такий платник податків додатково до штрафів, визначених цим пунктом, за наявності підстав для їх накладення сплачує штраф у розмірі п'ятдесяти відсотків від суми недоплати, але не менше ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули (абзац перший підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181-III).

Колегія суддів вважає, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням вимог наступних норм матеріального права.

Так, підпунктами 5.3 - 5.7 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якими встановлений виключний перелік витрат, які не включаються до складу валових витрат та особливості віднесення витрат до складу валових, обмеження щодо віднесення до складу валових витрат передплати за товар не містить. Крім того, наведені норми даного Закону не містять у собі вимог щодо обов'язку платника податку покупця товару зменшувати валові витрати у зв'язку із визнанням банкрутом та ліквідацією продавця товару

При цьому, згідно п. 5.11 ст. 5 зазначеного Закону установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється, що не було враховано відповідачем.

В свою чергу, відповідно до вимог п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Крім того, згідно п.п. 7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Отже, судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач правомірно, по першій події дати списання коштів з його банківського рахунку, відніс до складу валових витрат та податкового кредиту вартість вже оплаченого товару на користь ТОВ «Аквілон», при частковому постачанні товару останнім.

Колегія суддів звертає увагу на те, що вищезазначені норми Законів інших правил щодо формування (коригування) валових витрат та податкового кредиту (зокрема, якщо вподальшому після проведення передплати товару відбувається ліквідація продавця товару) не містять.

Враховуючи вищезазначене, доводи апелянта не відповідають чинному законодавству та ґрунтуються на невірному його трактуванні та суперечать фактичним обставинам справи.

Укладання договору від 30.04.2007 № ЕН/07-01 відступлення права вимоги в податковому обліку з податку на прибуток та ПДВ позивачем не відображалось правомірно, оскільки як податковий облік з податку на прибуток так і податковий облік з ПДВ формуються за результатами звітнього податкового періоду за правилом події, що відбувається першою протягом такого періоду: або надходження (списання) грошових коштів; або відвантаження (оприбуткування) товарів.

Відступлення права вимоги полягає в заміні кредитора і в бухгалтерському (аналітичному) обліку відображається коригуючими записами по списанню заборгованості одного контрагента (попереднього боржника) та по відображенню заборгованості іншого контрагента (нового боржника), який зобов'язується оплатити заборгованість протягом певного терміну.

При укладанні договору відступлення права вимоги від 30.04.2007 № ЕН/07-01 не відбувається жодна із вище перерахованих подій, яка б впливала на податковий облік позивача з податку на прибуток (збільшення, зменшення валових доходів, витрат) та на податковий облік з ПДВ (збільшення, зменшення податкового кредиту, зобов'язання з ПДВ).

Більш того, як стверджує позивач та не спростовує апелянт, у вересні 2008 року ТОВ «Намар» повністю повернуло ТОВ «Епос» 5516595,22 грн. суми заборгованості.

Отже, позивач правомірно саме у цьому звітному періоді зменшив податковий кредит з ПДВ та валові витрати на суму заборгованості, що були повернуті ТОВ «Намар».

Безпідставними також є посилання апелянта на те, що банкрутство та ліквідація контрагента за договором ТОВ «Аквілон» вплинуло на податкові зобов'язання позивача, оскільки обов'язок повернути передоплату перейшов до ТОВ «Намар», тому договірних зобов'язань між позивачем та ТОВ «Аквілон» не залишилося, а місце останнього у договірних зобов'язаннях зайняло ТОВ «Намар».

Отже, позивач обґрунтовано виключив суми передоплати у розмірі 5516595,22 грн., в т.ч. ПДВ 919432,54 грн., з валових витрат (4597162,68 грн.) та з податкового кредиту (919432,54 грн.), по факту повернення цієї суми ТОВ «Намар» у вересні 2008 року, оскільки це відповідає вимогам п. 4.5 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 5.10 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Виходячи з наведеного, підстав донараховувати податкові зобов'язання у відповідача не було.

Посилання відповідача на те, що позивач не мав права укладати з ТОВ «Намар» договір відступлення права вимоги є безпідставним, оскільки даний договір підписаний повноважними представниками сторін, відповідає загальним вимогам цивільного законодавства і недійсним в установленому порядку не визнавався. До того ж, відповідач дійсність цього договору в суді не оспорював.

Колегія суддів звертає увагу на те, що апелянтом не спростовуються й твердження позивача про те, що йому не було відомо про початок процедури банкрутства ТОВ «Аквілон», повідомлень з суду чи звернень від ліквідатора позивач не отримував, публікацій про судовий розгляд справи про банкрутство ТОВ «Аквілон» у відповідних друкованих виданнях не робилося, а керівництво ТОВ «Аквілон» нічого не повідомляло про банкрутство підприємства і працювало з позивачем в звичайному режимі та до кінця квітня 2007 року проводило відвантаження товару. При цьому, договір про відступлення права вимоги від 30.04.2007 № ЕН/07-01 схвалив генеральний директор ТОВ «Аквілон», який у відповідності до законодавства і статуту представляє ТОВ «Аквілон» у відносинах з іншими господарюючими суб'єктами, який мав печатку товариства і був зареєстрований у якості керівника у державному реєстрі.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При цьому, зважаючи на те, що відповідач, як субєкт владних повноважень, не спростував висновки суду першої інстанції про відсутність порушення позивачем податкового законодавства, то застосування до ТОВ «Епос» штрафних санкцій на підставі підпунктів 17.1.3, 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» є необгрунтованим.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.04.2009 без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено 07.06.2010.